Як відомо, одним з природних бажань кожної людини є прагнення захиститися від обставин, що загрожують її життю, здоров’ю, майну тощо. За останні кілька десятиліть кількість факторів, які потенційно можуть нести для людини ризики втрати або знищення майна, нанесення шкоди життю та здоров’ю тільки збільшувалась. Такими факторами, зокрема, є явища природи, стихійні лиха, соціальні потрясіння, протиправні дії третіх осіб, експлуатація джерел підвищеної небезпеки та, в деяких випадках, збройні конфлікти. Отже, в сучасних умовах питання збереження майна та мінімізація ризиків, пов’язаних з його можливою втратою або пошкодженням, є особливо актуальним.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Страхування є одним із засобів, покликаних мінімізувати ризики, пов’язані з можливим знищенням або пошкодженням такого майна. Економічне призначення майнового страхування полягає у відшкодуванні збитків, заподіяних внаслідок пошкодження чи знищення майна при настанні страхових випадків, визначених законодавством або обумовлених договором. Отже, мета такого страхування – компенсування шкоди.
На сьогодні в Україні на ринку страхових послуг існує чимало компаній, які надають своїм клієнтам широкий спектр послуг добровільного страхування, пропонуючи потенційним клієнтам привабливі умови надання страхових послуг. Відповідно до законодавства, кожна особа є вільною в укладенні договору, виборі контрагента й визначенні умов договору з урахуванням інших положень законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тобто кожен може самостійно обирати собі страховика, визначити умови договору страхування, форму оплати та періодичність внесення страхових платежів тощо. І хоча держава на законодавчому рівні встановила певну групу відносин, у яких страхування є обов’язковим та перелік яких є вичерпним, у добровільному страхуванні кожен може узгодити зі страховиком умови будь-якого виду страхування, який хоча і не передбачений у переліку видів добровільного страхування, але й не належить до категорії обов’язкового.
Наразі Закон України «Про страхування» налічує понад 20 видів добровільного страхування, найбільш поширеними серед яких є страхування життя та здоров’я, страхування від нещасних випадків, страхування наземного транспорту й цивільної відповідальності власників таких транспортних засобів, страхування майна та інші види. Добровільне страхування відбувається на підставі договору – письмової угоди між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Відповідно, страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася, з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Особа може цілком справедливо розраховувати на те, що її майнові інтереси захищені від можливого впливу сторонніх чинників, які були визначені у договорі як страховий випадок та які можуть зашкодити таким майновим інтересам або призвести до їх втрати, після укладання договору та набрання ним чинності.
Однак, на жаль, при настанні страхового випадку страхувальник нерідко зіштовхується з протидією з боку страховика у питанні здійснення страхової виплати з тих чи інших причин.
Логічно, що у відносинах страхування кожна зі сторін намагається максимально захистити свої права та законні інтереси у спосіб, який дозволено соціальними й правовими нормами. Сторони договору використовують прогалини у законодавстві та нечіткі формулюваннями договорів страхування з метою, з одного боку, мінімізації страхових виплат або відмови у страхових виплатах, а з іншого – прагнуть отримати страхові відшкодування та примусити страховиків виконати зобов’язання відповідно до умов договорів страхування, іноді без достатньої правової підстави. Як правило, вирішення таких конфліктних ситуацій переходить у судову площину, де кожен доводить свою правоту на принципах змагальності. Однією з найпоширеніших у правовідносинах страхування категорій справ є спори про стягнення страхових виплат за договорами страхування. Аналіз судової практики вирішення спорів щодо виконання договорів страхування та стягнення страхових виплат дає змогу виявити приклади того, як страховиками використовується недосконалість законодавства у тих чи інших питаннях.
Згідно із законодавством, страховик наділений правом відмовити у страховій виплаті. При цьому перелік підстав для відмови не є вичерпним та може доповнюватися у самому договорі страхування. Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого затвердженими страховиком правилами відповідного виду добровільного страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Зазвичай, строк прийняття рішення щодо здійснення страхової виплати або рішення щодо відмови у здійсненні страхової виплати складає приблизно 30 днів. Законом також передбачено, що така відмова може бути оскаржена страхувальником у судовому порядку.
Однак на практиці страхові компанії іноді не дотримуються правила щодо повідомлення страхувальника у строк, передбачений правилами страхування та договором, вдаючись до затягування розгляду питання про виплату страхового відшкодування. Вони не надають стороні відмову у виплаті, хоча і не здійснюють її. Незважаючи на те, що договір страхування та закон передбачають строки виплати відшкодування, страховик може перевіряти обставини страхового випадку, що на цілком законних підставах дозволяє йому затягувати процес прийняття відповідного рішення про визнання випадку страховим та виплату страхового відшкодування. Таке право надане відповідними положеннями Закону України «Про страхування», згідно з якими страховик, у разі необхідності, може робити запити про відомості, пов'язані зі страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів, інших підприємств, установ та організацій тощо, а також самостійно з'ясовувати причини й обставини страхового випадку.
Не можна однозначно стверджувати, що всі страховики діють у такий спосіб, адже виникають ситуації, коли страхувальники своїми діями дають цілком обґрунтовані підстави для відмови у здійсненні страхових виплат. Однак, як свідчить практика, непоодинокі також і випадки зловживання страховиками правами, наданими їм чинним законодавством.
Так, Верховний Суд України в Інформаційному листі від 19.07.2011 р. «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» звернув увагу на те, що відсутність рішення страховика про відмову у виплаті страхового відшкодування не може вважатися підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення таких виплат, оскільки останнє може свідчити про зловживання страховика своїми правами та мати на увазі навмисне затягування строків виконання зобов'язань перед страхувальником. Звичайно, кожна справа, не дивлячись на однорідність предмету заявлених позовних вимог (стягнення страхової виплати), відрізнятиметься за суб’єктним складом, підставами позову та фактичними обставинами. Тому у вказаному інформаційному листі Верховний Суд України окремо наголосив, що в кожному окремому випадку суду необхідно зібрати докази й оцінити, чи було затягування та бездіяльність страховика фактичною відмовою у виплаті страхового відшкодування.
Аналіз судової практики останніх років свідчить, що суди, в цілому, дотримуються вказаних рекомендацій Верховного Суду України, задовольняючи позовні заяви про стягнення страхових виплат за відсутності рішення страховика про відмову у здійсненні таких виплат, а також встановлюють факт зловживання страховиками своїми правами.
Так, переглядаючи в касаційному порядку рішення суду апеляційної інстанції, Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначила наступне: «Апеляційний суд, скасувавши рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та частково задовольняючи позов, виходив з того що бездіяльність страховика у вирішенні питання щодо виплати страхового відшкодування та відсутність рішення страховика про відмову у виплаті страхового відшкодування потерпілій особі не може вважатися підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення таких виплат, за умови доведеності страхового випадку. Висновки апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення зі страхової компанії на користь позивача майнової шкоди є правильними, відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, які судом застосовані правильно» (Ухвала ВССУ від 25.05.2016 р. у справі №211/7801/14-ц).
Також суд першої інстанції, розглядаючи справу за позовом фізичної особи до страхової компанії про стягнення страхового відшкодування, дійшов такого висновку «Позивачка звернулася до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, яка була залишена останніми без жодної відповіді (рішення) про задоволення чи відмову у задоволенні у страховій виплаті. На думку суду, це є прямим і навмисним зловживанням страховиком своїми правами та мало на меті навмисне затягування строків виконання зобов’язань перед позивачкою, як власницею пошкодженого автомобіля. Таким чином, відповідач навмисно та штучно порушив 90-денний термін виплати страхового відшкодування позивачці» (Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22.06.2016 р. у справі №509/67/16-ц).
Аналогічні за змістом висновки щодо зловживання страховиком своїми правами та щодо умисного затягування прийняття рішення про здійснення страхової виплати або про її відмову містяться в ухвалі Апеляційного суду Черкаської області від 06.10.2015 р. у справі №22-ц/793/2305/15, у рішенні Апеляційного суду Закарпатської області від 20.03.2015 р. у справі №303/3796/14-ц, у рішенні Апеляційного суду Херсонської області від 29.05.2014 р. у справі №666/2071/13-ц, а також в інших судових актах судів першої та апеляційної інстанцій.
Слід зауважити, що важливе значення при розгляді цієї категорії справ є формування страхувальником належної доказової бази. Необхідно звернути особливу увагу на те, що найголовнішим елементом доказування є дотримання обов’язків, покладених на страхувальника договором та правилами страхування у разі настання страхового випадку, а саме повідомлення страховика про настання страхового випадку у визначені строки. В майбутньому, у разі затягування страховиком прийняття рішення щодо здійснення страхової виплати або її відмови, необхідно документувати кожне звернення, претензію, лист тощо до страхувальника з вимогою або надати відповідь у спосіб, передбачений чинним законодавством та умовами договору, або виконати зобов’язання за договором страхування у вигляді перерахування страхової виплати. Також, виходячи з аналізу судової практики у таких справах, доказами можуть бути показання свідків.
Підсумовуючи викладене, варто зазначити, що сьогодні у страхувальника є реальний механізм захисту своїх прав та законних інтересів у випадку недобросовісної поведінки страховика. При цьому позитивний результат для страхувальника знаходиться у прямій залежності від максимального виважених дій при настанні страхового випадку, особливо у питаннях дотримання умов договору страхування та своєчасного повідомлення про це страховика.