Популярні матеріали

11 липня 2018, 16:02

«Кредитування» по-новому: крапля дьогтю в бочці з медом

Минулого тижня Верховна Рада України ухвалила у другому читанні Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» (реєстр. №6027).

Документом вноситься низка змін до положень ЦК України, Законів «Про іпотеку», «Про заставу», «Про банки та банківську діяльність» та ін. На думку Національного банку України, цей закон забезпечить розв'язання проблемних питань, які створюють системні перешкоди для відновлення кредитування національної економіки, а також призводять до додаткових ризиків діяльності національних та іноземних інвесторів. Звичайно, не можна не погодитися з тим, що вказаний закон виправляє недоліки, які використовували недобросовісні боржники, щоб уникнути виконання своїх зобов'язань. Проте чи не зменшує цей закон обсяг прав, передбачених Конституцією України та Конвенцією про основоположні права і свободи людини й громадянина, добросовісного користувача послуг у сфері кредитування?

В нинішній редакції ЦК України (ч. 4 ст. 559) строк, протягом якого порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя, становить 6 місяців. Новим законом відповідний строк збільшують на 3 роки. Варто зазначити, що під час розгляду цивільних справ про визнання поруки припиненою часто виникало питання про те, чи недостатньо кредитору було часу протягом 6 місяців для звернення з вимогами до поручителя? Кредитору було розширено право вимоги до поручителя шляхом збільшення строку до можливого звернення, а чим захищено право поручителя? Чи будуть за наявності таких строків поруки охочі поручитися за боржника?

У ст. 5 Закону України «Про іпотеку» додано ч. 5 такого змісту: «Якщо іпотекодавцем предмет іпотеки було реконструйовано або щодо нього було проведено самочинне будівництво (в тому числі, але не виключно, споруджено нові будівлі, споруди тощо на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності чи перебуває в його користуванні), всі реконструйовані та новостворені об'єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору».

Проте зміни щодо визначення поняття «іпотека» законом не передбачаються. Іпотекою за визначенням залишається забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що зостається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право вільно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства. Чи поява ч. 5 у ст. 5 Закону України «Про іпотеку» корелює зі ст. 1 Першого протоколу?

Ст. 37 Закону України «Про іпотеку» доповнено ч. 2 такого змісту: «Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, та підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно». Так зване «іпотечне застереження» надає кредитору право одразу звертатися до нотаріуса для оформлення права власності на предмет іпотеки. Однак чи погоджується це з конституційною нормою, викладеною в ч. 3 ст. 47 Конституції України, в якій зазначено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду?

Відповідно до змін вказаного закону, ст. 1297 ЦК України було доповнено. До конструкції ч. 1 додано «майно та/або майнові права, які обтяжені». Остаточна редакція ч. 1 ст. 1297 ЦК України після набрання чинності законом матиме такий вигляд: «Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах – до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно».

Чомусь вказаною нормою встановлюється обов'язок спадкоємця прийняти обтяжене майно у спадок. Проте слід звернутися до конструкції ЦК України й зазначити, що ст. 1297 ЦК України знаходиться у гл. 89, яка регулює оформлення права на спадщину, тобто регулює випадки, пов'язані з бажанням спадкоємця прийняти спадщину. Передує цій главі гл. 87, яка має назву «Здійснення права на спадкування», де в ч. 1 ст. 1268 ЦК України зазначено право, а не обов'язок спадкоємця прийняти спадщину або її не прийняти. Таким чином, постає питання про те, де і чим закріплено обов'язок спадкоємця прийняти обтяження. То ж не можна вводити обов'язок реєструвати майнові права або обтяження спадкодавця, не врегулювавши питання можливості або обов'язкового прийняття у спадщину цієї маси, або все ж таки закріплення за спадкоємцем такого права як альтернативи.

У п. 2 Прикінцевих положень зазначено, що закон застосовується до відносин, які виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію. У такому випадку можна говорити про порушення ст. 58 Конституції України, якою встановлено, що правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Таке враження, що народні обранці ніколи не чули про принцип lex ad praetorian non valet.

Безперечно, кредитування – це частина здорової економіки. Умови для його повноцінної реалізації мають бути створені та виконані. Однак чи не занадто висока ціна обмеження прав?

Підписуйтесь на "Юридичну Газету" в FacebookTwitterTelegramLinkedin та YouTube.


0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати