Верховна Рада України 22.05.2015 прийняла резонансний Закон №484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» (далі – Закон №484-VIII), який підписав Президент 15.07.2015 та який набуде чинності 01.09.2015. Цей Закон вносить істотні зміни до положень Закону України «Про судовий збір» №3674-VI від 08.07.2011 про об’єкти справляння судового збору, ставок судового збору, пільг щодо сплати судового збору. Можна сказати, що зазначені законодавчі новели викликали неоднозначну реакцію правової спільноти та й досі точаться дискусії щодо переваг та недоліків цих нововведень. Давайте разом спробуємо проаналізувати та розібратися у змісті, що вклав законотворець у цей Закон.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Отже, основні зміни торкнуться передусім розміру ставок судового збору. Так, відповідно до Закону №484-VIII значно підвищено вищу межу ставки судового збору за подання позову у порядку будь-якого судочинства. Зокрема, на відміну від чинної редакції Закону №3674 від 08.07.2011, Закон №484-VIII змінює максимальну межу ставки судового збору за подання позовної заяви у порядку господарського судочинства з 60 до 150 розмірів мінімальної заробітної плати. Це означає, що позивачі (суб’єкти господарювання, фінансові установи тощо), звертаючись до господарського суду з позовною заявою, окрім збитків від порушеного права, можуть понести невиправдано високі витрати ще й на судовий збір. Чинна наразі редакція Закону України «Про судовий збір» 3674-VI від 08.07.2011 передбачає максимальний розмір судового збору за подання позовної заяви майнового характеру до господарського суду на рівні 73 080 тис. грн, а вже з 1 вересня буде становити 182 700 тис. грн. І якщо для представників великого бізнесу зазначена максимальна сума можливо не буде такою відчутною, то у випадку подання позову представниками малого і середнього бізнесу надто велика сума судового збору може викликати певні сумніви у загальній доцільності подання позову. У зв’язку з цим виникає перше питання: «Чи це не є штучним обмеженням у реалізації конституційного права суб’єктів захисту своїх прав удоступі до правосуддя?».
Зазначимо, що Законом №484-VIII встановлено різні розміри ставок судового збору для юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та фізичних осіб. Це розмежування обґрунтовується у пояснювальній записці до Закону як «запровадження загальної системи диференціації ставок судового збору», що так само має ознаки прямого порушення принципу рівності перед Законом, визначений ст. 24 Конституції.
Окремо слід зазначити, що незрозумілим є вилучення з переліку пільгових категорій осіб щодо сплати судового збору позивачів у спорах про дискримінацію, також позивачів з вимогами, що походять із трудових правовідносин (за винятком позовів про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі), та позивачів – громадських організацій інвалідів, їхніх підприємств, установ, організацій. Геть не є прийнятною логіка законотворців щодо такого вилучення, оскільки ці категорії позивачів навпаки потребують додаткового захисту від держави, хоча б на рівні звільнення від сплати судового збору.
Аналізуючи надалі положення Закону №484-VIII, стає очевидним, що від дії цього Закону можуть зазнати додаткових непередбачуваних надвидатків на судовий збір банківські і кредитні установи. Згідно із статистичними даними Верховного Суду України 137,8 тис. або 74,2% усіх цивільних справ позовного провадження у 2014 р. становили справи, що виникають із договорів кредиту, позики. Навіть, якщо сплата судового збору буде покладатися судом на відповідачів, то з огляду на правову культуру добровільного виконання рішень суду в нашій країні, точніше її відсутність, це вимагатиме від кредитних інститутів додаткових витрат часу та грошей на примусове виконання судових рішень щодо стягнення з відповідачів чималої суми належно сплаченого судового збору. До відома, у 2014 р. в органах державної виконавчої служби України перебувало на виконанні понад 8 млн справ на загальну суму – 440 млрд грн, до того ж середній відсоток стягнення становив тільки 4% або 20 млрд грн.
Отже, з огляду на наші висновки постає питання, якими підставами керувалися депутати під час прийняття цього Закону?
Відповідно до пояснювальної записки до Закону №484-VIII, законотворець стверджує, що прийняття цього Закону має забезпечити кращий доступ до правосуддя, а також збільшити надходження до Державного бюджету України від сплати судового збору за новими ставками, що створить передумови для покращення матеріально-технічного забезпечення судів, та відповідно їхньої фінансової незалежності. До того ж незрозумілим є, як за рахунок підвищення розмірів ставок судового збору в умовах перманентної економічної кризи можна забезпечити ефективний доступ до правосуддя?
Можна припустити, що прийняття Закону №484-VIII було зумовлено, зокрема підписанням Меморандуму про економічну та фінансову політику (між Україною і Міжнародним валютним фондом), нинішнім станом вітчизняної економіки та потребою зберегти певну стабільність державних фінансових інститутів. З одного боку, тішить той факт, що навантаження на суддівський корпус знизиться, однак з іншого боку, як ми вже зазначали, не всі зміни відповідають реалізації принципів, які на себе поклала держава у сфері судового захисту прав осіб. Твердження законодавця про те, що судовий збір запроваджується: 1) для обмеження кількості необґрунтованих позовів; 2) спонукання учасників спору виконувати свої обов’язки один перед одним добровільно, не доводячи справу до суду; 3) часткового відшкодування витрат держави на здійснення судової діяльності, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки у кожної людини є беззаперечне право особи на судовий захист.
Залишається сподіватися, що із набуттям Законом статусу чинного правового акта, суб’єкти позовних проваджень відчують усі «принади» цих новел та звернуть свій гнів вбік суб’єктів законотворчих ініціатив з вимогами перегляду таких новацій убік як мінімум поступово зменшення ставок, як максимум взагалі скасує судовий збір, чим зніме економічний бар’єр доступу до гарантованого державою правосуддя, а Верховна Рада України врешті-решт спроможеться на дієве запровадження судової реформи, завдяки чому судова система набуде обрисів справедливого Суду, що у свою чергу зменшить кількість абсолютно обґрунтованих апеляційних та касаційних скарг.