05 лютого 2019, 15:17

Як ми порозумілися, щоб бути здоровими

Опубліковано в №6 (660)

Олександр Ябчанка
Олександр Ябчанка «Міністерство охорони здоров'я» речник МОЗ

Що ми робимо не так, а що так? Що вважається зрадою, а що перемогою? А якщо правильного рішення взагалі не існує, оскільки те, що одні вважають перемогою, іншим може здаватися зрадою.

В нашому суспільстві існує споконвічна проблема з тим, щоб порозумітися між собою. «Два козаки, три гетьмани», — це не тільки й не стільки про булаву, скільки про правоту, коли кожна зі сторін мала свою правду, свою волю і свої причини вважати опонентів зрадниками. Ці війни коштували нам не лише тисяч загиблих, але й цілої країни. Прикладом є драматичні події початку минулого століття, коли ми знову не змогли порозумітися, втратили державу та мільйони громадян від репресій, голодомору і чужих воєн. Сьогодні питання порозуміння стоїть не менш гостро, ніж тоді, а на кону знову доля країни.

Вирішення цієї проблеми настільки ж очевидне, як і складність його реалізації. Я кажу про невпинний пошук спільної мови та напрацювання спільних рішень (не найкращих, на думку однієї зі сторін, а саме спільних). Обнадійливими є приклади у новітній історії України. Наведу деякі з них: два успішних Майдани, протидія російській гібридній агресії, початок реалізації масштабної системної трансформації в охороні здоров'я. Щодо кожного із зазначених прикладів я неодноразово чув заперечення на кшталт: «Майдан то ніяка не перемога, тому що при владі виявилися «не ті», як після Помаранчевого, так і після Революції Гідності». А я вам скажу, що це чиста перемога, адже перший Помаранчевий Майдан був проти фальшування виборів, як наслідок, результати сфальсифікованих виборів все ж таки скасували. Революція Гідності була проти Президента, який вирішив стати диктатором і «легітимний» зараз у Ростові, а не в Межигір'ї.

Однак найголовніше навіть не те, що вдалося, а те, як це вдалося. Тисячі різних людей, які представляли різні верстви населення з усієї країни, почали спілкуватися на тему вирішення спільної проблеми — Президента, який вирішив стати царем. Почали спілкуватися і шукати варіанти вирішення цієї проблеми. А той, хто шукає, як відомо, знаходить.

З війною така ж історія. Так, ми ще не перемогли, але ж і не програли в момент найбільшої вразливості (розвалена армія, порожня скарбниця, неефективні владні інститути). Нам тоді вдалося встояти зусиллями наших громадян, які зуміли порозумітися: Схід і Захід, добробати, волонтери, ЗСУ, Національна Гвардія та мільйони тих, хто допомагав фронту в найважчі місяці 2014 р. і допомагає дотепер. Страшно уявити, що могло б бути, якби ми повторили помилку часів Гетьманщини чи Української Народної Республіки. Однак тут я маю аргумент, що це лише виняток із загального невміння порозумітися, а на рівні системних змін ми не вміємо досягати порозуміння.

Тут я наведу аргумент системної зміни — трансформація системи охорони здоров'я. Тема, яка ще кілька років тому була на задвірках суспільного дискурсу, зараз є чи не найбільш актуальною в країні. Ви запитаєте: «Як так сталося?». Я відповім, що ми залучили зацікавлені сторони до пошуку та реалізації рішень щодо наявних у системі охорони здоров'я проблем. Починаючи з 2016 р. МОЗ України разом з пацієнтами, медиками, місцевою владою провели сотні консультацій, обговорень, круглих столів і прийняли найбільш збалансовані (з позиції інтересів пацієнтів і лікарів) рішення. Наголошую, збалансовані, а не єдиноправильні!

Окремо варто зупинитися на турі «ЗміниТи», який тривав впродовж 2017 р. Міністерство разом з партнерами (ГО Центр ЮА, Реанімаційним Пакетом Реформ) виїжджали в регіони, де проводили публічні консультації з пацієнтами, лікарями, головними лікарями, місцевими депутатами. На консультаціях МОЗ презентував ключові системні проблеми та пропонував варіанти їх вирішення. Найактуальнішими проблемами є доступність та якість медичної допомоги для пацієнтів, умови й стимули для роботи лікарів. Таким чином, Міністерство разом із зацікавленими сторонами готувалися до реалізації «Концепції реформи фінансування системи охорони здоров'я». Результати цих консультацій є у відкритому доступі.

Звичайно, для того щоб отримати результат (рішення), потрібно не лише обговорити, але й виконати свою частину роботи. Пацієнтам потрібно було обрати свого лікаря, лікарям — почати конкурувати за пацієнтів, місцевій владі — реорганізувати заклади та підготувати їх до нової моделі роботи. Все це не відбувалося за помахом чарівної палички, а потребувало зусиль від кожної із зацікавлених сторін.

Пацієнти спілкувалися між собою і цікавилися, кого ж обрати, спілкувалися з лікарями, ставили їм незвично багато запитань щодо вакцинації, здорового способу життя та «фуфломіцинів». Лікарі змінювали ставлення до пацієнтів, за якими почали «ходити бюджетні гроші», спілкувалися з керівництвом закладів та місцевими депутатами на тему підготовки закладу до нових умов, вчилися працювати на комп'ютері та запрошували пацієнтів до підписання декларацій. Місцеві депутати знаходили між собою порозуміння, щоб реорганізувати комунальні заклади в некомерційні підприємства та забезпечення їх усім необхідним.

Коли кожен виконав свою частину роботи, результат не забарився. Громадяни уклали 25 млн декларацій з тими лікарями, яким довіряють (76% громадян задоволені своїм лікарем «первинки»). Лікарі лікують та отримують гідну оплату (зарплата лікарів «первинки» подекуди зросла до 30 тис. грн). Держава скеровує гроші «за пацієнтом».

Тепер уявіть, що подібний спосіб прийняття рішень став нашою звичною практикою на всіх рівнях влади: від рішень органів місцевого самоврядування до ВРУ. Тобто перед тим як ухвалити рішення про забудову або реконструкцію в Києві чи Одесі, це рішення обговорюється з киянами чи одеситами. Тоді незаконних забудов і цар-балконів було б менше. Уявіть, що вирішення проблеми виборчих правил здійснювалося б за участю тих, хто обирає, тих, кого обрали, тих, хто бажає бути обраним, і тих, хто має в цьому питанні достатньо експертизи. Чи пішли б ви на вибори за новими виборчими правилами, які встановлювалися за вашої безпосередньої участі. Припускаю, що не лише пішли б, але й пішли б у спостерігачі.

Що ж ми зараз можемо зробити? По‑перше, забути про «два козаки, три гетьмани» та повірити, що ми можемо знаходити порозуміння не лише проти тирана чи зовнішнього агресора, але й за власну систему охорони здоров'я, систему виборів чи економіку. По‑друге, активно долучитися до тих процесів, які вже доступні. Як?

Всі нормативно-правові акти Кабміну перед затвердженням проходять стадію публічного обговорення. Долучайтеся зі своїми пропозиціями та аргументами!

Щодо трансформації системи охорони здоров'я, то на цей рік у нас не менш амбітні плани, ніж у минулому році. Ми плануємо запустити спеціалізовану амбулаторну ланку і подекуди стаціонарну ланку. Ми сподіваємося на конструктивну взаємодію на місцях між власниками закладів, медиками та пацієнтами. Пам'ятайте, все вдається там, де кожен виконує свою частину роботи. Органи місцевого самоврядування повинні реорганізувати заклади в комунальні некомерційні та обладнати їх усім необхідним. Лікарі мають почати конкурувати за пацієнта якістю своїх послуг, а пацієнти — обрати лікаря «первинки» та долучитися до програми «Доступна діагностика». При цьому НСЗУ спрямовуватиме гроші «за пацієнтом».

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати