01 листопада 2018, 15:54

Чого чекати від сіквелу закону «Маски-шоу стоп»?

31 жовтня 2018 року Президент повідомив про підписання ним підтриманого 18 вересня Верховною Радою України урядового законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення забезпечення дотримання прав учасників кримінального провадження та інших осіб правоохоронними органами під час здійснення досудового розслідування» №8490 (далі - Закон), який отримав «народну» назву «Маски-шоу стоп-2». Він є наступником так званого закону «Маски-шоу стоп» (№ 2213-VIII від 16 листопада 2017 року), який також був ініційований Кабінетом Міністрів та позиціонувався як спосіб додаткового захисту представників бізнесу від зловживань зі сторони правоохоронних органів.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Після прийняття Закону в окремих засобах масової інформації йому було надано деякі вирвані з контексту або ж своєрідні тлумачення. Зокрема, зазначалося, що він передбачає право вимагати закриття справи, якщо протягом шести місяців в кримінальному провадженні нікому не було повідомлено про підозру, хоча насправді Закон такої норми не містить. Натомість, його новели можна розділити на дві групи: ті, що стосуються розширення процесуальних прав деяких учасників кримінального провадження, та ті, що стосуються відшкодування завданої неправомірними діями правоохоронців шкоди.

Щодо першої групи новел, то тут варто зазначити, що «інша особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування» є відносно новим учасником кримінального провадження, якого було запроваджено зазначеним вище законом «Маски-шоу стоп». Каталізатором таких змін стали часті порушення правоохоронними органами прав суб’єктів господарювання, зокрема іноземних інвесторів і підприємств з іноземним капіталом. Відповідно, метою змін було надати особам, щодо яких здійснюються процесуальні дії, та які не є сторонами кримінального провадження, механізм захисту від зловживань зі сторони правоохоронних органів. Тоді такі особи отримали право оскаржувати до суду бездіяльність слідчого чи прокурора, звертатися з клопотанням щодо здійснення кримінального провадження або окремих процесуальних дій в більш короткі строки, ніж ті, що передбачені КПК України, та оскаржувати прокурору вищого рівня недотримання розумних строків слідчим чи прокурором.

Відтепер учасники кримінального провадження матимуть право заявляти клопотання слідчому та прокурору про закриття кримінального провадження у випадку наявності нескасованої постанови про закриття кримінального провадження щодо того ж діяння, що розслідувалося з дотриманням вимог підслідності, та було закрите з реабілітуючих підстав. У випадку, якщо слідчий або прокурор відмовлять у задоволенні такого клопотання, сторона захисту, чи інший учасник провадження, що звертався з клопотанням, зможе оскаржити таке рішення слідчому судді, відмова якого у задоволенні скарги може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Друга зміна, яка розширює процесуальні права вказаних учасників кримінального провадження та їхні представники, полягає у тому, що вони наділяються правом подавати клопотання щодо вчинення окремих процесуальних дій. Зокрема, передбачається можливість звертатися до слідчого судді з клопотанням про закриття кримінального провадження, якщо закінчилися встановлені в частині 1 статті 219 КПК України строки досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР до дня повідомлення особі про підозру. В пояснювальній записці до законопроекту ці зміни позиціонуються як такі, що «дозволять попередити випадки безпідставного продовження строків досудового розслідування у кримінальному проваджені, в якому жодній особі не повідомлено про підозру, що призводить до завдання шкоди особам, які не є підозрюваними, однак стосовно яких фактично проводяться процесуальні дії».

Проте, зміни, які вносяться в КПК України, не здатні забезпечити досягнення заявленої в пояснювальній записці мети «попередження випадків безпідставного продовження строків досудового розслідування». Ситуація безпідставного продовження строків досудового розслідування може мати місце тоді, коли уповноважена особа задовольняє необґрунтоване клопотання слідчого або прокурора про продовження строку досудового розслідування. Таке клопотання в будь-якому разі розглядається до спливу строку досудового розслідування. Змодельована ж в Законі ситуація передбачає, що після спливу строку досудового розслідування слідчий або прокурор, в порушення свого обов’язку, встановленого абзацом 12 статті 284 КПК України, не закривають кримінальне провадження, у зв’язку з чим інша особа або її представник звертається до слідчого судді з відповідним клопотанням, на підставі якого слідчий суддя може винести ухвалу про закриття кримінального провадження. Таким чином, зміни, що вносяться до статті 284 КПК України, жодним чином не попереджають безпідставне продовження строків досудового розслідування, а скоріше дозволяють іншим особам, права яких обмежуються, довести процес закриття кримінального провадження до формального завершення.

Окрім цього, існує ризик неоднозначного трактування стосовно дії зазначеної норми в часі, який не був усунутий згаданим законом.

На наш погляд, виходячи з загальних засад кримінального провадження, у даному випадку повинен застосовуватись принцип, закріплений у ст. 5 КПК України, а саме відповідна норма повинна застосовуватись в усіх випадках, незалежно від часу початку досудового розслідування.

Однак, зважаючи на уже діючі законодавчі норми, які суперечать вказаному базовому принципу дії кримінального процесуального законодавства у часі, існує ризик неоднакового застосування запропонованої норми судами і, як наслідок, порушення прав та законних інтересів учасників кримінального провадження.

Зокрема, норма яка визначає граничні строки досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР до дня повідомлення особі про підозру та, відповідно, порядок їхнього продовження, вступила в дію 15 березня 2018 року та, згідно положень Закону України № 2147-VIII, підлягає застосуванню лише до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення були внесені в ЄРДР після введення норми в дію. Найперший такий строк спливе не раніше березня 2019 року щодо злочину невеликої або середньої або ж не раніше вересня 2019 року щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Таким чином, незважаючи на те, що за загальним правилом процесуальне рішення приймається згідно з положеннями КПК України, чинними на момент прийняття такого рішення, зазначена суперечність у правовому регулюванні може використовуватись окремими правоохоронцями і слідчими суддями для обмеження прав учасників процесу, у тому числі і на застосування передбачених аналізованим законом правових процедур.

Крім цього, сам по собі запропонований механізм захисту прав учасників провадження викликає запитання, оскільки ним на слідчих суддів покладається не властива їм функція. Згідно ст. 3 КПК України до повноважень слідчого судді належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Згідно з філософією ролі слідчого судді на досудовому розслідуванні, до його компетенції не повинно належати прийняття рішень про закінчення досудового розслідування.

Згідно діючого до прийняття даного закону порядку, повноваження приймати рішення про закриття кримінального провадження на досудовому розслідуванні належали лише слідчому та прокурору. До компетенції суду (але не слідчого судді) належали питання закриття провадження лише у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності; у випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення; та у випадку досягнення податкового компромісу.

Не зрозуміло, чому в цьому випадку законодавець не застосував значно простіший та, на нашу думку, логічніший механізм, запропонований ним же для ініціювання закриття провадження при наявності нескасованої постанови про закриття іншого провадження за цим же фактом, що описаний вище. У цьому випадку слідчий суддя виконував би свою природну функцію судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб в кримінальному провадженні, а не приймав би невластиві йому рішення по суті кримінального провадження.

Однак, про ефективність запропонованого механізму можна буде судити лише за результатами його практичного застосування, у першу чергу, саме судової практики з цього питання.

Щодо новел, які стосуються відповідальності слідчих та прокурорів за завдану шкоду, то відтепер, окрім виправдувального вироку суду; рішення суду, яким встановлено незаконність процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, та рішення про закриття кримінального провадження, підставою для відшкодування шкоди, завданої правоохоронними органами, може бути також ухвала слідчого судді про задоволення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора.

Крім того, держава також отримала механізм стягнення безпосередньо з винних службових осіб правоохоронних органів коштів, виплачених в якості компенсації за завдану ними шкоду. Для цього з метою організації проведення службового розслідування та вирішення питання щодо притягнення винних осіб до відповідальності така ухвала слідчого судді не пізніше наступного дня надсилається керівникові органу, службовою чи посадовою особою якого є слідчий або прокурор. Якщо в ході службового розслідування буде встановлено, що слідчим або прокурором вчинено дисциплінарний проступок, держава, що відшкодувала завдану ними шкоду, зможе застосувати до винної особи право зворотної вимоги незалежно від спливу строків застосування та дії строків дисциплінарного стягнення.

Проте, існує обґрунтований ризик, що такі зміни виявляться не дієвими, оскільки у слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого або прокурора відсутні повноваження визнати такі діяння незаконними або такими, що порушують права осіб. Це унеможливлює притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності, оскільки Закон України «Про прокуратуру» прямо встановлює, що підставою для дисциплінарного провадження є встановлення судом зазначених вище фактів. У цьому випадку, на нашу думку, логічним виглядало б доповнення ч. 2 ст. 307 КПК України додатковим пунктом, який би надавав слідчим суддям повноваження за результатами розгляду відповідних скарг не лише скасовувати рішення чи зобов’язувати вчинити певні дії, але і встановлювати факти порушення слідчим чи прокурором прав осіб або вимог закону.

Звичайно, систематичні намагання Уряду покращити захист бізнесу від свавільних дій правоохоронців є позитивною тенденцією, однак, як бачимо, конкретно у цьому випадку для реалізації заявлених цілей можна було підібрати більш дієві методи і форми. Сподіваємось, що результати практичного застосування прийнятих норм або ж консультації з представниками бізнесу спонукають Кабінет Міністрів чи інших суб’єктів законодавчої ініціативи до подальшого удосконалення кримінального процесуального законодавства та усунення зазначених та інших проблемних питань захисту прав, свобод та інтересів учасників кримінального провадження.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати