Більше ніж рік тому стартувала конституційна судова реформа. За цей час введено адвокатську монополію у вищих судах, розпочато формування нового Верховного Суду, створено Вищу раду правосуддя та Громадську раду доброчесності, прийнято закон про Конституційний Суд України, розроблено нові процесуальні кодекси тощо. Незважаючи на те, що судова реформа ще не завершилася, сьогодні майже всі її новації викликають чимало запитань.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
«Ребрендинг» Верховного Суду
Ключове місце в судовій реформі займає реформування найвищого судового органу, який змінить, окрім своєї назви, ще й структуру, повноваження, кількісний та якісний склад. На базі Верховного Суду України створюється новий Верховний Суд, що діятиме у складі Великої палати та 4-х касаційних судів. Складатиметься Верховний Суд із 200 суддів, 21 з яких працюватимуть у Великій палаті.
Попри спроби авторів судової реформи спростити систему судоустрою, створення такого Верховного Суду значно її ускладнює. Зокрема, наведена структура суду вищої інстанції видається не лише дивною (оскільки суд складається з інших судів), але й неконституційною. По-перше, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» позбавляє Верховний Суд конституційного статусу єдиного найвищого суду в системі судоустрою України, адже наділяє цим статусом одразу 5 судів – Верховний Суд та Касаційні адміністративний, господарський, кримінальний і цивільний суди. По-друге, визначення такої структури суперечить п. 11 Перехідних положень Конституції України, який чітко розмежовує Верховний Суд та суди касаційної інстанції.
Не можна залишити поза увагою і незвичні для української судової системи повноваження Верховного Суду самостійно переглядати прийняті ним же рішення. Такі повноваження визначені у ст. 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою Велика Палата Верховного Суду діятиме як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції.
Хоча наразі Велика палата не здійснює вказані повноваження з підстав відсутності законодавчого визначеного порядку їх здійснення, вже зараз можна спрогнозувати, що такі зміни призведуть до значної завантаженості вищого судового органу та, як наслідок, можуть негативно позначитися на якості правосуддя. Це може проявлятися як у поверхневому перегляді справ Верховним Судом в апеляційному порядку, так і безпідставному поверненні ним апеляційних скарг.
Вищі спеціалізовані суди
Цікавим нововведенням виглядає створення у системі судоустрою 2-х вищих спеціалізованих судів – Вищого суду з питань інтелектуальної власності та Вищого антикорупційного суду, які розглядатимуть окремі категорії справ як суди першої інстанції. Такі суди, на думку ініціаторів їх створення, нададуть змогу швидко та оперативно розглядати відповідні спори висококваліфікованими суддями відповідної спеціалізації. Сьогодні невідомо, наскільки швидко та кваліфіковано вирішуватимуться спори такими судами, як і незрозуміло, чому вони не можуть вирішуватися «звичайними» судами.
Також незрозуміло, чому законодавець виокремив у системі судоустрою саме вказані вищі спеціалізовані суди, тим самим надаючи особливого значення спорам у сфері інтелектуальної власності та корупційних порушень. Крім того, видається недоцільним називати Вищими судом суд, який може розглядати справи як перша судова інстанція. Окрім того, невідомо, чи розглядатиме Вищий антикорупційний суд адміністративні справи, а якщо розглядатиме, то які саме, а також який суд переглядатиме судові рішення антикорупційного суду в апеляційному порядку.
Оновлений суддівський корпус
З прийняттям Закону України «Про судоустрій і статус суддів» значно змінилися вимоги щодо якісного наповнення суддівського корпусу. Вперше законодавець надав можливість стати суддями не лише особам з досвідом роботи судді, але й адвокатам, науковцям та патентним повіреним. Безперечно, особи з науковим ступенем володіють значним «багажем теоретичних знань», проте слід визнати, що для зайняття посади судді такого багажу, без досвіду практичної роботи, буде недостатньо. Необхідною умовою для здійснення суддею якісного правосуддя у вищих судових інстанціях (апеляційних судах та Верховному Суді) є наявність у нього відповідного досвіду на посаді судді.
Надаючи науковцям та патентним повіреним можливість зайняття посади судді, законодавець тим самим фактично прирівнює професійну практичну діяльність судді до роботи науковця та патентного повіреного, які, можливо, жодного разу не брали участь у судовому засіданні, адже законодавець не встановлює вимог щодо наявності у них досвіду з судового представництва. До того ж із запровадженням адвокатської монополії в усіх судах науковці та патентні повірені не зможуть набути такого досвіду, оскільки представництво в суді здійснюватиметься виключно адвокатами. Також не можна гарантувати здійснення якісного правосуддя адвокатами під час вирішення адміністративних, цивільних та господарських спорів, адже більшість з них наразі має значний досвід захисту від кримінального обвинувачення, а не представництва в судах інших спеціалізацій.
Громадська рада доброчесності
Однією з новацій судової реформи стало створення Громадської ради доброчесності як органу, покликаного сприяти Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності. На перший погляд видається, що такий орган сформований для здійснення громадського контролю за проведенням кваліфікаційного оцінювання суддів, оскільки складається з представників правозахисних громадських об'єднань, науковців-правників, адвокатів та журналістів.
Насправді, наявність такого органу створює лише видимість участі громадськості в реалізації процедур кваліфікаційного оцінювання суддів (кандидатів у судді), адже остаточні рішення під час кваліфікаційного оцінювання приймає виключно Вища кваліфікаційна комісія суддів України. Функції Громадської ради зводяться лише до збору, перевірки, аналізу інформації стосовно кандидата на посаду судді (судді), її подання до Вищої кваліфікаційної комісії України та складання «негативного» висновку щодо кандидатів у судді (суддів). При цьому сам по собі такий висновок не має обов’язкового характеру та не породжує наслідків у вигляді невідповідності кандидата на посаду судді критеріям професійної етики та доброчесності без його перегляду («погодження») Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.
Адвокатська монополія
Окремою новелою судової реформи є поступове запровадження адвокатської монополії на представництво інтересів у судах. Так, вже з 01.01.2017 р. виключно адвокатами та прокурорами здійснюється представництво інших осіб у Верховному Суді й касаційних судах, а з 01.01.2018 р. та з 01.01.2019 р. представництво лише такими особами здійснюватиметься в судах апеляційної та першої інстанцій, відповідно.
Незважаючи на те, що закріплення права на здійснення представництва в суді виключно за адвокатами підвищує їхній статус, у порівнянні з іншими юристами, сприяє добросовісному наданню відповідних юридичних послуг, з огляду на можливість притягнення адвоката до відповідальності, зменшує подачу необґрунтованих позовів та інших процесуальних документів, запровадження адвокатської монополії призводить до низки негативних наслідків.
По-перше, встановлення зазначених процесуальних привілеїв для адвокатів позбавляє громадян права на вільне обрання захисника своїх прав у процесі розгляду справ у порядку адміністративного, господарського й цивільного судочинства та фактично нав'язує їм адвокатські послуги. По-друге, незважаючи на поступове запровадження адвокатської монополії, в невеликих населених пунктах все-таки відчуватиметься істотна нестача адвокатів. По-третє, такі нововведення позначаться на цінах на адвокатські послуги, які значно піднімуться через збільшення попиту на адвокатів. По-четверте, законодавство України передбачає досить обмежений перелік осіб та категорій справ для надання безкоштовної юридичної допомоги, що може позбавити значну частину населення будь-якої правової допомоги, враховуючи низький рівня життя в Україні. По-п’яте, поступове введення адвокатської монополії на представництво інтересів клієнтів у патентних спорах позбавлятиме можливості надавати кваліфіковану допомогу патентними повіреними, які є не менш кваліфікованими та професійними у вирішенні патентних спорів, у порівнянні з адвокатами.
Зразкові рішення
Новелою адміністративного процесуального законодавства у разі прийняття законопроекту №6232 буде наділення Верховного Суду як суду першої інстанції повноваженнями на розгляд зразкових справ та прийняття зразкових рішень. Відповідно до проекту нового КАСУ, необхідними умовами для розгляду таких справ та прийняття таких рішень Верховним Судом є наступні: наявність у провадженні адміністративного суду щонайменше 10 типових справ; внесення зазначеним адміністративним судом мотивованого подання до Верховного Суду про розгляд однієї з вказаних типових справ як судом першої інстанції; надання Верховному Суду разом із вказаним поданням матеріалів цієї справи.
Як зазначають автори цього нововведення, впровадження такої процедури сприятиме зменшенню навантаження на суддів, забезпеченню єдності правозастосовної практики та швидкому розгляду великої кількості однотипних справ, адже суди нижчих інстанцій повинні будуть враховувати такі зразкові рішення. Проте з таким твердженням важко погодитися, оскільки вказані зміни призведуть до значної завантаженості вищого судового органу, до якого звертатися з відповідними поданнями матимуть право всі адміністративні суди України. Як наслідок, це може призвести до поверхневого розгляду (перегляду) справ Верховним Судом, безпідставного повернення ним заяв (скарг) та безпідставної відмови у відкритті провадження у зразкових справах.
Крім того, суперечливим видається твердження щодо сприяння такої процедури швидкому розгляду великої кількості однотипних справ, оскільки передача зразкової справи до Верховного Суду, вирішення питання про відкриття щодо неї провадження та її безпосередній розгляд вимагають чимало часу. До того ж законопроектом не лише не встановлено скорочені строки для розгляду типових справ, але й передбачено можливість зупинення провадження у них до вирішення зразкової справи.
Процесуальні зловживання
Черговою процесуальною новацією судової реформи є спроба на законодавчому рівні визначити види зловживань процесуальними правами та заходи відповідальності за них. Так, проектами процесуальних кодексів передбачається закріпити більше ніж 15 видів дій, які суди вправі кваліфікувати як процесуальні зловживання. Незважаючи на те, що запровадження таких нововведень повинно сприяти добросовісному використанню учасниками своїх процесуальних прав, запропоновані проектом види зловживань викликають чимало запитань. Зокрема, необґрунтованим видається віднесення до процесуальних зловживань заявлення завідомо безпідставного відводу, адже це фактично свідчитиме про встановлення на законодавчому рівні відповідальності за реалізацію учасниками судового процесу своїх процесуальних прав, що у правовій державі є неприпустимим. Окрім того, визначаючи вказані дії із заявлення відводу як процесуальні зловживання та встановлюючи відповідальність за них, автори такого нововведення ставлять під сумнів безсторонність суду.
Кваліфікуючи подання позову як зловживання процесуальним правом та встановлюючи негативні наслідки за такі дії у вигляді залишення позову без розгляду або його повернення, законопроект №6232 позбавляє гарантованого законом права на справедливий судовий розгляд, складовою якого є право доступу до суду. Такі зміни не можна визнати конституційними, адже ст. 22 Конституції України не допускає звуження змісту та обсягу наявних прав в результаті прийняття нових законів або внесення змін до чинних.
Суперечливими виглядають положення щодо можливості одночасного накладення штрафу на учасника судового процесу та його представника, адже за своєю суттю вони спрямовані, передусім, на збагачення Державного бюджету, а не на якісне здійснення правосуддя, як того вимагає ст. 124 Конституції України.
Конституційна скарга
Значним конституційним нововведенням є запровадження інституту конституційної скарги, що надає кожному право звернутися до Конституційного Суду України зі скаргою щодо конституційності закону України, якщо особа вважає, що закон України, застосований в остаточному судовому рішенні у її справі, суперечить Конституції України.
Здавалося б, вказані зміни свідчать про покращення доступу громадян до конституційного правосуддя. Однак якщо проаналізувати їх глибше, стає зрозумілим, що вони є недосконалими, а інколи – взагалі не будуть застосовуватися. Зокрема, не зовсім вдалим видається формулювання норми, згідно з якою звернення з конституційною скаргою можливе лише у разі наявності остаточного рішення у справі та після використання всіх національних засобів юридичного захисту. Таким чином, якщо на момент звернення з конституційною скаргою судове рішення буде виконане, то його неможливо буде переглянути за нововиявленими обставинами, у зв’язку з визнанням закону, застосованого під час вирішення справи, неконституційним. Тобто у такому випадку зникає необхідність у зверненні до Конституційного Суду України, що нівелює значення цієї норми.
Також законодавцю доцільно було б закріпити положення про внесення конституційної скарги не лише щодо законів, оскільки рішення може бути прийнято на основі норм закону, а також інших нормативно-правових актів.
Обов’язковість досудового врегулювання
Не можна залишити поза увагою конституційні зміни, якими запроваджується обов’язковий досудовий порядок врегулювання спорів у випадках, встановлених законом. Мотивами їх розробки було зменшення навантаження на суди та забезпечення належного підґрунтя для розвитку альтернативних методів врегулювання спорів. Проте, переймаючись завантаженістю судів та розвитком альтернативних методів вирішення спорів, законодавець знівелював значення прав людини, утвердження та забезпечення яких є головним обов’язком держави, відповідно до ст. 3 Конституції України. Хоча Конституційний Суд України не визнав такі зміни неконституційними, очевидно, що вони не відповідають ст. 8, 55 Конституції України щодо права на судовий захист.
Електронне судочинство
Серед процесуальних новацій увагу привертає поступовий перехід від «паперового» до «електронного» судочинства. Так, згідно з проектами нових процесуальних кодексів, суди проводитимуть розгляд справ за матеріалами в електронній формі. Лише у разі неможливості такого розгляду з технічних причин допускатиметься розгляд справ за матеріалами в паперовій формі.
Виключно в електронній формі передбачатиметься надсилання всіх документів у справах особам, які зареєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі. Також проектами пропонується забезпечити учасникам судового процесу можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вдома, на робочому місці тощо), а свідкам та експертам – у приміщенні іншого суду.
Безперечно, запровадження таких новацій сприятиме економії часу та фінансових ресурсів учасників процесу, а також спростить доступ до правосуддя. Водночас нововведення можуть призвести до негативних наслідків (ненадходження процесуальних документів на електронні адреси, неналежне повідомлення учасників судового процесу про дату та час розгляду справи, неможливість оперативного переведення документів з паперової в електронну форму тощо).
Підсумовуючи наведене, можна зробити висновок, що на сьогодні визначена законодавцем «оновлена» судова система перебуває у процесі становлення. Судова реформа не буде завершена, а якісне правосуддя не здійснюватиметься без створення якісної процесуально-правової бази.