18 червня 2015, 13:56

Мирове судочинство:

зарубіжний досвід та українські реалії

Наша країна зробила свій європейський вибір, підписавши 27.06.2014 Угоду про асоціацію між Україною та ЄС, тим самим задекларувавши ряд основоположних принципів, цілей та завдань, обставин та мотивів, що стали приводом для укладання цього документа. Одним із основоположних завдань є судова реформа, а саме створення чесної, прозорої та ефективної судової влади.

Передумовою поставлення перед нашою країною такого завдання, як проведення судової реформи, стало рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2013. У цьому рішенні ЄСПЛ констатував наявність серйозних системних проблем функціонування судової влади в Україні, та   зазначив, що Україна повинна негайно запровадити у своїй правовій системі загальні реформи. Малось на увазі не лише реформування системи судової дисципліни, але й інституційної побудови цієї системи.

З метою усунення висвітлених недоліків, Указом Президента України від 27.10.2014 №826/2014 було створено Раду з питань судової реформи, основним завданням якої є підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства у сфері судоустрою та судочинства, інших суміжних правових інститутів, розгляд і оцінка пропозицій та ініціатив державних органів, інститутів громадянського суспільства і міжнародних організацій із зазначених питань. Така реформа має наблизити судову систему до європейських стандартів, підвищити довіру суспільства до судів та забезпечити рівний доступ до правосуддя всім громадянам України.

Наразі є дуже багато концепцій реформування судової системи, але кожна з них не приділяє належної уваги необхідності передусім зменшити навантаження на суди з метою забезпечення кожному громадянину реалізацію його права, закладеного у ст. 6.1 Європейської конвенції з прав людини, на повний, всебічний та неупереджений публічний судовий розгляд упродовж розумного строку.

Ще 16.09.1986 Комітет Міністрів Ради Європи надав Рекомендації №R (86) 12 щодо заходів з попередження і зменшення надмірного робочого навантаження у судах. Так, у зазначених рекомендаціях Комітет Міністрів наголошує на необхідності дослідити урядам держав-членів доцільність визначення органів поза судовою системою, до яких сторони зможуть звертатися для розв’язання позовних спорів на невеликі суми і в питаннях деяких конкретних галузей права. Окрім того, державам рекомендовано за допомогою необхідних засобів і у відповідних випадках вжити заходів для полегшення доступу до альтернативних методів розв’язання спорів та підвищення їхньої ефективності як процедур, здатних замінити судове провадження.  

Аналізуючи досвід зарубіжних країн та історію розвитку судочинства в Україні та Європі, є доцільним розглянути можливість запровадження в Україні мирових судів, як один із напрямів реформ, а також дієвий механізм повернення довіри населення до судів та суддів зокрема.

Мирова юстиція – це комплексне поняття, яке містить: систему мирових судів, діяльність щодо здійснення мировими судами своїх функцій, управління і нагляд за мировими судами (мирове судове відомство). Мировим суддею є посадова особа, що належить до корпусу мирових установ і здійснює правосуддя та іншу діяльність, яка обирається або призначається центральними або місцевими органами державної влади, одноособово розглядає справи у мировому суді і сприяє встановленню мирних відносин між сторонами спору.

Родоначальницею запровадження інституту мирових суддів виступила середньовічна Англія, де в королівській прокламації 1195 р. з метою допомоги шерифам у застосуванні правових норм було створено мирових суддів. На початку свого функціонування британські мирові суди були наділені адміністративною компетенцією, а згодом були наділені можливістю здійснювати судочинство. Обрані мирові судді були некомпетентними у праві, а розглядали цивільні та кримінальні справи, керуючись правом справедливості (equity law) та попередніх судових прецедентів. Після буржуазної революції, що відбулась в Англії у 1640–1660 рр., мирові суди були запроваджені у всій країні, а згодом поширилися і на території Британської імперії як незалежні повновладні судові установи, що наділені і окремими адміністративними повноваженнями.

У Сполученому Королівстві нині мирові судді працюють у місцевих судах, які мають назву «магістратські суди», що діють на підставі закону про них від 1980 р. У Великій Британії функціонує понад 500 таких судів, у яких працюють 24 тис. мирових суддів, що не завжди навіть мають юридичну освіту, з яких третина – жінки. Мирові судді призначаються, як і колись, з місцевих жителів, що поважають закон та мають моральний авторитет у громаді. Водночас посада мирового судді Великої Британії має почесний статус, а тому не оплачується, окрім відшкодувань за відрядження та добових коштів, що було розраховано на залучення до судової діяльності достатньо заможних осіб.

Перш ніж почати виконувати свої безпосередні функції суддя магістратського суду повинен пройти курс навчання, протягом якого він відвідує суд як спостерігач, ознайомлюється із базовою прецедентною практикою, протягом 12 місяців вивчає засади роботи судових органів, відвідує заклади виконання покарань тощо. На цьому підготовчому етапі навчання мирових суддів-початківців контролюють більш досвідчені професійні магістрати з великих британських міст, до яких належать баристери чи соліситори з професійним стажем не менше семи років.

До складу магістратського суду повинні входити не менше, ніж два, але не більше, ніж сім мирових суддів для розгляду справи за заявою у пришвидшеному порядку, слухань з приводу скарги або проведення попередньої перевірки коштів особи, яку мають посадити до в’язниці за несплату штрафу, хоч за звичаєм, суд складається щонайбільше з п’яти членів, але нині оптимальною кількістю вважається троє суддів.

Спільною рисою цивільних і кримінальних справ, що розглядаються магістратськими судами, є те, що вони не мають такого значення, як скажімо, цивільні справи, що підпадають під юрисдикцію Високого суду або судів графств, або кримінальних справи, що розглядаються Судом корони. Рішення мирових судів можуть бути оскаржені шляхом подання апеляції особою, що визнана винуватою, до Суду корони, або іншою особою, що бере участь у справі, – до Високого суду. До того ж рішення Суду корони у порядку апеляційного оскарження рішення мирового суду може бути оскаржено у Високий суд, чиє рішення, у свою чергу, оскаржується до Палати лордів.

Слід зазначити, що сьогодні на магістратські суди припадає серйозне навантаження. Вони розглядають до 97 % всіх кримінальних справ у першій інстанції, здійснюють попередній розгляд справ у злочинах, що переслідуються за обвинувальним актом, мають цивільну юрисдикцію, а також виносять рішення в адміністративних справах. Загалом мирові суди Англії протягом історії свого функціонування користувалися серед населення великою повагою, а мирові судді отримали значну довіру народу.

Франція також запровадила інститут мирових судів, запозичивши британський приклад. Відбулося це під час Великої буржуазної революції у 1790 р., адже реформування судочинства було одним із вимог революціонерів. Становлення та розвиток даних судів до наполеонівської кодифікації супроводжувалися суттєвими проблемами. Лише з прийняттям Кодексу кримінального розслідування (1808 р.) та Кримінального кодексу (1810 р.) Франції були сформовані мирові суди, які називали «суд простої поліції» у вигляді двох гілок – мера громади і мирового судді. Проте, у 1958 р. з прийняттям нового, чинного нині КПК, французький законодавець вирішив скасувати інститут мирових суддів.

В Італії мировий суд виступає судом загальної юстиції найнижчого рівня. Італійські мирові судді призначаються не органами виконавчої влади, а органом судового самоврядування – Вищою радою магістратури. Призначити мировим суддею можуть особу з вищою юридичною освітою віком від 30-ти до 70-ти років, яка склала іспит на професійну придатність виконання функцій судді та належно пройшла шестимісячне стажування. Апеляційною інстанцією щодо рішень мирових судівв Італії є претор – суддя місцевого суду вищого рівня.

Цікавою є історія розвитку мирового судочинства на теренах Російської імперії, що не оминула і українські землі. Так, на початку ХІХ ст. з’явилися ідеї щодо реформування місцевих судів, які перебували під контролем поліції та здійснювали судочинство за становою ознакою. Російська влада прагнула створити дешеві, незалежні, швидкі, виборні, багатостанові, близькі до народу суди найнижчого рівня для розгляду найменш важливих справ. Відповідно до судових статутів 1864 р. органами мирової юстиції першої інстанції виступали мирові (почесні мирові і додаткові) судді, які мали одноособову владу, та з’їзди мирових суддів як колегіальний судовий орган другої та апеляційної інстанцій. Третьою, касаційною інстанцією, в якій мирова юстиція зливалася з загальною, був Сенат. До того ж територіальною одиницею судово-мирової організації був повіт.

Мирові судді у територіальних одиницях, в яких функціонували земські установи, обиралися строком на три роки на повітових земських зборах, а у столицях і в Одесі – місцевими думами. На окраїнах, зокрема й в Київській, Подільській, Волинській губерніях і в Чорноморській області вони призначалися міністром юстиції безстроково. Мировим суддею могли обрати чи призначити російського підданого чоловічої статі віком не менше 25 років, який мав моральний авторитет у місцевої громади, середню освіту або стаж служби на посадах, на яких він міг отримати практичні знання у веденні судових справ.

Законом від 12.07.1889 замість мирової юстиції було запроваджено судово-адміністративну. Проте вже на підставі Закону від 15.06.1912 «Про реорганізацію місцевого суду», який поступово набув чинності і в багатьох губерніях, передбачалося відновлення інституту мирових суддів. Проте через початок Першої світової війни та подальші революційні події дані положення так і не було належно реалізовано.

Варто зазначити, що позитивний досвід існування інституту органів мирового судочинства дозволяє стверджувати про доцільність використання таких ідей і у нашій державі. Інститут мирових судів може стати новою сторінкою в Українській судовій системі, виступивши противагою до пострадянського суду, стати свідченням демократизації системи правосуддя.

Навіть на цьому етапі в Україні є певні передумови для створення мирових судів, а саме:

– конституційні положення щодо права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, закріплені у ст. 55 Конституції України;

– правові позиції Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 09.07.2002, в якому зазначено, що можливість використання суб’єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Окрім того, керуючичь необхідністю підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур.

Інститут мирових суддів має ряд переваг порівняно з наявною судовою системою України, що налагодить її ефективність та забезпечить належний доступ до неї населення. З огляду на це, коректним є запровадження громадської моделі мирового судочинства, що зумовить необхідність вирішення окремих практичних проблем та реалізацію засад судової реформи у нашій державі.

Інститут мирових суддів повинен забезпечити ряд важливих завдань, які намагається реалізувати український законодавець у контексті судової реформи уже багато років:

  • спрощення судової процедури;
  • забезпечення належного доступу до судочинства з боку населення адміністративно-територіальних одиниць;
  • відновлення довіри громадян до судової влади;
  • налагодження ефективного і швидкого здійснення правосуддя;
  • створення механізму реальної відповідальності суддів перед громадою;
  • пришвидшення вирішення незначних справ;
  • зменшення навантаження на місцеві загальні суди тощо.

Мирове судочинство, як спосіб розв’язання приватних суперечок, може стати важливою складовою захисту й реалізації прав та інтересів учасників суспільних відносин. Такий порядок розгляду справ буде найбільш доступним способом розв’язання спорів про захист прав, свобод та інтересів громадян і організацій, що охороняються законом.

Доцільним було б запровадити систему обрання мирових суддів територіальними громадами, перед якими ці судді несли б відповідальність. Така система, безумовно, значно сприяла б зближенню населення з судовою владою, відновленню до неї довіри, забезпеченням доступності і, як наслідок, – значним підвищенням ефективності здійснення судочинства у нашій державі. На нашу думку, найбільш прийнятною та можливою для українських реалій була б так звана «громадська модель» мирового судочинства. Згідно з такою моделлю мирові судді виступатимуть елементом державної судової системи, які обираються органами місцевого самоврядування. Після обрання мирові судді набуватимуть тимчасового статусу суддів першої інстанції на період виконання своїх повноважень, не виступаючи членами професійного суддівського корпусу. До того ж порядок розгляду справ мировими суддями повинен бути максимально спрощеним та зрозумілим для населення, що можна було б передбачити у спеціальному законодавчому акті, який би врегульовував діяльність даного інституту судочинства.

Цю модель мирового судочинства можна реалізувати у максимально ефективному руслі, встановлюючи певні вимоги до кандидатів на посаду мирового судді, юридичну відповідальність суддів за неправомірне рішення та забезпечуючи надійну систему гарантій доступу населення до судочинства. Доцільність запропонованої моделі пояснюється також тим, що мирові судді, які обрані органом місцевого самоврядування певної адміністративно-територіальної одиниці, володітимуть авторитетом та повагою у місцевого населення, тому зможуть відновити довіру до судів серед громадян, що позитивне позначиться і на виконанні функцій судової влади, забезпечення незалежності суддів та відповідальності перед громадою, якою їх обрано, дасть змогу уникнути корупційних явищ.

Вважаємо, що в Україні під час  проведення судової реформи можливим було б розглядати запровадження інституту мирових суддів під час здійснення цивільного та кримінального судочинства у першій інстанції. Проте на сьогодні такі ідеї не знаходять підтримки у вітчизняного законодавця, оскільки цей процес потребує багатьох зусиль: трансформації законодавства, створення нових інституцій, матеріальних витрат. Але, незважаючи на всі перешкоди, впровадження мирових судів дасть змогу розвантажити органи судової влади, наразі переповнені цивільними й кримінальними справами суди. Саме мирові судді, судді найнижчої ланки, могли б взяти на себе розгляд 30–40 % цивільних і кримінальних справ.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати