«Юридична Газета» продовжує серію публікацій есе за результатами студентського конкурсу з розробки нових медійних компонентів для комунікаційної стратегії оновленого Верховного Суду. Партнерами заходу виступили Democracy Reporting International та Асоціація розвитку суддівського самоврядування.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Однією з найбільших проблем сучасності є відсутність в суспільстві довіри до вітчизняного правосуддя, яке потребує комплексної судової реформи. Корупція в українських судах та політична заангажованість окремих суддів навряд чи могла переконати наших співвітчизників у незалежності судової влади та дії принципу верховенства права, як це декларується Конституцією України (ст. 8, 129). Проте в нашій державі відбуваються серйозні зміни, одним з результатів яких є створення оновленого Верховного суду, сформованого з суддів, які пройшли складний публічний конкурс. Та як би успішно ми не реформували судову систему, реформа не буде по-справжньому вдалою, якщо наші співвітчизники й надалі не віритимуть в існування справедливості.
Отже, існує об’єктивна потреба в інструментах, які могли б посилити довіру до суду з боку громадянського суспільства. Одними з найголовніших таких інструментів є відкритість самих судів.
Чи передбачає українське законодавство право громадян на інформацію про діяльність Верховного Суду?
Ст. 129 Конституції України визначає гласність судового процесу як одну з основних засад судочинства, що відображено також в інших актах українського національного законодавства. Наприклад, п. 20 ч. 1 ст. 7 Кримінального процесуального кодексу України передбачає, що для карного процесу характерні «гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами». Ст. 27 цього ж Кодексу передбачає відкритість кримінального провадження в усіх інстанціях, якщо відсутні підстави для проведення закритого судового засідання, вичерпний перелік яких наведений у ч. 2 цієї статті (розгляд кримінальної справи, де ролі обвинуваченого фігурує неповнолітній; розгляд справ про злочини проти статевої недоторканості та сексуальної свободи особи; необхідність нерозголошення відомостей з особистого життя особи та захисту охоронюваної законом таємниці тощо), можливість ведення будь-яких нотаток та стенограм присутніми на судовому засіданні та використання аудіозаписувальних пристроїв, однак обумовлює, що можливість фото- та відеозйомки, теле- та радіотрансляції судового процесу визначається судом з «урахуванням думки сторін та можливості проведення таких дій без шкоди для судового розгляду». Подібні правила судочинства стосовно гласності судового розгляду з урахуванням специфіки інших різновидів юридичного процесу викладені у ст. 7, 12 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 6 Цивільного процесуального кодексу України та ст. 4-4 Господарського процесуального кодексу України. Отже, навіть з такого поверхневого аналізу національного процесуального права можна зробити висновок, що відкритість здійснення правосуддя є нагальною потребою українського суспільства. Законодавчо це закріплено у вигляді відповідних правових норм.
Що з цього приводу говорить міжнародне право?
Положення щодо необхідності інформування громадян про діяльність суду містяться у численних міжнародних нормативно-правових актах. Наприклад, у п. 3.2 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19.05.2006 р., схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 р. №2006/23, прямо вказано: «…Недостатньо просто чинити правосуддя, потрібно робити це відкрито для суспільства». Такі значні акти міжнародного законодавства як Загальна декларація прав людини та Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (більш відома як Європейська конвенція прав людини) розглядають гласність судового розгляду як неодмінну складову права людини на справедливий суд, яке на сьогодні визнане в усьому світі та закріплене в національному законодавстві всіх цивілізованих держав.
А що думають про це судді?
Під час проведення ХІ чергового з’їзду суддів України 22.02.2013 р. був затверджений Кодекс суддівської етики, ст. 11, 12 якого регулюють публічну комунікацію судді. Ст. 11 Кодексу передбачає, що суддя надає можливість ЗМІ отримувати суспільно важливу інформацію стосовно справи та її судового розгляду, не допускаючи при цьому порушення прав та свобод людини, а також підриву авторитету органів судової влади. Ст. 12 зобов’язує суддю утримуватися від коментарів та публічних заяв стосовно діяльності суду. Коментар до ст. 11 Кодексу розглядає це положення як юридичну фіксацію обов’язку судді поважати конституційне право на інформацію, визначене у ч. 2 ст. 34 Конституції України, яке органічно включає право на інформацію про судовий процес та відображене в інших численних нормативно-правових актах нашої держави (ЗУ «Про інформацію» та ЗЖУ «Про судоустрій і статус суддів»).
В коментарі до ст. 12 зазначено, що публічні заяви судді можуть ставити під загрозу деякі принципи судочинства демократичної держави, а саме: презумпцію невинуватості, об’єктивність та неупередженість суду, дотримання суддею етичних норм під час розгляду справи. З огляду на це, в Коментарі вказано, що обов’язки з підтримання публічної комунікації суду покладаються на прес-службу відповідного суду та окремих суддів, спеціально підготовлених та достатньо проінформованих про стан розгляду інших судових справ, які можуть становити суспільний інтерес. Такі судді, окрім виконання своїх прямих посадових обов’язків зі здійснення правосуддя, інформуватимуть у нейтральній та беземоційній манері ЗМІ про діяльність того чи іншого суду. Також слід приділити увагу ст. 20 Кодексу, яка зобов’язує суддю «розміщувати, коментувати (у соціальних мережах – прим. авт.) лише ту інформацію, використання якої не завдає шкоди авторитету судді та судової влади», що демонструє важливість правильного використання такого інструменту публічних комунікацій як соціальні мережі.
Що необхідно зробити задля забезпечення приписів законодавства?
З метою забезпечення більш ефективної та продуктивної взаємної комунікації між реформованими органами судової влади та суспільства, новоствореного Верховного Суду та українських громадян, яка має на меті відновлення довіри звичайних українців до здійснення державою правосуддя, що в сучасних умовах є питанням життя і смерті для нашої національної державності, необхідно здійснити цілу низку заходів, а саме:
- формування на конкурсних засадах у складі апарату Верховного Суду прес-відділу з-поміж професійних журналістів та PR-спеціалістів, головним завданням яких буде постійне та відповідне специфіці судової діяльності інформування громадськості про діяльність Верховного Суду, продуктивна співпраця із засобами масової інформації;
- організація регулярних прес-конференцій для представників ЗМІ;
- написання та публікація періодичних прес-релізів стосовно стану розгляду справ, предмет яких становить неабиякий суспільний інтерес, а також детальних офіційних звітів про результати діяльності Верховного Суду за певний період;
- створення офіційних сторінок (каналів, акаунтів) Верховного Суду в соціальних мережах Facebook, Twitter, Youtube, Instagram, Telegram, їх популяризація та активне використання прес-відділом для виконання своїх функцій;
- організація прес-відділом Верховного Суду за сприяння апарату Суду, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради правосуддя, інших органів державної влади, різноманітних громадських організацій та ініціатив (у тому числі міжнародних), різних тренінгів і спеціальних курсів для суддів, присвячених питанням відкритості здійснення правосуддя, діяльності та поведінці судді у медіа-просторі (зокрема, проблемним аспектам активності судді у соціальних мережах);
- організація онлайн-трансляцій судових засідань через мережу Інтернет за допомогою використання відеохостингу Youtube, для яких не потрібно особливих умов та спеціальних технічних засобів.
Замість висновку
Покращення зовнішньої комунікації нового Верховного Суду відповідає вимогам нашого часу – доби інформаційних технологій. Це стане важливим кроком на шляху відновлення довіри українського народу до національної судової системи.