Однією з нагальних проблем, які доведеться вирішувати Україні найближчим часом, є реформування національної Конституції. Яким чином змінювати документ? Хто має писати проект? А головне, чи потрібен референдум для легітимізації Основного Закону? Відповіді на ці питання спробували знайти студенти провідних українських юридичних ВНЗ на дебатному турнірі, ініційованому Democracy Reporting International Ukraine.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Завершився захід відкритою дискусією на тему: «Чи потрібно приймати Конституцію України на референдумі», під час якої журі конкурсу – провідний юридичний радник DRI, консультант-спостерігач у Конституційній Комісії Андрій Козлов, експерт з конституційного права, керівник проектів Центру політико-правових реформ Юлія Кириченко, член ГО «Конституційний конвент», Урядовий уповноважений з питань етнонаціональної політики (2014-2015 рр.) Геннадій Друзенко, провідний конституційний радник DRI, Президент ЄКПТ Ради Європи Микола Гнатовський та к.ю.н., доцент кафедри міжнародного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Оксана Сенаторова – надали фахові оцінки конституційній реформі та вказали на недоліки національного законодавства. До дискусії приєднався і народний депутат Єгор Соболєв, який після завершення форуму нагородив учасників та переможців дебатів.
Звідки дме вітер?
Розпочала дискусію Ю. Кириченко. Вона спробувала розібратись у тому, як виникла ідея проведення референдуму, та чому її втілення не принесе бажаного результату. Чомусь, зазначила спікер, ніхто й досі не підійняв питання про внесення змін до закону №5475-VI «Про всеукраїнський референдум». І це незважаючи на те, що деякі фахівці називають закон №5475-VI, прийнятий у кінці 2012 р., першою ланкою у ланцюгу горезвісних законів «16 січня».
Як вважає Ю. Кириченко, підставами для такої думки є страхітливі порушення, допущені при прийнятті акту, а також його текстові конструкції, що перетворюють процедуру референдуму на фарс. Зокрема, у самому тексті закладена маніпулятивна процедура проведення голосування через те, що норми про будь-які методи, які визначали б придатність запитання, просто відсутні.
Також закон №5475-VI не регламентує процес агітації, а в окремих аспектах навіть допускає утиски свободи слова. Зокрема, в акті йдеться про можливість припиняти роботу мас-медіа на час проведення референдуму. Головний же недогляд законотворців, на думку доповідачки, полягає у тому, що у тексті документу відсутній поріг явки.
Хто писатиме Конституцію?
У тому, що слід мати на увазі, говорячи про прийняття Конституції на референдумі, спробував розібратися Г. Друзенко. Він не сумнівається у тому, що Основний закон потрібно змінювати й змінювати негайно, та навіть знає причини, які зумовлюють поспіх. Першою з них є те, що довіра до чинної Конституції у суспільстві втрачена. Це відбулось через те, що у тексті Основного Закону й досі зберігаються ще соціалістичні популістські норми.
Друга причина полягає у тому, що у 1996 р. Конституція стала компромісом між політичними силами та закріпила 2 центри влади. У різні роки ця модель із косметичними змінами перетягувалась до основного Закону та вщент розбалансувала управлінську систему. Наразі є незрозумілим, хто ж несе політичну відповідальність, а громадяни, які мають обирати владу, неспроможні ідентифікувати винних.
Третьою причиною є так званий «синдром непричетності». За останні 2 роки керманичі країни втратили довіру суспільства, тож жоден із законів, розроблених та прийнятих ними, не матиме довіри загалу та, відповідно, не працюватиме.
Референдум без корупції?
М. Гнатовський визначив процес написання тексту Основного Закону як елітарний та інклюзивний. На думку фахівця, лише за таких умов нова Конституція буде сприйнята населенням.
А ось про те, чи можливо провести референдум без корупції, експерти запитали народного депутата. У своїй відповіді Є. Соболєв підкреслив, що корупція існувала багато років як явище, за допомогою якого вирішувалися численні проблеми. Відтак, не дивно, що українські правоохоронці, судді, медіа та інші вдаються до перевірених методів.
Водночас, парламентар упевнений у тому, що українці стрімко рухаються до розуміння того, що значить бути громадянином і як будувати незалежну державу. «Сьогодні дедалі більше людей, – зазначив Є. Соболєв, – задаються питанням, чи можуть вони вимагати доброчесності від посадовців, якщо самі дають хабарі».
Коментарі:
Андрій Козлов, провідний юридичний радник DRI, консультант-спостерігач у Конституційній Комісії:
Я не хочу здаватись надто пафосним, але річ у тім, що насправді те, що відбулось 2 роки тому – це було повстання Українського народу на захист Конституції. На захист тих прав, які були гарантовані нею, та проти узурпації влади, яка відбувається не лише у формі перебирання на себе невластивих повноважень, а й у зазіханні на основоположні права громадян, що у певний період набуло масового характеру. Тому, можливо, ця Конституція не є такою поганою, як про неї говорять.
Микола Гнатовський, провідний конституційний радник DRI, Президент ЄКПТ Ради Європи:
- Якщо основним рушієм прийняття змін до Конституції є не потреба у вдосконаленні організації державної влади, а виконання умов врегулювання збройного конфлікту на території України, то це зовсім інша сторона питання. З одного боку, зміни у частині децентралізації входять у пакет заходів, рекомендованих Мінськими домовленостями, які затвердженні Резолюцією Ради Безпеки ООН. А ми усі знаємо, наскільки високу юридичну силу має такий документ. З іншого боку, є питання внутрішньої організації, а те, що Рада Безпеки ООН може втручатися у такі питання, у мене особисто викликає сумніви. Тому у цій частині, безперечно, можна говорити про референдум.
Геннадій Друзенко, член ГО «Конституційний конвент», Урядовий уповноважений з питань етнонаціональної політики (2014-2015 рр.):
- Рейтинги недовіри суспільства до влади свідчать про те, що відбулось величезне відчуження громадськості та державних органів. А за таких умов не запрацює ні один закон. Юридичні закони не є законами фізики, вони не працюють автоматично. Аби закон працював, більшість має бути впевнена у тому, що запропоновані ним правила або є найкращими, або реалістичними у певній ситуації. Синдром недовіри не можна подолати, змінюючи обличчя у парламенті. Тому конституційний процес, безперечно, потрібно запускати. В результаті, я бачу референдум, який за такої недовіри до Парламенту є єдиним інструментом.