Популярні матеріали

03 липня 2018, 16:08

Зміна корпоративного управління як підстава для розірвання договору забезпечення

Міф чи реальність?

Сергій Колосюк
Сергій Колосюк «ADER HABER» юрист, адвокат

Починаючи з 2014 р. Національний банк України взяв курс на зміцнення банківської системи України для подальшого укріплення банківської системи країни загалом. З цього часу регулятор запроваджував заходи зі стрес-тестування банків, за результатами яких центральний банк приймав рішення щодо необхідності докапіталізації банку або вводив тимчасову адміністрацію, після завершення якої відкликалась банківська ліцензія та розпочиналась ліквідаційна процедура. Траплялися випадки, коли Національний банк України одразу приймав рішення про відкликання банківської ліцензії та відкриття ліквідаційної процедури.

Водночас більшість позичальників комерційних банків сприйняли ліквідацію банків як підставу для припинення виконання зобов’язань за кредитними договорами. Проте надалі стало очевидним, що процедура ліквідації банків не звільняє ні позичальників, ні поручителів від належного виконання взятих на себе зобов’язань. У зв’язку з цим останні зверталися до національних судів з метою збереження своїх активів.

Системний аналіз судової практики свідчить про те, що майнові поручителі (іпотекодавці, заставодавці) зверталися до національних судів з позовними заявами про розірвання договорів забезпечення.

У цьому контексті слід відзначити, що Цивільний кодекс України містить ст. 651 і ст. 652, на підставі яких у судовому порядку може бути змінено або розірвано той чи інший договір. При цьому кожна зі статей є самостійною підставою для зміни або розірвання договору.

Так, ст. 651 ЦК України унормовано, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення умов такого договору другою стороною. Водночас законодавець визначає, що істотним порушенням стороною договору є таке порушення, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала, укладаючи договір.

Інші підстави для зміни або розірвання договору закріплені у ч. 2 ст. 652 ЦК України, яка містить чотири умови, за наявності яких суд у виняткових випадках може змінити або розірвати договір. Згідно зі змістом вказаної норми, законодавець пов’язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, під час істотної зміни обставин. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 27.02.2012 р. №3-9гс12 та від 11.12.2012 р. №3-63гс12. Звертаючись до суду, майнові поручителі посилалися на те, що кредитор і позичальник за кредитним договором поєдналися в одній особі.

На практиці це виглядає наступним чином. Наприклад, фінансова установа надає відновлювальну кредитну лінію позичальнику – юридичній особі. На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між фінансовою установою та майновим поручителем (іпотекодавцем) було укладено договір іпотеки. Надалі акціонер фінансової установи, яка є кредитором, отримав у власність корпоративні права позичальника, фактично ставши його володільцем.

У такому випадку, внаслідок зміни корпоративного управління, юридична особа кредитора та позичальника концентрується в одного акціонера, а майновий поручитель залишається осторонь таких процесів та несе ризик втрати переданого у забезпечення майна. Постає питання про те, яким чином зміна корпоративного управління може вплинути на права та обов’язки майнового поручителя за договором? Чи є зміна корпоративного управління підставою для розірвання договору забезпечення?

Відповідно до положень Цивільного кодексу України та Закону України «Про іпотеку», кредитор набуває право звернути стягнення на предмет забезпечення (іпотеки) у разі неналежного виконання умов кредитного договору. Способи захисту порушеного права кредитор визначає на власний розсуд шляхом стягнення заборгованості з позичальника або звернення стягнення на заставне майно (майнового поручителя).

Отже, кредитор має право пред’явити позов до майнового поручителя про звернення стягнення на предмет забезпечення, не звертаючись попередньо з позовом про стягнення заборгованості з основного позичальника. На думку деяких майнових поручителів, звернення кредитора до них із позовом свідчить про те, що оскільки кредитор і позичальник поєднали у собі корпоративні права, останній більше не зацікавлений у поверненні коштів від позичальника, а налаштований виключно на задоволення своїх вимог за рахунок заставного майна. Саме тому майнові поручителі звертаються до суду з позовними заявами, в яких просять суд розірвати відповідні договори забезпечення.

Підставами для звернення з такими позовами є вищезазначені положення ст. 651, ч. 2 ст. 652 ЦК України. Звертаючись до суду, майнові поручителі обґрунтовували свої позовні вимоги тим, що останні не укладали б відповідні договори забезпечення, якби на момент їх укладання усвідомлювали, що кредитор і позичальник поєднаються (сконцентрують корпоративні права).

При цьому судова практика свідчить про різний підхід у вирішенні судових спорів про розірвання договорів за подібних обставин. Приймаючи рішення, національні суди по-різному застосовували положення ст. 651, ч. 2 ст. 652 ЦК України.

Так, 29.11.2017 р. Господарський суд м. Києва виніс рішення у справі №910/15491/17, яким було розірвано договір застави. Приймаючи рішення, Господарський суд виходив з положень ч. 2 ст. 652 ЦК України, зазначивши наступне: «Однак слід відзначити, що сам по собі факт зміни корпоративних прав боржника, наслідком чого стало об'єднання в одній особі власників боржника і кредитора, не може бути підставою для висновку про істотність зміни таких обставин у правовідносинах між кредитором і майновим поручителем (заставодавцем), а тому встановлюючи істотність відповідних змін, слід виходити з їх наслідків».

Водночас 05.12.2017 р. Господарський суд м. Києва у справі №910/ 15205/17 відмовив у задоволенні позову про розірвання договору іпотеки. Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд зазначив: «…Отже, фактична зміна власника позичальника за кредитним договором не впливає безпосередньо на права та обов'язки сторін іпотечного договору..., не може вважатись істотною зміною обставин, в даному випадку, невиконання зобов'язань позичальником за кредитним договором (ризик такого невиконання), оскільки із суті договору іпотеки та законодавства, яким регулюються правовідносини іпотеки, ризик невиконання основного зобов'язання покладається саме на іпотекодавця незалежно від причин такого невиконання...».

Практика апеляційної інстанції також не однозначна. В одних випадках апеляція скасовувала рішення місцевих судів про розірвання договору з прийняттям нових рішення про відмову в задоволенні позову, а в інших – залишала рішення про розірвання договорів без змін. Отже, наразі судова практика щодо розірвання договорів забезпечення у зв’язку зі зміною корпоративного управління є неоднорідною.

Відсутність правового висновку Верховного Суду з подібних правовідносин створює певну юридичну невизначеність судів нижчих інстанцій. Таким чином, залишається відкритим питання про те, чи є підставою для розірвання договору забезпечення зміна корпоративного управління позичальника.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати