 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Головне положення Європейської Конвенції про захист прав та основоположних свобод, яка захищає власність, є ст.1 Протоколу №1. Примітним є те, що розробники цього документу не включили відразу право власності до тих прав, що підлягають захисту. Це положення було передбачене та включене згодом. У процесі формування тексту точились суперечки та дискусії з приводу того, чи слід відносити право власності до тих глобальних прав, що захищаються ЄСПЛ. Про це розповіла адвокат, національний тренер Ради Європи з європейських антидискримінаційних стандартів Віра Михайленко, розпочинаючи тематичний семінар «Захист власності в Європейському Суді з прав людини». Захід, організований Комітетом з міжнародного права Асоціації адвокатів України, відбувся 27.11.2015 р.
Тренер розповіла про автономність поняття майна в розумінні Європейського Суду, проаналізувала, що є об’єктом захисту та хто може бути заявником в ЄСПЛ. Свої тези та пояснення адвокат підкріпила кейсами з правових висновків ЄСПЛ щодо відповідних категорій справ, які були розглянуті судом.
Норма ст.1 Протоколу №1 Європейської конвенції, яка захищає таке базове благо як власність, можна умовно поділити на 3частини:
1) Перша – загальна норма, яка виражає повагу до права власності: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном», – говориться у Конвенції. Експерт пояснює, що таким чином норма не захищає, не надає гарантії набуття права власності, а лише констатує право фізичної або юридичної особи стосовно свого майна.«До речі, що стосується юридичної особи, то у ст. 1 Протоколу №1 це єдине положення, де чітко закріплено, що юридичні особи також мають право на захист», – констатувала пані Михайленко.
2) Друга частина норми передбачає можливість втручання держави щодо першої позиції. Таке втручання може мати вигляд обмеження володіння особою своїм майном або позбавлення.
3)Третя частина норми, за словами доповідача, регулює норми держав-учасниць Конвенції регламентувати на власний розсуд використання майна в загальних інтересах,тобто встановлює можливість контролю над мирним володінням особою своїм майном.
Що входить до поняття «майно», відповідно до практики Європейського Суду? Це питання, як наголосила тренер, має дуже важливе значення. Оскільки, якщо ми не обґрунтуємо, що те чи інше благо відноситься до поняття майна, то наша скарга до ЄСПЛ буде даремною. «Концепції майна не слід надавати суто юридичне значення», – переконана Віра Михайленко. У діяльності Європейського Суду є принцип автономності тлумачення понять, відповідно до якого, Суд у своїй практиці самостійно встановлює визначення тих чи інших питань, які не обов’язково повинні збігатися з регулюванням на національному рівні.
Отже, у поняття «майно», відповідно до практики ЄСПЛ, може включатись як саме майно, так і право на майно. Але право на майно може розглядатись у якості майна лише в тих випадках, коли воно є абсолютно конкретним і певним чином закріпленим в національному законодавстві або у відповідній судовій та адміністративній практиці. До поняття майна ЄСПЛ включає не лише фізичні матеріальні об’єкти, а й інші права, інтереси та блага, відповідно до яких особа може мати певний матеріальний інтерес. Наприклад, у справі «Ятрідіс проти Греції» Європейський суд зазначив, що концепція власності у ст. 1 Протоколу №1 має автономний зміст, який не обмежується правом власності на фізичні речі. Деякі інші права та користі, що утворюють майно, також можуть бути правом власності.
«Автономність поняття майна є вимушеним заходом з боку Європейського суду, оскільки, з одного боку, покликаний сприяти забезпеченню та гарантуванню права на мирне володіння особою своїм майном, з іншого – пов’язане з застосуванням більш широкого поняття, з урахуванням того, що до Ради Європи входить велика кількість держав, які мають своє національне законодавство. А метою Європейської конвенції є встановлення мінімальних стандартів, які б відповідали законодавству будь-якої демократичної країни, що входить до Ради Європи», – констатувала пані Михайленко.
При всьому тому, що ст. 1 встановлює можливість особи мирно володіти своїм майном, вона також має низку обмежень та ознак, зокрема такі:
- передбачає захист свого майна;
- констатує право будь-якої особи на безперешкодне розпорядження своїм майном;
- не гарантує набуття власності;
- не передбачає створення нового права власності на майно;
- не є гарантом збереження еквіваленту вартості та не зобов’язує державу підтримувати купівельну спроможність грошових сум,розміщених у фінансових інститутах;
- не наділяє іноземців, що володіють майном в іншій країні, правом постійного проживання уній, з метою використання свого майна.
«Коли ми звертаємось до Європейського суду, варто розуміти, що не будь-яке порушення права власності буде визнане порушенням, – зауважила доповідач, – У справі завжди є 2суб’єкти: заявник і відповідач. Відповідачем в ЄСПЛ завжди є держава. І право власності, відповідно, захищатиметься з боку держави лише тоді, коли втручання у це право на національному рівні допущено саме з боку держави».
Щодо того, хто може звертатись до Європейського суду, Віра Михайленко повідомила, що позиція заявника повинна бути пов’язана з поняттям жертв. Тобто, на відміну від деяких статей Європейської конвенції, захищатись в ЄСПЛ, відповідно до ст.1 Протоколу №1, в контексті порушення прав власності може лише реальна жертва, а не потенційна. Для визнання особи жертвою остання повинна зазнати конкретного втручання з боку державного органу.
Тут показовою є справа «Класс та інші проти Німеччини», відповідно до якої Європейський суд вказав:«Щоб кожний окремий заявник фактично був жертвою порушення, про які він стверджує, він може звертатись до ЄСПЛ. Європейська конвенція не надає окремим особам права actiopopularis (звернення до Європейського Суду в інтересах народу), не дозволяє подавати скаргу на закон inabstracto лише тому, що він порушує конвенцію. Для індивідуального заявника недостатньо стверджувати, що саме існування закону порушує його право, встановлене Конвенцією. Необхідно, щоб закон був застосований із завданням заявнику відповідної шкоди».
Також з цього приводу доповідач звернула увагу на дві показові справи ЄСПЛ, в яких оскаржувалось потенційне порушення права власності – «Маркс проти Бельгії» та «Бьорден і Бьорден проти Об’єднаного Королівства». У першому випадку заявниця оскаржувала неможливість заповідати своїй дитині своє майно. Європейський Суд заявив, що момент, коли спадкові відносини починають діяти, поки не настав. У другій справі також існували певні обмеження, пов’язані з великим податком на успадковане майно. У цій справі Європейський суд визначив порушення. Бьорден і Бьорден – це дві сестри, одній з яких 88 років, іншій – 81 рік, і тому логічно, що найближчим часом може постати питання сплати податку на успадковане майно.
Продовжуючи тему щодо того, хто може бути заявниками у Європейському Суді, Віра Михайленко зазначила, що такими можуть бути навіть державні персони. Показова справа – «Колишній король Греції та інші проти Греції».
Також до ЄСПЛ можуть скаржитись юридичні особи, що були ліквідовані у процесі банкрутства («Терем проти України»), та одноособові власники певного товариства. Не можуть бути заявниками у Європейському суді з прав людини державні організації, державні підприємства або особи, які фінансуються коштом державного бюджету.
Щодо відповідальності Держави та суб’єктів, за чиї дії вона несе цю відповідальність, пані Михайленко відзначила:
- дії державних органів та їх посадових осіб;
- дії неурядових компанії, якщо такі:перебувають у власності держави або підконтрольні їй; фінансово та оперативно незалежні від держави, але виконують суспільно значущі функції («Evaldssonandother проти Швеції»).
- дії муніципальних підприємств та установ – шкіл, дитячих садків, медичних закладів;
- дії органів місцевого самоврядування.
Також адвокат розповіла учасникам тренінгу про Доктрину позитивної відповідальності держави, яку напрацював Європейський Суд у своїй практиці. «Щоб порушити право на мирне володіння своїм майном, має бути не лише невтручання держави, а в певних випадках – і втручання, і створення певних умов, за яких заявник може реалізовувати своє право власності», – пояснила вона.
Тут є показовим рішення «Onerylidiz проти Туреччини», в якому Європейський суд висловився наступним чином: «Справжнє, ефективне здійснення права, що охороняється цією нормою, не залежить від одного обов’язку держави не втручатися і може вимагати забезпечення позитивних заходів щодо захисту, особливо, якщо існує позитивний зв’язок між заходами, здійснення яких заявник вправі очікувати від державних органів, і ефективним користуванням його майном…», – говориться у рішенні.
Окремим, і як виявилось, доволі вагомим, диференційованим, важливим та змістовним питанням семінару, яке проаналізувала адвокат, є питання об’єкту захисту в Європейському Суді. А саме, як Європейський суд розглядає поняття майно та концепцію майна (див. Таблицю 1). До того ж, як зазначила доповідач, в одних рішеннях Європейський суд може визнавати майно об’єктом захисту у контексті ст.1 Протоколу №1, в інших справах – навпаки.