Український сегмент Всесвітньої мережі Інтернет у цілому увібрав у себе загальні міжнародні стандарти, що визначають поведінку його учасників, проте деякі особливості все ж виникли. Починати розмову про торговельні марки, де роль державного регулятора спочатку визначалася досить чіткими формулюваннями, варто з того, що неконкретність понятійного апарату для мережевого застосування окремих частин законодавства призвела до виникнення цікавих казусів.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Почнемо з того, що для реєстрації доменного імені в українському сегменті мережі Інтернет (мається на увазі національний домен верхнього рівня), а саме АДРЕСА_ВАШОГО_САЙТУ.UA, необхідно бути власником або користувачем знаку для товарів і послуг, який зареєстрований належним чином в Україні або в іншій країні (за правилами Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків). Це правило, на перший погляд, захищає учасників ринку від можливих зловживань у сфері використання імен для сайтів і так званих сквотерів, які реєструють «красиві» доменні імена для подальшого перепродажу. Проте такі обмеження не завжди узгоджуються із законодавством, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності.