08 грудня 2014, 17:40

Ліквідація без правил

Опубліковано в №40-41 (434-435)

Андрій Авторгов
Андрій Авторгов приватний виконавець, к.ю.н.

За загальним правилом, закріпленим у ст.96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Один з таких випадків встановлено Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». З практичної точки зору, можна взяти на себе сміливість стверджувати, що на практиці цей випадок міг бути реалізований лише до прийняття названого Закону в редакції від 18.01.2013.

Так відповідно до ч.1 його ст.51 Закону в редакції до названої дати, якщо вартості майна боржника-юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується у порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов’язаний звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Згідно ч.6 тієї ж статті, власник майна боржника (уповноважена ним особа), керівник боржника, голова ліквідаційної комісії (ліквідатор), які допустили порушення вимог ч.1 цієї статті, несуть солідарну відповідальність по незадоволених вимогах за грошовими зобов’язаннями та зобов’язаннями щодо сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, повернення невикористаних коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) боржника.

Здавалось би, що все було більш менш-логічно і зрозуміло.

Законом України №4212-VI від 22.12.2011 «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» було ухвалено нову редакцію «банкрутного» закону. При цьому зазначена вище норма була викладена дещо іншим чином.

Так, ч.6 ст.95 Закону було встановлено, що власник майна боржника (уповноважена ним особа), керівник боржника, голова ліквідаційної комісії (ліквідатор), які допустили порушення вимог ч.1 цієї статті, несуть солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів.

Разом з тим, у наступному абзаці цієї ж статті зазначено, що питання порушення власником майна боржника (уповноваженою ним особою), керівником боржника, головою ліквідаційної комісії (ліквідатором) вимог ч.1 цієї статті підлягає розгляду господарським судом при проведенні ліквідаційної процедури відповідно до цього Закону. У разі виявлення такого порушення про це зазначається в ухвалі господарського суду про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора банкрута, що є підставою для подальшого звернення кредиторів до власника майна боржника (уповноваженої ним особи), керівника боржника, голови ліквідаційної комісії (ліквідатора).

Логіку законодавця важко зрозуміти. Яким чином зазначена обставина може бути з’ясована при проведенні ліквідаційної процедури у випадку, якщо боржник, незважаючи на недостатність майна для задоволення вимог кредиторів, все ж припинив своє існування не в процедурі банкрутства? При цьому до господарського суду з відповідною заявою він не звертався, а з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців був виключений. Адже слід зазначити, що чинне законодавство не наділяє державного реєстратора повноваженнями щодо перевірки правомірності дій ліквідатора (ліквідаційної комісії) боржника на предмет повноти та правильності задоволення вимог кредиторів.

Зайвим буде й казати, що після виключення боржника з реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців справу про банкрутство за заявою його кредитора не може бути порушено. Таким чином, посилання на ліквідаційну процедуру, за результатами якої судом теоретично може бути винесена ухвала, у якій, у свою чергу, може йтися про порушення посадовими особами або власником боржника вимог ч.1 ст.95 Закону «Про відновлення…», є взагалі недоречним. Зазначена норма, на мій погляд, може охоплювати лише окремий випадок, коли боржник проводив ліквідаційну процедуру, а в цей час судом було порушено справу про його банкрутство за заявою кредитора.

Також виникає питання: до якого суду має звертатися кредитор з позовом до власника майна боржника (уповноваженої ним особи), керівника боржника, голови ліквідаційної комісії (ліквідатора)? Напрошується висновок, що якщо хоча б одним з відповідачів є фізична особа, то, виходячи з суб’єктного складу сторін, це має бути загальний суд. Разом з тим, небагата судова практика, знайдена в ЄДРСУ, дає на це питання різні відповіді.

Так, у реєстрі можна знайти судові рішення загальних судів, якими зазначене питання вирішувалось по суті. Разом з тим, постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 по справі №910/21139/13 було скасовано ухвалу суду першої інстанції про відмову у прийнятті позовної заяви про солідарне стягнення з членів ліквідаційної комісії заборгованості, яка виникла у зв’язку з невиконанням ТОВ «Т» рішення суду про сплату боргу, у зв’язку з ліквідацією останнього.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний господарський суд зазначив, що якщо у законодавчому акті підвідомчість спорів визначена альтернативно (суду чи господарському суду), або зазначено, що спір вирішується в судовому порядку, господарському суду слід виходити з суб’єктного складу учасників спору та характеру спірних правовідносин.

У відповідності до ч.6 ст.51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, власник майна боржника (уповноважена ним особа), керівник боржника, голова ліквідаційної комісії (ліквідатор), які допустили порушення вимог ч.1 цієї статті, несуть солідарну відповідальність по незадоволених вимогах за грошовими зобов’язаннями та зобов’язаннями щодо сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, повернення невикористаних коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) боржника.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що фактично позивачем позов заявлений до відповідачів як до ліквідаційної комісії ТОВ «Т», та визнала зазначений спір підвідомчим господарському суду. Також колегія суддів прийняла до уваги, що ухвалою Подільського районного суду Києва позивачу було відмовлено у відкритті провадження за цим же позовом з огляду на суть позовних вимог та виходячи із змісту позовної заяви, а ухвалою Апеляційного суду Києва зазначену ухвалу було залишено без змін. Касаційною інстанцією у відкритті касаційного провадження також було відмовлено.

Виходячи з піднятої проблематики, на мою думку, зазначене питання потребує більш чіткого законодавчого врегулювання шляхом закріплення невідворотності майнової відповідальності власників та посадових осіб боржника за здійснення ліквідації боржника-юридичної особи, майна якого не вистачає для задоволення вимог кредиторів, поза порядком, передбаченим Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати