Основні відмінності між Празькими правилами та Правилами ІВА стосуються не повноважень арбітрів, а як їх потрібно використовувати. Тому вирішальне значення для розв'язання процесуальних питань матиме не вибір правил, а попередня практика арбітрів та очікування сторін.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Як відомо, принцип автономії волі сторін є наріжним каменем арбітражного провадження. Серед іншого, сторони можуть домовитися про мову розгляду, фактичне та юридичне місце арбітражу (lex arbitri), порядок призначення арбітрів та регулювання процесуальних питань. Незважаючи на те, що сторони часто посилаються на регламенти постійно діючих установ, останні нечасто містять конкретні або деталізовані положення щодо допустимості, належності або значущості доказів. Зазвичай ці питання віддаються на розсуд арбітрів, які у таких випадках керуються положеннями lex arbitri. Зокрема, ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачає, що у разі відсутності угоди сторін про процедуру третейський суд, з дотриманням положень цього Закону, може вести арбітражний розгляд таким чином, як він вважає належним.
Запорукою ефективного представництва клієнта у спорах є успішне доказування його позиції. Доля справи може залежати від подачі чи не подачі конкретних документів або навіть від правильності їх перекладу. Тому важко переоцінити значення правил, які регулюють обов'язки сторін щодо подачі доказів.
Спроби уніфікації правил процедури
З огляду на міжнародний характер арбітражних спорів і той факт, що представники сторін часто практикують у країнах з різними правовими традиціями, регулювання процедури є результатом компромісу. В цьому контексті Правила Міжнародної асоціації юристів (IBA) про отримання доказів у міжнародному арбітражі від 2010 р. («Правила IBA») вважаються однією з найуспішніших спроб уніфікації. До комісії, яка розробляла Правила IBA, входили авторитетні представники з країн загального та континентального права, що мало забезпечити необхідний баланс. Однак сьогодні багато юристів визнають, що застосування Правил IBA призводить до обтяжливих процедур розкриття документів і тривалих перехресних допитів, що більш характерно для англо-американської моделі.
Тому народилася ініціатива створити альтернативні правила, що відображають інквізиційний підхід з притаманною йому активною функцією арбітрів і головною роллю документарних доказів. У грудні 2018 р., після кількох років обговорень робочих проєктів, світ побачили Правила ефективної організації процесу в міжнародному арбітражі (далі — Празькі правила). Для кращої оцінки відмінностей між двома інструментами необхідно зрозуміти закладену в них філософію та центральні принципи. Для цього потрібно коротко розглянути підходи правових систем, між якими вказані правила намагалися досягти компромісу.
Процесуальні принципи у країнах загального і континентального права
У країнах континентальної системи права судочинство будується на інквізиційній моделі, тому судді виконують функцію з визначення видів необхідних доказів, їх витребування та отримання. У порівнянні з країнами загального права, зобов'язання сторін щодо розкриття доказів (тобто повідомлення інших сторін про володіння ними) є менш обтяжливими або взагалі відсутні. Наприклад, в Україні та Франції сторони не здійснюють будь-якого розкриття та не зобов'язані повідомляти про володіння документами, які послаблюють їхню позицію (при цьому суддя самостійно або за клопотанням іншої сторони може наказати подати конкретизовані документи). На практиці сторони подають лише ті документи, які підтримують їхню позицію.
Окрім того, у країнах континентального права суди рідко зобов'язують пред'явити докази третіх осіб. Своєрідним винятком із правила є практика в Німеччині, де після змін у 2002 р. суд може зобов'язати сторону або третю особу пред'явити будь-які документи, на які сторона посилалася у своїх клопотаннях. Хоча через консенсуальний характер арбітражу, як правило, арбітражний суд не може наказувати третім особам розкривати документи. В Німеччині сторони можуть звернутися з цією ціллю до національних судів.
У країнах загального права розгляд базується на принципі змагальності. У контексті розкриття документів сторона зобов'язана повідомити, а у разі запиту від іншої сторони — надати для ознайомлення всі документи, які належать до предмета спору. У разі виникнення суперечок суди можуть оцінювати значення і допустимість доказів на підставі процесуальних правил. Однак вони не можуть самостійно встановлювати коло доказів, які важливі для справи, та не можуть їх запитувати.
Наприклад, в Англії сторона зобов'язана розкрити документи, які перебувають у її володінні або під її контролем, що посилюють або послаблюють її позицію. «Розкриття» означає внесення документів до списку та направлення його іншим сторонам. Таким чином їх повідомляють про існування тих чи інших доказів. Сторони повинні вказувати абсолютно всі документи. Однак вони можуть заперечувати проти їх пред'явлення на підставі того, наприклад, що вони не належать до предмета спору або охороняються адвокатською таємницею чи з інших підстав (до яких не належить комерційна таємниця).
Для демонстрації ресурсозатратності цієї процедури уявімо собі цілком правдоподібну ситуацію. Переглядаючи десятки томів документів, ви виявляєте внутрішній лист від директора компанії, який містить комерційну таємницю. Основна частина його змісту (в тому числі частина, що містить конфіденційну інформацію) не належить до предмета спору, але кілька абзаців можуть зашкодити вашій позиції. Ви не зацікавлені у розголошенні цього листа, тому не вносите його у список документів. На жаль, іншій стороні про нього відомо і вона наполягає на його розкритті, а ваші аргументи про нерелевантність змісту не вінчаються успіхом. Після тривалих переговорів і листування ви передаєте це питання на вирішення судді. Заслухавши позиції сторін, він наказує пред'явити документ у відредагованій формі, закресливши ту частину, яка не стосується предмета спору. На жаль, лише в межах одного провадження таких документів можуть бути десятки, що неодмінно призводить до спорів та затримок. Обсяг документів, які потрібно перевірити, іноді настільки великий, що англійські юридичні фірми вже звикли наймати для цієї роботи окремі команди молодших юристів.
Головні відмінності між Празькими правилами та Правилами IBA
- Наголос на активній ролі арбітрів
Як випливає з повної назви, Празькі правила спрямовані на ефективну організацію усієї процедури, тому вони регулюють не лише питання, пов'язані з отриманням доказів. Ці правила наголошують на активній ролі арбітрів на всіх етапах арбітражного процесу з метою контролю процедури та економії часу (політика часової ефективності також міститься в lex arbitri кількох європейських країн). Для реалізації цієї цілі арбітражному суду рекомендують взяти на себе активну роль у встановленні обставин справи, які матимуть значення для вирішення спору (ст. 3.1 Празьких правил). Зокрема, він може обмежити кількість раундів обміну письмовими заявами сторін та обсяг таких заяв або встановити жорсткі терміни їх подачі.
Окрім того, арбітри зобов'язуються провести організаційну конференцію «без будь-яких необґрунтованих затримок після отримання матеріалів справи». Схоже зобов'язання передбачається в останній редакції Арбітражного регламенту Міжнародної торгової палати (ICC). Однак Празькі правила містять положення, які відсутні в інших регламентах. Зокрема, що під час організаційної конференції та на будь-яких інших етапах розгляду арбітражний суд має право ділитися зі сторонами своєю попередньою думкою щодо спірних питань (ст. 2.5 Празьких правил). У юристів, вихованих на принципах змагальності, ця ідея може викликати непорозуміння, оскільки попередня думка арбітрів може порушувати принципи змагальності та неупередженості (незважаючи на застереження у Празьких правилах про протилежне).
Також юристи можуть не підтримувати іншу відмінну рису Празьких правил — заохочення сторін та арбітражного суду вирішувати спір лише на підставі письмових документів (ст. 8.1 Празьких правил). Це пов'язано з тим, що традиційно з метою доказування у країнах загального права показання свідків відіграють дуже значну роль.
- Процедура розкриття документів (disclosure)
Як вже зазначалося, розкриття документів може вимагати багато ресурсів. У Вступному слові Робочої групи Празьких правил зазначено, що «випадки, коли внаслідок процедури розкриття документів вдавалося встановити незаперечний доказ, вкрай рідкісні». На відміну від Правил IBA, де розкриття детально регламентоване і застосовується за замовчуванням (ст. 3 Правил IBA), згідно із Празькими правилами, арбітражному суду слід уникати надмірного обсягу розкриття документів, у тому числі за допомогою будь-якої форми електронного розкриття доказів (e‑discovery) (ст. 4.2 Празьких правил).
Загалом, це позитивне нововведення, хоча його значення не варто переоцінювати. Річ у тім, що на рішення арбітрів щодо питань регламенту впливатиме їхня попередня практика та очікування сторін. Наприклад, арбітр із досвідом роботи у країнах загального права схилятиметься все-таки до проведення розкриття документів (особливо, якщо про це клопотає сторона).
Також варто відзначити (до того ж члени Робочої групи Празьких правил це визнавали), що об'ємні розкриття документів підходять для спорів про обман (fraud), введення оману (misrepresentation) або інших категорій, де необхідно доводити психологічний стан або інші суб'єктивні чинники протягом певного часового періоду (зокрема, під час укладення договору).
- Показання свідків
Правила IBA щодо допиту свідків відображають підхід країн загального права, де вплив арбітрів на процедуру допиту є мінімальним. З огляду на це, сторони самостійно визначають свідків, яких вони планують допитувати (ст. 4 Правил IBA). Мабуть, найбільшим втручанням арбітрів є визначення тривалості перехресного допиту.
Празькі правила кардинально змінюють цей підхід. Причини можна знайти у таких твердженнях робочої групи: «Багато коментаторів висловлюють сумніви в корисності показань свідків з питань факту та в неупередженості призначених сторонами експертів. Багато з цих процедурних особливостей невідомі або не використовуються тією ж мірою в юрисдикціях, які не поділяють традиції загального права (зокрема, в континентальній Європі, у країнах Латинської Америки, Близького Сходу та Азії».
Відповідно до Празьких правил, арбітражний суд самостійно приймає рішення, кого зі свідків викликати для допиту. Він може викликати свідків зі списку, запропонованого сторонами, або самостійно запропонувати стороні подати письмові показання не зазначеної в ньому особи. Також він може визначити порядок допиту, встановити обмеження тривалості допиту свідка або видів питань, які він вважатиме доцільними. Нарешті, він може прийняти рішення не викликати свідка під час слухання, якщо вважатиме, що показання такого свідка не є необхідними для вирішення спору (ст. 5 Празьких правил). Всі ці положення відсутні у Правилах IBA.
- Сприяння з боку арбітрів у мирному врегулюванні спору
Одним з найбільш значних нововведень Празьких правил є обов'язок арбітрів у разі згоди сторін сприяти мирному врегулюванню спору (ст. 9.1 Празьких правил). Арбітражний суд також може виступати у ролі медіатора. Цей обов'язок не є абсолютним, оскільки він може обмежуватися положеннями lex arbitri. Можна з впевненістю стверджувати, що арбітри з країн загального права не будуть схильні виступати в ролі медіатора, оскільки це може суперечити принципу змагальності та неупередженості. Водночас, безперечно, досягнення мирової угоди на будь-якому етапі допоможе сторонам зберегти час і гроші, за що наразі часто критикуюсь арбітраж.
Оцінка відмінностей між правилами
Коментатори Празьких правил розділилися на два табори. На думку юристів з Англії та США, відмінності Празьких правил є або незначними, або загалом не підходять для представників та арбітрів з країн загального права. За винятком положень про медіацію, у Празьких правилах відсутні повноваження, яких арбітражний суд не мав би відповідно до Правил IBA та/бо Регламенту постійно діючих інституцій. На думку інших, Празькі правила доповнюють Правила IBA, а не конкурують з ними. Учасники процесу можуть комбінувати правила з метою складання процедури, яка відповідатиме конкретним обставинам справи. З цієї позиції, переможцями будуть всі учасники процесу.
Ефективність правил оцінюється в контексті конкретних фактичних ситуацій. Тому характер, складність та інші характеристики спору визначатимуть вибір найбільш придатних процесуальних правил. Час покаже, чи дійсно Празькі правила посприяють, щоб розгляд спорів був швидшим і менш витратним. Наразі судити зарано. Однак є підстави стверджувати, що Празькі правила призведуть до більших витрат на початкових стадіях у зв'язку з проведенням організаційної конференції та суперечками про доцільність чи необхідність окремих доказів. Водночас проактивна позиція арбітрів може допомогти сторонам укласти мирову угоду.
У будь-якому випадку, головні відмінності між Празькими правилами та Правилами ІВА стосуються не повноважень арбітрів, а як їх потрібно використовувати. Тому вирішальне значення матиме не вибір правил, а попередній досвід арбітрів та очікування представників сторін.
Висновки
Юристи та клієнти все більше скаржаться на зростання ціни й тривалості арбітражного процесу. Празькі правила — це спроба вирішити зазначені проблеми шляхом надання арбітрам проактивних повноважень у межах процедури. Однак аналіз положень Празьких правил та Правил IBA дає підстави стверджувати, що між ними мало значних відмінностей. Правила IBA у поєднанні з регламентами постійно діючих установ надають арбітрам фактично такі ж повноваження, як і Празькі правила. Цілком правдоподібно, що тривалість і висока вартість арбітражу виникли не через відсутність повноважень арбітрів, а через те, що вони мало ними користуються, внаслідок чого мінімально втручаються в управління процедурою. З цієї позиції, дивними є сподівання, що проблема пасивності арбітрів може бути вирішена шляхом надання їм більших повноважень.