Серед тем, які найчастіше здіймають гарячі дискусії у професійній адвокатській спільноті, ключове місце посідає свобода висловлювання, реалізація принципів чесності й добропорядності, недопущення конфлікту інтересів та забезпечення гарантій адвокатської діяльності.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
На новий рівень дискусію вивели організатори конференції «Адвокатська етика: знайти вихід з лабіринту», яка відбулася в Києві наприкінці жовтня. Захід пройшов у межах Програми «Адвокат Майбутнього» за підтримки Посольства Сполучених Штатів Америки в Україні.
У дискусії взяли участь: віце-президент Асоціації адвокатів ФРН, голова німецької делегації у CCBE, доктор Клаудія Зайбель; адвокат судової практики в Howard & Howard PLLC (США) Джон Стайгер; федеральний прокурор США, радник з правових питань Посольства США в Україні Пітер Ярош; віце-президент Спілки адвокатів України, експерт Програми «Адвокат Майбутнього» Ольга Жуковська. Модерував дискусію Андрій Костін, заступник голови Ради адвокатів Одеської області, член Ради Міжнародної асоціації юристів (IBA), експерт Програми «Адвокат Майбутнього». Він сформулював низку питань, які є найбільш актуальним для адвокатської спільноти в контексті правил адвокатської етики, а також поцікавився думкою експертів та практикою, яка укоренилася в їхніх юрисдикціях.
Чи можуть адвокати критикувати рішення органів адвокатського самоврядування та інші органи системи правосуддя?
Незалежність адвоката є необхідною умовою для захисту прав громадян у демократичному суспільстві. Необхідність збереження незалежності адвоката від держави та її органів (зокрема, від правоохоронної та судової системи), від клієнта та інших осіб у процесі здійснення адвокатської діяльності не викликає сумнівів. При цьому норми професійної етики, які регулюють правила взаємин між адвокатом та адвокатурою як інституцією, можуть визначати критику діяльності адвокатури або рішень органів адвокатського самоврядування з боку адвоката як порушення правил професійної етики, наприклад, якщо така критика «підриває авторитет адвокатури».
З огляду на зазначене, чи можна вважати таке обмеження критики адвокатом адвокатури як інституції загрозою незалежності адвоката? Яка позиція міжнародного адвокатської спільноти та міжнародних судових органів (ECHR, ECJ) щодо визначення меж допустимої критики адвокатами органів адвокатури? Чи не становить загрозу для адвокатури як інституції внутрішня дискусія та критика, навіть якщо вона має достатньо болючий характер?
«Якщо критика діяльності органів адвокатського самоврядування може призвести до притягнення до дисциплінарної відповідальності, безперечно, це є обмеженням незалежності адвокатів. Я думаю, що це очевидно», – зазначила Клаудія Зальбель. Якщо адвокат може бути покараний за критику органів адвокатського самоврядування, це створює обмеження для професії. До того ж це складає порушення права на свободу слова, яке закріплено в Конституції.
Клаудія Зальбель навела декілька рішень Європейського суду з прав людини, в яких адвокатів переслідували органи самоврядування або органи кримінальної юстиції за їхні висловлювання. Одне з таких рішень датується квітнем 2018 р. у справі, яка розглядалася в Азербайджані. Адвокат піддав різкій критиці суддю у справі. Суд встановив, що це є частиною реалізації права на свободу слова, тому адвокат не може бути притягнутий до відповідальності за таку поведінку.
В іншій справі, яка датується січнем 2018 р. і відсилає нас до Словенії, адвокат піддав критиці роботу експерта в суді. Він заявив, що експерт поводиться, як шарлатан. Європейський суд з прав людини знову постановив, що дії адвоката не виходять за поняття свободи слова. Адвокат покликаний захищати інтереси клієнта. Тому незважаючи на градус критики, вона є допустимою, допоки базується на фактах, а не на безпідставних обвинуваченнях.
Фігурантом ще однієї справи, яка розглядалася у 2016 р. в Іспанії, став адвокат, який розкритикував роботу судді в засіданні. Адвокат наполягав, що суддя є заангажованою особою та має конфлікт інтересів. У цьому випадку Суд також став на бік адвоката, кваліфікувавши його заяви як реалізацію права на свободу слова. Адвокат має право повідомляти в суді будь-яку інформацію, яку вважатиме необхідною для захисту інтересів клієнта.
Джон Стайгер навів практику Сполучених Штатів Америки. Він зауважив, що такі проблеми виникають у країнах, які долають складний шлях розвитку та становлення. Саме тут, як ніде інде, актуальним є захист новостворених інститутів для забезпечення їх стабільності та сталого розвитку. «Це інша реальність, яка дисонує з практикою інститутів, що мають тривалу історію становлення (зокрема, таких як в Америці)», – зазначив пан Стайгер.
Безперечно, адвокати у Сполучених Штатах Америці мають право на свободу вираження думки та можуть критикувати як суддів окремо, так і правосуддя загалом. Однак у нашій системі існують обмеження на способи здійснення такої критики. В результаті досягається баланс між захистом інституції загалом та реалізації права на свободу слова. Наприклад, очікується, що адвокат буде вільно висловлювати свою думку під час судового процесу. Наприклад, він може заявити: «Ваша честь, ви помиляєтеся. Ваше рішення є неправильним». Водночас той самий юрист може бути притягнутий до відповідальності, якщо він заявить те саме у коментарі для преси. Ця критика вийде за межі належної норми. Тобто адвокат може критикувати судочинство загалом або суддю зокрема, але лише в межах судового процесу.
Продовжуючи тему, Пітер Ярош наголосив, що у Сполучених Штатах Америки право на свободу слова має особливий захист. Водночас існують певні обмеження. «На мою думку, найкращий приклад – це критика Президента, яка наразі є дуже показовою. Якщо ви поглянете на критичні статті, то не знайдете там формулювань на кшталт: «Президент щось зробив не так». Натомість там буде зазначено: «Містер Трамп вчинив неправильно». Тобто критика не стосується Президента як інституції, а спрямована виключно на особу нинішнього очільника держави. Таким чином інститут президентства не зазнає шкоди, його авторитет не підривається та не ставиться під сумнів. В цьому полягає дуже важлива відмінність. Люди можуть діяти правильно або вчиняти помилки, вони можуть бути позитивними чи негативними – це нормально. Водночас це не означає, що інституція загалом є поганою», – пояснив пан Стайгер.
Завершила цю дискусію Ольга Жуковська, коментуючи важливість внутрішнього обговорення в межах адвокатської спільноти. «Для такої країни як наша, в якій лише відбувається становлення демократичних інституцій, для того щоб адвокатура зміцніла і почала відповідати тому демократичному портрету, який ми змалювали, вона постійно має бути в об’єктиві критики пересічних адвокатів», – вважає пані Жуковська. Водночас вона наголосила на важливості розмежування, яке провів Пітер Ярош: «Необхідно чітко відрізняти адвокатуру як інституцію від системи побудови адвокатури. В нашому випадку критика може бути спрямована не лише проти особистості, але й проти того, як працюють органи самоврядування адвокатури. Якщо вони працюють не відповідно до своєї мети, якщо ця мета зазнає викривлення, якщо органи перевищують свої повноваження, якщо вони діють на шкоду адвокатам, вдаються до переслідувань адвокатів, звісно, такі випадки мають бути об’єктом публічної критики». Пані Жуковська переконана, що такий підхід жодним чином не завдає шкоди адвокатурі як інституції, а дозволяє «дотягнутися» до тієї високої планки, яка закладена в Конституції України.
Матеріал, викладений у цій статті – це особисті думки автора. Вони не є офіційною позицією програми «Адвокат Майбутнього», Асоціації правників України, Всеукраїнського об’єднання адвокатів, які надають безоплатну правову допомогу, проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», Канадського бюро міжнародної освіти або Уряду Канади та Посольства США в Україні.
Андрій Вишневський,
керівник Програми «Адвокат Майбутнього»
Не слід забувати, що в демократичному суспільстві органи адвокатського самоврядування покликані виконувати сервісну функцію щодо адвокатів. Це означає, що адвокати самі утворюють ці органи задля формування визнаних усіма спільних правил професійної діяльності та контролю за їх дотриманням, насамперед, в інтересах суспільства, клієнта, репутації адвокатів та суспільства. Тобто це не органи примусу, які невідомо хто поставив над адвокатами, а робочі органи адвокатів для адвокатів. А отже, жодне втручання органів адвокатського самоврядування в адвокатську діяльність (у тому числі тиск, залякування чи підкуп) є неприйнятними. Це наступ на незалежність адвоката. Звичайно, для того щоб все працювало саме у такий спосіб, потрібна законодавчо закріплена гарантія участі кожного адвоката у самоврядуванні, без будь-яких штучних обмежень та протиприродних бар’єрів.
Дмитро Кухнюк,
експерт Програми «Адвокат Майбутнього»
Відповідно до функцій, які виконує адвокат у суспільстві, він повинен мати ширшу свободу слова, ніж пересічний громадянин. Тому обмеження свободи висловлювань адвоката є наступом на його незалежність. Водночас критика адвокатури як інституції або адвокатського самоврядування як явища, на мою думку, може позбавити адвокатуру тих негативних явищ, які в ній існують (зокрема, щодо формування органів самоврядування та їхньої діяльності).
Андрій Костін,
експерт Програми «Адвокат Майбутнього»
Внутрішня дискусія та критика є вкрай необхідними для успішного розвитку адвокатури. До того ж саме критика зсередини (тобто від адвокатів), як правило, є найбільш професійною та обґрунтованою. Лише шляхом виправлення помилок, які супроводжують діяльність будь-якої структури, адвокатура зможе розвиватися у правильному напрямку. Однак ми не побачимо помилок, якщо не будемо вільно дискутувати щодо справ в адвокатурі. Така дискусія передбачає максимальну відвертість адвоката щодо можливості обговорення внутрішніх проблем адвокатури, тобто відчуття справжньої незалежності у взаємовідносинах в адвокатській спільноті.
Якщо адвокат буде обмежений у праві на внутрішню дискусію та критику у професійній спільноті, то це вплине на його відчуття внутрішньої незалежності. Саме всередині адвокатури, на мою думку, адвокат повинен відчувати максимальну незалежність, адже таке відчуття надаватиме йому силу протистояти нападам на його незалежність у процесі самостійної професійної діяльності.