Наприкінці минулого року набрав чинності закон, що дозволяє 1 день перебування під вартою у СІЗО зараховувати як 2 дні перебування у в’язниці, у разі прийняття рішення про засудження особи до позбавлення волі (Закон України №838-VІІІ від 26.11.2015 р.).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
З одного боку, розмови про важливість прийняття відповідного закону ведуться в юридичному співтоваристві вже не один рік, але з іншого – надто вже неоднозначним він є у вигляді, в якому був прийнятий. Ми вирішили запитати у правників-експертів, якої вони думки щодо цього питання.
Коментарі:
Людмила Лебідь, юрист ЮК Jurimex
Вже декілька місяців не втихає та набирає все більшої популярності так званий «Закон Савченко» про зарахування судом строку попереднього ув’язнення «з розрахунку 1 день попереднього ув’язнення за 2 дні позбавлення волі».
Офіційна назва «Закону Савченко» – Закон України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» від 26.11.2015 р. №838-VIII, який набрав чинності 24.12.2015 р.
Метою прийняття зазначеного закону, який набрав значного резонансу ще до набуття чинності (особливо серед осіб, які позбавлені волі), зазначалося зменшення строків утримання в слідчих ізоляторах громадян, які знаходяться під слідством і судом, а також приведення у відповідність до міжнародних стандартів умов утримання під вартою.
Головною причиною прийняття «Закону Савченко» суспільством трактовано як незадовільний стан слідчих ізоляторів, хоча, на мою думку, саме зменшення строків утримання у слідчих ізоляторах є важливою ціллю цього закону в рамках міжнародних стандартів. Як показує практика, корінь проблеми тривалого перебування особи в СІЗО починає «проростати» саме зі строків досудового та судового слідства. Недотримання розумних строків у кримінальному провадженні призводить до довготривалого перебування особи в слідчих ізоляторах, а вже тоді постає питання, в яких умовах перебуває ця особа. Якщо дотримання розумних строків ще можна коригувати нормативними актами, зокрема законами, то стан слідчих ізоляторів та умови перебування в них мають покращуватися нормативними актами дещо іншого характеру. А «Закон Савченко» не належить до таких. Мається на увазі впровадження гуманізації в режимі тримання під вартою та забезпечення належного матеріального та духовного рівня слідчих ізоляторів.
Наголошуючи на доцільності «Закону Савченко» щодо розумних строків кримінального провадження, зокрема до строку перебування особи під вартою під час досудового розслідування, не можливо не зазначити про норми КПК України, що вже існують. Ними встановлено строки застосування міри запобіжного заходу, в тому числі перебування особи під вартою. Так, зазначене питання повною мірою врегульоване ст. 197 КПК України: «Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати: 6 місяців – у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості; 12 місяців – у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів».
У цьому аналізі, дійшовши до практики застосування «Закону Савченко» та наслідків, які виникли в результаті набрання чинності цього закону, варто відзначити, що правове суспільство незадоволене ним. І основною причиною такого незадоволення є те, що завдяки «Закону Савченко» на волю вийшли та готуються вийти особи, засуджені за особливо тяжкі й тяжкі злочини. Як приклад, саме завдяки цьому закону на волі опинилися: засуджений за вбивство екс-нардеп Віктор Лозінський, ґвалтівник неповнолітніх Микола Шекерлі, суддя-колядник Ігор Зварич, сумновідомий «Доктор Пі» Андрій Слюсарчук.
Поясненням цього є проста практика, яка показує, що найтриваліше досудове та судове слідство є саме в таких злочинах, які потребують тривалого та скрупульозного вивчення, виконання багатьох та спеціальних слідчих дій, у тому числі проведення численних експертиз. Відповідно, в особливо тяжких та тяжких злочинах, в основному, обирається міра запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Тому цього слід було очікувати. Практика все більше доводить, що цільовою аудиторією «Закону Савченко» стали засуджені за особливо тяжкі й тяжкі кримінальні правопорушення. Адже, відповідно до ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосовується до осіб, що підозрюються або обвинувачуються у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, або якщо є підстави вважати, що особа буде переховуватися від органів досудового розслідування чи суду, перешкоджати кримінальному провадженню. До осіб, які визнали свою вину і співпрацюють з органами правопорядку, цей запобіжний захід застосовується лише у виключних випадках. Зазначене наштовхує на логічний висновок, що особи, які намагаються ухилитися від заслуженого покарання та у зв’язку з цим тримаються під вартою, опиняться у кращій ситуації, у порівнянні з тими, хто поводить себе позитивно і співпрацює з органами розслідування.
Отже, внесення змін до ч. 5 ст. 72 КК України щодо зарахування судом строку попереднього ув’язнення з розрахунку 1 день попереднього ув’язнення за 2 дні позбавлення волі є надто узагальненим та поспішним.
Однак, думаю, дещо передчасно говорити про те, що криміногенна ситуація в країні різко зміниться. А якщо і зміниться, то це саме через «Закон Савченко».
Як практикуючий адвокат у кримінальному праві, не можу не відзначити й позитивні наслідки «Закону Савченко».
Дійсно, серед тих, хто звільнився та звільниться, є багато людей, які скоїли тяжкі злочини. Але серед них і чимало тих, проти кого сфабрикували справи, кого катували у СІЗО. Одразу згадується історичний вислів: «Краще не покарати 10 винних, ніж покарати одного невинного».
Ксенія Проконова, адвокат, старший юрист практики безпеки бізнесу Juscutum
Закон Савченко одразу називали законом для VIP-ів. Проте, якщо закон гарний та працює, то слід згадати «правило ремонту»: якщо це працює – не займай. Для мене, як для адвоката, немає особливого значення, під чиї інтереси його писали. За цим законом вже виходять на свободу мої підзахисні. Так, це не реабілітуюча обставина, проте більшість може спокійно з цим жити, лише б за межами казенного дому. Це якщо дивитися з позиції клієнта. Якщо ж ми подивимося на нього як юристи, то побачимо, що він ставить у різні умови тих, чия вина вже була доведена у суді, й тих, для кого ще не все втрачено.
Якщо звернутися до банальної теми прав людини, то цей закон їх послідовно порушує, оскільки визнає, що у нас режим утримання тих, хто ще не може зватися винним, значно гірший за умовами, аніж для винних. Тобто легше випустити, аніж реформувати пенітенціарну сферу. Будь-який іменний закон, як правило, приймається задля високої мети, проте диявол – у дрібницях. Дія цього закону поширюється на тих, хто скоїв тяжкі й особливо тяжкі злочини, саме на тих, кого увага законодавця, зазвичай, оминає. Варто очікувати затягування процесів як найбільш ефективної тактики адвокатів: який сенс доводити, якщо можна просто затягнути і термін буде врахований? Коли ми обговорюємо цей та інші закони, слід пам’ятати, що юридична освіта не є обов’язковим атрибутом для депутатів. Найчастіше у нас копіюються законодавчі практики інших країн, проте тут варто визнати – це ноу-хау України. Подібна практика відсутня в інших країнах.