Після прийняття Верховною Радою минулого року Кодексу з процедур банкрутства (Кодекс) однією з найбільш обговорюваних тем у професійному середовищі арбітражних керуючих стало створення єдиної саморегулівної організації (далі — СРО). Після набрання чинності Кодексом цей процес перейшов у практичну площину.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Варто зазначити, що в Кодексі процес створення єдиної у професії арбітражних керуючих організації описаний достатньо детально (мабуть, це не має бути предметом регулювання законом), але норми щодо діяльності цієї інституції є загальними. Вважаємо за необхідне звернутися до важливих аспектів діяльності органів саморегулювання, а саме місця СРО в системі інституцій, функцій і повноважень, а також взаємодії організації з державними органами, в тому числі з уповноваженим органом у сфері банкрутства тощо.
В цьому контексті необхідно звернути увагу на основні засади саморегулювання, які можна знайти в деяких міжнародних документах, а також у Кодексі. Сьогодні, в очікуванні завантаження оновленої системи саморегулювання, це надзвичайно важливо. Інакше може статися так, що СРО у професії арбітражних керуючих чекатиме доля Громадської ради доброчесності як інституції.
Можна припустити, що громадський контроль у системі судової влади не запрацював, оскільки відповідний закон дуже добре і детально описував процедуру створення ГРД, але не запропонував систему чітких норм щодо статусу цієї інституції, його місця в системі органів судової влади, статусу членів, правового положення їхніх рішень, а також внутрішніх процедур та правил взаємодії з державними органами. Як наслідок, система громадського контролю за судовою владою не запрацювала, а ідея, яка отримала схвальні відгуки не лише в Україні, але й за кордоном, повністю провалилася.