Популярні матеріали

20 червня 2018, 12:17

Від 3 до 5: строки невикористання ТМ як привід розібратися з дією Угоди про асоціацію

Юрій Крайняк
Юрій Крайняк «Jurimex, ЮК» керуючий партнер

З набранням чинності Угодою про асоціацію між Україною та ЄС почали виникати питання стосовно практичного застосування норм Угоди як норм прямої дії. Передусім, це стосується застосування ст. 198 Угоди, яку подекуди розуміють як зміну підстав для дострокового припинення дії свідоцтва на торговельну марку в частині строків її невикористання. Спробуємо розібратися, наскільки це обґрунтовано.

Коротко суть питання

Чинний Закон про знаки у ст. 18 встановлює, що дія свідоцтва припиняється достроково за умови не використання знака повністю або частково протягом 3-х років від будь-якої дати після видачі свідоцтва. Аналогічна норма міститься у ст. 19 Угоди ТРІПС, де також згадується 3-річний строк.

Водночас Угода про асоціацію у ст. 198 містить положення, згідно з яким «сторони передбачають, що реєстрація торговельної марки підлягає анулюванню, якщо протягом безперервного 5-річного періоду вона не була введена у використання на відповідній території для товарів або послуг, стосовно яких вона зареєстрована...».

Тобто Угода про асоціацію визначила, що «сторони передбачають» як підставу, за якої «реєстрація» торговельної марки «підлягає анулюванню», відсутність її використання впродовж 5-ти років, тоді як національне законодавство не використання впродовж 3-х років визнає підставою для дострокового припинення свідоцтва на знак.

У зв’язку з цим постає чимало запитань, пов’язаних з практичним застосуванням норми ст. 18 Закону про знаки разом зі ст. 198 Угоди про асоціацію. Серед них можна виділити такі:

  • Чи є норми Угоди про асоціацію нормами прямої дії, які можуть застосовуватися незалежно від імплементації Угоди в національне законодавство?
  • Чи можна поставити знак тотожності між використаним в Угоді «реєстрація підлягає анулюванню» та «дія свідоцтва припиняється достроково повністю або частково», як це сформульовано чинним законом України?
  • Чи можуть норми двосторонньої Угоди про асоціацію застосовуватися у відносинах, в яких не беруть участь учасники обох сторін?
  • Чи можна під час обчислення встановлених Угодою строків враховувати період часу, коли Угода не діяла?

Нижче спробуємо відповісти на питання щодо можливості застосування Угоди про асоціацію як норми прямої дії, паралельно розглянувши деякі інші проблеми з наведеного переліку.

Чи є норми Угоди про асоціацію нормами прямої дії: позиція європейських судів

Очевидно, що Угода про асоціацію з Україною є далеко не першим подібним договором, укладеним ЄС. Тож відповідні підходи щодо можливості застосування норм угоди як норм прямої дії вже вироблені. Цей досвід буде корисним для нашого питання.

Серед всіх подібних договорів лише положення Угоди про асоціацію між ЄС та Чехією були визнані чеськими судами як такі, що мають пряму дію у внутрішньому правопорядку. Ключовим для цього було те, що вказана угода містила посилання на ст. 85, 86, 92 Договору про заснування Європейського співтовариства (нині – ст. 105, 106, 112 Договору про функціонування ЄС) (див. рішення Загального суду Чехії у справі «Olomouc» (2A6/96) та рішення Конституційного суду Чехії у справі «Olomouc»).

Натомість суди загальної юрисдикції решти держав Центрально-Східної Європи уникали самостійного вирішення колізій між національним законодавством та угодою про асоціацію і передавали ці питання для тлумачення до конституційних судів. Останні заперечували можливість прямого застосування положень угод про асоціацію, оскільки визначені ними зобов’язання стосуються сумісності між національним законодавством та законодавством ЄС, тобто «зобов’язань, покладених перш за все на Парламент та Уряд» (рішення Конституційного трибуналу Польщі у справі №К15/97 від 06.01.1997 р.). Тому вирішуючи питання щодо можливості застосування угод про асоціацію як норм прямої дії, конституційні суди лише констатували, що вони є «сильним і переконливим джерелом права», а тому країна зобов’язана «вжити всіх можливих заходів для забезпечення сумісності його майбутнього законодавства із законодавством ЄС» (те саме рішення Конституційного трибуналу Польщі), але не більше.

Іншими словами, європейські суди не розглядають норми угод про асоціацію як норми прямої дії, якщо тільки в цих угодах немає на це відповідних вказівок. В інших випадках угода про асоціацію лише визначає зобов’язання держави щодо імплементації до національного законодавства визначених угодами європейських принципів, а отже, ці зобов’язання покладаються лише на органи законодавчої та виконавчої влади.

Чи є норми Угоди про асоціацію з Україною нормами прямої дії?

Передусім, нагадаємо, що таке «норма прямої дії». Згідно з практикою Суду ЄС, положення будь-якого міжнародного договору може застосовуватися як норма прямої дії лише у випадку, якщо вона сформульована безвідносно будь-яких додаткових умов і достатньо точно (рішення Суду ЄС від 30.04.1996 р., справа №C-194/94). Окрім того, норма прямої дії повинна наділяти особу суб’єктивними правами, які підлягають захисту в судах (рішення Суду ЄС від 05.02.1963 р., справа №26-62).

Аналогічний висновок міститься у постанові пленуму українського ВС з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя». Зокрема, там йдеться про те, що суд може застосовувати норму міжнародного договору за умови, що «вжиття відповідних заходів належить до компетенції суду або якщо вони сформульовані в міжнародному договорі як норми прямої дії». Як приклад норм прямої дії пленум ВС називає «норми міжнародних договорів України, які закріплюють права людини та основоположні свободи».

Іншими словами, норма міжнародного договору може застосовуватися як норма прямої дії, за таких умов:

  • норма сформульована достатньо чітко і точно, що дозволяє суду застосувати її замість норми національного закону без будь-яких додаткових умов;
  • норма визначає суб’єктивні права приватної особи, яка звернулася до національного суду з вимогою застосування відповідного положення міжнародного договору (якщо йдеться про приватну особу, очевидно, мова має йти про приватні права).

У разі недотримання принаймні однієї із зазначених вище умов норма може застосовуватися як норма прямої дії.

Тест на пряму дію

Тепер повернемося до ст. 198 Угоди про асоціацію та на підставі зазначених вище умов складемо простий позитивний тест для оцінки можливості її застосування як норми прямої дії:

  • Чи сформульована норма ст. 198 настільки «безвідносно та точно», що суд під час вирішення справи може її застосувати замість норми національного закону?
  • Чи визначає норма ст. 198 Угоди про асоціацію «суб’єктивні права» учасника відповідної справи, яким кореспондують обов’язки іншої сторони у спорі?

На нашу думку, на жодне з цих питань тесту не можна дати стверджувальну відповідь. Положення ст. 198 Угоди про асоціацію не містить безвідносних і точних формулювань, які дозволяли б застосувати її замість будь-якої статті національного закону.

Нагадаємо, стаття Угоди визначає підстави для «анулювання» «реєстрації» торговельної марки. Таким чином, застосовуючи її як норму прямої дії з дотриманням вимог щодо точності формулювань, ми можемо вирішити лише спір про анулювання реєстрації торговельної марки. Однак у справах про дострокове припинення строку дії свідоцтва на знак для товарів і послуг зазначена стаття не може застосовуватися, оскільки вона не регулює строки дії свідоцтва.

Те саме стосується критерію безвідносності норми від будь-яких додаткових умов. Ні українське законодавство, ні Угода про асоціацію не містять правових наслідків анулювання реєстрації торговельної марки. Тому пряме застосування норми Угоди вимагає або внесення змін до законодавства в частині визначення таких наслідків, або надання право-застосовчими органами надзвичайно розширеного тлумачення законам, штучно замінюючи в усіх актах словосполучення «дострокове припинення» на «анулювання».

Такі обставини виключають можливість стверджувально відповісти на перше зазначене питання.

Вирішуючи друге питання, необхідно звернути увагу, що припис ст. 198 Угоди визначає права та обов’язки для її сторін, але не для приватних осіб. Угода про асоціацію є двостороннім договором, що підтверджується як її назвою, так і преамбулою. Вона визначає взаємні права та обов’язки лише держави Україна та ЄС один перед одним. Зокрема, у ст. 198 Угоди цей обов’язок сформулюваний таким чином: «Сторони передбачають, що…».

За таких умов приватна особа може посилатися на норму ст. 198 Угоди про асоціацію лише у спорі щодо питання, наскільки повно і своєчасно Україна виконала свій обов’язок перед ЄС та передбачила в національному законодавстві підстави для дострокового анулювання реєстрації торговельної марки (спір про імплементацію). Як зазначалося вище, подібний підхід можна знайти в рішеннях конституційних судів інших країн Східної Європи щодо аналогічних угод про асоціацію. В будь-яких інших справах вказана норма не може застосовуватися, оскільки вона взагалі не встановлює приватних прав.

Додатково нагадаємо, що Угода про асоціацію передбачає можливість вирішення спорів на її основі лише за ініціативою будь-якої з її сторін (ст. 477), тобто за ініціативою України або Євросоюзу. Приватна особа позбавлена права навіть ініціювати спір щодо тлумачення, виконання або добросовісного застосування Угоди.

В сукупності це дає підстави для висновків, що ст. 198 Угоди про асоціацію не породжує цивільних прав та обов’язків між сторонами спору про дострокове припинення дії свідоцтва на знак для товарів і послуг, а отже, недотримана і друга умова для норм прямої дії.

Пряма дія норм Угоди про асоціацію – українська практика

Очевидно, якби норми Угоди про асоціацію дійсно мали пряму дію та застосовувалися незалежно від їх імплементації до національного законодавства, ми мали б іншу картину як у судовій практиці, так і в законотворчій роботі. Зрозуміло, що в такому випадку від України не вимагалося б проведення роботи з імплементації Угоди, адже адаптація українського законодавства до вимог Угоди вважалася б завершеною вже внаслідок факту набрання нею чинності. Проте це не так. Саме тому на розгляді Верховної Ради України перебуває законопроект №5699, яким передбачається імплементація ст. 198 Угоди та зміна строку, необхідного для дострокового припинення дії свідоцтва на знак.

Якби норми Угоди про асоціацію мали б пряму дію, суди не могли б стягувати з порушників авторських і суміжних прав компенсацію в сумі 10-50 тис. мінімальних зарплат. Адже ст. 240 Угоди передбачає зовсім іншу модель розрахунку компенсації ніж та, що передбачена чинною редакцією Закону про авторське право і суміжні права. Те, що Парламент з прийняттям законопроекту №7466 привів ст. 52 вказаного Закону у відповідність до ст. 240 Угоди про асоціацію, а українські суди (включаючи Верховний Суд) і досі застосовують норму, яка суперечить Угоді, є додатковим підтвердженням, що норми Угоди не мають прямої дії та вимагають імплементації.

Можна навести й інші приклади, які підтверджують неможливість застосування норм Угоди про асоціацію до її імплементації. Наприклад, чинні закони про фінансові послуги, про банки та банківську діяльність містять вичерпний перелік фінансових послуг, які можуть надавати українські суб'єкти. Однак цей перелік більш вузький, у порівнянні з переліком зі ст. 125 Угоди. Таким чином, надання нормам Угоди про асоціацію прямої дії фактично дозволить здійснювати діяльність, за яку інший закон передбачає достатньо сувору відповідальність.

Інший приклад – невідповідність чинного законодавства про валютний контроль ст. 145 Угоди про асоціацію, яка передбачає «вільний рух капіталів». Як відомо, український закон для такого «вільного руху» вимагає одержання індивідуальних ліцензій. Право-застосовча практика продовжує вимагати дотримання національного валютного законодавства.

Можна навести безліч подібних прикладів. Всі вони більше ніж красномовно свідчать про неможливість прямого застосування норм Угоди про асоціацію. Вказані норми не можуть застосовуватися без додаткової імплементації, оскільки вони адресовані сторонам Угоди (Україні та Євро союзу) та відповідним чином визначаються зобов’язання сторін («…повинні забезпечити…»). Що характерно, в більшості випадків зазначене питання не викликає жодних сумнівів. Напевно, ситуація із застосуванням ст. 198 Угоди є єдиним випадком, коли у судів почали виникати питання щодо можливості її застосування без імплементації.

Висновки

На нашу думку, наведеного вище достатньо для більш обережного ставлення до питання можливості застосування положень Угоди про асоціацію як норм прямої дії. Вочевидь, це питання вимагає виваженого підходу та аналізу, а спроби продукування не достатньо обдуманих «простих рішень» можуть призвести до практичних помилок у правозастосуванні. Однак плекаємо надію, що суди зможуть з ним якісно розібратися, а Верховна Рада нарешті завершить процедуру імплементації Угоди про асоціацію та усуне проблему, про яку йдеться в цій статті.

Підписуйтесь на "Юридичну Газету" в FacebookTwitterTelegramLinkedin та YouTube.


0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати