Популярні матеріали

07 березня 2018, 13:28

Операція «Ліквідація»

Актуальні тенденції спорів акціонерів і вкладників банків з ФГВФО та НБУ

Ярослава Лаган
Ярослава Лаган «ADER HABER» юрист

Відповідно до статистичних даних Національного банку України, 2017 р. став точкою відліку виходу національної банківської системи з тривалої кризи. Впродовж 2017 р. лише 9 банків було визнано неплатоспроможними та ліквідовано, а банківська система загалом демонструє позитивну динаміку показників кредитування та зростання активів. Процес очищення банківської системи, що тривав з 2014 р. до 2017 р., супроводжувалося активним формуванням судової практики у спорах з ФГВФО та НБУ. Які ж тенденції спостерігаються сьогодні у процесі розгляду спорів за позовами клієнтів та акціонерів неплатоспроможних банків?

Захист прав міноритаріїв

Протягом тривалого часу відкритим залишалося питання, чи наділений акціонер банку адміністративною процесуальною правоздатністю щодо оскарження рішення НБУ про ліквідацію банку, що порушило майнові права акціонера. Відповідно до правового висновку ВСУ, викладеного у постанові від 27.06.2017 р. у справі №21-3739а16, власники істотної участі у банку як особи, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ відповідно до ст. 72 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», належать до суб’єктів оскарження рішень НБУ, незалежно від предмета оскарження, якщо рішенням НБУ порушуються права та законні інтереси таких осіб. Після введення тимчасової адміністрації банк як юридична особа в особі її органів правління позбавлений будь-якої можливості на звернення до суду за захистом порушених прав банку (його акціонерів), а позбавлення акціонера можливості отримувати прибуток від належних йому акцій є порушенням його прав.

У постанові від 24.10.2017 р. у справі №21-3926а16 ВСУ також виокремив критерії, за якими акціонеру банку надається право оскаржити дії чи бездіяльність НБУ, а саме за умови, коли в такого акціонера акумулюється великий (значний, істотний) пакет акцій, що надає йому основоположний, вирішальний ступінь впливу на діяльність банку, та/або коли він є одноосібним власником всіх чи більшості акцій. Відповідну правову позицію висловив ВСУ в постанові від 24.10.2017 р. у справі №805/4956/15-а, зазначивши, що не може бути позивачем у спорах про оскарження рішень НБУ та Фонду у зв’язку з втручанням у його суб’єктивні майнові права акціонер з незначною кількістю акцій (приміром, меншою за істотну участь у володінні статутним капіталом банку, тобто 10%) чи акціонер, якого за подібними до зазначених критеріїв максимально не можна наблизити (прирівняти) до особи, яка прямо і безпосередньо потерпіла від дій чи рішень НБУ.

Варто зауважити, що Європейський суд з прав у нещодавньому рішенні від 27.12.2017 р. у справі «Фельдман і банк «Слов’янський» проти України» (заява №42758/05) вказав, що за умови, коли встановлена законодавством процедура не передбачає можливості участі акціонера в оскарженні рішення регулятора про ліквідацію, а банк фактично знаходиться під контролем ліквідаційної комісії, відбувається порушення права на доступ до суду, гарантованого ст. 6 розд. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, втручання у володіння майном банку не було забезпечене достатніми гарантіями проти свавілля, а отже, не є законним у значенні ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції. Подібна позиція ЄСПЛ є цікавим прецедентом у вирішенні спорів між акціонерами та НБУ і Фондом на наднаціональному рівні та може стати передумовою для оскарження низки постанов регулятора про ліквідацію банків вже найближчим часом.

Особистий інтерес

Для вкладників банків, визнаних за рішенням НБУ неплатоспроможними, найбільш гостро стоїть питання отримання відшкодування за вкладами в межах гарантованої суми. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 27 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Невключення вкладників до вказаного переліку на підставі нікчемності вчиненого банком правочину зазвичай стає підставою для судових спорів. Відповідно до ч. 2 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов’язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом 1-го року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.

Судова практика з цього питання є неоднозначною. У своїх рішеннях ВАСУ неодноразово зазначав (зокрема, в ухвалі від 19.04.2017 р. у справі №826/9619/16, в ухвалі від 11.04.2017 р. у справі №808/8339/15), що право Уповноваженої особи Фонду на вчинення дій щодо застосування наслідків нікчемності правочинів не є абсолютним і кореспондує з обов’язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину. Водночас в ухвалі від 15.03.2017 р. у справі №826/1173/15 ВАСУ фактично визнав, що Уповноважена особа Фонду має право на визнання правочинів нікчемними на підставі норм законодавства. Також варто зазначити, що з подібними позиціями суду складно погодитися, виходячи з того, що відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦКУ правочин є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом, а отже, визнання договорів нікчемними не потребує видання додатково певного акту (про що цілком слушно зазначає ВАСУ в ухвалі від 22.06.2015 р. у справі №826/3595/15).

Крім того, у разі прийняття судом висновку про скасування рішення НБУ про ліквідацію та актів Фонду як похідних від нього, чинним законодавством не передбачений порядок відновлення діяльності банків за рішенням суду. Таким чином, невизначеним залишається механізм виконання подібних рішень. Наразі у Верховній Раді України на етапі розгляду в комітетах знаходиться законопроект «Про внесення змін до пункту 15 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до якого пропонується визначити, що рішення НБУ та Фонду про ліквідацію можуть бути визнані судом безпідставними у разі їх прийняття (вчинення) всупереч положенням закону, що не впливає на дійсність правовідносин, які виникають на підставі цих рішень (дій чи бездіяльності) або після дати набуття чинності відповідним судовим рішенням.

Висновки

З огляду на прогалини в національному законодавчому регулюванні щодо права акціонера оскаржити рішення регулятора про ліквідацію банку, національна судова практика йде шляхом визнання такого права за власником істотної (10% і більше) участі у статутному капіталі банку. При цьому ЄСПЛ у своїх рішеннях у подібних справах неодноразово наголошує на недопустимості порушення гарантованого Конвенцією права акціонера на доступ до суду та мирне володіння майном, незалежно від розміру участі акціонера у статутному капіталі банку. Окрім того, потребує усунення законодавча невизначеність щодо застосування наслідків нікчемності правочину, стороною якого є банк, а також щодо наслідків визнання судом рішень НБУ та Фонду про ліквідацію банку такими, що не відповідають закону.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати