Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному ст. 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Регламентації інституту забезпечення позову в цивільному процесуальному праві присвячено ст. 151-155 ЦПК України, однак легальної дефініції цього інституту законодавець не надає ні в наведеному кодифікованому акті, ні в інших актах законодавства.
Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ від 22.12.2006 р. №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Окрім того, судова палата у цивільних справах ВСУ в Постанові від 25.05.2016 р., винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (справа №6-605цс16 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та визнання права власності на квартиру), зазначила, що забезпечення позову по суті – це обмеження суб’єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов’язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Метою забезпечення позову, згідно з вказаною Постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до Узагальнень судової практики розгляду заяв про забезпечення позову, за наслідками розгляду Апеляційним судом Харківської області справ у 2013 р. та І півріччі 2014 р., забезпечення позову – це застосування судом заходів для створення можливості виконання в майбутньому рішення суду про присудження у випадках, якщо їх невжиття може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення.
Існують підходи до визначення поняття інституту забезпечення позову і в юридичній доктрині. Так, Буга Г.С. у своїй дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зазначає, що інститут забезпечення позову є особливим видом судової юрисдикції, яка має свою процесуальну форму, і з цих підстав забезпечення позову розглядається як вимога, яка характеризується своєю універсальністю, охоронною функцією, превентивністю, імперативністю та обов’язковістю. Поняття забезпечення позову дослідниця визначає як встановлені законом тимчасові процесуальні дії примусового характеру, що застосовуються судом та гарантують або можуть гарантувати зацікавленій особі виконання судового рішення. Узагальнюючи результати свого дисертаційного дослідження, Ганна Сергіївна зазначає, що в сучасній процесуальній науці під забезпеченням позову мають на увазі:
- інститут цивільно-процесуального права;
- засіб захисту права й охоронюваного законом інтересу в суді;
- процесуальну гарантію, що забезпечує реальне виконання майбутнього судового рішення про задоволення позовних вимог;
- процесуальні дії щодо застосування судом передбачених законом заходів;
- заходи цивільного процесуального характеру, спрямовані на запобігання можливим утрудненням при виконанні рішення суду.
Забезпечення позову в цивільному судочинстві виконує важливі функції – компенсаторну та превентивну.
Варто погодитися і з думкою М.В. Штефана, який в одній зі своїх наукових праць стверджує, що забезпечення позову – це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реального виконання позитивно прийнятого рішення. У тлумачному словнику цивільного процесу К.О. Лебедя забезпечення позову визначене як заходи, що вживаються судом за заявою осіб, які беруть участь у справі, якщо неприйняття таких заходів може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.
Отже, забезпечення позову в цивільному процесі є одним з інститутів цивільного процесу, що сприяє реалізації конституційних прав завдання цивільного судочинства, яким, згідно зі ст. 3 ЦПК України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Законодавець таким чином дає особам, які беруть участь у справі, можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об’єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Важливо, аби особа, клопотавши про застосування певних заходів забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Підстави застосування заходів забезпечення позову
Перш за все, варто зауважити, що для того, аби суд прийняв заяву про забезпечення позову до розгляду та надалі за результатами такого розгляду виніс ухвалу про застосування певних заходів забезпечення позову чи про відмову в їх застосуванні, заява про забезпечення позову повинна бути складена відповідно до ч. 2 ст. 151 ЦПК України. Серед вимог до заяви про забезпечення позову, вміщених у зазначеній нормі ЦПК України, зокрема, причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, обґрунтуванням необхідності обраного заявником виду забезпечення позову. У разі невідповідності заяви встановленому законом змісту така заява повертається заявнику (ч. 8 ст. 153 ЦПК України).
Підставою забезпечення позову, відповідно до науково-практичного коментаря до ЦПК України за ред. Притики Ю.Д., є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Буга Г.С. визначає загальні та спеціальні умови допустимості забезпечення позову. Перші науковець тлумачить як дійсне запобігання та виключення ускладнень при виконанні рішення, виключення можливості вчинення особою під час розгляду справи дій, які можуть завдати шкоди правам та інтересам заявника й інтересам судочинства, здатність до практичної реалізації. До спеціальних умов застосування забезпечення позову він відносить такі:
- відповідний спосіб забезпечення позову повинен стосуватися предмета спору та не може вирішувати спір по суті;
- не є допустимим при вжитті заходів забезпечення позову порушення прав, свобод та охоронюваних законом інтересів заявника й інших осіб, до яких належать особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не беруть участі у справі, але перебувають з останніми у певних правовідносинах;
- конкретний вид забезпечення позову повинен дійсно виключати утруднення при виконанні рішення або виключати можливість дій, які може вчинити особа під час розгляду справи, завдавши шкоди правам та інтересам заявника й інтересам судочинства.
У разі порушення зазначених умов, на думку Буги Г.С., мета забезпечувальних заходів не досягається, чим може бути завдана шкода інтересам заявника та судочинства в цілому.
Верховний суд України в п. 4 згаданої вище Постанови Пленуму ВСУ від 22.12.2006 р. №9 зазначає, що суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову,
з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність позовним вимогам виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою.
При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку з застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Так, ухвалою Зачепилівського районного суду Харківської області від 27.08.2013 р. у справі №620/779/13-ц заяву позивачів про забезпечення позову шляхом заборони вчинення відповідачем будь-яких дій стосовно обробітку, засівання чи будь-якого іншого використання належної їм на праві приватної власності земельної ділянки залишено без задоволення. Суд встановив, що це є прямим втручанням у господарську діяльність сільськогосподарського підприємства, яким є відповідач у справі, яке може призвести до безповоротних та негативних наслідків для такого відповідача й інших осіб. Така позиція місцевого суду відповідає висновкам Верховного суду України, викладеним у Постанові №9 від 22.12.2006 р. (п. 4 зазначеної Постанови, який цитувався вище).
Водночас існують випадки, коли суди задовольняли вимоги заявника про забезпечення позову шляхом заборони обробки земельної ділянки, що є неправильною практикою та не відповідає висновкам найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції. Так, ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 13.02.2014 р. у справі №629/5377/13-ц задоволено заяву позивача про забезпечення позову шляхом заборони Приватному підприємству «Агро Маркет» вчиняти дії на земельній ділянці, що належить на праві приватної власності позивачу, а саме: здійснювати сільськогосподарські роботи з засівання земельної ділянки, обробляти земельну ділянку.
Незаконне вжиття суддями заходів забезпечення позову: реакція ВККС
Вища кваліфікаційна комісія суддів України, відповідно до розд. V Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі надходження скарг (заяв) щодо поведінки судді уповноважена відкривати проти такого судді дисциплінарне провадження та притягати суддю до дисциплінарної відповідальності.
Так, у цивільній справі про стягнення заборгованості з заробітної плати ухвалою Сєверодонецького міського суду Луганської області від 09.09.2011 р. (суддя Юхимук Р.С.) було задоволено заяву про забезпечення позову позивача ухвалою від 09.09.2011 р. і заборонено державному реєстратору на період розгляду цієї цивільної справи здійснювати за будь-якими підставами реєстрацію, перереєстрацію, скасування реєстрації стосовно керівника підприємства-відповідача, посаду якого займав позивач.
Так, ВККС України у рішенні від 09.02.2012 р. встановила, що суддею Юхимук Р.С. при розгляді заяви про забезпечення позову не дотримано вимог ч. 3 ст. 152 ЦПК України та Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 р. №9 та необґрунтовано вжито заходи про забезпечення позову. Окрім того, такі заходи забезпечення позову не відповідають предмету позову та є неспівмірними з заявленими позовними вимогами. Розглянувши матеріали дисциплінарної справи, у ВККС України дійшли висновку, що суддею Юхимуком Р.С. вчинено дисциплінарний проступок, і вирішили притягнути цього суддю до дисциплінарної відповідальності та накласти на нього дисциплінарне стягнення у вигляді догани.
Судова практика з досліджуваного питання
1. Ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову скасовується судом першої інстанції (в порядку, передбаченому у ст. 154 ЦПК України) або судом апеляційної інстанції. Питання про застосування заходів забезпечення позову передається на новий розгляд до суду першої інстанції, у разі неналежного обґрунтування заявником у заяві про забезпечення позову і судом в ухвалі про забезпечення позову підстав застосування заходів забезпечення позову
1.1.У цивільній справі №454/2972/14 ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 07.11.2014 р. було забезпечено заяву про забезпечення позову позивача та накладено арешт на належне відповідачеві майно на суму, «співмірну із заявленими позивачем вимогами».
Ухвалою від 25.02.2015 р. колегією суддів Апеляційного суду Львівської області зазначену ухвалу скасовано і передано питання на новий розгляд до суду першої інстанції. Колегія суддів вважає, що через недотримання вимог ч. 2 ст.151 ЦПК України подана заява про забезпечення позову не містила обґрунтування застосування такого виду забезпечення позову як накладення арешту на все майно відповідача. Крім того, на думку апеляційного суду, в заяві про забезпечення позову не було зазначено відомостей про те, на яке конкретно майно відповідача позивач просила накласти арешт.
1.2. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12.01.2016 р. скасовано ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05.11.2015 р. про забезпечення позову та передано питання щодо забезпечення позову на новий розгляд до суду першої інстанції (Справа №175/3175/15-ц).
Суд першої інстанції оскарженою ухвалою застосував такий захід забезпечення позову як заборона відповідачам проводити будь-які дії, направлені на відчуження частини комплексу будівель та споруд за відповідною адресою до розгляду справи по суті. Суд апеляційної інстанції вказав, що порушивши вимоги процесуального закону (ст. 151, 153 ЦПК України), вирішуючи питання щодо забезпечення позову та постановляючи 05.11.2015 р. ухвалу, суд першої інстанції не обґрунтував причини застосування заходів із забезпечення позову, не вказав на обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Відповідно, за результатами нового розгляду Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області постановив у цій справі ухвалу, якою у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовив.
2. Суди повертають заяви про забезпечення позову, якщо заявником не зазначено відомостей щодо наявності рухомого та нерухомого майна у відповідача, доказів вартості майна, для визначення співмірності виду забезпечення позову позовним вимогам
2.1. Ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 18.01.2016 р., залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 16.03.2016 р., заяву позивача про забезпечення позову шляхом накладання арешту на все рухоме та нерухоме майно відповідача повернуто заявнику. Обома судами було встановлено, що заява подана без дотримання вимог ст. 151 ЦПК України: заявником не зазначено відомостей щодо наявності рухомого та нерухомого майна у відповідача (його найменування і його місце знаходження), доказів вартості майна, для визначення співмірності виду забезпечення позову позовним вимогам, а також не надано інших відомостей, необхідних для забезпечення позову.
2.2. Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 23.04.2015 р. у справі №148/776/15-ц заяву позивача про забезпечення позову на підставі ч. 8 ст. 153 ЦПК України було повернуто заявнику. Ця ухвала була залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 20.05.2015 р. Колегія суддів суду апеляційної інстанції, зокрема, зауважує, що позивач не обґрунтував необхідність накладення арешту безпосередньо на все майно та грошові кошти відповідачки, а не в межах ціни позову; не зазначив, на яке саме майно і на який розмір грошових коштів слід накласти арешт; не вказав при цьому про наявність такого майна та грошових коштів.
Отже, особи, які беруть участь у справі в цивільному процесі, при використанні механізму забезпечення позову повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами. Заявник клопотання про забезпечення позову також повинен зазначити відомості щодо наявності, найменування, місцезнаходження рухомого та нерухомого майна у відповідного учасника процесу, до якого заходи забезпечення позову будуть застосовані, а також доказів вартості такого майна.
При розгляді заяв про забезпечення позову, керуючись положеннями чинного законодавства та судовою практикою, суди зобов’язані повертати безпідставні, складені не відповідно до чинного законодавства заяви про забезпечення позову або відмовляти у їх задоволенні.