У 2005 році під егідою ООН сформовано ESG-принципи, яких сьогодні дотримуються провідні корпорації світу. Система цих принципів ведення бізнесу охоплює: відповідальне ставлення до навколишнього середовища (E — Environment), корпоративну соціальну відповідальність (S — Social), високу якість корпоративного управління (G — Governance).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Для аграрного сектору в Україні та світі ESG є складовою стратегічного розвитку. Українські компанії (великий бізнес з обігом >150 млн євро і присутністю в ЄС) вже починають впроваджувати ESG-звітність за вимогами acquis communautaire. При цьому інтеграція ESG у систему управління забезпечує стійкий розвиток підприємства, покращує доступ до капіталу та підтримує довгострокові конкурентні позиції.
Особливості бізнес-планування для аграрного виробництва
Для належної інтеграції слід закласти ключові принципи ESG у бізнес-план: визначити цілі, KPI та відповідальних у релевантних розділах (стратегія, виробництво, ланцюг постачання, персонал, фінанси, ризики). Перенесення загальних підходів ESG на конкретні блоки планування дає змогу чітко зафіксувати місце ESG-трендів у структурі бізнес-плану агропромислової компанії. Візьмемо як приклад уніфіковану форму бізнес-плану за стандартами UNIDO (United Nations Industrial Development Organization), що включає розділи:
1. Резюме — стислий виклад бізнес-плану.
2. Опис галузі та компанії.
3. Проєктований продукт або вид послуг.
4. Продажі та маркетинг.
5. Виробничий план.
6. Організаційний план.
7. Фінансовий план.
8. Оцінка ефективності проєкту.
9. Гарантії та ризики компанії.
10. Додатки.
Використання методики UNIDO пояснюється тим, що вона є визнаним і універсальним інструментом для підготовки бізнес-планів з метою залучення інвестицій і обґрунтування економічної ефективності проєкту. Така структура дає змогу системно інтегрувати ESG-цілі, показники та ініціативи в кожний розділ бізнес-плану, забезпечуючи узгодженість стратегії сталого розвитку з операційними та фінансовими рішеннями.
Система агропромислового комплексу (АПК) охоплює три основні сфери. До першої належать галузі промисловості, що забезпечують АПК засобами виробництва: тракторобудування і сільськогосподарське машинобудування, машинобудування для харчової та легкої промисловості, виробництво мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин, ремонт обладнання й техніки, сільськогосподарське будівництво. Друга сфера представлена сільським господарством, яке отримує виробничі ресурси від 80 галузей і поставляє продукціюдо 60 галузей. Третя включає сукупність галузей і підприємств, що забезпечують заготівлю, транспортування, зберігання, переробку сільськогосподарської сировини, а також реалізацію кінцевої продукції. Ця сфера охоплює харчову (молочну та м’ясну) й комбікормову промисловість.
Функція АПК — виробляти достатню кількість якісних харчових продуктів, що підтримують здоров’я населення. Система АПК використовує ресурси довкілля. Для сільського господарства ключовими є земля і вода, водночас вона створює чимало продуктів із екологічною цінністю. Зважаючи на обмеженість цих ресурсів, під час бізнес-планування агропроєктів необхідно мінімізувати негативний вплив на довкілля.
Плануючи виробництво в аграрному секторі, слід ураховувати масштаб впливу на ESG-метрики з огляду на територіальну специфіку. У плані відображають природні зміни, що виникають безпосередньо внаслідок діяльності агропідприємств і можуть несприятливо впливати на ресурси — з коротко- або довгостроковими наслідками та відповідними витратами.
Екологічний вимір (E — Environment) охоплює, зокрема:
- вплив на зміну клімату через викиди парникових газів;
- забруднення вод і повітря, споживання прісної води;
- деградацію ґрунтів і зниження біорізноманіття;
- утворення відходів та поводження з ними;
- споживання енергії, енергоефективність будівель, установок і обладнання;
- логістику, використання паперу, витрати пального та готовність до енергопереходу;
- застосування ВДЕ, декарбонізацію та вуглецеву нейтральність;
- вимоги до сировини і продукції;
- управління екологічними ризиками.
Соціальна стійкість (S — Social) стосується управління впливом бізнесу на людей:
- дотримання прав людини;
- гарантовані робочі місця;
- демографічний профіль персоналу;
- представництво жінок у раді директорів;
- інклюзивна культура;
- рівні можливості для МСП;
- чесна торгівля;
- заборона дитячої праці;
- прожитковий мінімум і мінімальна зарплата;
- безпека, здоров’я і добробут;
- корпоративна культура.
В агробізнесі соціальні аспекти сфокусовані на підвищенні якості життя фермерів, працівників сільгосппідприємств і суспільства загалом. Елементами трудової стійкості, що доцільно відобразити в бізнес-плані, є оплата праці та надбавки за особливі умови, охорона праці та безпека, стабільна зайнятість, участь працівників в удосконаленні умов праці. Особливим за часів війни стає аспект безпеки, а також питання інклюзивності. Зокрема, наскільки виробничі потужності компанії відповідають вимогам ДБН в частині захисту (наявність бомбосховищ тощо), а також новим вимогам щодо інклюзивності.
Управлінський вимір (G — Governance) охоплює:
- організаційну структуру, галузеві ризики та управління інформацією;
- захист прав працівників, обслуговування клієнтів, захист прав акціонерів;
- етичну політику, протидію ухиленню від сплати податків, боротьбу з хабарництвом, корупцією та відмиванням коштів;
- ОВД і відкриту звітність, публікацію даних про викиди, звітність про ESG-ризики;
- стійкість ланцюга постачання, ефективну пенсійну систему, зовнішній і внутрішній аудит;
- бенчмаркинг і конкурентний аналіз, свободу інформації, політику різноманіття, рівних можливостей та інклюзії;
- корпоративну соціальну відповідальність.
Інвестори дедалі пильніше ставляться до практик сталості компаній і враховують ESG-фактори під час ухвалення інвестиційних рішень шляхом ранжування кожної з названих вище категорій. У країнах Європи звітність про результати у сфері сталого розвитку (наприклад, за стандартами GRI — Global Reporting Initiative) стала майже невід’ємною частиною корпоративної звітності, що дає змогу зацікавленим сторонам краще розуміти вплив компанії на довкілля та суспільство.
На основі стандартів GRI для сталого сільського господарства суттєвими темами є:
1. Викиди (по всьому ланцюгу постачання), тобто scope 1, 2 та 3.
2. Адаптація до зміни клімату.
3. Збереження біорізноманіття.
4. Трансформація природних екосистем (зміни видового складу, структури чи функцій, включно з деградацією земель).
5. Стан ґрунтів та їх захист і відновлення.
6. Використання пестицидів.
7. Водокористування.
8. Продовольча безпека (food security).
9. Безпечність харчових продуктів (food safety).
10. Здоров’я й добробут тварин.
11. Взаємодія з місцевими громадами та розвиток місцевих громад.
12. Підтвердження відсутності примусової та дитячої праці.
13. Економічна інтеграція (вплив на доступ місцевих жителів до економічних можливостей).
14. Практики працевлаштування.
Ефективно функціонуючі агропродовольчі системи — ключові чинники подолання бідності, розвитку сільських територій, створення робочих місць, економічного зростання та інновацій, і ширше — сталого розвитку, пропонуючи молоді можливості для життя й роботи в сільській місцевості.
Наслідки ігнорування ESG у бізнес-планах агропроєктів
З огляду на наведені вище рекомендації щодо використання ESG-принципів під час розроблення бізнес-планів інвестиційних проєктів в агропромисловій сфері можна обґрунтовано припустити, що ігнорування порядку денного сталого розвитку призводить до таких негативних наслідків:
1. Додаткові обмеження у реалізації проєкту.
2. Відмова інвесторів від фінансування.
3. Репутаційні втрати.
4. Зростання вартості залучення боргового фінансування.
5. Зниження кредитних рейтингів.
6. Скорочення клієнтської бази.
7. Звуження ринків для масштабування діяльності.
8. Репутаційні ризики.
Розгляньмо детальніше питання ESG з юридичного погляду.
Екологічне регулювання в аграрному секторі
Аграрні підприємства зобов’язані дотримуватися численних норм охорони довкілля щодо викидів в атмосферу, управління відходами, захисту вод та ґрунтів. Україна гармонізує своє екологічне законодавство з правом ЄС: у 2023 році набув чинності новий Закон «Про управління відходами» №2320-IX, який запровадив європейський підхід до поводження з відходами, принцип «забруднювач платить», розширену відповідальність виробника тощо.
Також в Україні було ухвалено Закон «Про Національний реєстр викидів та перенесення забруднювачів», що створює сучасну систему обліку промислових викидів та інтегрується з європейськими вимогами (PRTR). Окрема діяльність у сфері сільського господарства підпадає під дію Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» (ОВД). Водокористування для зрошення та інших агроцілей регулюється Водним кодексом і нормативами якості води. У сфері охорони водних ресурсів Україна також активно впроваджує acquis communautaire, наприклад, щодо нітратного забруднення від с/г діяльності (Директива 91/676/ЄЕС) — встановлює норми внесення добрив, облаштовуються захисні смуги вздовж водотоків тощо.
Не варто забувати і про європейську систему охорони природи (Смарагдова мережа), яка наразі імплементується в Україні. Аграрні виробники зобов’язані дотримуватися режимів територій природно-заповідного фонду, охороняти середовища проживання диких видів. На практиці все більше уваги приділяється відновленню деградованих екосистем: деякі великі компанії впроваджують проєкти з відновлення ґрунтів та збереження біорізноманіття у межах ESG-стратегій.
Соціальні зобов’язання агробізнесу
Українське законодавство гарантує працівникам агросектору належні, безпечні та здорові умови праці — це закріплено у ст. 43 Конституції України. Для агропідприємств застосовуються норми Кодексу законів про працю та спеціальні вимоги Закону України «Про охорону праці» й підзаконних актів.
Роботодавці зобов’язані проводити інструктажі, забезпечувати засобами індивідуального захисту, дотримуватися гігієни праці. Працівники мають право відмовитися від небезпечних робіт і на компенсацію за шкідливі умови. Хоча малим фермерським господарствам може бракувати ресурсів на комплексні програми безпеки, держава пильно стежить за дотриманням мінімальних стандартів. У 2025 році пріоритетом лишалося запобігання нелегальній найманій праці в сезонних роботах і забезпечення виплати зарплат. Наймані працівники в агросекторі часто сезонні, тому закон дозволяє укладати строкові трудові договори, але навіть сезонні працівники мають право на безпечні умови та соціальний захист. Загалом сторони соціального діалогу уповноважені на укладення галузевих колективних договорів, де можуть визначатися підвищені гарантії, наприклад, додаткові виплати в період простою через погодні умови.
В аграрній галузі традиційно зайняті значні жіночі трудові ресурси, тому питання гендерної рівності актуальне. Також Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» забороняє дискримінацію за статтю у наймі, оплаті праці та просуванні. Роботодавці-аграрії повинні забезпечувати рівну оплату за рівноцінну працю та створювати умови для поєднання роботи із сімейними обов’язками (наприклад, надавати декретні відпустки без утисків кар’єри). В цій царині Україна впроваджує європейські підходи вимірювання прогресу: у 2023 році вперше розраховано Індекс гендерної рівності — Україна набрала 61,4 бала зі 100, що на 8,8 менше від середнього рівня ЄС, посівши 20-те місце серед 27 країн (випередивши деяких членів ЄС). Іншим аспектом S є інклюзія в широкому розумінні: залучення молоді, ветеранів, людей з інвалідністю до аграрного виробництва. З початком війни багато працівників агросектору стали військовими, і тепер бізнес реалізує програми реінтеграції ветеранів.
Корпоративне управління
Належне урядування (Good Governance) в агросекторі включає прозорі структури власності, належне розкриття фінансової та нефінансової інформації, захист прав акціонерів (зокрема міноритарних) і підзвітність керівництва. В Україні запроваджено обов’язкове розкриття кінцевих бенефіціарних власників — аграрні компанії (як й інші юрособи) повинні подавати дані про бенефіціарів до ЄДР, що забезпечує прозорість володіння. Для великих публічних компаній діють вимоги до розкриття істотних фактів, структури корпоративного управління, інформації про збори акціонерів тощо (закони «Про акціонерні товариства» та «Про ринки капіталу»).
У контексті ESG дедалі більшого значення набуває нефінансова звітність і незалежний нагляд. Багато агрохолдингів уже мають наглядові ради з незалежними директорами та аудиторські комітети, що підсилює підзвітність менеджменту. Корупційні ризики в агробізнесі можуть проявлятися через земельні махінації, підкупи при держзакупівлях (наприклад, закупівлі зерна для держрезервів), шахрайство з агродотаціями тощо. Закон «Про запобігання корупції» вимагає від підприємств певних категорій обов’язкового впровадження антикорупційних програм. В агросекторі це стосується, наприклад, держпідприємств у сфері лісового господарства, меліорації, аграрної науки, а також великих постачальників продовольства для держави. На практиці провідні агропромислові групи впроваджують кодекси етики та політики нульової толерантності до хабарів. Антикорупційна програма компанії зазвичай передбачає: призначення комплаєнс-офіцера (уповноваженого), процедури перевірки контрагентів (Due Diligence), канали для повідомлення про зловживання (зокрема анонімні) і захист викривачів. Важливо, що такі програми охоплюють не лише працівників, а й партнерів та посередників компанії. Застосовується принцип нульової толерантності в стосунках з усіма діловими партнерами — від акціонерів та інвесторів до постачальників і клієнтів: контрагентам у договорах прописують зобов’язання дотримуватися антикорупційних стандартів і чесної конкуренції.
Нефінансова звітність і стандарти ESG-звітності
У Європейському Союзі останніми роками встановлено обов’язкові вимоги до нефінансової звітності компаній. Прийнята наприкінці 2022 року Директива (ЄС) 2022/2464 (CSRD) зобов’язує великі компанії розкривати розгорнуту інформацію про екологічні, соціальні та управлінські аспекти їхньої діяльності за уніфікованими Європейськими стандартами звітності зі сталого розвитку (ESRS). Цей обов’язок поетапно набирає чинності з 2024–2025 років.
Так, з 2025 року звітність за 2024 рік повинні подавати всі великі компанії, що відповідають щонайменше двом з трьох критеріїв: >250 працівників, >40 млн євро річного обороту, >20 млн євро балансу. Вони мають готувати розширений звіт про сталий розвиток, який охоплює вплив діяльності на клімат, воду, біорізноманіття, використання ресурсів, права працівників, права людини, антикорупційні заходи, diversity у керівництві тощо. Цей звіт стає частиною річної фінансової звітності й підлягає аудиторській перевірці. Однак сам ЄС у 2025 році ініціював певне спрощення вимог — так званий пакет Omnibus, що передбачає звільнити приблизно 80% компаній від детального звітування за ESRS, залишивши обов’язок лише для дійсно великих підприємств (>1000 працівників), а також зменшити обсяг показників, зробивши фокус на кількісних метриках і спростити вимоги Таксономії ЄС. GRI — глобальний стандарт сталого розвитку.
GRI (Global Reporting Initiative) — найпоширеніший у світі добровільний стандарт нефінансової звітності, який компанії використовують для публікації звітів про сталий розвиток. Стандарти GRI охоплюють широкий спектр тем: економічний вплив, екологічні показники (викиди, енергія, відходи, вода), соціальні питання (умови праці, права людини, взаємодія з громадами тощо).
Розкриття інформації у фінансовій сфері: SFDR і таксономія
ESG стосується не лише самих аграрних виробників, а і їхніх інвесторів та фінансистів/фінансових установ. У ЄС діє Регламент про сталеве фінансове розкриття (SFDR), який зобов’язує фонди й банки розкривати, як вони враховують ESG-фактори при інвестиціях. Для агробізнесу це означає: інвестиційні фонди, що вкладають кошти в агрокомпанії, тепер запитують у них детальні дані про вплив на довкілля і соціум.
Пов’язаний із SFDR Регламент ЄС про таксономію сталого фінансування встановлює список екологічно сталих видів діяльності. У сільському господарстві таксономія визначає, наприклад, які критерії має виконати фермерське виробництво, щоб вважатися «кліматично сталим» (зниження викидів метану, захист ґрунтів, органічні методи тощо). Поки що українські аграрії не зобов’язані звітувати за таксономією, але великі компанії із залученим європейським капіталом добровільно оцінюють свою діяльність на відповідність цим критеріям, щоб бути привабливішими для «зелених» інвестицій.
Висновки
ESG сьогодні — це вже не тільки про зобов’язання, а й про всеосяжну систему регулювання, яка охоплює правові норми та ринкові механізми. Українське законодавство продовжить еволюціонувати у цьому напрямі разом із євроінтеграцією: нас очікують нові (вже українські) стандарти звітності, кліматичні закони, можливо, вимоги належної перевірки постачальників (вимоги Директиви 2024/1760 (CSDDD)).
Тому аграрний бізнес має вже сьогодні закласти основи сталого управління, щоб завтра відповідати цим вимогам без потрясінь. ESG — це довгострокова стратегія виживання і розвитку агросектору, яка дасть змогу зберегти екосистеми для майбутніх поколінь, забезпечити добробут сільських громад і залучити інвестиції для відбудови та модернізації українського сільського господарства у воєнний і післявоєнний періоди.