06.02.2018 р. Верховна Рада прийняла у другому читанні та в цілому Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі – Закон про ТОВ).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Важливість Закону про ТОВ важко переоцінити. Він підніме на новий щабель корпоративне управління, створить принципово новий механізм обігу часток, захистить спадкоємців учасників та міноритаріїв, істотно зменшить ризики рейдерства та загалом сприятиме підвищенню інвестиційної привабливості економіки.
Ця стаття має на меті розгляд досить вузького, але важливого питання: як в основних рисах новий Закон про ТОВ регулюватиме корпоративні договори та чим це регулювання відрізнятиметься від наразі чинного.
Нещодавно (18.02.2018 р.) набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо корпоративних договорів» №1984-VIII від 23.03.2017 р. Цим законом Закон України «Про господарські товариства» доповнений, зокрема ст. 51-1 «Договір про реалізацію прав учасників (засновників) товариства з обмеженою відповідальністю». Водночас у Прикінцевих та перехідних положеннях Закону про ТОВ передбачено, що Закон України «Про господарські товариства» (далі – чинний Закон) втратить чинність у частині, що стосується товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю. Отже, з набранням чинності Законом про ТОВ втратить чинність ст. 51-1. При цьому Закон про ТОВ містить ст. 7 «Корпоративний договір». Тож варто з’ясувати основні відмінності між новими й старими положеннями.
Предмет корпоративного договору
У ч. 1 ст. 51-1 чинного Закону, зазначено: «Договором про реалізацію прав учасників (засновників) товариства з обмеженою відповідальністю визнається договір про особливості реалізації прав учасників (засновників) товариства з обмеженою відповідальністю. За договором про реалізацію прав учасників (засновників) товариства з обмеженою відповідальністю його сторони зобов’язуються реалізовувати у спосіб, передбачений таким договором, права, що надаються учасникам (засновникам) товариства з обмеженою відповідальністю, та/або утримуватися від реалізації зазначених прав. Договором про реалізацію прав учасників (засновників) товариства з обмеженою відповідальністю може бути передбачено обов’язок його сторін голосувати у спосіб, визначений таким договором, на загальних зборах учасників (засновників) товариства з обмеженою відповідальністю, погоджувати придбання або відчуження частки за заздалегідь визначеною ціною та/або у разі настання визначених у договорі обставин утримуватися від відчуження часток до настання визначених у договорі обставин, а також вчиняти інші дії, пов’язані з управлінням товариством з обмеженою відповідальністю, його припиненням або виділом з нього нової юридичної особи».
Натомість у ч. 1 ст. 7 Закону про ТОВ зазначено: «Договір, за яким учасники товариства зобов’язуються реалізовувати свої права та повноваження певним чином або утримуватися від їх реалізації (далі – корпоративний договір), є безвідплатним і вчиняється у письмовій формі».
Насамперед, впадає в око, що текст чинного Закону, присвячений предмету договору, є значно більшим за обсягом, ніж відповідний текст Закону про ТОВ. Таке спостереження може справити враження, ніби чинний Закон містить ширше регулювання. Однак такий висновок буде помилковим. Значний обсяг цитованого тексту чинного Закону головним чином зумовлений першим і третім реченнями. Перше речення є непотрібним, оскільки не встановлює регулювання (в цьому легко пересвідчитися, уявивши, що першого речення немає – виявиться, що регулювання не зміниться). Третє речення перелічує певні умови договору, які цілком можуть бути сприйняті як вичерпний перелік (вираз «інші дії, пов’язані з управлінням товариством» є неоднозначним). Отже, це речення може зіграти злий жарт – замість переліку певних ілюстрацій щодо можливих умов може сприйматися як їх обмеження.
Вказаних вад позбавлена ч. 1 ст. 7 Закону про ТОВ. Вона використовує норму високого ступеня абстрактності, щоб під гіпотезу норми попадали найрізноманітніші ситуації та навіть забаганки учасників.
Окрім того, у Законі про ТОВ, на відміну від чинного Закону, йдеться не лише про права, але й про повноваження учасників. Це пов’язано з тим, що не будь-яка можливість учасників діяти певним чином належить до прав учасників. Часто така можливість є не правом, а повноваженням учасників. Наприклад, не правом, а повноваженням є можливість учасників брати участь у зборах, брати участь в обговоренні питань на зборах, голосувати на зборах, вимагати скликання зборів, скликати збори у певних випадках, ініціювати проведення опитування тощо. Реалізуючи такі можливості, учасники беруть участь у формуванні волі товариства, тому такі можливості не є правами учасників. Цей висновок підтверджується тим фактом, що зазначені повноваження не захищаються позовом. Єдине, що може зробити учасник у зв’язку з перешкоджанням йому реалізувати свої повноваження – це вчинити позов про недійсність прийнятого товариством рішення. Таким чином, Закон про ТОВ визначає предмет корпоративного договору більш широко, а отже, надає більше можливостей учасникам.
Позов про зобов’язання сторони договору придбати (продати) частку
Закон про ТОВ не містить положень щодо таких позовів. Натомість у ч. 10 ст. 51-1 чинного Закону зазначено: «У разі порушення договору про реалізацію прав учасників (засновників) товариства з обмеженою відповідальністю, яким передбачено обов’язок сторони цього договору придбати або продати частку в статутному капіталі цього товариства за заздалегідь визначеною ціною та/або у разі настання визначених у договорі обставин, заінтересована сторона договору може подати до суду позов про примусове виконання цього обов’язку шляхом зобов’язання сторони договору про реалізацію прав учасників (засновників) товариства з обмеженою відповідальністю придбати (продати) частку на умовах, визначених цим договором».
Хотілося б нагадати, що свого часу існувала велика проблема зі спонуканням відповідача укласти той чи інший договір. Позивачі формулювали позовні вимоги таким чином: «Зобов’язати відповідача укласти договір». Якщо суд задовольняв позов, то задоволений позивач не довго цим тішився, оскільки швидко з’ясовував, що примусово виконати це судове рішення неможливо. Згодом практика знайшла вихід – замість позовів про зобов’язання стали подаватися позови про визнання договору укладеним на умовах позивача.
Тож нескладно здогадатися, яку проблему створить для позивачів ч. 10 ст. 51-1 чинного Закону. Визначення у цій частині дефектного предмета позову заважатиме позивачам застосовувати належний спосіб захисту. До того ж ця частина може сприйматися як зазначення у законі єдиного способу захисту для цих правовідносин, через що позивачам може виявитися складно навіть вимагати відшкодування збитків.
З набранням чинності Законом про ТОВ ця помилка чинного Закону буде виправлена, а штучно створена чинним Законом проблема зникне.
Чи може корпоративний договір суперечити закону чи статуту?
Ні, не може. Ні за чинним Законом, ні за Законом про ТОВ. Корпоративний договір, як і будь-який інший правочин, не може суперечити закону. Здається, тут нема чого пояснювати.
Корпоративний договір також не може суперечити статуту, адже такий договір і статут мають різні предмети регулювання. Законом і статутом (в межах, що не суперечать закону) встановлюється зміст прав і повноважень учасників. Натомість корпоративним договором встановлюється зобов’язання сторін певним чином реалізовувати ці права та повноваження.
Наприклад, якщо статутом встановлена певна кількість голосів учасників, необхідна для прийняття зборами певного рішення, то корпоративним договором не може бути встановлена інша кількість голосів. Натомість корпоративним договором може бути встановлений обов’язок учасників голосувати з такого питання певним чином. Якщо учасник порушить свій обов’язок та проголосує всупереч корпоративному договору, то його голоси будуть враховані, але для такого учасника настануть негативні наслідки, передбачені законом і корпоративним договором (зокрема, відшкодувати збитки, сплатити неустойку).
Також це стосується розпорядження частками. Учасник має змогу розпорядитися своєю часткою всупереч корпоративному договору. Договір такого учасника з добросовісною третьою особою буде дійсним, але для такого учасника настануть негативні наслідки. Укладаючи корпоративний договір, звичайно, слід подбати про те, щоб у ньому були передбачені такі негативні наслідки у разі порушення договору, щоб інтерес постраждалої сторони договору був повністю захищеним.
Інші новели Закону про ТОВ
Законом про ТОВ передбачена безоплатність корпоративного договору. Політико-правове підґрунтя цього рішення таке: корпоративний договір призначений для вдосконалення корпоративного управління, а не для банальної торгівлі голосами.
Корпоративний договір укладається в письмовій формі. Жодного посвідчення чи засвідчення справжності підписів не вимагається. Оскільки корпоративний договір за загальним правилом є конфіденційним та, як і будь-який договір, є обов’язковим лише для його сторін, то сторони самостійно можуть вирішити, чи потрібен їм нотаріус. З цих же міркувань Законом про ТОВ не передбачена обов’язковість сповіщення товариства про факт укладення корпоративного договору (яка передбачена чинним Законом).
З метою боротьби з корупцією встановлено, що корпоративний договір, стороною якого є держава, територіальна громада, державне або комунальне підприємство чи юридична особа, у статутному капіталі якої 25% і більше прямо або опосередковано належать державі чи територіальній громаді, не є конфіденційним – він підлягає оприлюдненню.
Договір, укладений стороною корпоративного договору на порушення такого корпоративного договору, є нікчемним, якщо інша сторона за договором знала або мала знати про таке порушення. Встановлена Законом про ТОВ нікчемність такого договору значно краще захищає постраждалу сторону, ніж оспорюваність такого договору, передбачена чинним Законом.
Нарешті (last but not least), варто звернути увагу, що обсяг ст. 7 Закону про ТОВ є приблизно вчетверо меншим, ніж обсяг ст. 51-1 чинного Закону (без будь-якої шкоди для регулювання, радше навпаки). Причиною є більш високий рівень юридичної техніки, застосований у ст. 7 Закону про ТОВ, зокрема дотримання принципу законодавчої економії. Наприклад, у цій статті відсутні положення про обов’язковість корпоративного договору лише для сторін – тут немає жодної специфіки корпоративних договорів. Відсутні й положення про те, що порушення корпоративного договору не може бути підставою для визнання недійсними рішень органів товариства, бо в законі слід визначати підстави для визнання рішень недійсними, а не те, що не є такими підставами (хоча б тому, що таких «не підстав» безліч, а перелічити їх всі неможливо і непотрібно).
Намір розробників Закону про ТОВ дотримуватися високих стандартів юридичної техніки не є примхою чи проявом естетства. Від юридичної техніки напряму залежить якість закону, його здатність створювати належне регулювання.
Проілюструємо цю думку прикладом із законів, що тут розглядаються. В останній частині ст. 51-1 чинного Закону йдеться про можливість укладати корпоративний (чи квазі-корпоративний) договір, сторонами якого будуть кредитори товариства та учасники товариства. З цієї частини можна зробити висновок, що договір з такими сторонами – це виняток із загального правила про те, що сторонами корпоративного договору є лише учасники товариства.
Натомість у ст. 7 Закону про ТОВ взагалі не згадується склад сторін договору. Завдяки цьому укладення корпоративного договору буде можливим не тільки учасниками товариства з кредиторами товариства, але й з іншими особами, які не є учасниками. Це надає широкі можливості застосування корпоративного договору в різноманітних життєвих ситуаціях.
Наприклад, цілком можливим буде договір між особою, яка бажає вступити до товариства на певних умовах, і тими, хто вже є учасниками товариства (всіма чи кількома з них), зокрема про обов’язок учасників проголосувати певним чином на зборах щодо питання вступу, внесення негрошового вкладу та його оцінки, обов’язку в майбутньому продати частини своїх часток, врегулювання відносин після набуття особою статусу учасника тощо. Чинний Закон через наявність останньої частини ст. 51-1 не надає такої можливості. Тож інколи краще мовчати, ніж говорити.
На завершення можна порадити учасникам товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю не квапитися з укладенням корпоративних договорів за чинним Законом, а дочекатися, якщо є можливість, набрання чинності Законом про ТОВ, яким буде встановлене більш досконале регулювання.