02 липня 2019, 18:30

Кримінальна палиця в колесо прозорого банкрутства

Наталія Тищенко
Наталія Тищенко «НОБІЛІ, ЮК» арбітражна керуюча, керуюча партнерка

Процедури вирішення неплатоспроможності – специфічна сфера, в якій перетинаються інтереси та цілі багатьох сторін: від безпосереднього боржника і кредитора до органів державної та місцевої влади, третіх осіб (на перший погляд, жодним чином не пов’язаних зі сторонами справи про банкрутство).

Оскільки процедури банкрутства – це процедури довкола так званих «проблемних» підприємств, часто (в моїй практиці майже у 90% випадків) відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство супроводжується відкриттям і розслідуванням кримінальних проваджень. Ці провадження відкриті як перед, так і під час процедури банкрутства, зазвичай стосуються цілої низки діянь, в яких вбачається склад злочину. Зазвичай це кримінальні провадження, пов’язані з доведенням до банкрутства, але не тільки. Оскільки я є фахівцем конкурсного права, не перевантажуватиму цей текст кримінальними нюансами.

Водночас не можу не висловити думку, популярну серед моїх колег-арбітражних керуючих, що кримінальний процес часто-густо використовується не з метою встановлення істини та притягнення до відповідальності винних, а з метою створення непереборних перешкод для провадження у справі про банкрутство. Цілі таких перешкод і набувачі вигоди інколи перебувають поза правовою площиною та стосуються переважно блокування реалізації майна боржника-банкрута (з метою задоволення вимог кредиторів).

Тут варто звернути увагу читача на такому інструменті кримінального процесу як арешт, а також зосередитися на ролі особливого, сучасного, інструменту – Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб (АРМА).

Однак найчастіше накладення арешту застосовується без наявних на це підстав і фактично є зловживанням з боку правоохоронних органів. По суті це засіб для впливу на власника майна. У справі про банкрутство арешт стає «палицею в колесі», що зупиняє весь подальший процес реалізацій майна, яке було повернуте в ліквідаційну масу банкрута.

Як показує практика, зазвичай для цього застосовується саме підстава – забезпечення збереження речових доказів. Адже для цього не потрібні повідомлення про підозру, при цьому не надається будь-якій особі статус (наприклад, підозрюваного, цивільного відповідача), а також право на оскарження таких дій, відсутній обов’язок когось повідомляти або попереджувати. Для цього слідчому достатньо винести постанову про визнання речовим доказом відповідне майно, яке він має за мету вивести з-під контролю ліквідатора банкрута. Навіть якщо воно не має жодного доказового значення та не є доказом взагалі або належить третім особам.

Як ліквідатор я потрапила саме в таку ситуацію. Постанова про визнання майна з ліквідаційної маси речовим доказом у кримінальному провадженні з’явилася на наступний день після оголошення господарським судом результативної частини рішення, яким майно було повернуте законному власнику – банкруту. Як наслідок, з’явилося рішення про арешт єдиного активу боржника, який після тривалих судових процесів повернувся законному власнику.

Як бути ліквідатору? Адже відповідно до вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», встановлюється чітка процедура пошуку майна арбітражним керуючим, за рахунок якого задовольняються вимоги кредиторів. Збереження майна забезпечується саме накладенням арештів та заборон відповідним господарським судом, у провадженні якого перебуває відповідна справа про банкрутство. Саме цей суд розглядає справу та запобігає будь-яким незаконним діям з боку інших осіб, а також має повноваження скасовувати угоди, які були укладені за рік до порушення справи про банкрутство.

Згідно п. 1 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, або інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається. Збереження наявного чи накладення нового арешту на майно боржника з метою забезпечення вимог одного з кредиторів порушує права всіх інших кредиторів, перешкоджає формуванню ліквідаційної маси та ставить під сумнів досягнення цілей конкурсного провадження.

При цьому дії у вигляді накладення арешту на таке майно в межах кримінального провадження можуть звести нанівець всю кропітку роботу в процедурі банкрутства. Адже такий арешт паралізує весь процес та перешкоджає реалізувати відшукане майно, таким чином задовольнивши вимоги кредиторів.

Аналогічна ситуація складається, коли в межах кримінального провадження відбувається арешт і подальша передача єдиного майна боржника до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. На жаль, не поодинокими є випадки, коли АРМА просто вводять в оману. На етапі, коли жертві надуманого кримінального переслідування вдалося довести суду безпідставність будь-яких претензій з боку правоохоронців, майно боржника може бути не просто передане до АРМА, але й продане третім особам. Задоволення законних вимог кредиторів у такому випадку перетворюється на утопію.

Наскільки мені відомо, окреслені проблеми постають перед багатьма моїми колегами. Тому вважаю за необхідне підняти її на рівень професійної дискусії та спробувати відшукати шляхи вирішення.

Важливо розібратися, чи має суд, розглядаючи кримінальну справу, можливість вирішити долю цього майна виключно виходячи з вимог кримінально-процесуального законодавства? Відповідь буде негативна. В нашому випадку, коли майно боржника є єдиним активом, застосування спеціальної конфіскації або конфіскації як покарання, а також вирішення заявленого позову під час ухвалення вироку порушує права всіх кредиторів, порушує арешт цього ж майна, застосований Господарським судом у процедурі банкрутства. При цьому варто зважати, що розслідування кримінального провадження може тривати 5 або 10 років, доки провадження не закриють. Про ефективне проведення процедури банкрутства та задоволення вимог кредиторів після закінчення кримінального розслідування (через 5-10 років) мова вже не йде.

Зважаючи на все викладене вище, я переконана в тому, що назріла потреба узгодження норм кримінального та конкурсного процесу на законодавчому рівні. Сподіваюся, що після завершення нинішнього політичного процесу та набрання чинності Кодексом з процедур банкрутства внесення змін до законодавства стане можливим.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати