10 січня 2020, 14:40

Замовник опитування громадської думки: замовчувати не можна відкрити

Марина Шаповал
Марина Шаповал стажер Центру демократії та верховенства права
Надія Шувар
Надія Шувар керівник напряму «Верховенство права»

Громадська думка є дієвим важелем впливу на суспільне та політичне життя демократичної держави, а результати соціологічних опитувань слугують своєрідним лакмусом, інструментом її вимірювання. На сьогодні результати соцопитувань активно публікуються в ЗМІ, Інтернеті, соцмережах - як під час виборчих кампаній, так і при формуванні політики щодо стратегічно важливих питань, як от земельна реформа чи реінтеграція окупованих територій. Та чи дійсно інформація про результати соцопитувань є прозорою та повною? При поширенні результатів опитувань інформація про їх замовників часто замовчується. Як регулюється відкритість даних про замовника соцопитувань в Україні й у світі та що потрібно змінювати - все це в аналітичному огляді.

Результати соцопитувань як інструмент агітації

З огляду на значення опитувань в політиці, найбільше соціологічні центри «активізуються» під час електоральних кампаній. Одним із найпопулярніших видів опитувань є публікація рейтингів партій та кандидатів. Згідно з законодавством, результати соціологічного опитування відносяться до інформаційного забезпечення виборів. Однак, зважаючи на вплив таких «рейтингів» на виборців, фактично це є формою агітації - до того ж надзвичайно дієвою.

Для прикладу, публікація рейтингу, який свідчить, що бажаний кандидат точно не проходить виборчий бар’єр, змушує виборців змінювати пріоритети і голосувати вже за іншого кандидата. Чи зворотний ефект, коли обраному кандидату чи партії, відповідно до рейтингу, не вистачає незначної кількості голосів, що мотивує виборців згуртуватися і підтримати такого кандидата. Тож бачимо, що з інформаційного забезпечення результати соцопитувань фактично перетворилися на форму агітації. Аби виборці в таких умовах могли приймати свідомі поінформовані рішення, надзвичайно важливою є відкрита та повна інформація щодо джерел їх фінансування - замовників/спонсорів опитувань.

Виборче законодавство

З 1 січня 2020 р. вступив в дію Виборчий кодекс України, який закріплює обов’язок для дослідників публікувати інформацію про замовника опитування громадської думки з виборчих питань. Така норма з'явилася за ініціативи ЦЕДЕМ. Так, результати виборчих опитувань, у разі їх публікації, мають обов’язково містити час його проведення, територію охоплення, розмір та спосіб формування вибірки, метод, точне формулювання питання, можливу статистичну похибку та замовника.

Якщо говорити про законодавство, що діяло до набуття чинності Виборчого кодексу, зокрема, Закон України «Про вибори Президента України» та «Про вибори народних депутатів України», то обов'язок вказувати замовника такого опитування було покладено на ЗМІ та інформаційні агентства. Однак виникало логічне питання: звідки ж тоді медіа повинні брати відповідну інформацію, якщо соціологічні центри її не розкривають? Більш комплексно це питання закріплено у Законі України «Про місцеві вибори», де передбачено, що не лише ЗМІ та інформаційні агентства, а й інші суб’єкти зобов'язані вказувати замовників у разі поширення результатів опитування громадської думки. На сьогодні маємо норму кодексу, яка чітко закріплює обов'язок для соціологічних центрів публікувати інформацію про замовників опитувань із виборчих питань.

Однак, попри наявність законодавчого врегулювання, має місце відсутність контролю за дотриманням законодавства при поширенні результатів соціологічних опитувань. Наразі в Україні відсутній регулятор, який би стежив за дотриманням вимог при публікації результатів соцопитувань та притягував до відповідальності за їх порушення. Так, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення має стосунок лише до опитування аудиторії щодо популярності та якості програм чи передач, які (ре)транслюють телерадіоорганізації.

Кодекс професійної етики соціолога

Функції саморегулятора у сфері соціологічних досліджень виконує Соціологічна асоціація України (САУ) - добровільна наукова громадська організація, яка об’єднує 25 колективних та більше тисячі індивідуальних дослідників. З’їзд САУ затвердив Кодекс професійної етики соціолога, який визначає принципи й етичні норми професійної відповідальності та поведінки соціологів. Так, Кодекс вимагає повідомляти про джерела фінансування, цілі спонсора і його інтереси (п. 4.14). Кодекс містить відповідь і про умову договору про конфіденційність щодо даних замовника, спонсора дослідження. Відповідно до п. 9.5 Кодексу, «соціолог має чесно і своєчасно (до підписання угоди або укладання контракту) попередити замовника, що у випадках оприлюднення соціологом результатів емпіричного дослідження він має вказувати спонсора проекту, а отже, згодою на оприлюднення отриманої інформації замовник скасовує можливість конфіденційності організації, яку він презентує».

Отож навіть «власне» регулювання соціологів передбачає розкриття інформації про замовників/спонсорів досліджень, незважаючи на умови договору про конфіденційність. Більше того, Кодекс передбачає і санкції за порушення його вимог: від приватної або публічної догани до виключення з Асоціації.

На противагу цьому дані про замовника не публікують як соціологічні центри, що здійснювали такі опитування, так і ЗМІ. Організації, що проводять опитування і приховують спонсорів, прикриваються положеннями контракту щодо умов конфіденційності. Так, ЦЕДЕМ звертався до чотирьох соціологічних центрів, аби дізнатися, хто ж виступає замовником їхніх досліджень, оскільки така інформація є суспільно важливою. Лише одна з чотирьох організацій надала інформацію про замовників, решта мотивували свою відмову тим, що закон не встановлює для них такого обов’язку. Отже, відкритим залишається питання реалізації зазначених положень Кодексу професійної етики соціолога.

Міжнародні стандарти про прозорість результатів соцопитувань

Міжнародні стандарти щодо проведення опитувань відображені в Міжнародному Кодексі ICC/ESOMAR (European Society of Marketing Research Professionals) - одна із найбільш авторитетних дослідницьких асоціацій у світі) щодо маркетингових і соціологічних досліджень. Норми Кодексу застосовуються більш ніж у 130 країнах світу, в тому числі в Україні. Кодекс закріплює такі вимоги до діяльності дослідників, як чесність, відкритість, об’єктивність, використання виключно наукових методів та дотримання національних законів.

Окрему увагу ESOMAR звертає на забезпечення прозорості при публікації результатів опитувань громадської думки, зважаючи на їх вагомий вплив як на політику, так і на суспільство. З одного боку результати опитувань дають особам, уповноваженим на прийняття рішень, неупереджену інформацію про те, чого ж хоче суспільство. З іншої сторони результати опитувань націлені на суспільне споживання (для прикладу, рейтинги партій під час виборчих кампаній). З метою забезпечення прозорості у сфері опитувань ESOMAR розробив Керівний документ (GUIDELINE ON OPINION POLLS AND PUBLISHED SURVEYS), який визначає ключову інформацію, що повинна бути доступною для громадськості.

Так, п. 5.2 визначає вимоги щодо публікації результатів опитувань (Requirements for publishing results). Обов’язковим для дослідників є оприлюднення назви організації, що проводила опитування, замовника, спонсора чи іншої особи, яка оплачувала проведення такого опитування. Вся ця відповідна інформація повинна бути доступною для всіх, має бути опублікована як онлайн, так і в інший спосіб (друковані ЗМІ, телебачення тощо).

ESOMAR акцентує на тому, що відповідальність за дотримання зазначених вимог лежить саме дослідниках та соціологічних центрах, які проводять дослідження. Така відповідальність означає не тільки використання відповідних зразків, методів та інструментів, але і надання громадськості прозорої та неупередженої інформації.

Отже, публікація результатів опитувань як з виборчих, так з інших питань має здійснюватися відкрито та містити повну інформацію, зокрема, про замовників та спонсорів таких опитувань. Така прозорість у свою чергу допоможе забезпечити довіру громадськості до опублікованих опитувань.

Міжнародний досвід

США

У США в 1824 р. відбулася перша спроба проведення електоралього опитування. Так, хоча не професійне опитування, проведене газетою «Херрісберг Пенсільванієн» не використовувало наукові методи дослідження та було прямо протилежним до результатів виборів, воно викликало неабиякий інтерес серед читачів та заклало основу такої політичної традиції. З 1969 р. у США існує Національна рада з опитувань громадської думки (The National Council on Public Polls; NCPP) - асоціація американських організацій, що займаються опитуваннями. ЇЇ мета - вироблення високих стандартів вивчення громадської думки, а організації, що входять в NCPP, добровільно беруть зобов'язання з надання експертній раді даних про проведені опитування в повному обсязі.

Вимоги, встановлені цією радою до оприлюднених опитувань починаються з обов’язкового зазначення спонсора, а також його мети, назви організації, яка здійснювала збір даних, часу та методу опитування, інформації про респондентів, а закінчуються формулюванням звернення до респондента перед початком опитування. Така прискіпливість контролюючого органу не є дивною, оскільки саме від опитувань залежить можливість участі кандидата у теледебатах. Так, відповідно до положень Комісії з президентських дебатів, для участі необхідно набрати не менше 15% сукупної підтримки осіб, які брали участь в п'яти відібраних для цієї мети опитуваннях громадської думки.

Франція

Цікавим є досвід Франції, де діє спеціальний Закон про публікацію та поширення опитувань громадської думки (№77-808 від 19 липня 1977 р.), за яким ані замовник, ані спонсор опитування не можуть залишатися в «тіні». У результатах кожного опитування повинні зазначатися найменування спонсора опитування або його частини, а також замовник, якщо вони різні. Виконання цього положення покладене на дослідницький центр. Тому уся необхідна інформація зазначається в найпершій публікації, незалежно від форми організації та цілей цієї установи, а наступні його поширення (в тому числі у ЗМІ) мають містити належне посилання на першоджерело.

Крім цього, у Франції існує контроль за опитуваннями, яким займається спеціальна Комісія з питань соціологічних досліджень (Commission des Sondages) - орган, утворений в 1977 р., до повноважень якого належить нагляд за дотриманням законодавства щодо оприлюднених результатів опитування громадської думки. Комісія розглядає також скарги громадян стосовно невідповідності опитування нормам закону, що регулює політичні опитування. Якщо Комісія підтверджує наявність порушення, то організація, яка поширила недоброчесне опитування, повинна опублікувати текст спростування, складений Комісією. При цьому Комісія повинна передбачити, щоб аудиторія поширення спростування була кількісно еквівалентною первинній.

Якщо ж організація не виконує вимоги з опублікування, Комісія має право звернутися до Міністерства юстиції та прокуратури задля накладення санкцій та початку офіційного державного розслідування. Втім ЗМІ бояться Комісію з питань соціологічних досліджень - перш за все через страх втрати довіри, авторитету та рейтингу серед своїх прихильників.

Канада

Питання про інформування замовників досліджень аналогічно врегульоване канадським законодавством. Хоча в Канаді відсутній орган, що контролює якість опитувань, і в цілому регулювання є доволі ліберальним, вимога оприлюднення замовника покладається на дослідницький центр.

Бельгія

Найліберальніший підхід до контролю опитувань - у Бельгії, де їх поширення дозволене завжди. Таке ліберальне ставлення є відповіддю на попередній закон, що забороняв публікацію опитувань щодо електоральних настроїв за 30 днів до проведення виборів. Вища рада з аудіовізуальних засобів (Conseil supérieur de l`audiovisuel) рекомендує виконувати міжнародні вимоги щодо зазначення замовника та спонсора опитування, методів дослідження, дати тощо. Хоча опитування не є предметом регулювання спеціального законодавства, основні соціологічні центри належать до міжнародних груп, які дотримуються положень Міжнародного кодексу ICC/ESOMAR.

Висновки

Опитування громадської думки користуються в Україні неабиякою популярністю, особливо під час виборчих кампаній. Однак при поширенні результатів опитувань зазвичай зберігається анонімність замовників/спонсорів таких опитувань.

Національне законодавство регулює питання відкритості даних про замовника лише щодо досліджень з виборчих питань. Як бачимо із аналітичного огляду, питання щодо забезпечення відкритості замовника врегульоване на рівні саморегулювання (Соціологічна асоціація України) та міжнародному рівні (стандарти ESOMAR) щодо всіх видів опитувань громадської думки, але інформація про замовника замовчується.

Зважаючи на відсутність контролю за дотриманням вимог при публікації соціологічних досліджень та фактичної відповідальності за порушення, можливим є врахування міжнародного досвіду (досвід Франції, США). Зокрема, щодо запровадження в Україні як спеціалізованого органу-регулятора, так і закріплення чіткого механізму відповідальності за анонімність замовника дослідження. Наразі ж посилення громадського контролю за відкритістю суспільно важливої інформації може бути одним із дієвих механізмів впливу на порушників.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати