Повномасштабна війна поставила перед державою не лише військові, а й складні соціально-правові виклики. Одним із таких викликів є забезпечення належних гарантій сім’ям військовослужбовців, які загинули, захищаючи Україну. Законодавство передбачає високі соціальні виплати, однак на практиці реалізація цього права нерідко супроводжується складними процедурами, необхідністю доведення юридичних фактів та судовими спорами. Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини.
Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! Нормативно-правове регулювання виплат сім’ям загиблих військовослужбовців Право на соціальний захист сімей загиблих військовослужбовців закріплено у низці нормативно-правових актів. Базовим актом є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Відповідно до статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов’язків військової служби або внаслідок захворювання чи поранення, пов’язаних з виконанням військового обов’язку. Право на отримання такої допомоги мають члени сім’ї, батьки, діти та утриманці загиблого. Процедуру призначення та виплати цієї допомоги визначає Постанова Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги». У період воєнного стану застосовуються також спеціальні положення Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, якою передбачено виплату одноразової грошової допомоги сім’ям загиблих військовослужбовців у розмірі 15 млн гривень, що розподіляється рівними частками між усіма особами, які мають право на її отримання. Попри достатньо чітку нормативну базу, на практиці реалізація цих гарантій часто ускладнюється необхідністю підтвердження юридичних фактів та визначення кола осіб, які мають право на отримання допомоги. Проблема підтвердження обставин загибелі Однією з ключових умов отримання виплати є встановлення причинного зв’язку між загибеллю військовослужбовця та виконанням обов’язків військової служби. Для призначення допомоги необхідні відповідні документи, зокрема: свідоцтво про смерть; акт службового розслідування; довідка про обставини загибелі; висновок військово-лікарської комісії. В умовах активних бойових дій оформлення цих документів може затягнутися. Особливо це стосується випадків, коли загибель сталася на тимчасово окупованих територіях або коли тіло військовослужбовця неможливо оперативно евакуювати. У таких ситуаціях родини фактично змушені чекати завершення службових процедур або звертатися до суду для встановлення юридичних фактів. Складність визначення кола отримувачів допомоги Не менш поширеною є проблема визначення кола осіб, які мають право на компенсацію. Якщо особисте розпорядження військовослужбовця відсутнє або не охоплює всю суму допомоги, право на її отримання у рівних частках мають: діти, включно з усиновленими, зачатими за життя загиблої (померлої) особи та народженими після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова чи вдівець; батьки (усиновлювачі), якщо вони не були позбавлені батьківських прав або їх батьківські права були поновлені; внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); особа, з якою загиблий (загибла) спільно проживала, не перебуваючи у шлюбі, але якщо цей факт підтверджено судом; утриманці, які визначені згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб. звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». На практиці ж, нерідко, виникають ситуації, коли статус таких осіб необхідно доводити. Зокрема, складнощі виникають у випадках, коли: шлюб не був офіційно зареєстрований; є діти, батьківство яких не було встановлено; дитина народилася вже після загибелі військовослужбовця; між родичами виникає спір щодо права на частку допомоги. У таких випадках ключову роль відіграє судова практика. Практика Верховного Суду У контексті реалізації гарантій сім’ям загиблих військовослужбовців судова практика свідчить про те, що однією з поширених підстав виникнення спорів є неправильне визначення причинного зв’язку між загибеллю військовослужбовця та виконанням ним бойових завдань. Так, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 травня 2025 року у справі №300/6309/23 суд розглядав спір щодо права сім’ї на отримання одноразової грошової допомоги після загибелі військовослужбовця. Підставою для відмови у виплаті було формулювання у матеріалах службового розслідування про те, що загибель «не пов’язана із захистом Батьківщини». Верховний Суд звернув увагу, що загибель військовослужбовця у районі ведення бойових дій не може автоматично розглядатися як нещасний випадок за правилами розслідування побутових інцидентів. Суд підкреслив, що випадки загибелі в зоні бойових дій, спричинені діями противника або бойовою обстановкою, повинні кваліфікуватися як бойові втрати, що безпосередньо пов’язані із захистом держави. Отже, Верховний Суд фактично сформулював важливий правовий підхід: формальні висновки службового розслідування не можуть автоматично позбавляти сім’ю загиблого військовослужбовця права на державну компенсацію, якщо обставини справи свідчать про зв’язок загибелі з виконанням військового обов’язку. Також показовим прикладом є постанова Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі № 280/3747/23, у якій суд захистив право батьків загиблого військовослужбовця на отримання одноразової грошової допомоги. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій та зобов’язав призначити виплату саме батькам, а не колишній дружині військовослужбовця, яка фактично не мала законного статусу отримувача. Отже, суд підкреслив необхідність чіткого дотримання законодавчого визначення кола осіб, які мають право на державну компенсацію. Необхідність удосконалення правового механізму Аналіз судової практики свідчить, що значна частина спорів виникає через недосконалість адміністративних процедур та різне тлумачення норм законодавства. Серед можливих напрямів удосконалення правового механізму можна виділити: спрощення процедур підтвердження обставин загибелі військовослужбовця; скорочення строків службових розслідувань; цифровізацію обміну документами між військовими частинами, територіальними центрами комплектування та органами соціального захисту; розширення доступу до безоплатної правової допомоги для родин загиблих. У сучасних умовах питання виплат сім’ям загиблих військовослужбовців є не лише соціальним, а й морально-правовим. Держава повинна забезпечити не тільки законодавчі гарантії, але й ефективний механізм їх реалізації, який дозволить родинам загиблих захисників отримувати належну підтримку без зайвих бюрократичних перешкод. Висновки Українське законодавство містить достатньо розгалужену систему гарантій — від одноразової грошової допомоги до пенсійного забезпечення та інших форм соціальної підтримки. Однак аналіз практики їх реалізації свідчить, що формальне існування правових норм не завжди гарантує їх ефективне застосування. Основні труднощі виникають на етапі підтвердження юридичних фактів: встановлення причинного зв’язку між загибеллю та виконанням військових обов’язків, визначення кола осіб, які мають право на отримання допомоги, а також оформлення необхідних документів. У багатьох випадках саме ці процедурні аспекти стають причиною тривалих затримок у призначенні виплат або навіть підставою для відмови у їх наданні. Правові позиції Верховного Суду відіграють важливу роль у формуванні єдиного підходу до вирішення таких спорів. Суд неодноразово підкреслював, що під час вирішення питань соціального забезпечення родин загиблих військовослужбовців пріоритет має надаватися принципам справедливості, розумності та належного соціального захисту осіб, які втратили годувальника внаслідок захисту держави. Водночас значна кількість судових спорів свідчить про необхідність подальшого вдосконалення адміністративних процедур та законодавчих механізмів реалізації права на компенсацію. Ефективний та справедливий механізм виплат сім’ям загиблих військовослужбовців є проявом не лише соціальної політики держави, а й її морального обов’язку перед тими, хто віддав життя за незалежність та безпеку України.
19 березня 2026, 12:02