03 грудня 2019, 11:26

Зловживання процесуальними правами: нові тренди та шляхи боротьби

Опубліковано в №49 (703)

Олег Лазовський
Олег Лазовський «Asters, ЮФ» радник

Судова реформа, що проводиться в українській державі протягом останніх років, має на меті забезпечити конституційні права громадян та юридичних осіб на судовий захист. У зв'язку з цим необхідно створити такі передумови, які дозволили б організувати ефективне судочинство, що максимально зможе досягти своєї головної мети — захистити порушені або оспорювані права, свободи та законні інтереси.

Саме для цього новими процесуальними кодексами вперше на законодавчому рівні був закріплений принцип недопущення зловживання процесуальними правами, метою якого є розвантаження судової системи та пришвидшення процесу. Також був визначений перелік дій, які залежно від конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами, що суперечать завданням судочинства. Зокрема:

  • Подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже було вирішене судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи або виконання судового рішення.
  • Подання кількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання кількох позовів з аналогічним предметом та з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.
  • Подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.
  • Необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою.
  • Укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

З огляду на зазначене, можна сформулювати законодавче визначення поняття терміну «зловживання процесуальними правами» як дії учасників процесу, спрямовані на порушення права інших учасників процесу на справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд спору судом.

Натомість у науково-правовій літературі надається краще визначення поняття «зловживання процесуальними правами» — особливий різновид процесуального правопорушення, що складається з протиправного, несумлінного та неналежного використання особою, яка бере участь у справі (її представником), належних їй процесуальних прав, що відображається у винних процесуальних діях (бездіяльності), які зовнішньо відповідають вимогам процесуальних норм, однак здійснюються з корисливим або особистим мотивом, завдаючи шкоди інтересам правосуддя та (або) інтересам осіб, які беруть участь у справі, а також недобросовісна поведінка в інших формах, що тягне за собою застосування заходів процесуального примусу.

Водночас, оцінюючи дії учасників процесу, не варто забувати, що учасник процесу наділений правом захищати свої права і законні інтереси будь-яким наданим законом способом, який він вважає найбільш ефективним у конкретному процесі, та не зобов'язаний піклуватися про комфортність процесу для протилежної сторони. Він має право обирати як активний, так і пасивний спосіб захисту своїх прав. Саме тому важливо встановити критерії кваліфікації дій учасників процесу, які вкажуть суду, чи є кожне конкретне використання процесуального права, що підпадає під законодавчо закріплені ознаки зловживання процесуальними правами, дійсно таким, що порушує завдання судочинства.

Однак, незважаючи на простоту та законодавчо визначену ідентифікацію зловживань процесуальними правами, на жаль, наразі більшість суддів неохоче виконують свій обов'язок щодо вжиття заходів для запобігання зловживанням та застосування до учасників процесу, які їх припустилися, заходів впливу, визначених процесуальними кодексами. В результаті цього недобросовісні учасники процесу продовжують використовувати механізм судового захисту, порушуючи права та законні інтереси інших осіб, що суперечить публічними інтересами щодо забезпечення ефективного правосуддя.

Зловживання правом шляхом заявлення завідомо безпідставного відводу

Напевно, найпоширенішим способом зловживання процесуальними правами у 2018 р., одразу після введення в дію нових процесуальних кодексів, було заявлення недобросовісними учасниками процесу завідомо безпідставних відводів складу суду. Відвід — це процесуальний інститут, що містить умови, за яких особа не може брати участі у конкретній справі. Відвід судді в судовому процесі як правова категорія — це висловлена в письмовій формі недовіра судді (колегії суддів) на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді в конкретній справі внаслідок виявлення будь-якої особистої прихильності чи упередженості, заявлена учасником розгляду конкретної справи.

Право на подання заяви про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя, об'єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини закріплені основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа під час розгляду її позову в національному суді, до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Натомість суди не визнавали завідомо безпідставні відводи зловживанням, а лише робили висновок про необґрунтованість заявлених відводів, що мало наслідком значне затягування розгляду справ через необхідність вирішення питання про відвід суддею, який не входив до складу суду, що розглядав справу, та визначався Єдиною судовою інформаційно‑телекомунікаційною системою. Відсутність у судів чіткої позиції щодо визнання завідомо безпідставних відводів зловживанням та застосування відповідних наслідків (повернення заяви) призвели до значного поширення такої процесуальної диверсії серед недобросовісних учасників процесу.

Також нерідко судді зупиняли провадження у справах до розгляду іншим суддею заяви про відвід. Такі процесуальні дії суддів, окрім безпідставного затягування розгляду справ, мали наслідком набуття недобросовісними учасниками процесу права на апеляційне оскарження відповідної ухвали в межах приписів процесуальних кодексів, що додавало до строків розгляду справи додаткові 2‑3 місяці.

Однак у цьому році вищевказаний вид зловживання процесуальними правами втратив «актуальність» та «дієвість» для недобросовісних учасників процесу, після того як суди почали активно визнавати завідомо безпідставні відводи зловживанням процесуальними правами та повертати заяви учасникам процесу без передачі питання на розгляд іншого судді, або визнавати заявлені відводи необґрунтованими з одночасним забезпеченням оперативного розгляду заяв іншим суддею без зупинення провадження у справі.

Зловживання правом шляхом подачі кількох аналогічних позовів

З матеріальної позиції, позов — це право на задоволення своїх позовних вимог. З процесуальної позиції, позов — це звернена до суду вимога про захист своїх прав та інтересів. Подання позовної заяви є формою реалізації права на позов. Водночас право подання позовної заяви, як будь-яке суб'єктивне право, яким є міра свободи, тобто міра можливої поведінки правомочної особи у правовідносинах, має межі свого здійснення. Об'єктивним критерієм визначення межі здійснення суб'єктивного права є неможливість використання його на шкоду правам інших осіб. Таке використання свого права вважається зловживанням, застереження щодо неприпустимості такої поведінки містить процесуальний закон.

Згідно з приписами процесуальних кодексів, залежно від конкретних обставин, суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню судочинства. До таких дій належить подання кількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання кількох позовів з аналогічним предметом та з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями. Цей спосіб зловживання не набув широкого застосування, адже суди від початку запровадження відповідної норми права визнавали такі дії зловживанням та повертали позови.

Зловживання правом шляхом подачі безпідставного позову

Право на звернення до суду гарантується. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів у порядку, встановленому процесуальним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд справи в суді, до юрисдикції якого його віднесено законом.

Таким чином, підставою для звернення до суду з позовом є порушення прав або охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулася з таким позовом. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб'єктивного уявлення про порушення, невизнання або оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також обирає спосіб захисту такого права.

Водночас суд перевіряє доводи позивача та залежно від встановленого вирішує питання про наявність або відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права або інтересу, а також з'ясовує, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права передбаченим законодавством способам, а також чи забезпечує спосіб захисту поновлення порушеного права позивача.

Однак подача завідомо безпідставного позову за відсутності предмета спору або у спорі, що має вочевидь штучний характер, не спрямована на реальний захист прав, адже особа зловживає своїм правом на судовий захист, не маючи на меті захисту будь-якого охоронюваного законом інтересу.

Водночас процесуальні кодекси не містять критеріїв визначення безпідставного або штучного позову, тому однозначно встановити, що позов є таким, без дослідження в сукупності всіх обставин справи, не видається за можливе. Хоча варто зазначити, що можливим критерієм завідомо безпідставного позову є його очевидна неправомірність, про що може свідчити подача позову всупереч наявним правовим висновкам у спірних правовідносинах, встановлених у громадських та судових поглядах на них.

Подання завідомо безпідставного позову означає, що позивач заздалегідь усвідомлював безпідставність свого позову та всупереч інтересам правосуддя, а також засадам судочинства, звернувся з таким позовом. Про це можуть свідчити дії позивача, які за своєю суттю та наслідками суперечать один одному. Штучність позову, серед іншого, може бути у разі подачі позову з метою перешкоджання іншому провадженню в іншій справі. Однак такий висновок не повинен ґрунтуватися лише на припущеннях. В іншому випадку висновок про те, що подання такого позову є зловживанням процесуальними правами, не буде переконливим, а отже, залишення позовної заяви без розгляду може розцінюватися як порушення права позивача на судовий захист. Окрім того, питання штучності позову не може вирішуватися на стадії подачі позову без встановлення обставин справи.

На жаль, Верховний Суд здебільшого скасовує судові рішення, якими суди першої та апеляційної інстанцій намагаються застосовувати положення процесуального законодавства щодо недопущення зловживання процесуальними правами шляхом подачі безпідставних позовів та забезпечити баланс інтересів сторін, їх рівність та змагальність. Це може призвести до висновків, що зловживання правом на позов є неможливим, незважаючи на те, що суди попередніх інстанцій, обґрунтовуючи відсутність порушення прав позивача шляхом обмеження доступу до правосуддя, встановили вагомі ознаки безпідставності позову, які позивач усвідомлював під час його подачі, та очевидно штучний характер такого спору.

До того ж суди взяли до уваги можливість реалізації позивачем свого права на судовий захист шляхом доведення правової позиції в інших справах. Зокрема, це стосується доволі розповсюдженої серед недобросовісних боржників практики з блокування судових процесів щодо стягнення заборгованості шляхом подачі надуманих позовів про недійсність та/або розірвання договорів. Єдиною реальною метою подібних позовів є затягування боржниками судових процесів за позовами кредиторів.

Зловживання правом шляхом призначення експертиз

Хоча процесуальні кодекси не визначають безпідставне заявлення клопотання про призначення експертизи як зловживання процесуальними правами, такий спосіб затягування судових процесів також можна віднести до процесуальних зловживань. Цей інструмент дуже часто використовували недобросовісні боржники у справах за позовами іпотекодержателів про звернення стягнення на предмет іпотеки. Він обґрунтовувався необхідністю зазначення в судовому рішенні вартості предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Контраргументи позивачів про те, що вартість майна буде визначена виконавцем на етапі проведення примусової реалізації іпотечного майна, суди не брали до уваги та які продовжували призначати судові експертизи у таких справах, затягуючи розгляд справ на пів року або рік. Однак після внесення змін до чинного законодавства вказані експертизи втратили сенс. Проте деякі суди все одно продовжують призначати судові експертизи з визначення вартості іпотечного майна, незважаючи на зміни закону та сталу практику Верховного Суду з цього питання.

В умовах розширення процесуальних можливостей учасників процесу, пасивності суду, відсутності фактичної рівноправності сторін та традицій змагальності складаються сприятливі умови для зловживань процесуальними правами. В результаті таких дій спотворюється суть правосуддя — учасники процесу використовують механізм судового захисту для порушення прав та інтересів інших осіб, що суперечить публічним інтересам з організації ефективного та справедливого судового процесу. Таким чином, зловживання процесуальними правами є серйозною проблемою, що стоїть на шляху розвитку ефективної моделі правосуддя.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати