18 листопада 2019, 17:20

«Окупаційні» нюанси

Юрисдикція українських судів у позовах проти РФ щодо експропріації інвестицій на окупованих територіях

Олег Марченко
Олег Марченко «Marchenko Partners» партнер

14.05.2019 р. Верховний Суд у справі «Сбербанк проти Донецької залізниці» відхилив касаційну скаргу Української залізниці, залишивши чинним рішення суду першої інстанції та апеляційного суду. Цими рішеннями були задоволені вимоги Сбербанку (Україна) стягнути з Донецької залізниці борг за кредитом на суму 68 млн доларів США (Постанова ВС у справі №910/22858/17). Єдина обставина, що не дозволяє Сбербанку стягнути борги з Донецької залізниці – це запроваджений Верховною Радою України тимчасовий мораторій, що забороняє стягнення на майно Української залізниці та майно Донецької залізниці, розташоване на окупованій Кремлем території Донбасу (Закон України №2604-VIII від 18.10.2018 р.). Загальна сума боргів Української залізниці та її дочірніх підприємств, що втратили активи внаслідок анексії Криму та окупації Донбасу, за кредитами перед підконтрольними Кремлю банками, складає понад 400 млн доларів США.

Подібно до Української залізниці, сотні українських підприємств, що втратили інвестиції у Криму та на Донбасі, мають борги перед підконтрольними Кремлю банками. Загальна сума боргів українських підприємств перед російськими банками складає близько 4 млрд доларів США. На відміну від Української залізниці, майно українських підприємств-боржників не захищене мораторієм в Україні. Відповідно, підконтрольні Кремлю банки мають можливість стягнути борги за кредитами з українських підприємств-боржників. Водночас ці підприємства не можуть пред’явити позовні вимоги до українських судів проти РФ у зв’язку з експропріацією їхніх інвестицій, оскільки згідно з нормами міжнародного публічного права РФ, її майно захищене юрисдикційним імунітетом на території Україні.

Чи можливо подолати імунітет РФ в українських судах за таких обставин?

Ми розглянемо досвід інших держав у подібних ситуаціях. Зокрема, рішення Верховного Суду США у справі «Bancec» 1983 р. ВС США постановив зняти корпоративну вуаль з державного банку Куби (Bancec) та дозволив Сітібанку задовольнити вимоги до Куби (у зв’язку з незаконною націоналізацією майна Сітібанку на Кубі) проти вимог Bancec до Сітібанку.

У справі «Bancec» ВС США дозволив Сітібанку звернути стягнення на майно державного банку Banco Para El Comercio de Cuba (далі – Bancec) для задоволення вимог Сітібанку проти Куби у зв’язку з націоналізацією урядом Фіделя Кастро інвестицій Сітібанку на Кубі.

У вересні 1960 р. Bancec звернувся за отриманням коштів за акредитивом, виданим Сітібанком на користь Bancec, з метою забезпечення контракту з поставки цукру з Куби до США. В цей час активи Сітібанку на Кубі були націоналізовані. Коли Bancec подав позов проти Сітібанку за акредитивом до Окружного суду США, Сітібанк подав зустрічний позов, заявивши про право на зарахування прав вимог до Куби стосовно втрачених інвестицій.

Головне питання перед ВС США полягало в тому, чи мав право Сітібанк на зарахування майнових вимог до Куби проти вимог Bancec до Сітібанку. Складність питання полягала в тому, що хоча Bancec був заснований урядом Куби, проте діяв як окрема юридична особа.

ВС США дійшов висновку, що хоча існує презумпція відокремленості юридичних осіб від урядів, які їх утворили, ця презумпція не має застосовуватися ситуаціях, коли юридична особа [Bancec] контролюється її власником [урядом Куби] настільки сильно, що утворюються відносини довірителя та агента. Окрім того, в наших справах вже протягом тривалого часу визнається «більш широкий принцип справедливості, згідно з яким доктрина юридичної особи, що є визнаною загалом та для більшості цілей, не має визнаватися у випадках шахрайства чи коли визнання призводить до несправедливості».

Застосовуючи «принципи справедливості, що є спільними для міжнародного права та федерального загального права», ВС США визнав Bancec як alter ego уряду Куби та дозволив Сітібанку зарахувати зустрічні вимоги, зазначивши: «Визнання незалежної корпоративної ідентичності Bancec за цих обставин дозволило б справжньому бенефіціару таких дій, уряду Республіки Куба, отримати задоволення власних вимог у судах США [через Bancec шляхом стягнення коштів за акредитивом], яке він [уряд Куби] не зміг би отримати напряму, не відмовившись від суверенного імунітету, та уникнути власної відповідальності за націоналізацію активів Сітібанк – націоналізацію, яка була визнана Апеляційним Судом такою, що порушує міжнародне право. Ми не будемо сліпо дотримуватися корпоративної форми, коли це спричиняє таку несправедливість».

Окрім того, ВС США постановив, що подавши позов через Bancec (alter ego Куби) до суду США, Куба відмовилася від імунітету, оскільки принцип добросовісності не дозволяє Кубі заявляти про імунітет проти зустрічного позову Сітібанку та проти заходів примусового виконання.

Доктрина зняття корпоративної вуалі, що була застосована судами США у справі Bancec та є поширеною в країнах загального права, не відома Україні. Однак ідентичний результат може бути досягнутий в судах України шляхом застосування загальних засад цивільного права (таких як добросовісність та справедливість – ч. 1 ст. 3 ЦК України), шляхом застосування норм, що забороняють здійснення цивільних прав для заподіяння шкоди іншим особам та інші зловживання цивільними правами (ч. 2 та 3 ст. 13 ЦК України), а також надають судам України право відмовляти в захисті цивільного права особи, зокрема, у разі наявності зловживання цивільними правами (ч. 3 ст. 15 ЦК України).

Наприклад, у справі «Анатолі Статі та Інші проти Казахстану» суди Нідерландів (країни цивільного права) відмовили у визнанні окремої юридичної ідентичності Самрук – суверенного фонду Казахстану – на підставі загальних засад та норм цивільного права.

З метою забезпечення виконання арбітражного рішення проти Казахстану, Статі та інші кредитори звернулися до судів Нідерландів з вимогою накласти арешт на акції KMG Kashagan BV (нідерландської компанії), якими Казахстан володів через свій суверенний фонд Самрук-Казина (номінальна вартість акцій складала понад 5 млрд доларів США). Через KMG Kashagan BV Казахстан бере участь у консорціумі з розробки Кашаганського нафтового родовища, що є одним з найбільших родовищ у Каспійському морі. До цього консорціуму входять Eni, Royal Dutch Shell, Total, ExxonMobil, Inpex, China National Petroleum.

Апеляційний суд Амстердаму виніс рішення, яким залишив чинним рішення Окружного суду Амстердама (Samruk-Kazyna and Republic of Kazakhstan v. Anatolie Stati and Others). Рішення Апеляційного суду Амстердаму у справі №200.234.096/01 KG від 07.05.2019 р.). Окружний суд наклав на користь Статі та інших кредиторів арешт на акції Казахстану в KMG Kashagan BV, які належали Казахстану через суверенний фонд Самрук.

Відхиливши апеляції від Самрук та Казахстану, Апеляційний суд Амстердаму постановив, що хоча Самрук є окремою юридичною особою, «він не має фактичної економічної незалежності [від Казахстану], оскільки Самрук хоча і є юридично [формально] незалежною особою щодо Республіки Казахстан, однак він не має можливості формувати власну політику, що відрізнялася б від політики Республіки Казахстан (та її політичного керівництва), а також впроваджує таку політику як власну політику. З огляду на зазначене та за відсутності інших доказів, суд вважає, що Самрук був заснований Казахстаном з метою (принаймні частковою) утримання своїх активів поза досяжністю кредиторів Казахстану».

Апеляційний суд Амстердаму постановив, що «безвідносно до (формальної) мети» створення Самрук Казахстаном, «Самрук є інструментом з метою відгородити значну частину активів Республіки Казахстан від її кредиторів шляхом володіння через Самрук акціями на підприємствах. Якщо визнати право Самрук на окрему корпоративну ідентичність, ці акції опинилися б поза досяжністю кредиторів [Казахстану], хоча саме Республіка Казахстан контролює активи Самрук та яким чином вони використовуються».

Постановляючи, що Самрук є alter ego Казахстану, відповідає перед Статі та іншими інвесторами, Апеляційний суд Амстердаму послався на ст. 8 ЦК Казахстану, відповідно до якої цивільні права мають здійснюватися «добросовісно, розумно та справедливо», а також яка забороняє зловживати цивільними правами чи здійснювати цивільні права на шкоду іншим особам.

Апеляційний суд Амстердаму також постановив, що оскільки акції KMG Kashagan B.V., на які був накладений арешт, використовуються в комерційній діяльності Самрук, то Казахстан (в особі Самрук) не має права на імунітет від юрисдикції чи імунітет від виконання.

Українські інвестори, які втратили активи на окупованих РФ територіях Криму і Донбасу та мають борги перед підконтрольними Кремлю банками, за прикладом Сітібанку у справі «Bancec», можуть подати позови (зустрічні позови) проти російських банків та РФ до українських судів. Подібно до справи «Bancec» та враховуючи застосування доктрини alter еgo судами держав цивільного права (зокрема, судами Нідерландів у справі «Анатолі Статі та Інші проти Казахстану»), українські суди можуть постановити, що підконтрольні Кремлю банки, хоча і є юридично (формально) окремими від РФ особами, однак були утворені з метою (принаймні частковою) відгородити активи РФ від вимог її кредиторів.

За таких обставин, на підставі норм ч. 3 ст. 15 ЦК України, ст. 13 ЦК України (зловживання правом) та ст. 3 ЦК України (добросовісність і справедливість), українські суди мають право відмовити банкам-кредиторам у праві посилатися на окрему юридичну ідентичність від РФ, дозволивши українським підприємствам зарахувати їхні права вимоги до РФ (у зв’язку з втратою інвестицій на окупованих Кремлем територіях) проти зустрічних вимог з боку РФ (через підконтрольні їй банки). Водночас, оскільки РФ (через підконтрольні їй банки) подала позови до українських судів про стягнення коштів за кредитами, таким чином Кремль відмовився від імунітету щодо розгляду українськими судами зустрічних позовів до РФ про відшкодування шкоди у зв’язку з втратою інвестицій.

Стаття написана у співавторстві з Анастасією Котлярчук

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати