Публікація статті за сприяння українсько-канадського проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні»
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Систематичне встановлення стандартів у системі надання правової допомоги почалося в США у 70-х роках і набрало обертів у 90-х роках внаслідок роботи, проведеної в Англії, а потім у Шотландії – двох провідних системах правосуддя Сполученого Королівства. Було кілька причин для підвищення інтересу до якості правової допомоги у Великобританії. Вони включали зростаючу кількість грошей, що витрачались на правову допомогу в системах правосуддя Великобританії (які були найбільшими на душу населення у світі); велику стурбованість, здебільшого в уряді, щодо раціонального використання коштів; значне занепокоєння щодо кількості випадків, коли адвокати з надання правової допомоги у кримінальних провадженнях не завадили винесенню несправедливого вироку; і, нарешті, законодавчо визначене створення нового органу з керування й адміністрування надання правової допомоги «Ради з питань безоплатної правової допомоги», яка хотіла продемонструвати суспільний вплив. Результат роботи, проведеної у Великобританії щодо забезпечення якості, поширився по всьому світу завдяки заохочуванню з боку міжнародних мереж, таких як «Міжнародна група з правової допомоги» й таких організацій як «Правова Ініціатива Відкритого Суспільства». Завдяки цьому наразі існує низка моделей та елементів, які могли б бути використані для таких юрисдикцій як система правосуддя Казахстану.
Якість: визначення
Якість включає в себе низку елементів. Дослідження пропонують визначати у якості послуг з надання правової допомоги такі складові: технічна компетентність, система турботи про клієнта, корисність для клієнта.
Я б надав власне визначення складових якості у схемі надання правових послуг. По-перше, встановлені правила щодо обсягу й доступності послуг правової допомоги. Це повинні бути перевірені правила з вивченням того, наскільки схема надання послуг правової допомоги відповідає мінімальним вимогам міжнародних угод і більш широким вимогам передових практичних методів їхнього застосування.
По-друге, етика. Вона включає в себе не лише загальні питання, такі як боротьба з корупцією, але й також повагу до першочергового інтересу клієнта. По-третє, технічна компетентність. Остання складова – система турботи про клієнта. Вона може розглядатись як підкатегорія розділу «етика», але вона, як зростаючий комплекс питань, має досить важливе значення для її визначення в окрему категорію.
Зобов'язання держави щодо забезпечення ефективної доступності правосуддя
Казахстан підписав Міжнародний пакт ООН про громадянські й політичні права (далі – МПГПП) у 2003 р. та ратифікував його у 2006 р. Отже, Казахстан узяв на себе обов’язок щодо виконання зобов'язань цього пакту, зокрема ст. 14. Пакт встановлює, що всі особи є рівними перед судами, та беззаперечно визначає, що правова допомога має бути доступною у кримінальних провадженнях, «коли інтереси правосуддя того вимагають».
Сумніви стосовно застосування ст. 14 до Казахстану були зазначені у звіті групи неурядових організацій до Комітету ООН з прав людини у 2011 р. У звіті висловлено різні критичні зауваження щодо роботи системи правосуддя та системи надання правової допомоги, які включали наступне твердження: «Одним з найбільш поширених порушень у кримінальних провадженнях є нездатність забезпечити своєчасний доступ до кваліфікованої правової допомоги». У документі також стверджується, що адвокати у кримінальному процесі в Казахстані часто зіштовхуються з фактами позбавлення права на конфіденційне побачення зі своїми клієнтами.
Ці питання неминуче матимуть вплив на якість надання правової допомоги. Комітет ООН з прав людини у своєму періодичному звіті, опублікованому в лютому 2015 р., не висловив своє позиції стосовно дотримання положень про правову допомогу, визначених у ст. 14.
Казахстан не є підписантом Європейської конвенції з прав людини (далі – ЄКПЛ), але потрібно зазначити, що положення ст. 6 дуже схожі зі статтями МПГПП, хоча трохи й відрізняються. Зобов'язання обох документів стосовно надання правової допомоги у кримінальних провадженнях майже ідентичні, але ЄКПЛ є більш корисною для надання правової допомоги в цивільному судочинстві. ЄКПЛ не говорить нічого про якість представництва інтересів і надання правової допомоги. Тим не менш, право на правову допомогу підпорядковується спільній меті забезпечення «справедливого розгляду справи», що передбачає певну ступінь ефективності. На відміну від МПГПП, ЄКПЛ є предметом розгляду в Європейському суді з прав людини, який традиційно дуже обережно визначає ступінь зобов'язання держави щодо об’єму та якості надання правової допомоги:
Держава не може нести відповідальність за будь-яке упущення з боку адвоката, призначеного для надання правової допомоги, або адвоката, обраного підслідним. Держава повинна втручатись лише у разі, коли явно виявляється або доводиться до її відома відмова адвоката від забезпечення ефективного представництва та надання правової допомоги (Постанова Європейського Суду з прав людини від 24.09.1993 р. у справі «Імброщіа проти Швейцарії» (позов №13972/88).
Він також заявив: «На державу не покладається обов’язок шляхом використання державних коштів гарантувати суб’єкту права на безоплатну правову допомогу, знаходитися у рівному положенні стосовно супротивної сторони, доки кожній стороні надається обґрунтована можливість представити свою справу в умовах, які не ставлять її у невигідне становище щодо супротивної сторони...» (Постанова Європейського Суду з прав людини від 15.02.2005 р. у справі «Стіл і Морріс проти Сполученого Королівства» (позов №68416/01).
Ключовим питанням є те, що правова допомога повинна забезпечити «обґрунтовану можливість» викладати доводи у справі таким чином, щоб не ставити у невигідне становище сторону, що є суб’єктом права на правову допомогу. Суд надав більш детальне визначення, коли саме має бути передбачено надання правової допомоги та представництво інтересів. Також у своїх рішеннях щодо декількох справ Суд визнав, що держава повинна надати доступ до послуг адвоката з надання правової допомоги з моменту першого допиту підозрюваного в поліції чи прокуратурі, який може входити до складу звинувачення (Постанова Європейського Суду з прав людини від 27.11.2008 р. у справі «Салдуз проти Турції» (позов №36391/02).
У своєму походженні як МПГПП, так і ЄКПЛ походять із Загальної декларації прав людини, проголошеної Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10.12.1948 р., яка визначає, що «кожна людина, для визначення її прав та обов'язків і для встановлення обґрунтованості пред'явленого їй кримінального обвинувачення, на основі повної рівності має право на те, щоб її справа була розглянута прилюдно та з дотриманням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом» (ст. 10). А також, що «кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, доки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту» (ст. 11.1). Інші конвенції ООН передбачають «право на негайний доступ до правової та іншої відповідної допомоги» в окремих справах, припускаючи її безоплатність у відповідних обставинах, наприклад, Конвенція ООН про права дитини (ст. 37d).
Розгляд якості правової допомоги має відбуватися в межах загального контексту зобов'язання держави щодо підтримки прав, які сприяють наданню ефективного захисту та створюють рамки, у яких мають працювати адвокати. Якщо держава не впровадила ці права, то вона не буде вимагати забезпечення їх дотримання з боку адвокатів. Таким чином, якості правової допомоги може бути недостатньо. Нижче наведені деякі з цих прав, на які держава має звертати увагу при створенні в цілому справедливої системи правосуддя:
- право презумпції невинності;
- право зберігати мовчання та не свідчити проти себе;
- бути судимим без невиправданої затримки;
- загальна вимога справедливого й публічного розгляду;
- право бути проінформованим про характер і причини обвинувачення;
- право на отримання безоплатної правової допомоги у кримінальних провадженнях за певних обставин;
- право на конфіденційне побачення з адвокатом;
- право на розслідування у справі щодо обвинуваченого;
- бути присутнім на суді й захищати себе особисто або через обраного ним захисника;
- мати достатньо часу та можливості для підготовки свого захисту;
- право на виклик і допит свідків;
- право на безоплатну допомогу перекладача, якщо обвинувачений не розуміє мови, яка використовується в суді.
МПГПП гарантує ці права. ЄСПЛ, як у своєму первісному вигляді, так і в інтерпретації Європейського суду з прав людини, додає ще декілька прав, які тепер також можуть розглядатися в якості ключових елементів системи якісного надання правової допомоги, наприклад, надання доступу до адвоката з моменту пред’явлення обвинувачення чи першого допиту підозрюваного поліцією (Постанова Європейського Суду з прав людини від 27.11.2008 р. у справі: «Салдуз проти Турції» (позов №36391/02).
Принципи та керівні настанови: стандарти ООН
У 2013 р. Управлінням ООН з наркотиків і злочинності (далі – УНЗ ООН) були оприлюднені «Принципи та керівні настанови ООН щодо доступу до правової допомоги у системі кримінального правосуддя». Вони були схвалені Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй у 2012 р. в якості «корисної основи», щоб допомогти державам-членам ООН, яким було «запропоновано прийняти та зміцнити заходи» щодо забезпечення надання «ефективної правової допомоги» відповідно до цих принципів. В якості допомоги для впровадження цих Принципів УНЗ ООН також опублікувало порадник, написаний професором Едом Кейпом. Принципи, Керівні настанови та порадник є відмінними ресурсами для забезпечення якості надання правової допомоги. Вони включають загальний підхід до якості, розглянутий у першому розділі зазначеного вище порадника.
Керівні настанови та Принципи стали корисним лобістським інструментом для поліпшення надання правової допомоги та забезпечили його розгляд у межах структури ООН. Велика міжнародна конференція експертів з правової допомоги та інших спеціалістів, пов'язаних з цією темою, була проведена у Південній Африці у червні 2014 р. Вона прийняла «Йоганнесбурзьку Декларацію» про їх підтримку. Керівні настанови допомогли включити питання правової допомоги на обговорення в ООН щодо злочинності та запобігання злочинності.
«Декларація Доха» про злочинність, яку було прийнято після конференції у квітні 2015 р., знову підтвердила прихильність до Принципів і Керівних настанов: «Переглянути та реформувати політики щодо правової допомоги з метою розширення доступу до ефективної безоплатної правової допомоги у кримінальних провадженнях для тих осіб, що не мають можливості платити за цю допомогу, або коли того вимагають інтереси правосуддя, у тому числі за необхідності, шляхом розробки національних програм і планів у цій галузі, й побудувати спроможності з надання та забезпечення доступу до ефективної правової допомоги в усіх питаннях й у всіх її формах з урахуванням Принципів і Керівних настанов Організації Об'єднаних Націй щодо доступу до правової допомоги у системі кримінального правосуддя».
Для повноти слід зазначити, що Європейський Союз займається програмою, що стосується гарантій для обвинувачених у кримінальних провадженнях. Стратегічний план («Дорожня карта») щодо процесуальних прав був прийнятий у 2009 р. Радою юстиції та пропонує 5 законодавчих заходів:
• право на усний та письмовий переклад;
• право на отримання інформації стосовно прав затриманої особи (Свідоцтво про права);
• право на первинну правову допомогу (юридичну консультацію), до і під час судового розгляду, та на вторинну правову допомогу;
• право затриманої особи спілкуватися з членами сім'ї, роботодавцем та консульськими установами;
• право на захист вразливих підозрюваних;
• так званий «Зелений документ» (або «Зелена книга») про досудове тримання під вартою.
Ці стандарти не мають прямого стосунку до Казахстану як до країни, яка не є членом ЄС. Однак узгоджені директиви є корисними ознаками обов'язків, затверджених державами ЄС, що випливають з ЄКПЛ, та можуть бути корисними при розробці будь-яких тестових критеріїв щодо відповідності зобов'язанням ЄКПЛ.
Національні стандарти з міжнародним поширенням
Ініціативи асоціацій адвокатів щодо моніторингу, оцінки та покращення якості адвокатських послуг, що надаються їхніми членами, як правило, можуть викликати сумніви з двох причин: вони можуть відчувати, що їхні члени будуть мати вороже ставлення до таких ініціатив, а також вони можуть ревно ставитись до них через власну автономію, зокрема у країнах, де процес впровадження стандартів якості з надання правової допомоги лише нещодавно почався. У зв'язку з цим досвід Великобританії та США може бути корисним. В обох юрисдикціях на надання правової допомоги було витрачено доволі велику кількість бюджетних коштів.
Активний захист: Англія та Уельс
В Англії та Уельсі, на сьогодні найбільшої юрисдикції Великої Британії, негативне висвітлення інформації у ЗМІ про низькі стандарти адвокатів-солісіторів (категорія адвокатів у Великобританії, що ведуть підготовку судових матеріалів для ведення справ баррістерами – адвокатами вищого рангу) та їхніх представників під час допитів у відділеннях поліції змусили Юридичне товариство (відповідна Асоціація адвокатів) вжити заходів власним коштом на початку 1990-х років. Щоб уникнути подальшої критики, Юридичне товариство прагнуло заохочувати адвокатів-солісіторів підняти свої стандарти щодо надання правової допомоги.
Зокрема, воно замовило друк книги «Активний захист» з викладом кращих практик для адвокатів-солісіторів у кримінальних провадженнях. Ідея активного захисту стає зрозумілою з його назви. Адвокати повинні проявляти ініціативу та вживати заходів, а не лише реагувати на звинувачення. На етапах провадження вони повинні «... проаналізувати й оцінити інформацію, отриману до того часу; розглянути наслідки отриманої інформації для обвинувачення і захисту щодо провадження; приймати рішення про дії, які необхідно прийняти, зокрема слідчі дії з боку захисту». Крім того, Юридичне товариство опублікувало порадник «Захист у кримінальних провадженнях: порадник з передової практики в судах у кримінальних провадженнях».
Система активного захисту стала впроваджуватися на практиці завдяки змінам у навчальних програмах адвокатів, розробці спеціалізованих схем кримінальної акредитації, зокрема обов’язковій підготовці представників у поліцейських відділеннях задля підвищення спроможності відігравати активну роль у забезпеченні справедливого поводження з підозрюваними під час допитів.
Встановлення стандартів у трьох країнах колишнього Радянського Союзу
Підхід щодо визначення стандартів передової практики було впроваджено в інших юрисдикціях. У Молдові два юристи з Офісу громадського захисника розробили порадник передової практики, який був опублікований Асоціацією адвокатів. За підтримки організації «Правова Ініціатива Відкритого Суспільства» порадник викликав широкий резонанс і обговорення стандартів в інших країнах регіону.
Подібні ініціативи були підтримані установами з надання правової допомоги в Україні, Грузії та Молдові. Внаслідок цього представники 3-х країн провели серії зустрічей у 2013 р. й опублікували у 2014 р. Типовий кодекс адвокатської етики у кримінальних провадженнях та Стандарти практичних моделей для захисту у кримінальних провадженнях. Вони можуть бути особливо корисними довідково-інформаційними документами для Казахстану, оскільки вони відображають досвід країн з аналогічним середовищем і вихідною ситуацією.
Акредитація
Ще одним кроком, поряд з впровадженням передової практики, є створення схем акредитації як засобу підтримки мінімальних стандартів. У межах цих схем може здійснюватися акредитація за спеціальністю у конкретній галузі або встановлюватися стандарти загального управління в адвокатській практиці. Знову ж таки, провідною юрисдикцією у цій галузі була Англія та Уельс, в основному, через велику кількість приватних практикуючих адвокатів в цілому, зокрема через широке залучення цих практикуючих адвокатів до адвокатської діяльності, що фінансується державним коштом.
Юридичне товариство розробило схему акредитації представників правової допомоги у відділеннях поліції під час першого допиту підозрюваного. Наразі ці повноваження перейшли до Агентства з надання захисту адвокатами-солісіторами. Детальна інформація щодо такої акредитації розміщена у публічному доступі.
Спочатку ця схема акредитації була обмежена некваліфікованими представниками, яких адвокати направляли до поліцейських відділень, але наразі вона є також обов'язковою для будь-якого адвоката. У своєму нинішньому вигляді кваліфікаційна схема у поліцейському відділенні пов'язана зі схемою акредитації тих, хто постає перед судами нижчої інстанції на чолі з магістратами, які розглядають кримінальні провадження, і є частиною схеми акредитації у судовому процесі щодо кримінального провадження. Це, ймовірно, найбільш детальна схема у світі з акредитації діяльності у кримінальних провадженнях.
Наприклад, щоб пройти кваліфікацію у відділенні поліції, кандидат повинен надати основний пакет документів стосовно його роботи. Основний пакет має «складатися з 4-х звітів по провадженнях щодо наданої первинної та вторинної правової допомоги у поліцейському відділі за безпосередньої участі чергового адвоката-солісітора. Перші 2 звіти – про випадки, у яких Ви спостерігали за процесом надання первинної та вторинної правової допомоги клієнту черговим адвокатом-солісітором, а 2 інших звіти – про випадки, у яких Ви самі надавали первинну та вторинну правову допомогу клієнтові під безпосереднім наглядом чергового адвоката-солісітора».
Потім кандидат повинен пройти «тест критичних інцидентів», описаний наступним чином: «Це випробування в реальних умовах рольової гри, засноване на аудіозаписах допитів у відділенні поліції. Ви можете надати правові консультації під час пауз у записах. Ви також маєте можливість перервати допит, щоб надати правову консультацію. Ваші відповіді будуть записані, а потім оцінені».
Наостанок, будь-який кандидат без визнаної правової кваліфікації повинен скласти письмовий іспит, що охоплює «знання і розуміння основ кримінального законодавства, доказового права, порядку проваджень у відділеннях поліції, ролі та потрібних навичок консультанта з правових питань».
Юридичне товариство розробило схему акредитації у відділеннях поліції, реагуючи на стурбованість громадськості. Однак практикуючі адвокати також підтримали розроблені схеми акредитації з більш конкретних причин, зокрема з метою можливості для експертів у правовій галузі зазначати цей факт для їхнього іміджу. Наразі існує 14 схем акредитації фахівців, що охоплюють галузі права, від планування захисту до проваджень щодо шкоди, заподіяної життю та здоров'ю.
Крім того, існує ще одна загальна схема акредитації «Lexcel» – «знак якості юридичної практики Юридичного товариства за видатні досягнення в управлінні юридичною практикою і передовий досвід у системі турботи про клієнта». Пояснення Юридичного товариства щодо переваг кваліфікації Lexcel підкреслює також комерційні переваги, як буде видно з пояснень, наданих нижче. Агенція з надання правової допомоги також несе відповідальність за ще одну аналогічну схему, яка застосовується до суб’єктів надання правової допомоги. Акредитацію за цією схемою проходять особи, що надають правову допомогу.
Критерії, охоплені кваліфікацією Lexcel, можна побачити зі списку потрібних документів. Вони належать до питань, які в багатьох юрисдикціях залишиться у компетенції практикуючих адвокатів. Ймовірно, буде справедливо сказати, що більшість практикуючих адвокатів в Англії та Уельсі визнають, що стандарти Lexcel вказують на низку методик, які мають бути прийнятими всіма практикуючими адвокатами та, навпаки, за їх відсутності адвокати мають скористатися потенціалом для підвищення свого професійного рівня. Інші витяги з матеріалу щодо Lexcel, розробленого Юридичним товариством, які висвітлюють переваги кваліфікації Lexcel.
Нижче наведено перелік типових документів, необхідних для акредитації:
- ваш бізнес-план;
- принцип рівності та заборона дискримінації;
- процедури ідентифікації справи, відмови та перенаправлення клієнта у разі неспроможності взятись за справу;
- організаційна структура за формою в редакції 2013 р., яка повинна визначити всіх співробітників, назви їхніх посад і сфер відповідальності;
- процес підбору персоналу;
- процес введення в курс обов'язків;
- процес оцінки ділової характеристики працівників;
- системи нагляду за якістю;
- процедури управління матеріалами справи;
- процес і процедури перегляду матеріалів справи у ході нагляду;
- процес відбору та оцінки суб’єктів надання правової допомоги;
- порядок подання та розгляду скарг;
- робота з відгуками клієнтів;
- керівництво щодо роботи офісу.
Колегіальне оцінювання матеріалів справи
Установи з надання правової допомоги спочатку в Англії та Уельсі, а потім у Шотландії розробили методику для подальшого механізму забезпечення якості: колегіальне оцінювання матеріалів справи. Внутрішнє законодавство дозволяє установі з надання правової допомоги мати доступ до матеріалів справ клієнтів, яким надається правова допомога, для перевірки якості наданої допомоги, що є винятком зі звичайних правил адвокатської таємниці та конфіденційності. Базова методика полягає в тому, що незалежний орган (в Англії та Уельсі незалежний навчальний заклад) призначає досвідчених і шановних практикуючих адвокатів в якості рецензентів. Вони обстежують випадково вибрані матеріали справи та класифікують за визначеними критеріями. Для підтримки основних стандартів розроблено загальну програму навчання таких рецензентів. Матеріали справи оцінюються за 5-бальною шкалою від «відмінно» до «незадовільно». Потім юридичні компанії кваліфікуються за якістю їхньої роботи з огляду на рецензовані матеріали справи. Ця схема має на меті поліпшити стандарти, не зменшуючи кількості практикуючих адвокатів, таким чином, аби ті суб’єкти надання правової допомоги, що отримали незадовільну оцінку, мали мотивацію щодо поліпшення своєї роботи. Наразі окрема схема впроваджується для консультувань телефоном.
Нещодавній звіт розробників схеми колегіального оцінювання показує висновки роботи програми, зокрема в Шотландії. Програмою встановлено, що помилки в галузі юридичної консультації, професійне недбальство або неналежне виконання професійної діяльності зустрічається в Шотландії зовсім рідко. Зокрема, приклади неналежного виконання професійної діяльності, нечастими, хоча у справах надання клієнтам безоплатної правової допомоги приватно практикуючими адвокатами ці приклади були не рідкістю. Найбільш типовими причинами незадовільної роботи над справами були: затримки у вживанні заходів або у поданні заяв на отримання безоплатної правової допомоги; погана комунікація з клієнтами, пов'язана з виконанням правил щодо операцій з державними коштами на безоплатну правову допомогу; не належне протоколювання телефонних дзвінків або бесід з клієнтами; відсутність умов доручень на надання юридичних послуг у матеріалах справи.
Деякі юрисдикції перейняли досвід Великобританії у впровадженні форми колегіального оцінювання. Зовсім нещодавно це зробив Китай, і «модель Великобританії було продемонстровано або впроваджено на експериментальній основі в Онтаріо, Фінляндії, Північній Ірландії, Молдові, Нідерландах, Новій Зеландії». Існує шкала витрат, пов'язаних з впровадженням моделі колегіального оцінювання, зокрема оплата послуг рецензентів, а в Нідерландах виникла проблема (але зараз, мабуть, її подолано), яка була пов’язана з конфіденційністю, оскільки не було такого ж законного доступу до матеріалів справ для органу з надання правової допомоги.
Оцінка суддями, що розглядають справи
Методика колегіального оцінювання повністю залежить від перегляду письмових матеріалів адвокатських справ. Зрозуміло, що в країнах, де цю методику було впроваджено, якість таких матеріалів справи радикально покращилася. Тим не менш, такий підхід колегіального оцінювання потребує адаптації та пристосування, коли йдеться про забезпечення базової компетенції у судових слуханнях. І це було суперечливим питанням у Великобританії, коли застосування цієї схеми зіштовхувалося з залежністю від оцінки якості суддями.
Автори методики колегіального оцінювання вказують на своє занепокоєння. Незважаючи на те, що ця методика допомагає подолати логістичні проблеми, вона має деякі недоліки. По-перше, судді не є колегами-рецензентами. По-друге, є занепокоєння, що вимога від суддів щодо оцінювання адвокатів, які з'являються перед ними, змінить стосунки між адвокатами та суддями, можливо, навіть підірве незалежність адвокатів, що з'являються в судах у таких справах. Подібні занепокоєння ставлять нові виклики перед юридичною спільнотою. Однак проблематичним є й той факт, що для врахування можливих завищених результатів колегіального оцінювання через людський фактор, зазвичай, необхідно пропорційно використовувати дублюючу оцінку та/або здійснювати моніторинг оцінок різних рецензентів, забезпечуючи надання зауважень щодо розбіжностей в їхніх оцінках. Теперішні пропозиції для схеми забезпечення якості діяльності адвокатів не містять таких гарантій.
Цікавою є реакція установ з надання правової допомоги в Чилі. Місцеві інспектори, що є штатними призначенцями, зазвичай слухають стенограми судових засідань, щоб потім обговорити їх із залученими практикуючими адвокатами та провести їхню оцінку. Насправді, Чилі має одну з найсуворіших програм забезпечення якості у світі. Вона навіть включає систему статистичних даних стосовно зведення результатів визнання невинності та винесеного вироку стосовно поданих прокуратурою позовних заяв до суду.
Управління завантаженістю справами
Проблема якості, яка виникла, зокрема у Сполучених Штатах, полягала у великій кількості справ, що вимагали штатних адвокатів з надання безоплатної правової допомоги. При обговоренні прийнятних стандартів щодо завантаженості справами організації, що представляють практикуючих адвокатів, намагалися запровадити стандарти щодо максимальної завантаженості справами, аби захистити своїх членів від того, що вони вважають експлуатацією. Таким чином, Американська асоціація юристів (далі – ABA) та Національна асоціація захисників і адвокатів правової допомоги (далі – NLADA) опублікували рекомендації стосовно максимальної завантаженості справами, якими громадський захисник, на їхню думку, може бути зайнятий, або стосовно обсягу оплати, яка має сплачуватись за таку роботу. Скоріше з надією NLADA рекомендує, що «громадський захисник повинен отримати оплату за надані послуги та компенсацію своїх витрат у розмірі не меншому, ніж отримує головуючий суддя суду першої інстанції загальної юрисдикції».
NLADA також вказала кількість справ максимальної завантаженості адвоката справами, які можуть бути ефективно здійснені. Обсяг завантаженості офісу громадського захисника не повинен перевищувати наступну кількість справ:
- тяжкі злочини на одного адвоката на рік – не більше ніж 150;
- менш тяжкі злочини (за винятком дорожньо-транспортних пригод) на одного адвоката на рік – не більше ніж 400;
- справи, що розглядаються в судах у справах неповнолітніх, на одного адвоката на рік – не більше ніж 200;
- справи, щодо порушень закону «Про психічне здоров'я нації» на одного адвоката на рік – не більше ніж 200;
- апеляційні скарги на одного адвоката на рік – не більше ніж 25.
Щоб довести свою правоту в розумній мірі необхідного адвокатського представництва та захисту, АВА й NLADA розробили ефективний порадник щодо передової практики для практикуючих адвокатів і фінансових донорів. Стурбованість щодо перевантаження справами, ймовірно, особливо стосується схеми надання правової допомоги державними захисниками, та є більш значущим питанням у США, ніж в інших країнах. Це значною мірою можна розглядати як політичне підґрунтя для початку діалогу з донорами про фінансування відповідного рівня численності персоналу.
Освіта / навчання
Під час попередніх консультацій з питань якості правової допомоги, проведених у Молдові, з'ясувалося, що одна з проблем, насправді, полягає у більш ретельній фаховій підготовці адвокатів. Це може бути також актуально і для Казахстану. Щодо Молдови склалося враження, що у спадок від колишніх часів в університетах читався дуже академічний юридичний курс, і не було жодного практичного тренінгу для адвокатів, які, у різний спосіб, є частиною навчальної моделі у Великобританії або США. У звіті, підготовленому за підтримки Програми Розвитку Організації Об’єднаних Націй, надані різні корисні рекомендації для Молдови, до яких можна було б звернутися у разі потреби.
Оцінка Клієнтом
Одним з компонентів поліпшення якості може бути оцінка роботи практикуючих адвокатів самими клієнтами. Деякі схеми правової допомоги вимагають від практикуючих адвокатів отримання зворотного зв'язку та відгуків клієнтів через заповнення певних форм бланків. Головним чином ця інформація використовується безпосередньо адміністрацією установ з надання правової допомоги та є цінним компонентом для оцінки якості.
Однак наразі ми бачимо, що в мережі Інтернет з'являються порівняльні сайти: на деяких з них використовується оцінка клієнтами, а на інших – оцінка витрат на юридичні послуги. Задля підтримки таких сайтів регулятори в Англії та Уельсі вже домовилися з інтернет-провайдерами про надання їм доступу до даних про скарги та щодо іншої взаємодії. Вже є декілька сайтів, які пропонують порівняння діяльності різних адвокатів, узагальнюючи дані порівняльних сайтів для інших інтернет-провайдерів таких послуг: comparelegalcosts.co.uk і legallybetter.co.uk – це лише два приклади.
Але існують деякі труднощі з оцінкою якості через такі сайти. Насамперед, може виникнути проблема з цілісністю даних, особливо якщо йдеться про сайти, на яких відгуки або інформація розміщується лише зареєстрованими користувачами та/або користувачами, які вносять плату за сервіс, що надається на таких сайтах. Крім того, відгуки клієнтів про своїх адвокатів, як правило, є менш критичними, ніж реальні об'єктивні оцінки якості наданих послуг такими адвокатами, а також дуже залежить від того, виграли вони чи програли будь-якій спір у справі.
Проте сайти з відгуками клієнтів, здається, досить впевнено розвиваються. Провайдеру потрібно бути дуже уважним та обережним у забезпеченні того, щоб будь-який відгук відповідав дійсності й міг бути виправданий з юридичної позиції, оскільки, якщо відгук критичний, то, швидше за все, його буде оскаржено. Прямий доступ до порівняльного веб-сайту незадоволеними клієнтами може створити труднощі за умови виникнення потенційного спору про факт або заперечення інкримінованого наклепу. У будь-якому разі, якщо такий сайт був офіційним, тобто створеним безпосередньо Міністерством юстиції або адміністраціями з надання правової допомоги, до нього буде особливе ставлення. З ним будуть пов'язані додаткові побоювання, що адміністратори такого веб-ресурсу не будуть незалежними у своїх оцінках і таким чином схилятимуться не на користь проблемних адвокатів, наприклад, коли такі адвокати подали позов до суду на державу. Одна з переваг загальних та/або специфічних схем акредитації, яка проводиться асоціаціями адвокатів, полягає в тому, що вони на законних підставах можуть складати списки своїх членів, які пройшли таку акредитацію в якості прозорого тесту.
Потенційне застосування до Казахстану
Можуть виникнути складнощі щодо застосування для Казахстану прямих прикладів забезпечення якості, які в широкому масштабі були розроблені у таких країнах як Великобританія, де витрати на правову допомогу були набагато більшими, де досвід роботи в галузі правової допомоги був значно тривалішим. Існує низка ініціатив, які могли б бути впроваджені установами в Казахстані задля підвищення якості надання правової допомоги. Можливості для цього включали б наступне:
1. Широке обговорення питань якості правової допомоги в Казахстані, яке б скеровувалось відповідним органом. У пропозиціях ООН надано підтвердження того, що в країні є органи, які володіють інформацією про існуючі проблеми та висловлюють своє критичне ставлення до них.
2. Аудит поточного стану надання правової допомоги щодо відповідності «Принципам та керівним настановам ООН» та принципам, згідно з описовим порадником до згаданого вище документу. Або якщо підходити більш амбіційно, огляд правової допомоги в межах ефективності системи захисту у кримінальних провадженнях в цілому, за допомогою методології, що була розроблена групою фахівців під керівництвом професора Кейпа у 8-х європейських країнах і Туреччині, а потім застосована у звіті стосовно Болгарії, Грузії, Литви, Молдови та України. Ключове питання, ймовірно, полягає у тому, наскільки практичним та ефективним буде доступ підозрюваного до захисника під час першого допиту в поліції чи прокуратурі.
3. Порадник передової практики у кримінальних провадженнях, написаний авторитетним фахівцем з кримінального права в Казахстані. Він може бути розроблене під егідою Асоціації адвокатів, Міністерства юстиції або будь-якого органу з координації надання правової допомоги чи якоюсь іншою третьою стороною, зацікавленою в цій галузі. Ідентифікація передової практики є визначальною для забезпечення якості.
4. Залучення Асоціації адвокатів до поліпшення надання правової допомоги. Адже, незважаючи на не раз продемонстроване небажання втручатися в роботу своїх членів, основна відповідальність за якість адвокатів лежить на власних регуляторних органах адвокатського самоврядування. Держава та державні установи повинні прийняти ту обставину, що вони не мають втручатися у саморегулювання адвокатів. Однак існує багато способів, якими сама Асоціація адвокатів може зберегти й поліпшити якість надання правової допомоги своїми членами, що є у її власних інтересах. Вони включають:
а) забезпечення адекватного перед-кваліфікаційного навчання з кримінального права й практики;
б) створення та заохочення додаткової кваліфікації або схем з підвищення правової компетенції для фахівців з кримінального права, наприклад, шляхом заохочення університетів для запуску вечірніх курсів для практикуючих адвокатів з кримінального права або створення схем з підвищення правової компетенції для фахівців з акредитаці