21 лютого 2017, 19:21

Виклики та реалії конституційної реформи

Адвокатська монополія: з третього світу в перший

Опубліковано в №8 (558)

Василь Куфтяк
Василь Куфтяк переможець конкурсу

«Юридична Газета» продовжує підтримувати обдаровану молодь. Цього разу ми публікуємо есе Василя Куфтяка, переможця конкурсу «Конституційна реформа: виклики та реалії», присвячену адвокатській монополії. Цей конкурс організований в рамках проекту, спрямованого на зміцнення потенціалу громадянського суспільства в регіонах України заради демократичних змін, що впроваджується Democracy Reporting International (Офіс зі сприяння демократії) у співпраці з Інститутом міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Проект фінансується Міністерством закордонних справ Німеччини.

Разом з прийняттям у 2016 р. нової редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в юридичний науковий лексикон de facto увійшло нове поняття «адвокатської монополії». У ст. 10 вищезгаданого закону зазначено, що при реалізації права на справедливий суд «кожен має право на професійну правничу допомогу; для надання професійної правничої допомоги діє адвокатура».

Адвокатська монополія – давно відоме у світі явище, однак для права України вона поки що залишається такою собі terra incognita. В країнах англо-американської правової сім’ї, зокрема у Сполучених Штатах Америки, традиційно дискусійним залишається питання не адвокатської, а юридичної або так званої «легальної» монополії, монополії правничої професії.

У працях філософа П’єра Бурдьє можна знайти коротке пояснення виникнення монополії правничої професії. На думку науковця, монополія полягає у соціально визнаній здатності юристів інтерпретувати юридичні тексти, що закріплюють легітимне, тобто правильне, бачення світу. Конкуренція за монополію на доступ до юридичних ресурсів допомагає обґрунтувати соціальний розрив між профанами та професіоналами, сприяючи безперервному процесу раціоналізації, який постійно збільшує розбіжності між вердиктами, що базуються на законах, та наївними інтуїтивними уявленнями про справедливість.

Монополія як бар’єр?

Цікавим є те, що так звана монополія є наслідком бар’єрів на шляху до дорогої у світі юридичної освіти та інших ліцензійних вимог. Ці бар’єри не просто обмежують доступ до професії, але й використовуються як аргумент юристів на користь того, що вони більш компетентні технічно та ментально, ніж інші суб’єкти надання юридичних послуг, які не є юристами.

Країни загального права першими прийняли подібні закони, які «монополізували» юриспруденцію, закріпили її за професіоналами. Однак така монополія досягла того рівня розвитку, що нині перебуває під «облогою».

Проблематика монополії, на думку американських юристів, полягає не в тому, що юристи мають «несправедливу» перевагу на ринку праці для надання правничих послуг. Вона насправді зумовлює більш фундаментальну проблему: незаможні клієнти не зможуть скористатися послугами юриста, а підставою отримання безоплатної правничої допомоги є лише кваліфікація особи, яка потребує такої допомоги, як вкрай незаможної. Водночас привілейований статус юристів тане, оскільки вже сьогодні закони, що забороняли юридичну практику непрофесіоналам, змінюються на користь останніх, дозволяючи їм таким чином надавати юридичні послуги у певних випадках. До таких випадків належать як юридичні послуги при здійсненні правосуддя в суді, так і юридичні послуги за рамками судових засідань. Проте найбільш приголомшливим фактом, можливо, є те, що подібні дискусії в наукових колах проводяться вже понад два-три десятиліття.

Інтерпретуючи норму нового Закону України «Про судоустрій і статус суддів», можна помітити, що відтепер перевагу у наданні юридичних послуг при здійсненні правосуддя отримають не просто дипломовані юристи, тобто особи, що здобули вищу юридичну освіту, а адвокати. Аналізуючи норму законодавства, виникають питання про майбутнє інституту представництва та майбутнє суб’єктів захисту прав третіх осіб. Звідси випливає, що такі інститути (та й інші суб’єкти правової допомоги) залишаються «легітимними» на досудовій стадії процесу.

Міжнародний досвід

Та чи є таке нововведення законодавцем насправді раціональним? Раціональність цієї правової новації полягає у тому, що кваліфікований юрист, тобто адвокат, без сумніву, матиме більше шансів забезпечити перемогу своєму клієнтові в судовому процесі, ніж представник без юридичної освіти. На користь цього свідчать також результати досліджень, проведених у Великобританії та США, згідно з якими, наприклад, серед біженців, які скористалися послугами адвокатів при вирішенні імміграційних спорів, 21% отримали позитивний результат, тоді як задоволені були позови усього 1% осіб з подібними вимогами, які не скористалися послугами адвокатів.

Чи є така правова новація демократичною? Якщо ж йдеться про національну юридичну практику, з одного боку, така концепція передбачає гарантію захисту прав громадянина у суді юристом-фахівцем, однак з іншого боку, для отримання такого виду юридичних послуг безоплатно існує чимало підстав, однією з яких, зокрема, є отримання особою середньомісячного сукупного доходу, який не перевищує двох прожиткових мінімумів.

Професор Коннектикутського університету Леслі Левін стверджує, що наразі неможливо довести чи є однаковою ефективність представників та адвокатів (які працюють у цій сфері), так само і неможливо довести протилежне. Вчений переконаний, що поширення практики ліцензування представників без юридичної освіти в різних судових справах є необхідною умовою полегшення доступу до правосуддя для багатьох громадян. Першим таким кроком до «демонополізації» юридичної сфери у Сполучених Штатах Америки зробив Верховний Суд штату Вашингтон, дозволивши фахівцям юридичної техніки (англ. limited licensed legal technicians), які не мають юридичної освіти, надавати консультативні юридичні послуги у сфері сімейного права.

Таким чином, у США починає формуватися інститут «параюристів», проте вони не матимуть права представляти інтереси підзахисних осіб у суді, хоча таким правом володіють параюристи в Онтаріо та можуть представляти інтереси осіб у дрібних цивільних справах та у справах щодо порушення правил дорожнього руху тощо.

Адвокатська монополія є ознакою правової держави, оскільки законодавчо закріплює право громадян на професійну правничу допомогу. Однак необхідною умовою верховенства права будуть також уточнення умов, які обмежували б адвокатську монополію. При визначенні меж адвокатської монополії законодавці повинні спиратися на складність судової справи. Досвід країн англосаксонської правової сім’ї показує, що подібні новації в майбутньому були б актуальними й в Україні, а параюристи могли б представляти інтереси кожного у процесуально нескладних справах у таких галузях як сімейне чи адміністративне право. Це означатиме також можливість дозволу залучення юристів, які не є адвокатами, до реалізації права кожного на справедливий суд у переважній більшості судових справ.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати