24 червня 2019, 17:52

Відповідальність за банкрутство: як покарати винних

Опубліковано в №25-26 (679-680)

Андрій Конопля
Андрій Конопля «Ілляшев та Партнери, ЮФ» радник, адвокат, арбітражний керуючий

Відповідальність за платоспроможність (неплатоспроможність) підприємства повинні нести особи, які відповідно до Статуту наділені повноваженнями приймати рішення щодо господарської діяльності юридичної особи. Зокрема, це керівник та/або учасники (акціонери) товариства чи власник майна (орган, уповноважений управляти майном).

Положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі — Закон) передбачено, що у разі виникнення ознак банкрутства керівник боржника зобов'язаний надіслати засновникам (учасникам, акціонерам) боржника, власнику майна боржника (органу, уповноваженому управляти майном) відомості щодо наявності ознак банкрутства.

Боржник зобов'язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин: задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності), а також під час ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі.

Ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи в тому випадку, якщо вартості майна боржника-юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

Таким чином, Законом встановлено обов'язок звернутися із заявою у разі виникнення ознак неплатоспроможності. Однак на практиці перелічені вище особи не завжди зацікавлені у виконанні цього обов'язку та ігнорують таку вимогу. Ймовірно, це пов'язано з тим, що Законом не передбачена відповідальність за невиконання обов'язку звернутися до суду із заявою про порушення справи про банкрутство.

У разі своєчасного звернення боржника із заявою про порушення справи про банкрутство кредитори могли б мати більше шансів задовольнити свої вимоги. Проте трапляються непоодинокі випадки, коли кредитор (або боржник) звертається до суду тоді, коли у боржника відсутні активи, необхідні для задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ст. 164‑15 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Приховування стійкої фінансової неспроможності», передбачена відповідальність за умисне приховування громадянином-засновником (учасником) або службовою особою суб'єкта господарської діяльності своєї стійкої фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей або неподання в установлений строк до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство юридичної особи у випадках, передбачених законом, якщо це завдало великої матеріальної шкоди кредиторові.

Виникають запитання щодо застосування цієї статті на практиці. Зокрема, протоколи про адміністративні правопорушення, які передбачені ст. 164‑15 Кодексу України про адміністративні правопорушення, складають органи внутрішніх справ (Національна поліція). Однак складно усвідомити, яким чином представник органу внутрішніх справ (Національної поліції) може виявити адміністративне правопорушення, яке полягає, зокрема, у неподанні в установлений строк до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство юридичної особи.

Враховуючи проблеми, пов'язані з виявленням правопорушення, передбаченого ст. 164‑15 Кодексу України про адміністративні правопорушення, притягнення до адміністративної відповідальності за приховування стійкої фінансової неспроможності є малоймовірним. Однак Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за приховування стійкої фінансової неспроможності могла би бути доказовою базою при покладенні субсидіарної відповідальності на засновників (учасників, акціонерів), керівника боржника.

Адже Законом передбачено, що у разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право надавати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси та можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.

Варто зазначити, що на практиці трапляються поодинокі випадки, коли пред'являються претензії до осіб, які мають право надавати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії. Таку низьку активність можна пояснити наступним.

Тлумачення терміну «субсидіарна відповідальність» міститься у ст. 619 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що договором або законом поряд із відповідальністю боржника може бути передбачена додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. До пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Таким чином, пред'явити вимогу до засновників (учасників, акціонерів), керівника боржника можна лише після вчинення ліквідатором передбачених Законом дій, спрямованих на виявлення та реалізацію активів боржника. Якщо в результаті реалізації таких активів грошових коштів недостатньо для задоволення кредиторів, то у ліквідатора виникає право на пред'явлення субсидіарної вимоги.

Іншими словами, звернутися з позовом до засновників (учасників, акціонерів), керівника боржника можна лише після «проходження» усієї процедури банкрутства, починаючи з порушення провадження у справі та закінчуючи формуванням ліквідаційної маси й реалізацією активів боржника. На практиці це займає роки, а тому ліквідатор та кредитори не бажають нести додаткові витрати.

Слід звернути увагу, що за кошти, отримані від засновників (учасників, акціонерів), керівника боржника, відповідно до Закону задовольняються вимоги виключно кредиторів, а тому виникає запитання про те, хто буде оплачувати винагороду та відшкодовувати витрати ліквідатора.

Окрім того, ліквідатору необхідно довести вину та наявність протиправної поведінки осіб, які можуть нести субсидіарну відповідальність. Звичайно, довести вину буде простіше за наявності вироку про притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 219 Кримінального кодексу України «Доведення до банкрутства» чи хоча б до адміністративної відповідальності за ст. 164‑15 «Приховування стійкої фінансової неспроможності», ст. 166‑16 «Незаконні дії у разі банкрутства», ст. 166‑17 «Фіктивне банкрутство» Кодексу України про адміністративні правопорушення. Проте зазвичай у ліквідатора відсутні вироки про притягнення до кримінальної відповідальності та/або постанови про накладення адміністративного стягнення.

Незважаючи на вищезазначені проблеми, вважаю, що довести вину та протиправну поведінку осіб, які можуть нести субсидіарну відповідальність, можна на підставі аналізу фінансово-господарської діяльності боржника та інших документів, а тому рекомендую кредиторам звертатися до ліквідаторів з проханням провести відповідну роботу.

З 21.10.2019 р. вводиться в дію Кодекс України з процедур банкрутства. Норми Кодексу містять аналогічні положення щодо субсидіарної відповідальності засновників (учасників, акціонерів), керівника боржника, а тому залишаються проблеми, пов'язані з практичним застосуванням цих норм. Кодекс також містить положення про обов'язок боржника у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності).

Варто звернути увагу, що на відміну від Закону, Кодексом встановлюється місячний строк та відповідальність за невиконання такого обов'язку, а саме якщо керівник боржника допустив порушення цих вимог, він несе солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів. Питання щодо порушення керівником боржника зазначених вимог підлягає розгляду господарським судом під час здійснення провадження у справі. У разі виявлення такого порушення про це зазначається в ухвалі господарського суду, що є підставою для подальшого заявлення кредиторами своїх вимог до зазначеної особи.

Ці зміни викликають низку запитань, які будуть врегульовані судовою практикою. Зокрема, не зазначено, хто з учасників процесу (чи суд за власною ініціативою) мають право ініціювати питання щодо притягнення керівника до солідарної відповідальності; яким чином та на якій стадії будуть погашатися вимоги кредиторів за кошти, отримані від керівника боржника; чи будуть включатися активи керівника боржника до ліквідаційної маси тощо. В будь-якому випадку, загроза звернення стягнення на майно керівника боржника більше дисциплінуватиме останнього та надасть кредиторам додаткові шанси для задоволення їхніх вимог.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати