«Ніяка нація не зможе досягти процвітання, доки вона не усвідомить, що орати поле — таке саме гідне заняття, як і писати поему»
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Джордж Вашингтон
Агропромисловий сектор України завжди відігравав визначну роль не лише в економіці нашої держави, а й для світової продовольчої безпеки. Аналогічно наслідки бойових дій відчули на собі люди далеко за її межами. Однак налагодження комерційних зв’язків та їх юридичне оформлення не лише не втрачає актуальності, а й набуває особливого значення в контексті боротьби з ворогом та післявоєнної відбудови.
Окрім продовольчого значення, агровиробництво є джерелом наповнення бюджету, тому потребує особливої уваги як з боку аграріїв, так і правників (під час розробки та укладення угод).
Передусім важливо пам’ятати, що порядок укладення договорів, законодавчі вимоги до їхньої форми, нотаріального посвідчення та інші істотні умови продовжують діяти незалежно від воєнного стану. Натомість на сторони покладається обов’язок врахування тих складних обставин і умов, у яких опинилися як постачальники, так і замовники.
До ускладнень, викликаних війною, можна віднести такі обставини, як: окупація частини територій, серед яких і земельні угіддя; замінування та як наслідок — неможливість обробки; постійні обстріли; порушення логістичних шляхів; зростання вартості (особливо імпортних товарів); дефіцит пального (зокрема в період посівної та збору врожаю); перебої з електро- та водопостачанням; втрати виробничих потужностей та основних засобів виробництва; дефіцит робочої сили та кваліфікованих вузьких спеціалістів; порушені комерційні зв’язки як із внутрішніми контрагентами (через евакуацію/припинення діяльності та інші об’єктивні обставини), так і з зовнішніми (через побоювання вступати у відносини з підстав, викладених вище) тощо. Перелік не є вичерпним, і кожна з названих обставин певною мірою впливає на життєдіяльність суб’єктів господарювання та виконання ними взятих на себе зобов’язань за договорами.
Однак не війною єдиною ускладнено життя представників аграрної галузі. Справжній шквал спровокувало скасування Господарського кодексу України. Ця обставина є чи не найбільшим каменем спотикання у процесі укладення договорів, адже стосується не лише договорів поставки і не тільки в аграрному напрямі, а й в усій господарській сфері загалом.
Реорганізація суб’єктів господарювання: складнощі та ризики
Господарський кодекс, при всій його «архаїчності» та інших висловлюваних на його адресу недоліках, мав окремий предмет регулювання — відносини у сфері господарювання, та враховував їхню специфіку.
Його ж скасування не лише створює низку правових прогалин (що особливо невчасно під час війни), а й ставить значну частину підприємств перед необхідністю примусової реорганізації. Але про все по черзі. Так, було скасовано низку організаційно-правових форм підприємств, як-то: приватне, державне, комунальне, спільне комунальне, дочірнє, іноземне, а також об’єднання громадян і споживчі кооперативи.
Отже, вже найближчим часом (з 28 серпня 2025 року) левова частка підприємств (зокрема й аграрних) стикнеться з необхідністю реорганізації. Варто зазначити, що зміна організаційно-правової форми автоматично тягне за собою потребу приведення у відповідність усіх внутрішніх положень і статутних документів. Важливо розуміти, що реорганізація підприємства передбачає величезний пласт організаційної роботи, як-то:
1) прийняття рішення про реорганізацію шляхом перетворення (у разі, якщо власників кілька, постає питання про скликання загальних зборів, що є проблематично в нинішніх умовах);
2) створення реорганізаційної комісії, встановлення порядку та строку заявлення вимог кредиторами;
3) державна реєстрація рішення про реорганізацію;
4) розгляд вимог кредиторів;
5) розробка та затвердження нових установчих документів;
6) складення передавального акта;
7) приведення у відповідність трудових відносин;
8) державна реєстрація припинення створення реорганізованого підприємства (що призведе до збільшення навантаження у сфері державної реєстрації як на фахівців, так і на реєстри).
Як видно з переліченого, в найближчі три роки (встановлений період) увага суб’єктів господарювання буде зосереджена не так на розвитку діяльності, як на приведенні у відповідність до нових вимог. Деякі вже зараз вживають відповідні заходи.
Що ж до договірної складової постають запитання: «Що робити з уже наявними угодами?» та «Як укладати нові?».
Попри те, що формально перехідний період ще не розпочато, деякі підприємства вже стикаються із небажанням контрагентів (серед яких не лише потенційні партнери, а й банки тощо) вступати у відносини у зв’язку із утвореною невизначеністю. Крім того, зміна організаційно-правової форми призведе до необхідності приведення у відповідність наявних договорів (бодай у частині назв і посилань на статутні документи).
Отже, як видно з переліченого, найближчим часом не лише аграрний сектор, а й уся бізнес-спільнота нашої держави змушена буде адаптуватися до нових правових реалій та підлаштовуватися під них.
Як відомо, зміни завжди викликають труднощі, а з урахуванням воєнного стану вказане виглядає і поготів невчасно. Тому на етапі підбору контрагентів та обговорення співробітництва ці обставини підлягають окремому узгодженню. Задля збереження комерційних зв’язків та позитивних відносин із партнерами слід за можливості проявляти гнучкість і розуміння до ситуації, що склалася.
Якщо говорити про потенційні ризики, не можна не зауважити, що суб’єктам господарювання важливо зберігати пильність і не допускати неправомірного втручання в їхню діяльність, що особливо ймовірно в умовах турбулентності. Так, всезагальна масова реорганізація може стати прикриттям для незаконного заволодіння корпоративними правами та майном підприємства, що вимагає особливої пильності з боку законних власників.
Особливості оновленого правового регулювання та утворених законодавчих прогалин
Як вже неодноразово зазначалося представниками юридичної спільноти, втрачається низка постулатів, на які спиралися суб’єкти господарювання у своїй діяльності, як-то: право господарського відання, право оперативного управління, оперативно-господарські санкції, положення щодо скорочених строків позовної давності та ін.
Одним із найболючіших аспектів, на думку автора, є зміна характеру неустойки внаслідок застосування ЦК України до комерційної сфери. Як відомо, ЦК та ГК завжди відрізнялися природою неустойки. Якщо ГК встановлював заліковий характер неустойки (ч. 1 ст. 232 ГК: якщо за невиконання або неналежне виконання зобов’язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями), то ЦК України сповідує ширший підхід (ч. 1 ст. 550: право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання; ч. 2 ст. 552: сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання).
Варто зазначити, що компенсаційний характер неустойки було передбачено в ГК як своєрідна «компенсація» ризиків підприємницької діяльності. Тобто положення ст. 232 ГК України сприяло недопущенню покладення на порушника зобов’язань надмірного тягаря та погіршення його майнового стану. В умовах форс-мажорних обставин, коли порушення зобов’язань відбувається повсякчас з об’єктивних причин, це положення мало особливу цінність. А порядок притягнення до відповідальності, встановлений ЦК, ставить сторону — порушника зобов’язання у становище, коли будь-яка обставина, незалежно від наслідку, може потягти за собою майнові втрати.
Вказане слід враховувати при розробці умов договорів (зокрема поставки) в частині встановлення видів відповідальності, їхнього розміру та порядку застосування.
Крім того, відсутність оперативно-господарських санкцій позбавляє сторону (у разі відсутності відповідного положення в договорі) можливості невідкладно реагувати на факти порушень її прав, що є особливо корисним в агропромисловій галузі, де доводиться мати справу зі специфічними товарами (такими, що швидко псуються) та де відсутність швидкого, невідкладного реагування може загрожувати зривом, наприклад, всієї поставки.
Положення у ЦК України покладає на сторони обов’язок самостійно врегульовувати це питання в договорі, що ускладнює та подовжує процес узгодження умов.
Зникнення з правового поля низки господарських договорів
Крім того, до проблематики чинного правового регулювання можна віднести ту обставину, що Цивільним кодексом не враховано повною мірою специфіку агропромислової галузі — не врегульовано окремі види договорів або ж викладено щодо них загальні положення (наприклад, щодо контрактації сільськогосподарської продукції).
Ця обставина може мати істотне значення в контексті визначення природи договору, а також його дійсності, та може стати механізмом для зловживань з боку недобросовісних контрагентів.
Зокрема, наразі в реєстрі судових рішень міститься чимало постанов касаційної інстанції, присвячених відмежуванню схожих за ознаками, проте різних за своєю суттю договорів — поставки та контрактації с/г продукції, контрактації та оренди землі тощо.
Наприклад, Касаційний господарський суд Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2022 року у справі №918/940/21 дійшов висновку про недійсність договору контрактації та визнання відносин орендними на підставі того, що «предметом договору контрактації виступає сільськогосподарська продукція, яка за замовленням контрактанта та за його сприяння буде вирощена виробником продукції і поставлена контрактанту, що зобов’язується прийняти і оплатити товар.
Характерною ознакою контрактації сільськогосподарської продукції є те, що виробник бере на себе зобов’язання виростити продукцію, а не передає чи надає земельну ділянку контрактанту для вирощування… Виробництво сільськогосподарської продукції силами та коштом контрактанта на земельній ділянці виробника суперечить природі договору контрактації.
Крім того, обов’язковою умовою договору контрактації сільськогосподарської продукції є асортимент, обсяг, якість продукції, її вартість та строки поставки. Специфіка сільськогосподарської продукції створює передумови виокремлення спеціального предмета договору, продукції, яка має відповідати таким означенням: має бути отримана в сільському господарстві; має бути плодом рослинництва або тваринництва. Тобто предметом цього договору може бути лише первинна сільськогосподарська сировина… Як договір контрактації, так і договір оренди є оплатними. Однак на відміну від договору контрактації, за умовами якого замовник має оплатити саме вирощену та отриману сільськогосподарську продукцію, договір оренди укладається задля отримання однією стороною можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей (продукції і доходів), а другою стороною — плати за надане в користування майно. При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) — використання майна (земельної ділянки) на визначений строк та отримання урожаю від такої діяльності».
Отже, відсутність законодавчого врегулювання ускладнює розмежування та провокує маніпуляції з боку сторін. Окрім того, відносини поставки за своєю природою є складними і комплексними, тому часто містять в собі елементи інших угод (перевезення, зберігання, оренди тощо).
До того ж ГК встановлював дещо жорсткіші вимоги до укладення договорів, зокрема до істотних умов, до яких належала ціна. Без погодження перелічених пунктів договір міг бути визнаний неукладеним. Цивільно-правове законодавство дозволяє визначати ціну з урахуванням звичайних цін, що склалися на аналогічні товари та послуги. Це пояснюється тим, що мета господарської діяльності донедавна визначалася як «досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку». Тому досягнення зазначеної мети вимагало більш уважного та прискіпливого ставлення до фінансового аспекту договірних відносин з метою недопущення збитків. У цьому ж випадку на сторони покладається обов’язок визначати умову істотною для кожного окремого договору з метою недопущення в перспективі спорів щодо ціни. За договорами поставки передача товару (в переважній більшості випадків) здійснюється партіями, а відповідно і розрахунки здійснюються частинами. Отже, між укладенням договору та його повним виконанням нерідко минає значний часовий проміжок, протягом якого цінова політика істотно змінюється. Тому в договорі доцільно визначати порядок розрахунків та підстави перегляду умов в частині вартості товару.
Можливі шляхи подальшого розвитку
Імовірно, перелічені вище та інші проблемні аспекти зумовлять появу нових або ж доповнення вже наявних законодавчих актів (як спеціалізованих законів, так і підзаконних актів), які усунуть утворені законодавчі прогалини (якщо не повною мірою, то бодай частково). Крім того, судами поступово напрацюються нові підходи, що згодом увійдуть в господарську діяльність як звичаї ділового обороту. Проте реалізація переліченого потребує значного часу та ресурсів, а отже, не може бути втілена невідкладно.
Одним із можливих способів (проте не надто бажаним) може стати застосування до договорів законодавства іноземних країн, особливо у відносинах з іноземним елементом. Але в такому разі важливо уважно та ретельно зважити всі ризики, адже сторона, крім підприємницького, несе ще й ризики, пов’язані зі специфікою правового регулювання держави контрагента.
Фактично єдине, що залишається суб’єктам господарювання — це максимально детально та виважено підходити до укладення договорів. Саме індивідуальний підхід — деталізація положень, передбачення чіткого порядку дій, відображення особливостей товарів та послуг тощо — здатне частково перекрити прогалини і сприяти правовій визначеності відносин.