Військовий полон — це не опція збереження життя, а вимушений стан, який залишає глибокі фізичні та психологічні рани. Проте в Україні останнім часом спостерігається тривожна тенденція: проти звільнених із полону військовослужбовців відкриваються кримінальні провадження за ст. 430 КК України («добровільна здача в полон»), а також за статтями, що передбачають відповідальність за дезертирство чи самовільне залишення військової частини (СЗЧ).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Ключовою проблемою є відсутність у Кримінальному кодексі України чіткого визначення поняття «добровільна здача в полон» та критеріїв, які відмежовують її від вимушеного потрапляння в полон внаслідок бойової ситуації. Не визначено, за яких обставин: втрата боєздатності, повне оточення, відсутність боєприпасів, відсутність фізичної можливості чинити опір виключають кримінальну відповідальність. Ця прогалина створює простір для довільного тлумачення та зловживань.
Приклади із практики
Березень 2022 року, військовослужбовець потрапляє в полон до рф. Там усе відбувається за відпрацьованим сценарієм — катування, приниження, погрози вбивством. Під тиском його змушують дати «зізнання» про нібито добровільну здачу в полон, які згодом публікують на YouTube як елемент пропаганди.
Після трьох років утримання та звільнення — замість реабілітації та відпочинку він дізнається про наявність відносно нього кримінального провадження за ст. 430 КК України.
Ще одна ситуація: початок окупації Харківщини, військовий після багатьох років служби, на початку окупаційних дій в Харківській області, потрапляє в полон. За класичним сценарієм, він отримує чисельні травми, тортури. Після повернення з полону дізнається, що відносно нього відкрито кримінальне провадження у звʼязку із СЗЧ.
Соціальні наслідки кримінального переслідування звільнених з полону
Через відкриті кримінальні провадження військові стикаються з:
- відсутністю виплат за час перебування в полоні;
- нестачею коштів на лікування та реабілітацію (операції, лікування ПТСР, відновлювальна терапія);
- психологічним тиском і вимушеною боротьбою за елементарні потреби;
- ризиком соціальної ізоляції та втратою довіри до інституцій держави.
Довгостроково це призводить до загострення психологічних розладів, демотивації особового складу та зниження морального духу на фронті.
Щодо проблеми доказування
Основним доказом часто стають матеріали пропагандистських відео ворога або акт службового розслідування.
Натомість не враховується, що:
- бій у повному оточенні без боєприпасів продовжувати фізично неможливо;
- заборона отримання свідчень під катуванням (ст. 17 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими);
- конституційна норма (ст. 3 Конституції України), яка визначає життя, здоров’я, честь, гідність і безпеку людини найвищою соціальною цінністю;
- відсутність у міжнародному праві кваліфікації самого факту полону як злочину.
Міжнародне гуманітарне право передбачає, що звільнені військовополонені мають право на реабілітацію та медичну допомогу, соціальну підтримку та відновлення у службі, звільнення від переслідування, якщо немає беззаперечних доказів умисної добровільної здачі ворогу.
Основною метою є привернення уваги до систематичних випадків, які мають місце після виходу з полону військовослужбовців, шляхом врегулювання на законодавчому рівні порядку дій військовослужбовця за умов захоплення в полон противником у Силах оборони України та напрацювання критеріїв та ознак добровільної здачі в полон військовослужбовцем в умовах бойових дій та правових наслідків здачі в полон.
Окрім того, на державному рівні мають здійснюватися роз’яснювальні заходи щодо захоплення військовослужбовців в полон.
Законодавство України потребує:
1. Визначення поняття «добровільна здача в полон» та критеріїв та ознак, що виключають кримінальну відповідальність.
2. Встановлення процедури перевірки обставин полону із залученням незалежних експертів.
3. Забезпечення гарантій соціального захисту звільненим з полону, у тому числі виплат за весь період перебування в неволі.
4. Внесення змін до ст. 430 КК України, які унеможливлять кримінальне переслідування без належної оцінки доказів і фактичних обставин.
5. Запровадження презумпції невинуватості до військовополонених.
6. Заборона використання відео в яких під тиском змушують військовополонених давати «зізнання» і т.д., як доказ вини.
Полон — це не вибір, а вимушений стан, який у більшості випадків є наслідком переваги противника, відсутності ресурсів або наказів командування. Держава повинна забезпечити, щоб ті, хто пройшов крізь полон, поверталися додому як захисники, а не як обвинувачені, позбавлені підтримки та засобів до існування.