Популярні матеріали

18 жовтня 2018, 10:53

Правила адвокатської етики в Україні – спомин про майбутнє

Ольга Жуковська
Ольга Жуковська адвокат, к.ю.н., заслужений юрист України, член Апеляційного комітету UEFA

Останнім часом в адвокатській спільноті широко обговорюється та обґрунтовано болісно сприймається зміст нещодавно внесених змін до Правил адвокатської етики, а також непрозорість процесу прийняття відповідних новел та знищення важливих норм, які відповідали духу і суті адвокатської професії.

На тлі дивовижної утаємниченості узаконення доленосних обмежень для адвокатів, зокрема тих, що радикально обмежують свободу слова, непевності майбутнього Правил, які вже вдруге зазнають дивного перекроювання невідомо в чиїх інтересах чи з чиєї примхи, не можна з сумом не згадати, що первісно цей акт народжувався зовсім в іншій атмосфері. Тоді до моменту прийняття документ пройшов всі можливі стадії та форми обговорення адвокатами України й провідними фахівцями адвокатур інших країн та міжнародних адвокатських організацій. Цей спомин – не марна ностальгія. На мою думку, це корисний для майбутнього приклад того, як виважено та прискіпливо має ставитися адвокатська спільнота до будь-яких актів загального значення для адвокатури, вже не кажучи про «адвокатську Біблію» – Правила адвокатської етики.

Як це було? Становлення адвокатури в незалежній Україні відбувалося на хвилі дещо романтичного потягу до вкорінення та розвитку найвищих людських і фахових цінностей. Не випадково ініціатори створення Спілки адвокатів України, яка свого часу беззаперечно об’єднувала найбільш активних і небайдужих адвокатів-мрійників, ще у статуті САУ закріпили розробку та впровадження Кодексу адвокатської етики серед основних стратегічних цілей цієї єдиної на той час всеукраїнської адвокатської організації. Спілка, будучи ініціатором та основною рушійною силою прийняття Закону «Про адвокатуру» 1992 р., ініціювала закріплення в ньому дотримання Правил адвокатської етики як складову Присяги адвоката.

Адже переважна більшість адвокатів усвідомлювали, що вони є представниками особливої професії. Вони пишалися тим, що були носіями важливої соціальної місії та відчували відповідальність як представники фахового правозахисту, рівнем якого вимірювався ступінь справжньої незалежності та захищеності кожної людини, життєздатність надій на розвиток бізнесу, прозорість роботи діяльності державних органів. Зрештою, чистота духу адвокатури та її здатність зберігати основні деонтологічні цінності (незалежність, домінантність інтересів клієнта, уникнення конфлікту інтересів, конфіденційність та ін.) вважалися лакмусовим папером демократичності держави.

Проте єдиних уніфікованих писаних правил або Кодексу адвокатської етики, як відомо, в Україні не існувало. Лише в поодиноких адвокатських об’єднаннях були свої правила, які мали більше декларативний характер і дуже відрізнялися між собою. З прийняттям Закону це почало відчуватися як проблема у кількох проекціях. По-перше, з ліквідацією інституту стажування зник канал природної передачі з вуст у вуста неписаних Правил адвокатської етики. По-друге, через зняття кількісних обмежень і достатньо ліберальне первинне ставлення до адвокатських іспитів адвокатура почала миттєво поповнюватися величезною кількістю представників інших правничих професій (прокурорами, слідчими тощо), які сповідували зовсім інші фахові принципи та звичаї. До того ж прикмети розвитку бізнесу пострадянського ґатунку далися взнаки. Правозахисна функція адвокатури почала семимильними кроками девальвувати, поступатися заробітчанству та грі без правил. Окрім того, новостворені кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури на тлі відсутності чітких деонтологічних орієнтирів часто зовсім по-різному тлумачили порушення Правил адвокатської етики як підставу для дисциплінарної відповідальності.

Потреба як адвокатів, так і клієнтів у чіткій системі деонтологічних координат стала очевидною, насамперед, для адвокатів. До того ж прогалина у врегулюванні адвокатської деонтології стала основою для спроб виготовлення відповідного акту державним істеблішментом (до прикладу, Мін’юст вже готував відповідні проекти).

Тому 16.06.1995 р. на розширеному засіданні правління САУ було прийнято рішення про розробку Кодексу адвокатської етики. Було створено робочу групу САУ, яку очолила автор цієї статті. Я взяла на себе сміливість запропонувати групі варіант Правил, розроблений на підставі настанов моїх вчителів, власного досвіду, Кодексу поведінки юристів Європейського Союзу ССВЕ, Міжнародного кодексу адвокатської етики ІВА, Етичних правил солісіторів Великобританії, деонтологічних актів Польщі, Іспанії, Бельгії, Данії, Німеччини, Австрії, Ізраїлю, США. Кожен рядок бурхливо обговорювався членами групи, які також радилися з колегами в регіонах. На тлі сьогоднішнього «схвалюємо», мабуть, видається неймовірним, що тоді одну статтю могли обговорювати годинами й днями, але це відбувалося саме таким чином.

23.02.1996 р. проект робочої групи (після бурхливого обговорення завчасно розісланого тексту) був схвалений Правлінням САУ. Робочій групі було доручено внести певні правки. Проте САУ намагалася залучити до обговорення якнайбільше адвокатів, які не були її членами. Хоча не було ніякого писаного механізму для зібрання та узагальнення адвокатської думки, розробники Правил виявили неабияку кмітливість у пошуку такої платформи обговорення. Під час підготовки до проведення з’їзду адвокатів України у 1996 р. (який на той час за законом мав єдину функцію – обрання членів ВРЮ від адвокатури) проект Кодексу було розіслано в усі регіони України для обговорення на регіональних конференціях адвокатів з обрання делегатів З’їзду (наголошую, на конференціях всіх адвокатів, а не лише членів спілки). Достатньо цікаво поглянути зараз на тогочасну реакцію регіонів. У кількох областях (Закарпатській, Миколаївській, Херсонській, Хмельницькій та в м. Севастополі) адвокати висловилися проти ідеї прийняття Кодексу адвокатської етики. Зокрема, прикметним в цьому контексті є висловлювання, запротокольоване в одному з регіонів: «Чому етика? Хіба є етика слюсаря, лікаря тощо?» (до речі, етика лікаря існує). Були також інші застереження: «Правила лобіюються чиновниками ВККА, щоб у разі потреби «притиснути адвоката до нігтя».

Проте заради історичної достовірності підкреслю, що Кодекс (Правила) розроблявся не ВККА, над ним працювали адвокати-практики, які прагнули працювати, дотримуючись відповідних правил. В більшості регіонів ідея прийняття Кодексу і його текст були сприйняті дуже схвально. Найяскравішим лобістом прийняття Кодексу було Одеське відділення на чолі з Йосипом Бронзом.

Подальше обговорення та доопрацювання проекту здійснювалося в атмосфері максимальної відкритості до всіх ідей, пропозицій, зауважень. Проект був надрукований у журналі «Адвокат» (№1 за 2007 р.). У жовтні 1997 р. проект Кодексу пройшов фахову оцінку експертів Ради Європи та отримав високу відзнаку. Також він оцінювався провідними фахівцями АВА, обговорювався на міжнародних конференціях (див. деякі висновки у журналі «Адвокат» №4 за 1997 р. та №4 за 1998 р.).

На цій стадії відбулося скорочення тексту на третину. Лише після врахування всіх пропозицій і зауважень остаточний варіант проекту Кодексу, перейменованого у Правила адвокатської етики, було затверджено робочою групою 04.12.1998 р. Невдовзі, 01.10.1999, ВККА затвердила цей текст Правил у незмінному вигляді (скориставшись відповідними повноваженнями, наданими ВККА за ініціативою САУ, через зміни до Положення про ВККА, внесені указом Президента від 30.09.1999 р.). Відсутність змін на цій стадії була пов’язана не лише з тим, що всі охочі вже давно висловилися, але й з тим, що внесення змін, невідомих адвокатському загалу, вважалося некоректним і не допускалося.

Таким чином, адвокатура отримала Правила адвокатської етики, народжені в адвокатській спільноті, опрацьовані та доопрацьовані більше десятка разів, зважаючи на всі висловлені думки. Тому прийняття Правил стало дуже позитивною та визначною подією в історії адвокатури України. Тривала праця мала також інший вагомий результат – набуття поваги в міжнародному адвокатському середовищі. Адже в первинній редакції Правила вважалися одними з найбільш вдало побудованих і внутрішньо узгоджених у Європі. Значною мірою саме завдяки глибині відображення в наших Правилах сутності адвокатської професії в її світовому розумінні у 2003 р. українську адвокатуру в особі САУ було прийнято до ССВЕ.

Попри злостиві застереження окремих скептиків, Правила не лише не стали якимось додатковим «тягарем» для адвоката, але й надали єдину систему передбачуваних критеріїв оцінки етичних аспектів його поведінки, обмеживши гіпотетичні можливості для КДКА «розправитися» з «незручним» адвокатом.

Варто згадати, що в первинній редакції поряд із зобов’язальними та заборонними нормами (більшість з яких стосувалися звичних і беззаперечних заборон, традиційних для адвокатури) Правила містили дуже багато диспозитивних, уповноважувальних норм, які встановлювали винятки із заборон, що виправдовували невиконання обов’язків за певних обставин. Це дозволяло індивідуалізувати причини порушень від необґрунтованих та надмірних вимог.

Загалом, структура і природа норм були продумані дуже ретельно. Обов’язки та заборони формулювалися дуже обережно, в багатьох випадках з використанням оціночних термінів («розумно необхідні зусилля», «повинен намагатися знайти можливість», «повинен враховувати необхідність»), що дозволяло адвокату, виходячи з конкретних обставин, стверджувати про відсутність порушень з його боку. Окрім того, в багатьох заборонних нормах фігурувала передумова завідомості чи умислу як підстави відповідальності, за винятком загальної норми про вину як підставу відповідальності.

Багато норм взагалі за видовими ознаками мали рекомендаційний характер та не могли створювати підстави для відповідальності. Інші – вербалізували норми-принципи, загальноприйняті як основа діяльності адвокатури, та розвивали їх. Чимало норм були уповноважувальними та полегшували адвокату захист від надмірних вимог та несправедливих звинувачень.

Правила стали не стільки підставою для відповідальності адвоката, як системою орієнтирів, рекомендацій для обрання адвокатом правильного варіанту поведінки в конкретних складних ситуаціях, зібранням настанов, які мали велике виховне значення для адвокатів та інформаційне – для клієнтів. Вони змалювали суть адвокатської професії, «моральний портрет» української адвокатури.

Високий моральний імператив, закладений у Правилах, приніс адвокатурі України міжнародне визнання, а головне – довіру клієнтів. До того ж адвокати почали ще більше пишатися своєю професією, оскільки отримали ознаку чіткої деонтологічної відповідальності, що вирізняла їх з поміж інших правників. Колективна постать адвокатури у віддзеркаленні Правил насправді виглядала дуже гідно, адже Правила народилися в адвокатській єдності та приймалися в атмосфері абсолютної прозорості, поваги до думок адвокатської спільноти.

На жаль, як це не парадоксально, подальші зміни та доповнення до Правил, які приймалися у часи існування НААУ, що вже мала всі механізми для з’ясування думок адвокатів з усієї України, зовсім змінили дух і статус Правил як прозорого та зрозумілого акту. Обличчя адвокатури дещо спотворилося. Зник принцип чесності та порядності. Нещодавно зазнав значної руйнації принцип незалежності. Принцип конфлікту інтересів викладено зовсім некоректно. Свободу слова адвоката обмежено. Що вже й казати про окремі норми, які переписані не дуже розумно та навіть небезпечно з позиції вихолощення суті принципів, які мали б бути в них конкретизовані.

Можливо, не варто забувати історію. В майбутньому, доторкаючись до основного акту адвокатури, все ж таки потрібно дбати про те, щоб адвокати всім цехом працювали над його змінами, а не отримували продукт келійної незрозумілої нормотворчості перед голосуванням. Адже раніше це було можливо. То чому ж цього не можна зробити сьогодні за наявності системи самоврядування? Парадокс… Також слід пам’ятати, що згідно з природою Правил, ми маємо за ними жити, а не виживати… Адже саме для процвітання, а не для занепаду адвокатури ці Правила колись були народжені!

Матеріал, викладений у цій статті – це особисті думки авторів. Вони не є офіційною позицією програми «Адвокат Майбутнього», Асоціації правників України, Всеукраїнського об’єднання адвокатів, які надають безоплатну правову допомогу, проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», Канадського бюро міжнародної освіти або Уряду Канади та Посольства США в Україні.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати