24 червня 2019, 17:16

Новий Закон про ТОВ: чи потрібні зміни

Опубліковано в №25-26 (679-680)

Дмитро Гронь
Дмитро Гронь «Evris» старший юрист

Минув рік з дати набрання чинності Законом України «Про Товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю» (далі — Закон). За цей період сформувалася відповідна практика правозастосування Закону, а також розуміння його недоліків та прогалин, що потребують усунення. У цій статті ми розглянемо найбільш очевидні недоліки Закону.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Значні правочини

Незважаючи на те, що дух Закону полягає у наданні учасникам корпоративних відносин більшої диспозитивності, ч. 2 ст. 44 Закону містить імперативне положення: вчинення значного правочину (якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50% від вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу) потребує отримання згоди загальними зборами учасників. Зазначене положення є особливо незручним та навіть обтяжливим для новостворених і невеликих підприємств, оскільки кожен правочин, що вчиняється таким компаніями, фактично підпадає під зазначений критерій, а отже, потребує оформлення рішення загальних зборів. У зв'язку з цим існує достатньо поширена думка, що питання про необхідність отримання згоди на укладення значного правочину повинно бути віддано на розсуд учасників та врегульовано у статуті товариства.

Корпоративний договір: суб'єктний склад

На практиці корпоративні договори лише починають укладатися, тому судова практика реалізації їх положень фактично відсутня. Наразі відкритим залишається питання суб'єктного складу такого договору. Серед практиків ведеться суперечка з приводу третіх осіб.

Закон встановлює, що корпоративний договір — це договір, за яким учасники товариства зобов'язуються реалізовувати свої права та повноваження певним чином або утримуватися від їх реалізації. Зазначене положення можна тлумачити таким чином, що сторонами корпоративного договору можуть бути виключно учасники, оскільки предмет такого договору — зобов'язання учасників — реалізовувати свої права та повноваження певним чином або утримуватися від їх реалізації.

Проте існує інша позиція, яка полягає в тому, що цей припис означає лише предмет договору, а не суб'єктний склад. За умови дотримання положень стосовно предмета договору існує можливість включення у корпоративний договір третіх осіб (наприклад, інвесторів або майбутніх учасників).

В Законі також не вказано, чи може бути стороною договору саме товариство, адже така можливість дозволить врегулювати цілу низку проблем з приводу зобов'язань товариства щодо учасників. Відповідно, якщо товариство буде стороною договору, можна передбачити, що воно зможе виступати позивачем чи відповідачем в суді у спорах щодо порушення приписів договору.

В цьому контексті також варто звернути увагу на досвід права Англії та Уельсу, де передбачена можливість укладати корпоративний договір з майбутніми учасниками (акціонерами) товариства, а компанія зазвичай сама по собі виступає стороною корпоративного договору. В такому випадку договором може передбачатися обов'язок майбутніх учасників зробити певну дію, щоб вступити у товариство, або обов'язок товариства чи учасників товариства виконати зобов'язання для забезпечення входу нових учасників.

Корпоративний договір: межі застосування

Основна проблематика тлумачення положень Закону щодо корпоративного договору полягає у невизначеності меж його застосування. Зокрема, ст. 7 Закону передбачено, що в корпоративному договорі можуть бути визначенні умови, які стосуються питання купівлі-продажу частки учасника. Проте постає питання, чому вказана норма обмежується виключно купівлею-продажем, а не будь-яким відчуженням частки. Аналогічно, ст. 20 Закону встановлює переважне право на купівлю частки у статутному капіталі та порядок здійснення такого права, ч. 6 передбачає можливість статутом товариства встановити інший порядок реалізації переважного права учасників. Постає питання можливості зміни порядку реалізації не статутом, а корпоративним договором як документом, який відповідно до законодавчого визначення регулює зобов'язання учасників — реалізовувати свої права та повноваження певним чином або утримуватися від їх реалізації.

Безвідклична довіреність

Досі залишаються актуальними питання, що стосуються безвідкличної довіреності, яка є новелою в цивільному законодавстві України. Наразі нотаріуси відмовляються посвідчувати безвідкличні довіреності через їх мінімальну правову визначеність. У зв'язку з цим, існує пропозиція деталізувати вимоги до форми та змісту довіреності в Законі або в інших нормативно-правових актах (наприклад, у Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Повідомлення кредиторів при зменшенні статутного капіталу

Законом передбачено, що приймаючи рішення про зменшення статутного капіталу, виконавчий орган повинен повідомити кредиторів про таке рішення, внаслідок чого кредитори отримують можливість вжити встановлені законом заходи. Проте станом на сьогодні залишається неврегульованою ситуація, коли у товариства немає кредиторів. Логічним є твердження, що в такому випадку відповідні положення Закону не застосовуються, а товариство має право зменшити статутний капітал у момент або одразу після прийняття відповідного рішення. Проте положення Закону можна консервативно тлумачити таким чином, що навіть попри відсутність кредиторів, необхідно очікувати встановлений Законом строк на звернення неіснуючих кредиторів, перед тим як зменшувати статутний капітал, адже реєстратори не мають можливості перевіряти наявність чи відсутність кредиторів у товариства.

Відомості у статуті товариства

Також невизначеним залишається питання щодо обов'язковості включення певних положень до статуту товариства. Зокрема, ст. 11 Закону визначається перелік відомостей, які є обов'язковими для відображення у статуті. Однак ст. 82 Господарського кодексу України передбачає ширший перелік відомостей (зокрема, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, розмір їхніх часток).

Навіть попри наявність роз'яснення Міністерства Юстиції України, викладені у Листі від 07.06.2018 р. №6623/8.4.3/32‑18, ситуація є суперечливою. У листі зазначено, що пп. 1 п. 6 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону внесені зміни до ст. 79 Господарського кодексу України, якою встановлено, що порядок створення та порядок діяльності окремих видів господарських товариств регулюється Законом.

У зв'язку з вищезазначеним, правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов'язки їх учасників визначені Законом, а отже, необхідно застосовувати положення Закону, а не Господарського кодексу України. Водночас зауважено, що Закон у ст. 12 не зазначає про виключність положень цієї статті. Додаткові положення Господарського кодексу України можуть тлумачитися як такі, що не суперечать положенням Закону, а доповнюють останні.

Звернення стягнення на частку учасника у статутному капіталі

Ст. 22 Закону передбачено новий порядок звернення стягнення на частку учасника-боржника в межах виконавчого провадження. Новелою Закону є продаж частки боржника іншим учасникам товариства. Відповідно до норм Закону, виконавець пропонує іншим учасникам придбати частку, на яку відбувається звернення стягнення, шляхом реалізації їхнього переважного права. Законом не встановлено строк, протягом якого учасники можуть реалізувати це право. Вірогідно, це надає право визначати цей строк виконавцю у письмовій пропозиції щодо викупу частки. Однак варто звернути увагу на те, що статутом товариства може бути встановлений особливий порядок реалізації переважного права учасників або його відсутність. Проте навіть у випадках відсутності переважного права формулювання ч. 5 ст. 22 Закону змушує виконавця першочергово звертатися до учасників (окрім тих, які письмово відмовилися від свого переважного права).

На практиці залишаються не до кінця врегульованими питання порядку передачі частки новому покупцю. Закон прямо не уповноважує виконавця на підписання від свого імені договору купівлі-продажу з учасником, який скористався своїм переважним правом. Оскільки наразі практика стягнення частки учасника товариства не є розповсюдженою, то не знайдений практичний підхід реєстратора до процедури реєстрації відповідних змін до статуту товариства.

Підписання протоколу

Внаслідок зміненого формулювання норми Закону стосовно того, що протокол може підписати лише голова зборів, утворилася колізія. Відповідно до ч. 4 ст. 33 Закону, протокол підписує голова загальних зборів учасників або інша уповноважена зборами особа. Кожен учасник товариства, який взяв участь у загальних зборах учасників, може підписати протокол.

Проте ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» визначається, що рішення уповноваженого органу управління юридичної особи, що подається для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, викладається у письмовій формі, прошивається, пронумеровується та підписується засновниками (учасниками), уповноваженими ними особами або головою та секретарем загальних зборів (у разі прийняття такого рішення загальними зборами).

Таким чином, реєстратор повинен відмовити у прийнятті документа, в якому відсутній підпис секретаря зборів. У зв'язку з цим, для уникнення практичних труднощів при проведенні реєстраційних дій вкрай важливо узгодити між собою положення зазначених законів.

Отже, Закон має позитивний характер у сфері регулювання корпоративних відносин, передбачає нові дієві механізми захисту прав та інтересів учасників таких відносин. Водночас для підвищення цього ефекту вкрай важливим є вирішення питання щодо узгодження між собою Закону та інших нормативно-правових актів, а також деталізації окремих нових положень, стосовно яких існує неоднозначна практика правозастосування.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати