09 жовтня 2018, 16:13

Забезпечення заходів в господарському процесі

Особливості, проблеми та механізм застосування

Анна Бойчук
Анна Бойчук «ADER HABER» юрист

03.10.2017 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII. Законодавець зробив чергову спробу вдосконалити інститут забезпечення позову. Хочу звернути увагу на деякі аспекти та процедури інституту забезпечення позову в межах господарського судочинства.

Інститут забезпечення позову – це фактично гарантія захисту прав позивача, що гарантує в майбутньому належне виконання судового рішення, оскільки забезпеченню підлягає матеріально-правова вимога до відповідача, реалізація якої без вжиття заходів із забезпечення позову може бути неможливою. Предмет забезпечення позову – виключно матеріально-правова вимога (майнового чи немайнового характеру), що утворює предмет позову, який надалі підлягає виконанню.

Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону, чинній після 15.12.2017 р., на відміну від попередньої редакції, містить як процедурні норми стосовно порядку подання заяви про забезпечення позову (ст. 138), змісту і форми такої заяви (ст. 139), її розгляду судом (ст. 140), зустрічного забезпечення (ст. 141), скасування зустрічного забезпечення (ст. 142), порядку заміни одного заходу забезпечення іншим (ст. 143), виконання ухвали про забезпечення (ст. 144), скасування заходів забезпечення (ст. 145), так і норми, якими встановлено підстави, види та обмеження щодо заходів забезпечення позову (ст. 136-137).

Також прогресивним є те, що на відміну від редакції, чинної до 15.12.2017 р., перелік видів заходів забезпечення не є вичерпним, адже в основу інституту забезпечення покладено принцип обов’язковості виконання судового рішення в майбутньому, а тому задля забезпечення ефективного захисту дозволено інші заходи забезпечення, не передбачені ст. 137 ГПК. Таким чином, законодавець надав можливість і заявнику, і суду вчиняти процесуальні дії, врегульовані нормами Кодексу, а також застосовувати інші специфічні заходи, передбачені нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (ст. 18), Закону України «Про авторське право і суміжні права» (ст. 53) тощо.

Окрім того, позитивним моментом є встановлення в Кодексі, чинному з 15.12.2017 р., строків та порядку розгляду заяви про забезпечення. Така заява може бути розглянута протягом 2-х днів з дня надходження до суду без повідомлення учасників справи. Законодавець дозволив суду оперативно вирішувати питання стосовно забезпечення позову (саме в цьому й полягає його зміст). Призначення клопотання під час підготовки справи до розгляду або його розгляд у судовому засіданні з розгляду відповідної справи надавало можливість недобросовісній стороні звести нанівець застосування заходів забезпечення, оскільки знаючи про те, що суд може вжити заходів забезпечення, сторона встигала вчинити дії для уникнення негативних наслідків.

Новелою Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону, чинній після 15.12.2017 р., є інститут зустрічного забезпечення, покликаний гарантувати певний баланс сторін та усунути можливі негативні наслідки, які можуть виникнути через застосування судом заходів забезпечення. Пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення обов’язково повинні міститися у заяві про забезпечення позову (на цьому наголошується в п. 6 ч. 1 ст. 139 ГПК). Не зазначення пропозицій щодо зустрічного забезпечення є підставою для повернення заяви про забезпечення позову згідно з ч. 7 ст. 140 ГПК України. Метою цього інституту є забезпечення відшкодування збитків, яких може зазнати відповідач (ст. 141).

Таким чином, на відміну від заходів забезпечення, завданням яких є захист інтересів позивача, зустрічне забезпечення спрямоване на захист прав та інтересів відповідача. Способи зустрічного забезпечення визначені ч. 2 ст. 141 ГПК. Питання застосування зустрічного забезпечення вирішує суд в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення було подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом 10 днів після подання такого клопотання. Невиконання вимог ухвали про зустрічне забезпечення є підставою для скасування ухвали про забезпечення позову та про зустрічне забезпечення. Невирішеною є проблема зустрічного забезпечення, а саме коли саме воно набирає чинності: одразу після прийняття ухвали чи через деякий час.

Крім того, неврегульованим Кодексом у новій редакції залишається питання обставин, які є підставою для забезпечення позову в господарському процесі, а також переліку доказів, що мають бути подані заявником до суду задля підтвердження таких обставин. Ця невизначеність стає підґрунтям для зловживання як недобросовісними позивачами, так і відповідачами.

Розібратися, які саме обставини повинен підтвердити заявник та які докази він має надати під час розгляду заяви про застосування судом заходів забезпечення позову, можна виходячи з того, що вимогами забезпечення позову законодавець визначив обставини, які свідчать про те, що існує реальна загроза невиконання в майбутньому судового рішення, та передумови того, що невжиття заходів забезпечення може значно ускладнити виконання судової ухвали, а також обставини, що засвідчують необхідність запобігання спричиненню значної шкоди заявникові.

Метою вжиття заходів із забезпечення позову є уникнення вірогідного порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання судового рішення та уникнення будь-яких труднощів у процесі виконання у разі задоволення позову. Обставини щодо необхідності вжиття відповідних заходів повинні бути підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами.

Наприклад, у разі подання позову майнового характеру заявник має доводити, що майно (грошові кошти), наявне у відповідача, може зникнути, зменшитися в кількості, або може погіршитися його якість на момент виконання рішення в результаті об’єктивних чи суб’єктивних причин. Доказом таких обставин може бути вчинення відповідачем активних дій, спрямованих на приховування або відчуження майна; дій, спрямованих на уникнення відповідальності або перешкоджання законному стягненню; відсутність грошових коштів для виконання зобов’язання за спірними правочинами; незадовільний фінансовий стан; наявність відкритих виконавчих проваджень тощо.

Окрім того, заявник повинен обґрунтувати, чи може такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову в цій справі та ймовірність ускладнення виконання або невиконання рішення господарського суду у разі невжиття такого заходу. Співмірність та адекватність заходів забезпечення також мають бути обґрунтовані заявником.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю до вимог, для забезпечення яких він вживається. Оцінку такої відповідності здійснює господарський суд, зокрема, враховуючи співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків: від вжиття заходів для забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття таких заходів, враховуючи відповідність права чи законного інтересу, про захист яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачеві здійснювати певні дії. Також враховуються та обставина, що обрані заходи для забезпечення позову не повинні призводити до повного припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність не спричинятиме погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Таким чином, заявляючи про необхідність застосування судом заходів забезпечення у разі подання позову майнового характеру, заявнику потрібно вказати на наявність обставин, які можуть свідчити про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов’язання після пред’явлення вимоги чи подання позову; подати докази, що засвідчують наміри відповідача розпорядитися коштами (майном), наміри ухилитися від виконання рішення суду; довести суду розумність, співмірність та адекватність заходу забезпечення; переконати суд, що такі заходи не перешкоджатимуть господарській діяльності відповідача; надати реквізити майна/рахунків, на які необхідно накласти арешт; пред’явити пропозиції щодо зустрічного забезпечення.

Такі вимоги до заяви особи про застосування заходів забезпечення позову є виправданими, оскільки нерідко суди застосовують заходи, які жодним чином не пов’язані з предметом позовних вимог. Трапляються випадки, коли недобросовісний заявник просить вжити заходів забезпечення, які перевищують наслідки порушення. Наприклад, позивач, заявляючи позов про стягнення незначної суми коштів, просить накласти арешт на нерухоме та рухоме майно, що перебуває у власності відповідача, або як забезпечення передати належне відповідачеві майно на зберігання.

Отже, загальна тенденція розвитку господарського процесуального законодавства стосовно інституту забезпечення позову спрямована на гарантування балансу інтересів як позивача, так і відповідача, збільшення гарантій щодо виконання судових рішень у майбутньому та запобігання зловживанням процесуальними правами недобросовісної сторони.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати