Мабуть, кожен випускник вищого медичного (фармацевтичного) закладу освіти, підготовка якого здійснювалася за державним замовленням, постає перед проблемою відпрацьовувати чи не відпрацьовувати за місцем призначення, яке вказане у його направленні на роботу, протягом трьох років. Імовірно, більшість випускників не задумувались, а подекуди й серйозно не оцінювали правові наслідки угоди, яку вони підписували, вступивши до університету, – а саме угоди про підготовку фахівця з вищою освітою (далі – угода). Деякі випускники усвідомлюють таку ситуацію і погоджуються на те, щоб виконати окреслений обов’язок, деякі, з огляду на об’єктивні обставини, такий обов’язок виконати не можуть, а інші ж просто вирішують не відпрацьовувати та реалізовувати своє право на працю самостійно. Є й такі, які готові добровільно відшкодувати вартість навчання, аби тільки не їхати за сотні кілометрів від власного дому.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Вказана проблема уже неодноразово дебатувалась та була предметом розгляду Міністерства освіти і науки України та Міністерства юстиції України, які в межах своїх повноважень надавали відповідні роз’яснення. Окрім невдоволення студентської спільноти, ситуацію загострювали також планові перевірки вищих навчальних закладів, за результатами яких виші повинні були сплачувати значні суми штрафів за те, що ними не було забезпечено стовідсоткове працевлаштування випускників, які навчалися за бюджетні кошти, та відпрацювання ними протягом трьох років. У межах дослідження вважаємо за необхідне спроектувати положення чинного законодавства України на відповідну судову практику вищих судових інстанцій, адже суд відповідно до умов угоди є єдиним органом, який покликаний вирішувати спір між випускником і вищим медичним закладом освіти та з’ясувати, якої ж правової позиції дотримуються національні судові установи.