У лютому 2015 р. з’їзд суддів України схвалив Стратегію розвитку судової влади. Одним із напрямків цієї стратегії є вдосконалення комунікації судової гілки влади з громадянами та ЗМІ. Задля цього з’їзд зобов’язав запровадити посади прес-секретарів у національних судах. Підтримали ініціативу головного самоврядного суддівського органу і в Раді суддів України. А в Державній судовій адміністрації України ще раніше затвердили Типову посадову інструкцію головного спеціаліста із забезпечення зав’язків із засобами масової інформації.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Здавалося б, усе вищезазначене мало б утворити механізм взаємодії судових установ та громадськості через медіа, зацікавлених у висвітлені правової тематики. Однак на практиці виявилось інакше. Чи стали українські суди більш відкритими? Що таке оперативність із судовим колоритом? Як отримати коментар від володільця мантії? Відповіді на усі ці питання вирішила з’ясувати «Юридична газета».
Відкритість на половину
Для дослідження ми обрали районні суди м. Києва, кількість яких на сьогодні становить 10. Намагаючись зв’язатися з прес-секретарями цих установ, ми звертали увагу на два показники:
- доступність інформації, тобто наскільки легко знайти телефон прес-секретаря на сайті суду;
- оперативність зв’язку, а саме – як швидко можна розпочати комунікацію з прес-секретарем.
Для дослідження ми послуговувалися офіційним веб-ресурсом «Судова влада», який об’єднує в середині себе сайти усіх національних судів. А час, відведений на експеримент (знов-таки, зважаючи на необхідність оперативного зв’язку), ми встановили у 5 робочих днів, починаючи з понеділка.
Отримані результати виявилися не однозначними. У двох судах взагалі немає осіб, які виконували б обов’язки прес-секретаря. Співробітники установ у спілкуванні із ЗМІ покладаються на суддів-спікерів, зв’язатися з якими видалось досить складно.
У двох судах, на момент проведення дослідження, прес-секретарі чи то особи, які виконують ці обов’язки, перебували у відпустках. Інших осіб для зв’язку з медіа визначено не було, тож нам порекомендували зачекати тиждень. Вочевидь, через цей проміжок ми дійсно отримали б змогу поспілкуватися з прес-секретарями, однак нагадаємо, що ліміт нашого часу був обмежений 5-ма робочими днями.
На сайті одного суду нам доволі легко вдалося знайти телефон прес-секретаря. Однак протягом 5-ти робочих днів додзвонитися за цим номером нам не вдалося. Можливо, нам могли б зарадити в апараті суду. Проте другий наш критерій стосувався доступності інформації, тож ми послуговувалися даними, які побачили самостійно.
Звісно, доцільно було б подати запити до перелічених установ та сподіватися отримати на них відповіді у проміжок часу, визначений чинним законодавством. Однак, поспілкувавшись з журналістами з не юридичних медіа з приводу їхніх побажань щодо судової відкритості, ми вирішили діяти так, як воліють діяти наші колеги.
У глибині та на поверхні
У п’яти судах відповідь ми отримали одразу. Інформація, розміщена на їхніх сайтах, виявилась доступною та зрозумілою, а самі прес-секретарі не роздумуючи погодились зустрітися та поспілкуватися з журналістом «ЮГ».
Питання, які ми ставили прес-секретарям «під диктофон», мали досить загальний характер, адже основною метою нашого спілкування було познайомити читачів «ЮГ» з особами, котрі знаходяться на передовій інформаційної взаємодії судів та журналістів. Однак у приватному спілкуванні з інтерв’юйованими, а також із прес-секретарями судів з інших міст, на які поки не поширилось наше дослідження, нам вдалося виявити низку проблем, що стоять на заваді налагодженню ефективного діалогу.
Перша проблема, окреслена нашими респондентами, полягає у тому, що не зважаючи на Посадову інструкцію прес-секретаря, у ДСА не поспішають виділяти кошти на окрему посаду. Тож повноваження «зв’язківця» зі ЗМІ, як правило, покладають на одного зі співробітників апарату суду, не звільняючи його при цьому від власних обов’язків. Як наслідок, прес-секретареві не вистачає часу на ефективне спілкування з медійниками та виконання своїх обов’язків на іншій посаді, від чого страждає якість роботи.
Ще одним нюансом невизначеності є те, що деякі прес-секретарі за основною посадою є помічниками суддів. А оскільки помічники належать до патронатної служби, прес-секретарі не входять до когорти державних службовців. Це створює певні незручності, особливо, коли у «зв’язківців» виникає необхідність надати доручення працівникам суду, що мають статус державного службовця. Наразі це вирішується завдяки добрим відносинам у колективах судів. Однак прес-секретарі воліли б отримати юридичну підтримку у здійсненні своєї діяльності.
Експерти, яких «ЮГ» ознайомила із зазначеним негараздом, вважають, що його можна було б вирішити, переглянувши посадові обов’язки працівників апарату та оптимізувавши їхню роботу. Водночас в апараті запевняють, що навантаженість столичних судів настільки велика, що оптимізувати далі вже нікуди.
Друга проблема зводиться до невеликого обсягу доступної інформації. Опитані зазначили, що до призначення на посаду мали певне уявлення про роботу зі ЗМІ. До того ж вони високо оцінили семінари та тренінги, проведені за підтримки РСУ, Національної школи суддів України, ДСАУ й міжнародних партнерів. Проте більшість наголосила на тому, що окремі практичні аспекти роботи і досі залишаються не розкритими.
Респонденти переконані, що тренери мають уявлення про те, якою повинна бути взаємодія з медійниками за ідеальних умов, і не відповідають на низку запитань. Наприклад, що робити, якщо журналіст не хоче зупинятися на вимогу працівників суду та прямує до кабінету судді? Як діяти у разі, коли медійники запізнились на початок засідання, але хочуть на нього потрапити? Яким чином розмістити у залі відеокамери, аби вони не заважали веденню процесу? Що належить до портативних засобів аудіо- та відеофіксації? Чи можна притягти журналіста до відповідальності за неналежну поведінку у залі суду і яким чином? Врешті-решт, чи потрібно пригощати журналістів кавою під час зустрічі тощо?
Незважаючи на те, що ідентичних кризових ситуацій бути не може, отримання відповідей на ці питання прес-секретарі вважають дуже корисним. До того ж, зважаючи на катастрофічний дефіцит часу, а також на те, що прес-секретар не завжди спроможний донести отриману на семінарі інформацію до інших працівників суду, прес-секретарі виступають із пропозицією проводити тренінги прямо в судовій будівлі, щоб їх відвідували всі охочі працівники установи.
Третя проблема зводиться до матеріально-технічного забезпечення судових установ. Звісно, в більшості судів є один або кілька досить великих залів засідань, куди може вміститися значна кількість журналістів. Однак, коли кількість справ, що слухаються одночасно, перевищує кількість зручних залів, доводиться оперативно шукати вихід з ситуації.
Так, тут можна було б орієнтуватися на адміністративні суди Вінниці, в яких засідання транслюються в режимі реального часу. Така практика у столиці застосовувалася в небагатьох судах і лише разово. Частково, питання можна було б вирішити, виділивши приміщення, в яких медійники могли б спостерігати за процесом, не заважаючи суддям. Проте зайвих приміщень у судових будівлях немає.
Четверта проблема стосується суб’єктивного сприйняття журналістів служителями Феміди. Звісно, більшість суддів переконують і РСУ, і ЗМІ у безпрецедентній відкритості. Однак, насправді, окремі володільці мантій не готові до налагодження діалогу.
Як не дивно, причини цього є вельми тривіальними. У багатьох володільців мантій навантаження є настільки великим, що на спілкування з журналістами просто не вистачає часу. Хоча є й такі, які твердо переконані у тому, що будь-який їхній виступ буде перекручений, а уривки фраз, витягнуті з контексту, нестимуть зовсім інше смислове навантаження. Також є законники, які просто не бажають долучатися до формування єдиного інформаційного простору, не вважаючи це за нагальну необхідність. Окремі респонденти «ЮГ» пов’язують цю ситуацію з відсутністю інформаційної політики, що досі спостерігається в окремих судах.
У цьому аспекті «зв’язківці» покладають надію на те, що РСУ вдасться розтлумачити законникам нагальну необхідність виходу в інформаційний простір. Адже, як вдало зазначив один із прес-секретарів, чим відкритіше працюватимуть суди, тим спокійнішими вони можуть бути за свою репутацію.
Рost scriptum
Зі свого боку, «ЮГ» повідомить про результати опитування РСУ та ДСАУ, а також надішле запит до Ради з приводу надання коментаря щодо інформаційної відкритості судів. Сподіваємося, що зможемо ознайомити читачів з подальшим розвитком цієї теми в наступних номерах.
Міні-інтерв’ю
«Якщо суди прагнуть до відновлення іміджу судової влади, вони мають самостійно робити перші кроки до діалогу», – Наталія Солодухіна, прес-секретар Деснянського районного суду м. Києва
- Як давно Ви обіймаєте посаду прес-секретаря?
- Обов’язки прес-секретаря покладені на мене з 6.06.2016 р. Раніше я працювала у цьому ж таки суді помічником судді, яка наразі перебуває у декретній відпустці.
- Чи мали Ви уявлення про те, у чому полягає робота прес-секретаря суду?
- Діяльність прес-секретаря видавалась мені надзвичайно цікавою. Мене вабила перспектива спілкуватися з представниками медіа, налагоджувати зв’язки зі своїми колегами, оперувати інформацією з царини судової влади. До того ж на момент мого призначення на посаду в нашому суді вже діяли двоє надзвичайно фахових суддів-спікерів, обраних колективом суддів. Тож я цілком справедливо була впевнена у тому, що мені буде на кого покластися та від кого отримати пораду під час роботи.
Звісно, у мене був певний острах через те, що на своїй попередній посаді я не була публічною особою і не зіштовхувалася з необхідністю комунікувати з представниками преси перед фото-, а тим паче перед відеокамерою. Я добре розуміла, що мені доведеться багато працювати не лише над тим, аби більшою мірою оволодіти комунікативними навичками, а й над тим, щоб змінити своє ставлення до засобів масової інформації, на формування якого, не в останню чергу, вплинуло моє перебування на посаді помічника судді.
- Тобто посада має значення?
- Раніше я вважала, що журналісти заважають веденню процесу. Однак після того, як я відвідала низку тренінгів, проведених для прес-секретарів, я докорінно змінила свою думку. Сьогодні, якщо суди прагнуть до відновлення іміджу судової влади, вони мають відмовитися від закритої інформаційної політики, не боятися доносити свої позиції до широких кіл громадськості та навіть самостійно робити перші кроки до діалогу. Лише таким чином може бути відновлена довіра до національного суддівства.
- А чи поділять Вашу позицію самі судді?
- Вже зараз я можу сказати, що так. Наші судді-спікери постійно проводять роз’яснювальну роботу зі своїми колегами, доносячи до них необхідність співпраці з медіа. Я ж, зі свого боку, роблю все можливе, щоб журналісти оперативно отримували якісну інформацію.
- Вам це вдається?
- Поки що так. Річ у тім, що навали журналістів, на яку я очікувала, приймаючи повноваження, поки не було. Можливо, це пов’язано з тим, що до нашого суду заходить досить невеликий відсоток справ, які могли б становити інтерес для суспільства і, відповідно, для ЗМІ. Зі свого боку, я намагаюсь завчасно попереджати колег про правила поведінки в судах. Таким чином нам вдається уникати незручностей, які можуть відбутися під час відеозйомки судового процесу. Найближчим часом ми плануємо провести брифінг для ЗМІ, на якому розповімо про роботу прес-служби, а також представимо суддів-спікерів.
«На практиці поради, надані під час тренінгів, спрацьовують не завжди», – в.о. обов’язки прес-секретаря Печерського районного суду м. Києва Віталій Чергавий
- З якого часу Ви виконуєте обов’язки прес-секретаря суду?
- Практично одразу, як набрав чинності наказ ДСАУ про впровадження цієї посади, на мене були покладені відповідні обов’язки. На той момент я працював помічником судді й вже мав досвід спілкування зі ЗМІ. На сьогодні мій стаж роботи в суді складає більше ніж 10 років.
- А зараз Ви продовжуєте працювати на посаді помічника судді?
- Так. Зараз я працюю на цій посаді. Окремої посади прес-секретаря в нашому суді не передбачено.
- На скільки мені відомо, це є проблемою не лише Вашого суду…
- Дійсно, більшість судів не мають можливості винайняти окрему особу, тож вимушені покладати обов’язки прес-секретаря на когось зі співробітників.
- Як часто Вам доводиться спілкуватися з журналістами? Чи можете Ви окреслити специфіку такого спілкування?
- Доводиться спілкуватися досить часто. Специфіка, звісно, є. Були випадки, коли медійники телефонували та не називаючись вимагали повідомити про дату і час того чи іншого засідання. Іноді журналісти надсилають надто розгорнуті запити й працівникам суду досить важко зорієнтуватись у тому, що власне хочуть почути від них представники ЗМІ.
А одного разу журналісти виявили бажання зняти фільм начебто про роботу суду. Вони підготували відповідні питання, які були попередньо погоджені. Однак, коли справа дійшла до зйомок, питання медійників виявилися зовсім іншими та стосувалися не роботи установи, а, переважно, так званих резонансних справ, що розглядаються у її стінах. Звісно, фільм був відзнятий, проте через зміну питань виник певний сумбур, і результатом не були задоволені ні в суді, ні, здається, самі журналісти.
- Як, на Вашу думку, можна зарадити цій ситуації? Можливо, варто провести додаткове навчання прес-секретарів, тренінги тощо?
- Безперечно, навчання та тренінги, які проводять із прес-секретарями у НСШУ, ДСАУ, за підтримки громадських організацій та ін., надзвичайно корисні. Однак часто тренерами є особи, які не розуміють специфіку роботи в суді. Вони уявляють, як має бути за ідеальних обставин. Проте на практиці поради, надані під час тренінгів, спрацьовують не завжди.
- А чи готові судді до спілкування з пресою?
- Так, зараз судді готові спілкуватися з журналістами. Однак варто взяти до уваги, що на суддів саме нашого суду припадає величезне навантаження. Лише кількість документів від правоохоронних органів, що надходять за день до одного судді, може сягати 200-300. І це при тому, що у той же день усі вони повинні бути розглянуті. До цього варто додати розгляд справ, і ми побачимо, що часу на спілкування з медійниками у суддів просто не залишається.
«Основною проблемою став дефіцит інформації стосовно повноважень та діяльності особи на цій посаді», – Владислава Шаблієнко, прес-секретар Шевченківського районного суду м. Києва
- Чи Ви вже працювали в суді на момент введення посади прес-секретаря?
- Так, на той момент я працювала в кадровому відділі суду, а з 1.10.2015 р. була переведена на посаду прес-секретаря суду.
- Ви самостійно виявили бажання обійняти цю посаду?
- Самостійно. Тоді мені ця діяльність здавалась надзвичайно цікавою, адже не секрет, що в нашому суді слухається чимало справ, які становлять інтерес для громадськості.
- Чи справдились Ваші очікування або ж реальність виявилась іншою?
- Безперечно, зважаючи на те, що посада прес-секретаря є новою для українського судочинства, мені та моїм колегам з інших судів довелося зіштовхнутися з низкою складнощів. Основною проблемою став дефіцит інформації стосовно повноважень та діяльності особи на цій посаді. Однак зазначена проблема була вирішена шляхом проведення численних тренінгів НШСУ, ДСАУ, громадськими організаціями та іноземними партнерами.
- У чому зараз полягає Ваша робота?
- Перебуваючи на посаді прес-секретаря, я відстежую інформацію щодо подібних справ, доводжу її до відома зацікавлених медіа, до кола яких входять практично всі українські телеканали, а також низка друкованих видань. Окрім того, я переймаюсь інформаційним наповненням сайту суду, відбираю відомості, що належать або безпосередньо до його діяльності, або до подій, що відбуваються в середині судової системи та можуть зацікавити користувачів ресурсу. Також ми намагаємося заохочувати ЗМІ до двосторонньої співпраці. Яскравим прикладом цього стало наше звернення до журналістів у зв’язку зі зниженням рівня заробітної плати співробітникам апарату суду. Ми вдячні усім, хто на нього відгукнувся.
- Тобто робота прес-секретарів налагодилася?
- Ми впевнено прямуємо до цього, але є окремі нюанси. Скажімо, гострим питанням для нашого суду є відсутність залів судових засідань, придатних для розміщення великої кількості охочих бути присутніми. Зараз ми намагаємося впоратися з цим негараздом, плануючи судові засідання відповідним чином. Вирішенням цієї ситуації могло б стати створення окремої кімнати для ЗМІ, у якій журналісти могли б спостерігати за трансляцією засідання в режимі реального часу. На жаль, зараз необхідного приміщення в суді не має.
«Ми переконані у тому, що чим відкритіше ми працюємо, тим спокійнішими ми можемо бути за репутацію суду», – Микола Мар’єв, в.о. прес-секретаря Солом’янського районного суду м. Києва
- Як давно Ви працюєте на посаді прес-секретаря суду?
- У прес-службі суду я працюю майже 2 роки. А взагалі, в суді я працюю 6 років. Але тут потрібно уточнити. Наразі я є помічником голови суду й одночасно виконую обов’язки прес-секретаря суду. Окремої штатної посади прес-секретаря в нашому суді, на жаль, немає. Я говорю «на жаль» через те, що і посада помічника голови, і посада прес-секретаря обумовлені чималим навантаженням, тож поєднувати їх непросто.
- Відомо, що це проблема не лише Солом’янського районного суду м. Києва. А чи відображається «подвійне» навантаження на заробітній платі?
- Ні, заробітну платню я отримую на посаді помічника голови.
- Чи уявляли Ви собі, у чому полягає робота прес-секретаря суду? Яким чином Ви здійснюєте її зараз?
- Спочатку мені довелося працювати помічником судді. Перебуваючи на цій посаді, я неодноразово мав справу з представниками медіа, які прагнули отримати коментарі або роз’яснення з тих чи інших питань. Відтак, приступаючи до виконання обов’язків прес-секретаря, я мав уявлення про специфіку цієї роботи та спілкування з журналістами.
Звичайно, з самого початку були певні проблеми. Наприклад, журналісти не завжди розуміли, яким чином мають поводитися в залах судових засідань, безконтрольно переміщувалися у приміщенні, сунули відеокамери та мікрофони, чим заважали судді вести процес. Зараз таких проблем ми фактично не маємо. Більшість журналістів, що виявляють бажання відвідати судове засідання, розуміються на процедурі. А з приводу молодих медійників нам часто телефонують директори чи режисери програм та просять зустріти їхніх співробітників і попередньо ознайомити їх з правилами поведінки.
- А як до преси ставляться судді?
- До нашого суду заходить чимало справ, що становлять значний суспільний інтерес, тож судді вже звикли до уваги з боку ЗМІ. Інша річ, що вони не завжди мають змогу поспілкуватися з журналістами поза процесом через надмірну завантаженість. Щороку суд розглядає близько 30 тис. справ, тобто практично по 1 тис. справ на суддю. Відтак, часто судді просто не мають часу на подібне спілкування. Ми сподіваємося на те, що журналісти з розумінням поставляться до цього.
Ще однією проблемою є недостатня кількість залів судових засідань та їх мала площа. У нас вже був випадок, коли журналістам не вистачило місця у залі через присутність великої кількості громадських активістів. Цей негаразд ми нівелювали шляхом надання пресі окремої кімнати, куди засідання транслювалося в режимі реального часу.
Загалом, у цих аспектах ми намагаємося рівнятися на Вінницькі суди, у яких транслювання засідання вже стало нормою. Ми переконані у тому, що чим відкритіше ми працюємо, тим спокійнішими ми можемо бути за репутацію суду.
«Деякі наші судді не мають автівок і приїздять на роботу громадським транспортом», – прес-секретар Подільського районного суду м. Києва Юлія Чубко.
- Ви обіймаєте посаду прес-секретаря суду чи виконуєте обов’язки?
- Я обіймаю посаду прес-секретаря суду, яка є новою для національного судочинства. Ця посада впроваджувалась відповідно до рішення Ради суддів України з метою створення ланки між судовою владою, ЗМІ та громадськістю.
- У чому полягає Ваша робота?
- Я проводжу роботу з працівниками апарату, доводжу до їх відома позицію законодавця з приводу публічності суду, розповідаю, як поводити себе у присутності медійників з фото- та відеоапаратурою тощо. Досить відповідальним сектором моєї діяльності є налагодження комунікації з журналістами, я намагаюсь встановити професійні та водночас доброзичливі відносини між медіа та судом.
- Чи багато журналістів виявляють цікавість до роботи суду?
- Так, досить багато. Наразі ми співпрацюємо з багатьма провідними українськими телеканалами. Відбувається це наступним чином: іноді представники ЗМІ самостійно турбуються про присутність на судовому засіданні, але частіше ініціатива йде від суду. Як тільки мені стає відомо, що розглядатиметься справа, яка може становити значний суспільний інтерес, я телефоную журналістам та повідомляю про це. Якщо вони бажають висвітлювати цю подію, я інформую про це суддю, зустрічаю медійників, проводжу їх до зали, розпитую, де та яким чином їм буде зручно розмістити апаратуру, у разі необхідності пояснюю правила поведінки у залі та ін.
- А чи багато таких справ у суді?
- Зараз інтерес громадськості до роботи суду починає слабшати. На початку було кілька гучних справ, які цікавили пресу. Однак через зміну запобіжних заходів у цих справах цікавість меншає. Часто доводиться відстежувати інформацію, оприлюднену працівниками ЗМІ та коригувати її. Більшість журналістів не мають юридичної освіти, тому припускаються деяких неточностей. Яскравим прикладом цього стала одна справа, у якій підозрюваному запобіжний захід у вигляді тримання під вартою було замінено на більш м’який. Журналісти ж оголосили про звільнення особи та навіть пов’язали це зі зміною керманичів держави. Довелося зв’язуватися з представниками медіа-ресурсів і розтлумачувати подібні нюанси. На щастя, медійники з розумінням ставляться до зауважень та намагаються швидко виправляти неточності.
- А як судді реагують на цікавість преси?
- Судді вже звикли до присутності журналістів і вільно допускають їх до засідання. Проте іноді судді, не заперечуючи проти відеофіксації процесу, звертаються з проханням не знімати їх обличчя. Зауважу, що зараз бути суддею виявляється небезпечним для здоров’я та навіть для життя, а деякі наші судді не мають автівок і приїздять на роботу громадським транспортом. Більшість журналістів з розумінням ставляться до цього прохання, але є й такі, що ним нехтують.