Минуло вже більше ніж 2 роки після запровадження в Україні системи приватних виконавців. Достатній строк, щоб оцінити результати проведеної реформи. Очевидно, що «зняти» всі правові проблеми не вдалося. В Україні досі не виконується левова частка судових рішень. Однак лише за перший рік роботи приватних виконавців (у 2017 р.) показник виконання судових рішень зріс з 5% до 18%. Таку статистику навів Міністр юстиції Павло Петренко в інтерв'ю для «Інтерфакс — Україна», яке було опубліковане на офіційному сайті Міністерства юстиції України. У травні 2018 р. на офіційному сайті Міністерства юстиції України була опублікована стаття заступника Міністра юстиції з питань виконавчої служби Сергія Шкляра. У матеріалі є інформація, що з усіх виконавчих документів, завершених приватними виконавцями у 2017 р., повністю виконано 83%.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Незважаючи на те, що ідея впровадження в Україні змішаної системи виконання судових рішень критикувалася та висловлювалися побоювання, що приватні виконавці працюватимуть як колектори, проте сьогодні можна стверджувати, що найгірші побоювання не справдилися. Водночас досягнення проведеної реформи виконання судових рішень є показовими та вагомими. На жаль, на момент написання цієї статті (січень 2019 р.) жодних статистичних даних щодо відсотка закритих виконавчих проваджень, у зв'язку з виконанням, у 2018 р. не опубліковано, так само як немає статистичних даних щодо кількості виконаних рішень приватними виконавцями. Однак, за моїми спостереженнями як адвоката, позитивна тенденція 2017 р. зберігається.
Зазвичай співпраця з приватними виконавцями є набагато ефективнішою, якщо її порівнювати зі співпрацею з державною виконавчою службою. Трапляються випадки, коли дії, які державний виконавець здійснює місяцями, приватний закінчує за добу, а ввечері стягувач та його представник вже можуть отримати звіт на електронну пошту. Така оперативність приємно дивує і підкріплює бажання наступного разу для виконання судових рішень звертатися саме до приватного виконавця, а не до державної виконавчої служби.
Результати впровадження інституту приватних виконавців настільки відчутні, що ця реформа є однією з найуспішніших, які проводилися в Україні. Завдяки їй вдалося не лише «зрушити з мертвої точки» проблему ефективності судового захисту, але й створити нову престижну юридичну професію.
Конкурентне середовище ринку сприяє постійному самовдосконаленню приватних виконавців, пошуку та впровадженню ефективних процедур, наданню якісних послуг, швидкому відновленню порушених прав. До того ж, за законами ланцюгової реакції, відбуваються позитивні зміни у правосвідомості громадян. Спостерігається підвищення відсотка добровільного виконання судових рішень. Адже в умовах усвідомлення невідворотності виконання судового рішення затягування процесу стає невигідним для боржника.
Звісно, існує низка недосконалостей, усунення яких підвищило б ефективність діяльності приватних виконавців. Однак, враховуючи позитивні зрушення, зумовлені цим інститутом, їх навіть не хочеться називати недоліками, а швидше необхідними та перспективними напрямками подальшого вдосконалення системи.
По‑перше, на відміну від державних, приватні виконавці не можуть створювати робочі групи. Ч. 1 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» передбачається, що за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення, або у разі виконання зведеного виконавчого провадження в органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи. Щодо приватних виконавців чинне законодавство України не передбачає такої можливості. Незважаючи на те, що доцільність створення виконавчих груп виникає нечасто, я з колегами вже зіштовхувався з ситуацією примусової реалізації багатьох об'єктів боржника, що знаходяться майже в усіх областях України. Приватний виконавець фізично не зміг би здійснити навіть опис всіх об'єктів менше ніж за місяць.
Продовжуючи описану ситуацію, необхідно звернути увагу на те, що в системі приватних виконавців неможливим є надання доручень у тому випадку, наприклад, якщо потрібно звернутися до колеги для проведення виконавчих дій в іншій області. Водночас абз. 2 ч. 5 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» передбачається така можливість для державної виконавчої служби.
По‑друге, існує суттєва відмінність в адміністративному оскарженні дії приватного та державного виконавця. Якщо незаконна постанова державного виконавця може бути оскаржена до начальника відділу державної виконавчої служби та ним скасована, то постанова приватного виконавця може бути скасована лише судом. При цьому судова процедура є більш тривалою, ніж адміністративна.
Звісно, діяльність приватного виконавця не є безконтрольною. У випадках порушення нормативних приписів він може бути притягнений до відповідальності Дисциплінарною комісією приватних виконавців. Однак відповідна дисциплінарна комісія не має повноважень скасовувати протиправні рішення приватного виконавця.
Отже, що стосується оскарження дій та бездіяльності виконавця судового рішення, сторони виконавчого провадження, яке виконується приватним виконавцем, перебувають у менш вигідному становищі, ніж сторони провадження, що виконується державною виконавчою службою.
Окрім того, в Україні відсутня система обміну інформацією між державними та приватними виконавцями. Це призводить до того, що приватний і державний виконавець часто вчиняють однакові дії, спрямовані на розшук та реалізацію майна одного й того ж боржника. Наприклад, якщо один і той же автомобіль був виявлений і державним, і приватним виконавцем, то вони можуть одночасно замовити оцінку цього автомобіля. Це призводить до додаткових, зайвих витрат, які буде відшкодовувати боржник. До того ж, якщо у державної виконавчої служби на виконанні перебувають декілька виконавчих проваджень, то звернення стягувача ще з одним виконавчим документом ставить його у невигідне становище, адже вимоги стягувачів задовольняються в порядку черговості. У такому випадку стягувачу вигідніше звернутися до приватного виконавця, у провадженні якого буде лише один виконавчий документ щодо цього боржника.
Також існує неоднозначна практика щодо сплати виконавчого збору боржником, якщо виконавчий документ спершу був переданий державній виконавчій службі, а потім приватному виконавцю. Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10% від суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або від вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості зі сплати аліментів.
Згідно з ч. 8 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. Однак на практиці державні виконавці виносять постанову не про передачу виконавчого документа приватному виконавцю (що звільнило б боржника від виконавчого збору), а постанову про повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою. Після того як приватний виконавець виконав судове рішення, боржнику доведеться заплатити винагороду приватному виконавцю та виконавчий збір (фактично подвійну суму в розмірі 10% від стягнутого).
Однак найбільш гостро наразі стоїть питання безпеки приватних виконавців. Достатньо часто приватні виконавці зіштовхуються з погрозами чи навіть фізичним насильством. Зокрема, у грудні 2018 р. приватний виконавець Катерина Шмідт на своїй сторінці у фейсбуці розмістила пост про те, що на її офіс та на неї особисто було здійснено спробу нападу групою невідомих осіб у кількості приблизно 10 чоловік. Застосовуючи фізичну силу, погрози та моральний тиск, вони вимагали, щоб приватний виконавець негайно вчинила виконавчі дії щодо зняття арештів з майна та коштів боржників за документом, який був відсутній у Реєстрі судових рішень. За словами Катерини Шмідт, як інструмент тиску та впливу на неї використовується інформаційна атака з розповсюдженням в Інтернеті неправдивої інформації з метою нанесення шкоди діловій репутації та приниження честі й гідності.
Ухвалою від 16.10.2018 р. у справі №183/6175/18, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, 04.10.2018 р. в місті Новомосковськ Дніпропетровської області під час виходу приватного виконавця за місцем реєстрації боржника було здійснено напад. Невідомий чоловік, погрожуючи фізичною розправою, взяв сокиру та замахнувся на приватного виконавця. На щастя, обійшлося без жертв.
Звісно, також відомі непоодинокі випадки тиску та навіть фізичного насильства щодо державних виконавців. Наразі в Україні не функціонує ефективна система захисту виконавців судових рішень. Виходить, що це питання неможливо повністю вирішити на законодавчому рівні. Кримінальний кодекс України вже містить ст. 343 (втручання у діяльність працівника державної виконавчої служби, приватного виконавця), ст. 347 (умисне знищення або пошкодження майна працівника органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця), ст. 350 (погроза або насильство щодо службової особи). Однак наявність наведених статей не робить професію виконавця судових рішень безпечнішою. Висловлюються ідеї про необхідність розвитку об'єднання та розвитку самоврядування приватних виконавців, а також створення загальної організації, яка мала б ресурси для оперативного реагування на ситуації, небезпечні для життя і здоров'я виконавців судових рішень. На жаль, поліція такі функції виконує недостатньо ефективно.
Підсумовуючи, можна сказати, що «нова кров» у системі виконання судових рішень реалізувала мотивувальну функцію та оздоровила цю систему. Надалі необхідні заходи для підтримки, спрямовані на «зрівняння» правового статусу, передусім, можливостей приватних і державних виконавців, розвиток системи обміну інформацією та забезпечення безпеки під час реалізації професійних повноважень.