Законодавство у сфері публічних закупівель наділяє замовника низкою інструментів, які дозволяють забезпечити об’єктивну оцінку тендерних пропозицій для визначення переможця, не порушуючи при цьому принципу добросовісної конкуренції. Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини.
Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! Одним із таких інструментів є передбачене статтею 16 Закону України «Про публічні закупівлі» право визначати кваліфікаційні критерії процедури закупівлі. У зазначеній нормі наведено вичерпний перелік умов, які замовник може передбачити у тендерній документації з метою перевірки надійності, спроможності та досвіду учасника. Зокрема, замовник установлює один або декілька з таких кваліфікаційних критеріїв: наявність в учасника процедури закупівлі обладнання, матеріально-технічної бази та технологій; наявність в учасника процедури закупівлі працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід; наявність документально підтвердженого досвіду виконання аналогічного або аналогічних за предметом закупівлі договорів; наявність фінансової спроможності, що підтверджується фінансовою звітністю. Законодавець зобов’язує замовника у разі закупівлі робіт або послуг зазначити в тендерній документації хоча б один із кваліфікаційних критеріїв. Водночас право передбачити більшу їх кількість не обмежується — з огляду на принцип доцільності та складність закупівлі. З одного боку, така процесуальна свобода є необхідною для належної оцінки можливостей учасника та реалізації засади ефективності закупівель. Водночас, з іншого боку, це нерідко слугує підґрунтям для безпідставних звинувачень замовника у створенні дискримінаційних умов. Незважаючи на те, що застосування кваліфікаційних критеріїв є обов’язком замовника, закупівельне законодавство не передбачає, яку саме вимогу він має встановлювати, а також які документи чи форми підтвердження вимагати від учасників. Замовник має право самостійно та на власний розсуд визначати способи підтвердження відповідності учасника кожному з критеріїв. Тож будь-які вимоги визначаються з огляду на вид предмета закупівлі. Однак стала практика Антимонопольного комітету України (АМКУ) свідчить про те, що не завжди встановлені замовником умови є обґрунтованими та такими, що відповідають принципам здійснення публічних закупівель Щодо наявності документально підтвердженого досвіду виконання аналогічного за предметом закупівлі договору Вимога щодо документально підтвердженого досвіду виконання аналогічних договорів є одним із найтиповіших кваліфікаційних критеріїв у публічних закупівлях. У рішенні від 09.02.2023 у справі № 640/13818/19 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (КАС ВС) зазначив, що критерії підтвердження досвіду виконання обсягів основних видів робіт за аналогічними договорами, а також відсутність претензій щодо виконання умов таких договорів є об’єктивно необхідними для забезпечення якісного виконання договорів та не є дискримінаційними. Вони надають можливість будь-яким учасникам, які виконували аналогічні роботи, взяти участь у закупівлі, підтвердивши наявність такого досвіду відповідними договорами та іншими документами. Однак, попри наявність численної судової практики, яка свідчить про об’єктивну необхідність застосування такого критерію, під час юридичного супроводу подібних справ ми часто бачимо, що АМКУ у своїх рішеннях зазначає: окремі підходи до його встановлення виходять за межі необхідності та обмежують конкуренцію. Наприклад, у рішенні № 9842-р/пк-пз від 05.05.2021 АМКУ визнав дискримінаційною умову, яка містила вимогу надати підтвердження договору, що виконувався у 2019–2020 роках, оскільки така умова обмежує період виконання робіт. А рішенням № 5024-р/пк-пз від 15.03.2021 передбачено, що аналогічний договір не може бути тотожним чи повністю ідентичним. Тобто на практиці дискримінаційними вважаються ті вимоги, які об’єктивно не впливають на якість виконання договору та штучно обмежують коло учасників. Зокрема, умови надати аналогічний договір: із конкретним замовником; у конкретній галузі публічних закупівель; за конкретний проміжок часу; у межах певного населеного пункту; у межах певної суми можуть бути визнані такими, що порушують принцип рівності учасників. Разом з тим, оскільки рішення АМКУ залежать від аргументів сторін, замовникам слід заздалегідь підготувати належне обґрунтування та документальне підтвердження кожної встановленої вимоги. Тож щоб уникнути будь-яких претензій з боку потенційних учасників, замовникам рекомендується прописати у тендерній документації, що саме вважатиметься аналогічним договором у розумінні цього тендеру. При цьому кожна з вимог має бути обґрунтованою, пропорційною предмету закупівлі та не містити надмірних обмежень, які можуть звужувати коло потенційних учасників. Щодо наявності в учасника процедури закупівлі обладнання, матеріально-технічної бази, технологій та/або працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід Нерідко замовники встановлюють у тендерній документації вимоги щодо наявності матеріально-технічної бази таким чином, що вона повинна перебувати виключно у власності або користуванні учасника. Аналогічний підхід застосовується і до вимоги про наявність у штаті учасника працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід. При цьому в умовах закупівлі часто не передбачається можливість підтвердження відповідності таким критеріям шляхом залучення ресурсів інших суб’єктів господарювання. Наш досвід юридичного супроводу пов’язаних із закупівлями спорів свідчить про те, що такі обмеження не завжди є свідомою позицією замовника, а можуть виникати внаслідок неповного або неточного формулювання умов тендерної документації. Водночас навіть такі, на перший погляд, незначні неточності можуть стати підставою для оскарження та, як правило, визнаються дискримінаційними. Стаття 16 Закону України «Про публічні закупівлі» прямо визначає, що учасник може для підтвердження своєї відповідності такому критерію залучити спроможності інших суб’єктів господарювання як субпідрядників або співвиконавців. Системний аналіз практики АМКУ свідчить про те, що Антимонопольний комітет України вважає незаконним і дискримінаційним встановлення вимоги про те, що учасник тендеру повинен виконувати роботу виключно власними силами, оскільки закон прямо дозволяє компаніям залучати потужності субпідрядників або співвиконавців для підтвердження своєї відповідності кваліфікаційним критеріям. Так, у рішенні АМКУ № 5893-р/пк-пз від 02.04.2024 зазначено: оскільки законом передбачена можливість залучати субпідрядника або співвиконавця у разі закупівлі робіт чи послуг, встановлення вимоги щодо відсутності субпідрядників при закупівлі не узгоджується з нормами законодавства та є дискримінаційним. Тобто у разі, коли для підтвердження кваліфікації учасника вимагаються матеріально-технічна база та/або працівники відповідної кваліфікації, замовник може вимагати їх наявність, але не повинен обмежувати спосіб залучення. Відповідно, підтвердження може здійснюватися, зокрема, шляхом: наявності власної матеріально-технічної бази та/або штатних працівників на підставі документів, що підтверджують право власності та трудові відносини; використання орендованої матеріально-технічної бази та працівників, залучених на підставі цивільно-правових або інших договорів; залучення матеріально-технічної бази та спеціалістів інших суб’єктів господарювання, у тому числі як субпідрядників чи співвиконавців З огляду на викладене, замовникам важливо формулювати кваліфікаційні критерії таким чином, щоб вони дозволяли оцінити фактичну спроможність учасника виконати договір, не обмежуючи його у виборі способів залучення ресурсів. Такий підхід дозволить уникнути ризиків оскарження та забезпечити дотримання принципів недискримінації і добросовісної конкуренції. Щодо наявності фінансової спроможності, яка підтверджується фінансовою звітністю На практиці зазначений критерій використовується рідше, ніж попередні. Однак у разі його встановлення він також потребує особливо уважного формулювання, оскільки коректність визначення вимог впливає на рівень конкуренції та ризики їх оскарження. На підтвердження фінансової спроможності учасник має надати фінансову звітність суб’єкта господарювання. Принципи складання, форма та склад фінансової звітності, а також вимоги до відображення її показників визначені Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» (НП(С)БО 1), затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73. Відповідно до цього стандарту фінансова звітність включає: баланс (звіт про фінансовий стан), звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал, а також примітки до фінансової звітності. Однак замовник при встановленні цього кваліфікаційного критерію має пам’ятати, що не всі суб’єкти господарювання подають звітність у повному обсязі. Для окремих категорій суб’єктів господарювання, зокрема мікро- та малих підприємств, непідприємницьких товариств, представництв іноземних суб’єктів господарювання, а також підприємств, що застосовують спрощений бухгалтерський облік, законодавством передбачено складання спрощеної фінансової звітності, яка, як правило, включає лише баланс та звіт про фінансові результати. У свою чергу, компанії, що звітують за міжнародними стандартами (МСФЗ), подають повний пакет фінансових звітів, структура та наповнення яких можуть суттєво відрізнятися від національних стандартів. У зв’язку з цим, встановлюючи вимогу про подання фінансової звітності як підтвердження фінансової спроможності, замовнику необхідно передбачати можливість подання скороченої чи інших типів звітності або чітко визначати перелік документів, достатніх для підтвердження відповідності. Наприклад, балансу та звіту про фінансові результати за останній звітний період, а для фізичних осіб — підприємців — податкової декларації. Тобто встановлюючи вимоги щодо підтвердження фінансової спроможності, замовникам слід забезпечувати їх відповідність законодавчим особливостям різних категорій учасників, уникаючи надмірної формалізації та обмежень, які можуть призвести до звуження конкуренції. Отже, встановлення кваліфікаційних критеріїв є дієвим інструментом захисту інтересів замовника у закупівельних процедурах. Їх встановлення є необхідним для забезпечення ефективності закупівлі та зменшення ризиків неналежного виконання договору. Водночас практична реалізація цього права потребує від замовника ретельного обґрунтування та дотримання межі між захистом власних інтересів і недопущенням дискримінації учасників, оскільки надмірні вимоги можуть бути кваліфіковані як порушення законодавства про захист економічної конкуренції. У свою чергу, належне та обґрунтоване формування таких критеріїв дозволяє досягти балансу між приватним інтересом учасника та публічним інтересом держави чи територіальних громад.
13 травня 2026, 16:31