Перше, на що варто звернути увагу, — це зміни в нормативно-правовому регулюванні трудових відносин, зумовлені запровадженням воєнного стану в країні.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
24.03.2022 набув чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX, до якого вже тричі були внесені відповідні зміни. Це свідчить про динамічні зміни у сфері трудових правовідносин та про виклики, які постають перед працівниками, роботодавцями й державою загалом у зв’язку з впливом збройної агресії на відповідну сферу.
Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в ст. 4 та в ст. 5 визначає особливості розірвання трудового договору з ініціативи працівника та роботодавця.
Варто зазначити, що відповідні статті застосовуються у випадку, коли робоче місце працівника розташоване на територіях активних бойових дій та існування загрози для життя і здоров’я працівника.
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджено Наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376.
Отже, визначальним є саме безпековий принцип.
Норми Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. При цьому інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.
Щодо розірвання трудового договору з ініціативи працівника
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у зв’язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров’я працівника він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури).
За таких умов відсутня необхідність у письмовому попередженні роботодавця про звільнення за два тижні, оскільки пріоритетним є саме збереження життя та здоров'я працівника.
Щодо розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця
Статтею 40 КЗпП України передбачено 14 правових підстав, за наявності яких трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем.
Однією з них є прогул (в тому числі відсутність на роботі понад три години впродовж робочого дня) без поважних причин (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).
Проте з 14.06.2025 статтю 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» було доповнено частиною третьою, яка унормовує, що у період дії воєнного стану працівник, робоче місце якого розташоване на територіях активних бойових дій, який відсутній на роботі, не підлягає звільненню на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, тобто у випадку прогулу.
При цьому час відсутності на роботі такого працівника не підлягає оплаті та не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки».
Законодавець так гарантував збереження за працівником робочого місця одночасно звільнивши роботодавця від обов'язку з оплати часу, протягом якого працівник фактично відсутній та не здійснює трудових обов'язків.
До закріплення відповідної норми на законодавчому рівні відповідних висновків дотримувався Верховний Суд.
Зокрема Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.06.2024 року у справі №367/569/23 зазначив, що зважаючи на ситуацію на території України, працівники, які не виходять на роботу внаслідок обставин, пов`язаних з бойовими діями, або ті, які не мають змоги виходити на роботу у зв`язку з небезпекою для життя і здоров`я, не підлягають автоматичному звільненню чи, наприклад, за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Це обумовлено необхідністю збереження життя та здоров`я таких працівників та їх сімей і вважається як відсутність на роботі з поважних причин. Якщо з таким працівником відсутній зв`язок, до з'ясування причин і обставин його відсутності за ним зберігаються робоче місце та посада, трудові відносини не припиняються, однак час таких неявок не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, та у загальному випадку не підлягає оплаті.
Варто зазначити, що ч. 3 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» містить особливості звільнення працівника за ініціативою роботодавця лише за прогул.
Всі інші підстави для звільнення, передбачені в ст. 40 КЗпП України, можуть бути застосовані до працівника в загальному порядку.
Щодо розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця в період тимчасової непрацездатності працівника або перебування у відпустці
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (за виключенням відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
Підсумовуючи, варто зазначити, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність із дня припинення або скасування воєнного стану.
Після втрати чинності Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» порядок припинення трудових правовідносин буде регулюватися як і раніше нормами Кодексу законів про працю України.