Хто такий помічник судді – його права рука, спаринг-партнер чи таємний ляльковик?

«Секрет Полішинеля», або нескладна математика

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Сакраментальний вислів – «помічники пишуть проекти судових рішень» – зазвичай викликає обурення як серед суддів, так і серед суспільства, адже за усталеною думкою, це неправильно і такого не повинно бути.

Проте будь-яка особа, знайома з математичними азами, може зробити нескладні обчислення. Заходимо до реєстру судових рішень та обираємо, наприклад, одного з суддів КГС ВС. У цього судді за 2018 р. до Реєстру внесено 1405 судових рішень, з яких 395 постанов. Навіть якщо гіпотетично уявити, що цей суддя взагалі не ходив у відпустку, не хворів, не їздив у відрядження, то виходить, що за 250 робочих днів суддя виготовляв 5-6 документів у день, з яких 1-2 постанови.

Однак навіть це не буде правдою, оскільки суддя не лише пише свої документи, але й бере участь у засіданнях (як доповідач та як член колегії чи палати), вивчає матеріали справ, які перебувають на розгляді колегії/палати, читає, коригує та підписує проекти рішень, виготовлених іншими суддями колегії/палати. Я вже не згадую про позасудову чи адміністративну роботу. Тому кількість робочих днів ділимо приблизно на три. Виходить, що суддя-доповідач має лише 88 днів на рік на виготовлення всіх документів. Це означає, що він має «відписувати» приблизно по 16 документів на день, з яких 4-5 постанов. Якщо суддя працює 8 годин на день, то при такому навантаженні на один документ він може витратити не більше ніж 30 хвилин. Мова йде не лише про написання тексту, але й про вивчення матеріалів справи, пошук законодавства та судової практики, обговорення проекту з іншими суддями колегії чи палати тощо. Це схоже на реальність? Звісно, що ні.

До того ж для прикладу взято навантаження судді Верховного Суду з господарської юрисдикції, але цифри будуть більш вражаючими, якщо їх порахувати для суддів адміністративної чи цивільної юрисдикції. Для того щоб український суддя мав можливість подолати наявне навантаження, він не тільки часто працює понаднормово, іноді без вихідних і відпусток, але й просто змушений перекладати певну частину своїх функцій на помічників.

Катастрофа? Знову ж таки – ні. Знайомство із закордонним досвідом свідчить, що в більшості країн світу (особливо там, де судді мають значне навантаження) помічники активно залучаються до виконання функцій судді, зокрема до складення проектів судових рішень.

Як це відбувається за кордоном?

На проблему впливу помічників на суддів першими звернули увагу американські дослідники, адже практика залучення помічників до процесу написання та ухвалення судових рішень зародилася саме в США. Американські суди, прагнучи до більш ефективного менеджменту, перейняли практику великих юридичних фірм, де під керівництвом одного партнера працювала команда молодих енергійних юристів, яким делегувалася значна частина роботи з обслуговування клієнта. При цьому у відносинах з клієнтом фірму представляв саме партнер, він був обличчям фірми, ніс відповідальність за своєчасний та якісний результат і роботу команди.

У США практика найму помічника судді Верховного Суду США (клерка) датується ще 1886 р., коли конгрес дозволив судді Верховного Суду винаймати «клерка для стенографії» за 1600 доларів на рік. У 1919 р. Конгрес дозволив наймати другого клерка для виконання вже безпосередньо юридичних функцій. Якщо спочатку судді з певною засторогою ставилися до практики використання таких помічників, то вже у 1939 р. всі судді Верховного Суду США мали по два помічники, яких активно використовували. Сьогодні судді Верховного Суду мають право наймати чотирьох клерків, окружного суду – трьох, районного суду – двох.

В інших країнах ця практика була запроваджена значно пізніше. Всюди вона пов’язувалася зі збільшенням навантаження на суддів, з вимогою більш ефективно витрачати свій час і ресурси суду.

В Канаді перші пропозиції щодо запровадження посад помічників для суддів Верховного Суду з’явилися ще у 1948 р., але питання було вирішене лише у 1968 р., коли кожному судді дозволили мати одного помічника. У 1983 році суддям дозволили спочатку мати двох помічників, а трохи пізніше в тому ж році – трьох. Ірландія запровадила функцію помічника у 1993 р. Велика Британія довго тримала позиції – лише у 1997 р. там з’явилися посади помічників суддів.

20.05.2019 р. КРЄС були оприлюднені результати опитування, яке проводилося серед 35 європейських держав-членів з метою підготовки Висновку №22 «Про роль помічників суддів у межах суду та їх відносини з суддями» (далі – Огляд КРЄС). Відповідно до цих результатів, фактично в усіх державах-членах ЄС суддям у роботі допомагають помічники (винятком є лише Ліхтенштейн і Монако). Однак в Огляді зазначено, що надання допомоги судді у виконанні його функцій з боку помічника в європейських судах є феноменом останнього десятиріччя, яке дослідники часто називають «ерою судових клерків». Ще у 2013 р. в огляді «Порівняльне вивчення позицій голови суду, судового адміністратора, помічника судді, прес-секретаря суду в обраних країнах ЄС» відзначалося, що судді цілої низки країн (Німеччина, Франція, Італія та ін.) повинні працювати самостійно, без помічника. Наприклад, у Франції суд з 80 суддями міг мати лише одного помічника судді.

Більш активне залучення помічників до процесу ухвалення рішень зумовлено зростанням навантаженням на суддів, вимогами більш ефективного використання ресурсів, швидкого та якісного розгляду справ. За таких умов і вимог до судів розвиток делегування певних функцій судді помічнику було неминучим як метод оптимізації роботи. Залучення помічника допомагає судді зберігати час та енергію для ухвалення рішень і виконання інших завдань, які потребують високої кваліфікації. Помічника можна швидко прийняти на роботу та звільнити, якщо знизиться навантаження (адже він не має гарантій судді), він «коштує» державі значно дешевше, ніж суддя. У країнах ЄС помічник отримує приблизно від 20% до 90% від суми винагороди судді першої інстанції (залежно від інстанції, функцій та кваліфікації).

Чи впливає помічник на рішення суду?

У США опубліковано безліч досліджень, присвячених аналізу впливу помічника на ухвалення рішення суддею, пов’язаних з цим ризиків та правових запобіжників таким ризикам. В Європі тема є менш дослідженою, але останнім часом привертає все більше уваги.

Nina Nolvast (Нідерланди) зазначає: «Суспільство недооцінює роль і значення помічника у процесі ухвалення рішення. Сторонній спостерігач, далекий від судової системи, був би дуже здивований, якби дізнався, що функції помічника судді йдуть набагато далі, ніж просто складення протоколу судового засідання, що помічники не лише пишуть проекти рішень для суддів, але й беруть участь в обговоренні суддями рішення у справі, до того ж виступають першими – перед висловлюванням суддів».

У 2011 р. увагу правників у США привернула гучна стаття «Судові літературні раби: авторство рішень Верховного Суду», автори якої пишуть: «Уявіть собі роботу, де щороку від вас вимагають здійснити юридичну оцінку щонайменше 7 тис. файлів, детально розібрати від 60 до 80 судових справ, написати від 8 до 10 вельми значних за обсягом документів, всі з яких стають джерелом права і детально вивчаються суддями, адвокатами, вченими, дослідниками, студентами тощо. Додамо до цього одну маленьку умову – ваш вік коливається між 70 та 80 роками. Як би неймовірно це не звучало, ми описали роботу судді Верховного Суду США».

У статті досліджується, як змінюються лінгвістичні характеристики рішень, складених суддями Верховного Cуду США за весь період існування цього судового органу, та доводиться, що багато рішень судді писали за допомогою помічників. Річ у тім, що у Верховному Суді США помічники мають лише річний контракт, тобто щороку судді отримують нових помічників. Тому якщо суддя самостійно не пише переважну частину свого рішення, стиль його рішень рік від року буде змінюватися, залежно від того, з яким помічником працює суддя, адже кожна людина має свій індивідуальний стиль викладення тексту, свій словниковий запас, специфічну юридичну та загальну лексику.

Наприклад, згідно з дослідженням, впливові судді, які під час голосування часто виступали «свінгерами» (особи, завдяки висловлюванням яких змінюється перебіг голосування), у написанні рішень більше покладалися на своїх помічників, аніж їхні менш помітні колеги. Враховуючи, що судді Верховного Суду США мають вже й не таку велику кількість справ (приміром, найбільш продуктивний суддя Вільям Дуглас з 1939 р. по 1975 р. склав 551 рішення, тобто близько 15-16 рішень на рік; Рут Гінзбург з 1993 р. і до сьогодні – лише 138 рішень, тобто приблизно 5-6 рішень на рік), а також те, що в рішенні Верховного Суду дуже важливою частиною є саме мотивування, оскільки воно становить прецедент, суспільство було трохи незадоволене висновками, зробленими в дослідженні.

Вільям Рейнквіст, колишній клерк у Верховному Суді США, який пізніше був призначений суддею цього суду, ще у 1957 р., відбиваючи поширені звинувачення у впливі клерків на суддів, написав: «Врешті-решт має бути спростоване сприйняття помічника як такого собі «юридичного Распутіна», який впливає на вирішення справ… Важко уявити, що досвідчений юрист середнього чи старшого віку, що має за собою низку видатних професійних досягнень, які дозволили йому стати одним із дев’яти суддів найвпливовішого у світі суду, раптом відкине своє розуміння того, що є правильним чи неправильним у праві, тому що йому про це скаже вчорашній випускник юридичної школи».

Однак у червні 2018 р. у відповідь на цю відому тезу з’явилася публікація групи американських дослідників під назвою «Юридичні Распутіни? Вплив помічників суддів на голосування у Верховному Суді США», де доводиться, що помічники, які дуже багато часу проводять разом із суддею, у формальних та неформальних умовах, все ж таки можуть впливати на думку судді. Автори статі звертають увагу, що робота помічника є дуже престижною, на цю посаду відбираються найкращі випускники елітних американських університетів. Це надзвичайно розумні, енергійні та амбітні юристи з глибокими знаннями й сучасними ідеями. Не варто недооцінювати помічників як особистостей та їхні можливості впливу на суддю.

Якщо залучення помічників до написання рішень Верховного суду США оцінюється достатньо неоднозначно та відбуваються постійні дебати про рівень їхнього впливу, то підготовка меморандумів та написання проектів рішень помічниками в інших судах США розглядається як абсолютно нормальна практика.

Достатньо процитувати уривок з інтерв’ю судді першої інстанції Мела Дікстейна: «Людям складно оцінити, що відбувається в судах, як проходить процес ухвалення рішення. Кожен, хто хоче мати справу з судом, повинен розуміти, що за будь-яким хорошим суддею стоїть один чи двоє хороших помічників. Помічник – це неоспіваний герой судового процесу. Суддя, навіть найкращий суддя, насправді настільки хороший, наскільки хорошим є його помічники. Судді першої інстанції рідко самостійно пишуть проекти рішень. Це роблять помічники, а судді лише їх коригують».

Інший суддя першої інстанції Дейл Харріс говорить: «Перед тим як стати суддею я навіть не міг уявити, наскільки судді залежать від своїх помічників. Найбільш дивна річ, яка відбулась зі мною після початку роботи суддею – це те, наскільки мало часу залишилося на написання. Час за столом для мене перетворився на розкіш. Весь робочий день я проводжу на засіданнях, виконую певні адміністративні обов’язки».

Надзвичайно цікавим є проведене в США опитування 81 судді верховних судів з 35 штатів. Судді в умовах повної анонімності розповідали про свої відносини з помічниками та роль останніх у підготовці, ухваленні та написанні судових рішень. 28,4% цих суддів описали роль помічників у процесі ухвалення рішень як надзвичайно важливу, значну, величезну та навіть вирішальну, хоча 16% зазначили, що такого впливу взагалі немає. За даними опитування, у 16% справ, що розглядають верховні суди штатів, помічники знаходили факти чи право, на які не звернули увагу адвокати сторін (це достатньо великий відсоток). 74% суддів отримували рекомендації помічників щодо результату розгляду справи, у 80% випадків ці рекомендації збігалися з баченням суддів.

Такий високий відсоток може бути пояснений тим, що часто суддя обирає помічника, ментально схожого на себе, надає йому інструкції перед початком роботи над справою та у процесі. До того ж, чим більше помічник працює із суддею, тим більше він адаптується під суддю, розуміючи, як саме суддя розглянув би справу, та пропонує саме таке рішення. Один з респондентів зазначив: «Спочатку помічник має власне уявлення про те, що таке правосуддя, справедливість, яким має бути рішення, але з часом вони починають розуміти мій спосіб сприйняття речей. З цим ми вже рухаємося разом більш успішно».

Однак існує протилежний підхід. «Я шукаю помічників з відмінним від мене бекграундом, філософією. Це дозволяє мені бачити інші перспективи справи», – говорить інший суддя. Такі судді беруть помічників переважно з випускників університетів – це молодь, яка приносить в судову практику нові прогресивні ідеї та концепції. Суддя та помічник разом працюють над справою: «Ми є партнерами у правовому пошуку і написанні рішення, ми студіюємо справу вперед і назад, туди й сюди, переписуємо та редагуємо рішення знову і знову».

Помічники часто допомагають судді працювати зі справами інших суддів у колегії. Респонденти зазначають, що «є судді, які залучають своїх помічників до будь-яких речей, якими б вони не займалися в суді». Помічники обговорюють справи не лише зі своїми суддями, але й між собою, тобто з помічниками інших суддів. Така взаємодія між помічниками, обмін ідеями, критика та крос-перевірка аргументів є достатньо ефективною і допомагає суддям в ухваленні рішення. Водночас маже всі американські судді зазначають, що помічник має більший вплив на мову судового рішення, правову позицію суду, ніж на обрання сторони, яка переможе у спорі, тобто на результат розгляду.

Функції та роль помічника в ухваленні рішень: огляд КРЄС

Однак для нас більш цікавою є саме європейська практика. В Огляді КРЄС детально досліджено, яку роль може відіграти помічник у процесі формування судового рішення.

1. Юридичний пошук і підготовка меморандуму перед слуханням справи.

У такому меморандумі описуються фактичні обставини справи, релевантна судова практика, норми права, що підлягають застосуванню. В багатьох країнах до такого меморандуму включається прогнозований результат рішення. Такий документ у вітчизняній практиці називається «доповідь у справі» (без прогнозованого результату) чи «проект рішення» (якщо включає прогнозований результат). Проте на відміну від України, в більшості країн ЄС такий документ готують помічники, а не судді. Обов’язок підготування меморандуму саме суддею-доповідачем залишилися лише в Німеччині.

Щодо прогнозованого результату (рішення у справі), то він включається в меморандум з такими особливостями: Австрія, Азербайджан, Бельгія – завжди; Хорватія, Чехія, Фінляндія, Данія – типовий обов’язок помічника (тобто може не включатися, якщо є вказівка судді); Франція – у нескладних справах; Німеччина, Ісландія, Латвія, Литва, Нідерланди, Норвегія, Польща, Словенія, Іспанія – лише помічники суддів у Верховному Суді; Швеція, РФ, Велика Британія – якщо про це просить суддя. В більшості країн помічники вищих судів майже самостійно вирішують питання про прийнятність справи (допуск до розгляду в суді).

2. Участь в обговоренні справи та вирішенні спору (аналог нашої нарадчої кімнати)

В багатьох країнах помічники можуть бути присутніми в нарадчій кімнаті, тобто під час вирішення справи суддею. Для них це дуже корисно – бачити дебати між суддями. До того ж, оскільки помічники найбільш обізнані з матеріалами справи, вони швидко можуть дати відповіді на ті запитання, які виникають у суддів. Однак у більшості країн необхідність запрошення помічника на обговорення справи вирішує суддя. В Огляді КРЄС зазначено, що лише в законодавстві Росії та України зберігається таке поняття як нарадча кімната, тобто спеціальний таємний режим обговорення справи тільки суддями, що означає заборону помічникам та будь-яким іншим особам бути присутніми при цьому процесі.

В деяких країнах помічники мають право виступати під час обговорення справи суддями (за власним бажанням або за запрошенням від судді). Вони можуть навіть презентувати справу перед суддями (робити доповідь). У Нідерландах помічник судді обов’язково бере участь в обговоренні справи, до того ж він виступає першим – перед суддями. У Швеції помічник присутній під час обговорення у Верховному Суді, має право виступити та має право дорадчого голосу, а також підписує рішення разом з суддями. В Румунії помічник присутній у процесі вирішенні справи суддями, має право дорадчого голосу та підписує протокол. У Фінляндії помічник у певній категорії справ має право написати окрему думку, якщо судді не підтримали запропоноване ним рішення.

Також є країни, за законодавством яких помічники судді можуть навіть проводити слухання у незначних категоріях справ і вирішувати спори, але часто таке рішення має бути погоджене суддею.

3. Написання рішення

Після ухвалення рішення судом у більшості країн помічників активно залучають до написання проекту рішення. Практика є різною: в одних країнах помічники можуть повністю писати текст рішення (це може бути звичайна практика або за вказівкою судді), в інших – лише його частину (як правило, вступну та описову). До першої групи країн належать Австрія, Азербайджан, Бельгія, Болгарія, Хорватія, Чехія, Фінляндія, Грузія, Франція (у нескладних справах), Німеччина (рідко, залежить від рівня суду та категорії справи, зазвичай у нескладних, типових справах), Латвія, Молдова, Нідерланди, Польща, Росія, Україна, Словенія, Швеція (переважно в адміністративних справах), Швейцарія. Важливим чинником є персональне ставлення судді до питання залучення помічника до процесу написання рішення та рівень компетентності помічника (кар’єрний помічник, який працює багато років з цим суддею, молодий помічник чи стажист).

Окрім написання проекту, помічник може долучатися до такої роботи над проектом: перевірка проекту на предмет наявності помилок та суперечливих, неточних правових позицій; вичитка проектів рішень, підготовлених іншими суддями, та їх обговорення зі своїм суддею (Австрія, Хорватія, Чехія, Фінляндія, Грузія, Нідерланди, Велика Британія); перевірка посилань у проекті. Також помічник складає всі процесуальні (процедурні) рішення у справі.

Психологія відносин «суддя-помічник»

Якщо 30 років тому помічник, як правил, був юристом-початківцем з мінімальною юридичною освітою (а іноді без такої освіти), підвищений керівництвом суду з більш низької адміністративної посади (такої як секретар чи судовий розпорядник), для виконання нескладної роботи та допомоги судді, то сучасний помічник – це висококваліфікований юрист з повною юридичною освітою. До його функцій належить не тільки правовий пошук та аналітика у справі, підготовка проектів документів, він має володіти навичками «повноцінного партнера в обговоренні рішення у справі».

Функція помічника є подвійною: з одного боку, він ніби є продовженням судді, виконує його розпорядження та делеговані функції; з іншого боку – він виступає як спаринг-партнер судді, обговорюючи з суддею, критикуючи правові позиції та різні варіанти рішення у справі.

Особливо важливою така функція є для суддів у разі ухвалення ними одноосібних рішень. У такому випадку помічники судді замінюють колегію суддів, адже колективний розум та колективне рішення завжди є більш ефективними, ніж індивідуальна думка.

Функції помічника стають більш значними у випадку значного навантаження на суддю, коли він не має достатньо часу для детального вивчення матеріалів справи, обдумування рішення, його перевірки після складення тексту. Всі ці функції паралельно покладаються на помічника, який працює поряд з суддею і ніби дублює функції судді (подвійна перевірка як метод забезпечення якості рішення).

Однак тут важливо, щоб помічник не перетворився на «ляльковика» для судді. Без розуміння механізму формування судового рішення, замість підвищення ефективності процесу завдяки залученню до нього помічника, може відбутися перекіс, викривлення процесу, зміщення «центру тяжіння», тобто перехід вирішального голосу від судді до помічника.

Цікавим є психологічний феномен «заякоріння», коли помічник надає судді меморандум по справі та рекомендує певний результат. Тоді суддя на слуханні чи під час ухвалення рішення буде більш схильний до аргументів, що підтримують позицію, висловлену помічником. Суддя може несвідомо відхиляти, не сприймати аргументи, що свідчать проти запропонованої помічником позиції.

Водночас, якщо рішення ухвалюється в колегії, то у процесі обговорення судді буває легше відмовитися від запропонованого проекту рішення, якщо цей проект готував не він, а помічник. Суддя не працював над проектом, не вклав у нього свої думки, своє бачення, свій час, тобто не персоналізував цей проект. Тому його репутація, його «суддівське его» не страждає від того, що колеги не підтримали запропонований проект рішення. У такій ситуації суддя більш схильний до компромісу, більш відкритий до аргументів та мотивації інших суддів.

Під час підготовки справи до слухання помічник готує меморандум по справі, в якому зазначає ключові обставини справи, правові норми, що підлягають застосуванню, питання, які виникли, судову практику. Дуже часто такий меморандум містить рекомендоване/попереднє рішення (preliminary judgement). Цей меморандум впливає на суддю, але ступінь впливу може бути різним. Якщо суддя не мав часу самостійно вивчити матеріали справи, то такий вплив є величезним, адже помічник може надати викривлену картину – не згадати про певні обставини, написати меморандум з посиленням аргументів на користь однієї сторони та послабленням контраргументів другої сторони. Якщо суддя спочатку почитав меморандум, а потім подивився матеріали справи, то він все одно вже сприйматиме матеріали справи крізь призму меморандуму. Найменш небезпечна для судді ситуація, коли він спочатку дивиться матеріали справи, а потім вже читає меморандум помічника. Тоді такий меморандум вже буде сприйматися більш критично, крізь призму власного першого сприйняття обставин справи та аргументів сторін. Однак, у будь-якому випадку, через меморандум здійснюється «заякоріння» свідомості судді та вплив помічника на суддівське рішення.

Оскільки помічник під час обговорення справи у нарадчій кімнаті говорить першим, що захищає колегію суддів як групу осіб від конформізму (погодження з думкою найбільш впливових суддів), це надає помічнику можливість неабиякого впливу на інших суддів, адже він найкраще знає справу, може презентувати її певним чином, поставити акценти, переконати інших суддів, які менше часу приділяли вивченню та обмірковуванню справи у правильності своїх висновків. Інші судді можуть почуватися невпевнено, розпочинаючи дискусію з добре підготовленим та активним помічником, а тому можуть утриматися від висловлення сумнівів. Такий помічник (як автор попереднього рішення) є менш відкритим для дискусії та буде наполегливо відстоювати свою позицію. Адже він також «заякорився» на підготовленому проекті.

Коли суддя працює над проектом рішення, процес обдумування рішення є більш глибоким. Виписуючи правову позицію, суддя обмірковує кожен аргумент, бачить всі нестикування та проблемні питання. Суддя, який не проходив стадію підготовки проекту рішення, а отримав готовий проект від помічника і просто уважно його прочитав, є менш заглибленим у правові нюанси. Він може не побачити складних питань, певних тонкощів, тому його рішення буде більш поверхневим, аніж у тому випадку, якби він писав самотужки кожне слово з мотивування.

Однак при цьому важливо розуміти, якими є межі впливу помічника на процес ухвалення рішень, як запобігти втручанню помічника в ті функції, які має виконувати безпосередньо суддя. Дослідники детально описують порушення, пов’язані з неналежним виконанням помічником своїх обов’язків – це може бути «халтура» (неналежне ставлення до справи, помилки у рішенні, пропуск важливих обставин чи незастосування належного права) та «саботаж» (навмисне перешкоджання справедливому розгляду справи, цілям правосуддя, зазвичай через корумпованість, хабарництво). Виявити такі відхилення суддя може лише при належній увазі до справи та відсутності викривлення в компетенції, коли помічник є більш компетентним і досвідченим, ніж суддя.

Правові запобіжники неналежного впливу помічників на суддів

В суддівському середовищі делегування функцій судді протягом значного періоду часу розглядалося як негативне і небажане явище, яке навіть можна витлумачити як порушення суддею своїх обов’язків. Проте сьогодні таке делегування набуло масового та стійкого характеру, тому відмовлятися від нього немає сенсу.

Делегування має здійснюватися з дотриманням основного принципу: суддя не повинен витрачати час на нескладні, поточні завдання, а має концентруватися на основній функції – забезпечення ухвалення якісного рішення. Суддя ніколи не зможе повністю проконтролювати роботу помічника (це означало б виконати всю роботу замість помічника), а тому делегування завжди містить ризики.

Чи є якісь правові запобіжники неналежної поведінки помічника? Закордонні дослідники зазначають, що сучасне законодавство містить численні запобіжники для судді та не містить майже жодного для помічника, адже не враховує, як істотно змінилися функції помічника за останні роки та який вплив можуть здійснювати помічники у процесі ухвалення рішення. Складається враження, що судді знаходяться ніби на сцені чи під мікроскопом у суспільства, а помічники діють за їхніми спинами «як чорні кішки у чорній кімнаті», яких ніхто не бачить.

Судді та помічники обираються з одного пулу юристів, але процедури відбору є абсолютно різними. Суддя призначається пожиттєво, але проходить дуже жорсткий відбір перед призначенням. Суддю перевіряють щодо таких цінностей як порядність, неупередженість, доброчесність. Він проходить низку дуже важливих тестів, має публічний суддівський профайл, через який можна побачити компетенції та психологічні риси судді. Помічник є звичайним державним службовцем, а іноді навіть не має такого статусу. Для його зарахування на посаду часто не потрібно проводити конкурс, а достатньо заяви та співбесіди. Він не проходить спецперевірок та жодних загальнонаціональних тестів для виявлення психологічних рис.

Суддя після обрання проходить підготовку, яка дозоляє йому ознайомитися з формальними та неформальними правилами суддівської роботи, помічник починає працювати одразу, ніякої попередньої підготовки він не проходить. Найчастіше йому призначається ментор з кола інших помічників, який його усього навчає.

Сторони можуть заявити відвід судді або він може взяти самовідвід. Всі ці правила не поширюються на помічника. Судді суворо заборонено вступати в контакт зі стороною у справі, якщо він це зробить, то буде притягнутий до дисциплінарної відповідальності. Помічник, навпаки, постійно контактує зі сторонами, через нього вони отримують інформацію та документи, йому телефонують у разі виникнення запитань. Це створює можливість впливу на помічника однією зі сторін. Суддя має обмеження щодо зайняття певними видами діяльності, їм заборонена майже будь-яка позасудова діяльність. Однак помічники майже не мають таких законодавчих обмежень. Суддя повинен розкривати інформацію про свої доходи та видатки, про майно, роботу поза судом публічно, тоді як помічник майже не має таких обов’язків.

Покладення на помічників та консультантів таких важливих функцій викликає певні ризики й застереження, які мають бути враховані:

Розумне навантаження на суддю. Потрібно уникати ризику перебирання помічником повноважень судді та ухвалення рішення замість нього. Суддя має бути незалежним від помічника – він має самостійно ухвалити рішення на підставі матеріалів, підготовлених помічником. Для цього у судді має бути достатньо часу для вивчення справи. Саме у країнах з надзвичайно високим навантаженням на суддю цей ризик стає дуже актуальним. Адже через величезне навантаження суддя не має можливості самостійно працювати зі справами, тому фактично право ухвалення рішення переходить до помічника. Тому одним з головних запобіжників є розумне навантаження на суддю.
Розумна кількість помічників. Суддя не повинен мати у підпорядкуванні занадто велику кількість помічників. Якщо це станеться, то також підвищиться ризик того, що суддя виконуватиме більше адміністративні функції щодо управління роботою своїх підлеглих, а не працюватиме над справами спільно з помічниками.
Неупередженість помічника, запобіганню конфлікту інтересів. Помічник має бути незалежним та неупередженим щодо учасників справи. Готуючи правові висновки чи проект рішення для судді, здійснюючи правовий пошук, помічник повинен діяти неупереджено, об’єктивно, не працювати однобічно «на позицію» однієї зі сторін, так само як і суддя. Якщо помічник залучається до роботи над рішеннями, до їх обговорення, то він не повинен мати можливості контактувати зі сторонами, це має робити адміністративний персонал суду. Необхідно заявляти про наявність конфлікту інтересів та відводитися від справи.
Контроль за співмірністю доходів та видатків, публічне розкриття інформації, доброчесність. Помічник має підпадати під більшість обмежень та контрольних механізмів, які встановлені для суддів (прозорий відбір шляхом конкурсу, тестування, електронне декларування, публічне розкриття певної інформації, дія норм щодо конфлікту інтересів).
Запобігання встановленню корупційних зв’язків. Для вищих судів доцільною є праця помічників на підставі строкових контрактів для постійного оновлення штату (постійне інтелектуальне оновлення та запобігання формуванню корупційних зв’язків).

Що в Україні?

В Україні помічники не є державними службовцями, їх обирає суддя без конкурсу. Інші судді жодним чином не впливають на це рішення. Помічники працюють безстроково і звільняються за рішенням судді, не проходять жодних спеціальних перевірок та тестів, не подають електронні декларації, процесуальні кодекси їх майже «не бачать» і не містять жодних запобіжників для зловживань. Сьогодні в Україні, як і за кордоном, суспільство ще недостатньо розуміє, як відбувається формування судового рішення, які важливі функції виконує в цьому процесі помічник судді. Без такого розуміння неможливо поставити адекватні запобіжники щодо ризиків, пов’язаних з виконанням таких функцій.

Посилання:

Хто такий помічник судді – його права рука, спаринг-партнер чи таємний ляльковик?

Додати коментар