Очищення органів вищої державної влади від корупції заради розбудови та розвитку успішної й ефективної держави, формування сучасного європейського, свідомого та законослухняного суспільства – заявлена мета створення Національного антикорупційного бюро України.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Виникнення такої структури, з огляду на сучасну суспільно-політичну ситуацію в нашій країні, сприймається кожним патріотично-налаштованим громадянином, який вірить у краще майбутнє своєї неньки України, із захопленням та як необхідність. Однак, чи не являється створення НАБУ черговим популізмом та у кращому випадку матиме декларативний характер, а у гіршому – буде використовуватись як зброя для «полювання на відьом»?
Слід узяти до уваги, що на момент створення НАБУ в Україні вже існувала та функціонувала система правоохоронних органів, на яку покладено завдання із виявлення, попередження та припинення корупційних проявів. З огляду на це, можна передбачити, що можливими негативними наслідками від створення НАБУ може бути дублювання функцій, фальсифікація звітності (подвійне використання одних і тих самих результатів у звітах), а також так звана професійна протидія.
Ще зарано надавати оцінку ефективності діяльності новоствореного правоохоронного органу, оскільки йому необхідно напрацювати відповідний досвід, удосконалити нормативну базу, механізм її впровадження в дію, сформувати та підготувати професійний особовий склад тощо. З іншого боку, варто зауважити, що на це все вже виділяються значні кошти з державного бюджету.
Надати оцінку прийнятим рішенням та діям працівників НАБУ ще не раз буде можливість, і це обов’язково буде зроблено. А ось зрозуміти можливості НАБУ та проаналізувати його практичність і неупередженість, з огляду на чинне законодавство, є важливим та необхідним для подальшого аналізу ефективності діяльності Національного бюро.
Нормативним актом, який визначає правові основи організації та діяльності Національного антикорупційного бюро України є Закон України «Про Національне антикорупційне бюро України» від 14.10.2014 р., який набрав чинності з 25.02.2015 р.
Відповідно до ст. 1 Закону Національне антикорупційне бюро України – це державний правоохоронний орган, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових. Завданням Національного бюро є протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці.
Хто ж формує НАБУ та контролює його діяльність, із врахуванням задекларованих гарантій незалежності?
Перше, на що слід звернути увагу, це порядок конкурсного відбору та призначення Директора Національного бюро, який, згідно з Законом, здійснює пряме та єдино осібне керівництво у всіх сферах діяльності НАБУ, а також є прямим керівником усіх його підрозділів. Фактично, лише з відома та згоди Директора НАБУ функціонує вся структура Національного бюро, у тому числі головне й територіальні управління. Адже, відповідно до встановленого законом порядку, директори територіальних управлінь Національного бюро призначаються на посаду та звільняються з неї директором Національного бюро. При цьому головним обов’язком директорів територіальних управлінь є організація роботи відповідного управління щодо виконання повноважень Національного бюро, наказів і розпоряджень директора Національного бюро. Нинішній директор Національного бюро Артем Ситник стверджує: «Гарантії незалежності НАБУ в законі дотримані. Відповідальність – на мені та моїй команді». Щодо гарантій незалежності НАБУ, то вони окремо визначені у ст. 4 Закону.
Повертаючись до порядку призначення Директора Національного бюро, в Законі зазначено, що Конкурсна комісія, яка обирає кандидатів на цю посаду, створюється з 3-х осіб, яких визначає Президент України, 3-х осіб, яких визначає Кабінет Міністрів України та 3-х осіб, яких визначає Верховна Рада України. Конкурсна комісія вважається повноважною у разі затвердження у її складі не менше як 6-ти осіб. Отже, троє з-поміж визначених осіб можуть цілком легітимно не потрапити до складу Конкурсної комісії. Не виключення, що уся трійка буде лише зі складу однієї з трьох перелічених владних структур, що ставить під сумнів справедливість та неупередженість конкурсного відбору. Як і те, що рішення вважається прийнятим в результаті голосування лише 5-ти осіб (членів Конкурсної комісії).
Отже, кандидата на таку важливу й відповідальну посаду як Директор Національного антикорупційного бюро України, який буде очолювати місію очищення влади цілої країни від корупції, заради побудови та розвитку успішного суспільства й ефективної держави, може обрати фактично 5 осіб, шляхом співбесід з кандидатами. Системи ж чіткого контролю чи відповідальності за неупередженість при обранні кандидата, окрім публічного контролю, в Законі не передбачено.
Хочеться вірити у чесність, прозорість, неупередженість та законність діяльності Директора НАБУ, від якого безпосередньо залежить робота самого Національного бюро. Оскільки задля ефективного застосування законодавства в нормативно-правових актах та їх практичному втіленні все має бути підпорядковано законам логіки, тобто для досягнення конкретної мети має бути визначений певний алгоритм дій, який виключає можливість відхилень, довільного трактування та виключати застосування щодо законодавства України всім відомого вислову: «Закон, як дишло, куди повернеш – туди й вийшло».
Постійні публічні виступи керівників органів державної влади з поясненнями причин невиконання ними попередніх зобов’язань та клятвами у чесності й законності вже втомили навіть пересічного громадянина, не беручи до уваги осіб, обізнаних у сфері права. Хочеться побажати новопризначеним керівникам у своїй діяльності дотримуватися принципу «більше діла менше слів», а конкретно – більше дій, спрямованих на формування дієвого правового поля та механізму його застосування на практиці, менше часу присвячувати публічним виступам, а більше – перебуванню на робочому місці та виконанню професійних обов’язків.
З огляду на вищезазначене, необхідно підняти питання необхідності створення та доцільності існування додаткового антикорупційного органу, за наявності вже існуючих, які функціонують, а їхня незадовільна робота в рамках чинного законодавства офіційно не визнана.
Окрім НАБУ, в Україні новоствореними органами, які повинні здійснювати, а деякі вже здійснюють, боротьбу з корупцією, є Спеціалізована антикорупційна прокуратура, Національне агентство з питань запобігання корупції (НАПЗК), Нацагентство з розшуку активів, Державне бюро розслідувань, а також Національна рада з питань антикорупційної політики.
Якщо проаналізувати функції та завдання вищезгаданих відомств, то деякі з них дублюють функції Національного антикорупційного бюро України. Однак позитивним є те, що зазначені органи можуть співпрацювати між собою, доповнювати та контролювати один одного всередині структури, заради виключення поглинання новоствореної системи антикорупційних органів корупцією, що, у свою чергу, не виключає поступового виникнення між керівництвом вказаних структур так званого закону «Омерта» (взаємопоруки) – кодекс честі мафії.
Стисло про новостворені органи
Спеціалізована антикорупційна прокуратура входить до структури Генеральної прокуратури України й повинна здійснювати нагляд за розслідуваннями НАБУ, а також підтримувати державне обвинувачення та представництво інтересів українців і країни за кримінальними правопорушеннями, пов’язаними з корупцією.
Національне агентство з питань запобігання корупції – центральний орган виконавчої влади України зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізацію державної антикорупційної політики, створений Кабінетом Міністрів України та повністю йому підзвітний. Саме його функції дублюють одну з функцій НАБУ – вносити у встановленому порядку пропозиції щодо вдосконалення законодавства у боротьбі з корупцією.
Нацагентство з розшуку активів наділене повноваженнями здійснювати розшук та оцінку активів, одержаних злочинним шляхом, за запитом слідчого, прокурора або суду. Співробітники агентства повинні розшукувати злочинні активи не лише в межах України, а й закордоном, співпрацюючи з подібними структурами в усьому Світі.
Національна рада з питань антикорупційної політики – це консультативно-дорадчий орган при Президентові України, функціональні обов’язки якого передбачають розробку антикорупційної стратегії та оцінку її ефективності. Крім того, Нацрада на своїх засіданнях, які повинні проводитися раз на два місяці, зобов'язана готувати та подавати на розгляд Президентові свої пропозиції щодо вдосконалення антикорупційного законодавства та міркувати, як краще скоординувати роботу інших антикорупційних органів.
Державне бюро розслідувань (ДБР) – правоохоронний орган України, створення якого передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України у термін до 20.11.2017 р. Початок повноцінного функціонування бюро очікується не раніше 1.01.2017 р. ДБР остаточно забере на себе виконання функції досудового (попереднього) слідства від Прокуратури. Слід зазначити, що Державне бюро розслідувань також займатиметься розслідуванням випадків застосування тортур правоохоронними органами та військових злочинів, буде спроможне притягувати до відповідальності суддів, прокурорів, міністрів, нардепів та інших чиновників вищого ешелону влади, а також розслідувати злочинні прояви, допущені працівниками НАБУ й антикорупційної прокуратури.
Ні для кого не є таємницею, що перелічені структури разом із НАБУ створені на вимогу членів ЄС, з метою подальшого запровадження в Україні безвізового режиму. Хочеться вірити, що це не є однією та єдиною з відповідей на поставлене запитання щодо доцільності їх створення.
Викликає занепокоєння законність дій працівників НАБУ при виконанні ними службових обов’язків, із врахуванням тих широких повноважень, якими вони наділені. А саме, що стосується втручання в особисте життя громадян та ознайомлення з особистою інформацією. Зрозуміло, якщо вони будуть чітко виконуватися згідно з вимогами норм Кримінального процесуального кодексу України та з дотриманням принципу незалежності й високої професійності, то робота буде доцільною. Однак, із врахування досвіду роботи подібних структур, ці вимоги часто ігноруються, особливо, якщо стоїть високе завдання. Тому будемо сподіватися, що новостворений орган не є формальним і буде постійно вдосконалюватися як на законодавчому рівні, з урахування практики, так і з кадрового підбору та відповідного контролю.