З 1 листопада 2025 року та впродовж 30 календарних днів тривало громадське обговорення проєктів книг Цивільного кодексу України, зокрема книги 4 «Право інтелектуальної власності». У ст. 420 проєкту ЦК із переліку об’єктів інтелектуальної власності вилучено наукові відкриття і раціоналізаторські пропозиції.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Оскільки автор цієї статті є одним із розробників Книги четвертої ЦК України, то хотів би висловитися щодо регулювання деяких дискусійних об’єктів права промислової власності. Промислова власність (англ. Industrial property) – одна зі складових частин інтелектуальної власності (ІВ). Поняття промислової власності було застосоване в Паризькій конвенції з охорони промислової власності, ухваленій у 1883 році. Пізніше воно закріпилось у низці інших міжнародних угод. Згідно зі ст. 1 Паризької конвенції, об'єктами промислової власності є патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, позначення походження товарів, фірмові найменування, географічні зазначення, а також припинення недобросовісної конкуренції.
Конвенцією про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) інтелектуальною власністю визнані права на конкретні об’єкти (п. 8, ст. 2): «...інтелектуальна власність включає права, що відносяться до: літературних, художніх і наукових творів (охороняються авторським правом); виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо- і телевізійних передач (охороняються як суміжні права); винаходів, наукових відкриттів, промислових зразків, товарних знаків (охороняються патентним правом і правом промислової власності), а також до захисту від недобросовісної конкуренції (охороняються відповідно до антимонопольного закону); а також усі інші права, що відносяться до інтелектуальної діяльності, у виробничій, науковій, літературній і художній галузях». [1, с. 12]. 26 червня 2000 р. ВОІВ прийняла Всесвітню декларацію з ІВ, де визначено, що: «термін “ІВ” означає будь-яку власність, що визнається за загальною згодою в якості інтелектуальної за характером та заслуговує охорони, включаючи, але не обмежуючись, науковими і технічними винаходами, літературними чи художніми творами, товарними знаками та покажчиками ділових підприємств, промисловими зразками і географічними зазначеннями» [1, с. 13].
Декларація пропонує конструктивний шлях переходу від регулювання об’єктів до регулювання відносин у галузі використання знань, що беруть участь у цивільно-правових відносинах як результати інтелектуальної діяльності. Тобто ВОІВ трактує дане поняття досить широко.
У національному законодавстві термін «промислова власність» вперше використано в Тимчасовому положенні про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні, затвердженому Указом Президента України від 18 вересня 1992 р. №479/92 та в ст. 20 Закону України «Про наукову і науково-технічну експертизу».
У Цивільному кодексі (ЦК) України та у відповідних національних законах у сфері охорони прав на об’єкти промислової власності відсутнє визначення терміну «промислова власність». У ЦК міститься обмежений перелік об’єктів права промислової власності, більшість з яких регулюються окремими законами в сфері промислової власності (за винятком наукових відкриттів, фірмових найменувань, раціоналізаторських пропозицій).
У монографії Генерального директора ВОІВ Каміла Ідріса «Інтелектуальна власність – потужний інструмент економічного розвитку» (Intellectual Property: A Power Tool for Economic Growth) вперше дається класифікація об’єктів ІВ. Конвенція про заснування ВОІВ 1967 року передбачає, що ІВ включає права, що стосуються наступного: 1. Літературно-художні та наукові твори. 2. Виступи артистів, фонограми, передачі. 3. Винаходи у всіх сферах людської діяльності. 4. Наукові відкриття. 5. Промислові зразки. 6. Марки та комерційні назви та позначення. 7. Захист від недобросовісної конкуренції. 8. Усі інші права, що є результатом інтелектуальної діяльності в промисловості, науковій, літературній та мистецькій галузях.
Кілька міжнародних договорів, укладених з 1967 року, зокрема Угода ТРІПС додатково уточнила та розробила нові типи ІВ, наприклад, розробка топографій інтегральних схем на основі попередньої роботи, виконаної ВОІВ. Ця тенденція демонструє динамічний характер ІВ у відповідь на технологічний і культурний розвиток, що стосується, наприклад, комп'ютерного обладнання, програмного забезпечення, цифрових комунікацій, Інтернет і геноміки. Сфери, згадані під 1) належать до галузі «авторського права» та відповідно до 2) до галузі ІВ «суміжних прав». Області відповідно до 3), 4), 5), 6) і 7) складають галузь промислової власності ІВ [2, с. 17-18]. Як бачимо, ВОІВ не виділяє окремо «нетрадиційні» об’єкти. Всі вони належать до права промислової власності.
В Україні законодавство у сфері промислової власності характеризується низкою негативних ознак: суперечливість, наявність прогалин, розпорошеність по різних нормативно-правових актах, дублювання законодавчих норм тощо. У результаті маємо неефективне правове регулювання відносин у сфері промислової власності та неналежний захист прав у цій сфері. Існує потреба усунення суперечливості окремих правових положень національного законодавства України щодо охорони прав на об’єкти промислової власності, наслідком чого є суперечлива судова та адміністративна практика розгляду спорів з питань захисту прав промислової власності.
У своїй статті «Об’єкти права інтелектуальної власності з позиції рекодифікації цивільного законодавства України» д.ю.н., професор І. Якубівській зазначає, що серед об’єктів правової охорони передбачені наукове відкриття і раціоналізаторська пропозиція – об'єкти, невідомі сучасному законодавству інших пострадянських країн, не кажучи вже про західноєвропейські. [3, c. 165] Спробуємо спростувати це твердження.
Наукове відкриття як концепція та правовий об'єкт є одним із найбільш дискусійних аспектів у сфері промислової власності. Національна наукова система регулюється Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність», де вказано, що науковим результатом є нове наукове знання, отримане в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень і зафіксоване на носіях інформації. У Женевському договорі про міжнародну реєстрацію наукових відкриттів 1978 р. наукове відкриття визначено як «визнання явищ, властивостей або законів матеріального світу, які досі не були пізнані й не допускали перевірки». Згідно зі ст. 457 ЦК України «науковим відкриттям є встановлення невідомих раніше, але об’єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання». Аналіз національних патентних законодавств економічно розвинених країн показав, що в деяких із них регулювання відносин, пов’язаних із науковими відкриттями, передбачено нормами патентного права. У Законі про патенти США (§ 100, 101) зазначено: «Термін “винахід” означає винахід або відкриття. Кожен, хто винайде або відкриє новий і корисний спосіб виготовлення продукції, машину, комбінацію речовини або яке-небудь нове і корисне їх поліпшення, може отримати патент». На основі цього положення компанією Bell Telephone отримано патенти на відкриття «Ефект транзистора» (США), «Ефект дифузний» (США, Велика Британія), компанією IBM – патент на «Ефект Ганна» (США), компанією Sony – патент на «Ефект тунельний» (Японія). [4,с. 470]
Як свідчить системний аналіз наукових відкриттів, проведений автором за результатами експертиз з 1947 по 1991 р., у СРСР здобули визнання і внесені до Державного реєстру 403 наукових відкриття (31 з них належить ученим України), що стали значним внеском у світову та вітчизняну науку. Близько 60% з них становлять наукові відкриття, на базі яких створено «піонерні» винаходи – принципово нові технічні рішення. Отже, наукове відкриття є мультиплікатором (множником) піонерних винаходів, тобто таких, що не мають аналогів і відкривають нові напрями в техніці. Мультиплікативний ефект – це сукупний результат, що виникає в економічній системі завдяки впливу (зміні) в одному з її елементів.
В Україні ще у 2004 р. було підготовлено проєкт Закону України «Про охорону прав на наукові відкриття», який пройшов перше читання і готувався до другого. Законопроєктом визначено права авторів наукових відкриттів, порядок здійснення їх експертизи, визначення пріоритету створеного наукового відкриття, видачі дипломів тощо. Він одержав підтримку науковців, подання було підписано президентом НАН України Б.Є. Патоном. З об’єктивних причин (обрання нового парламенту) цей законопроєкт не набув чинності.
Згодом, у 2010 р., на Міжпарламентській асамблеї країн - учасниць СНД був прийнятий розроблений за участю автора Модельний закон «Про охорону прав на наукові відкриття», який регулює ключові питання правової охорони наукових відкриттів. [5, с. 98] Закон має рекомендаційний характер для інших країн, де можуть бути впроваджені державна реєстрація й охорона наукових відкриттів. Для збереження пріоритету створеного наукового відкриття і ведення Реєстру наукових відкриттів з 1995 р. відбувається їх громадська реєстрація Асоціацією авторів наукових відкриттів України, очолюваною академіком НАН України А.Ф. Булатом. Асоціація здійснює весь спектр процедурних дій від прийняття і розгляду заявок на наукові відкриття до видачі авторам наукових відкриттів дипломів із підтвердженням їх пріоритету. Станом на 2025 рік зареєстровано 75 наукових відкриттів. [5, с. 99] Як зазначає д.ю.н. Є.А. Булат «Сьогодні через відсутність відповідного закону про правову охорону наукових відкриттів держава зазнає величезних збитків від неконтрольованого витоку цінної наукової інформації за кордон, що відбивається на економіці країни та призводить до істотного зниження її конкурентних переваг на світовому ринку інновацій. Залишаються неврегульованими суспільні відносини з охорони прав на наукові відкриття і науково-творчі розробки». [6, c. 24].
Тому цілком слушною є думка науковиці, що «на сучасному етапі в умовах рекодифікації чинного цивільного законодавства, зокрема ЦК України, необхідно завершити формування законодавства з охорони прав на наукове відкриття і внести до Верховної Ради України проєкт Закону України «Про охорону прав на наукові відкриття» [6, c. 25].
Нагадаємо, що про наукові відкриття йдеться в Директиві 98/44 / ЄС Європейського парламенту і Ради про правову охорону біотехнологічних винаходів, яка була прийнята з метою сприяння розвитку досліджень в галузі біотехнології в ЄС та гармонізації патентного права ЄС шляхом закріплення на загальноєвропейському рівні патентоспроможності біотехнологічних винаходів. Директива створює правову основу, яка визначає, що є патентоспроможним винаходом, а що є науковим відкриттям. Це стосується також і Договору ВОІВ про інтелектуальну власність, генетичні ресурси та пов'язані з ними традиційні знання, прийнятому у травні 2024 р. в Женеві, до якого прагне приєднатися Україна.
У найважливішому нормативному акті в системі забезпечення секретів держави – Зводі відомостей, що становлять державну таємницю (ст. 1.9.2) – передбачено засекречування таких об’єктів ІВ як наукове відкриття, які можуть бути використані для потреб оборони держави та мають принципове значення для розробки нових видів озброєння чи військової техніки. Тому наукові відкриття та раціоналізаторські пропозиції аж ніяк не є рудиментом (застарілим пережитком минулого, радянської планової економіки) як вважають окремі науковці. Вони присутні в міжнародних правових актах ВОІВ, ЄС і національному законодавстві європейських країн.
Раціоналізаторські пропозиції, поряд з такими об'єктами промислової власності, як винаходи та корисні моделі, відіграють важливу роль у прискоренні науково-технічного прогресу. Раціоналізаторська діяльність є (вірніше сказати була) найбільш масовим видом технічної творчості, 70% економічного ефекту від використання нововведень давали рацпропозиції. З їх допомогою вносяться удосконалення у вже відомі технологічні, технічні або організаційні рішення, здійснюється модернізація обладнання, усуваються недоліки в роботі конструкторів, проєктувальників і т.п. [4, с. 473]
Пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень України дає посилання на більш ніж 12 тисяч документів, що стосуються раціоналізаторських пропозицій. Це свідчить про існування значних проблем у цій сфері.
Нині єдиним нормативним документом (крім Глави 41 ЦК), що регулює діяльність у цій сфері є Методичні рекомендації про порядок складання, подачі та розгляду заяви на раціоналізаторську пропозицію, затверджені наказом Держпатенту №131 від 27.08.1995 (30 років тому). [7]
Водночас поняття раціоналізаторської пропозиції у рекомендаціях не відповідає розширеному визначенню у ст. 481 ЦК України. 1. Раціоналізаторською пропозицією є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності. Раціоналізаторська робота як вид творчої діяльності подібна винахідництву, проте через специфіку раціоналізаторських пропозицій (на відміну від винаходів, що мають світову новизну, ці рішення мають місцеву (локальну) новизну і корисність. Життєві цикли раціоналізаторської пропозиції та винаходу аналогічні, також аналогічним є і механізм виникнення правовідносин.
Не відповідає дійсності твердження д.ю.н. І.Якубівського щодо раціоналізаторських пропозицій про те, що інші країни-колишні союзні республіки давно відмовилися від охорони цього об’єкта. Серед небагатьох країн, де раціоналізаторська пропозиція віднесена до сфери охорони промислової власності, можна назвати лише Польщу.[3,c.166] Варто уточнити, що відносини щодо винаходів регулюються національними законами та міжнародними договорами, а відносини щодо раціоналізаторських пропозицій законами та підзаконними актами. Так у Німеччині технічні раціоналізаторські пропозиції регулюються Законом про винаходи службовців від 1957 р. (&20). У Польщі ці правовідносини врегульовані Законом «Право промислової власності» від 30 червня 2000 р. (ст. 1,3,7,8,315). Ознаки раціоналізаторської пропозиції, порядок її охорони були встановлені Положенням про відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропозиції від 21 серпня 1973 р.
Наявне нині у країнах СНД законодавство та положення, що визначають порядок висування пропозицій та виплати винагороди раціоналізаторам та інші їхні права. В одних країнах на цю сферу правовідносин поширюється дія законодавства про винаходи, в інших прийняті спеціальні закони та постанови. Так, у Республіці Туркменістан відносини в галузі раціоналізаторських пропозицій регулюються Патентним Законом Туркменістану від 1 жовтня 1993 р., в Республіці Молдова - діє Закон № 138-ХУ «Про раціоналізаторську діяльність» (прийнятий 10 травня 2001 р., набрав чинності з 2000 р.), в Республіці Білорусь - Типове положення про раціоналізаторську діяльність, затверджене Кабінетом Міністрів від 24 червня 1996 р. № 417, в Киргизькій Республіці – Положення про раціоналізаторську пропозицію від 27 травня 2002 р., затверджене Урядом Киргизької Республіки, в Республіці Таджикистан - Типове Положення про раціоналізаторську діяльність від 12 серпня 1992 р. затверджене Кабінетом Міністрів Республіки, в Республіці Узбекистан Положення про раціоналізаторську діяльність від 28 грудня 1992 р., затверджене Кабінетом Міністрів.
У Модельному Законі «Про раціоналізаторську діяльність», розробленому автором, та прийнятому 17 травня 2012 р. Міжпарламентською асамблеєю країн-учасниць СНД врегулювано такі положення: критерії охороноздатності раціоналізаторської пропозиції, порядок оформлення прав, організація та фінансування раціоналізаторської діяльності, винагорода за раціоналізаторську діяльність, державне стимулювання раціоналізаторської діяльності, захист прав раціоналізаторів.
На розгляд Верховної Ради України було внесено від депутатів проєкт Закону України «Про раціоналізаторську діяльність» від 05.02.2013 № 2193, який був відкликаний 27.11.2014.[8] В системі Міністерства оборони України діяло “Положення про патентно-ліцензійну, винахідницьку та раціоналізаторську роботу” від 20 вересня 2022 року № 287, яке втратило чинність на підставі Наказу Міністерства оборони України №342 від 29.05.2025 р. Нова команда Міноборони розробила Положення про організацію наукової та науково-технічної діяльності в системі Міністерства оборони України. В ньому вже відсутній розділ «Раціоналізаторська робота», яка десятки років здійснюється у ЗСУ. Розуміючи важливість цієї новаторської діяльності, особливо в умовах війни, структурні підрозділи почали розробляти свої нормативні документи. Так 4 вересня 2025 р. Київський інститут національної гвардії України затвердив Положення про раціоналізаторську діяльність.
Тривале ігнорування державою цього найефективнішого об’єкта промислової власності та раціоналізаторської діяльності не сприяє розвитку технічної творчості в Україні. Тому викликає подив і стурбованість пропозиція І. Якубівського, що раціоналізаторську пропозицію доцільно вилучити з переліку об’єктів права інтелектуальної власності, а тим більше його «новація», що відповідні технічні розробки можуть охоронятися як ноу-хау. [3 c.166]
Фірмове (комерційне) найменування
Станом на 1 квітня 2024 р. в Україні було зареєстровано 1 503 782 юридичні особи. Дані про кількість юридичних осіб публікує Державна служба статистики України, і ця цифра постійно зростає. Разом із функцією індивідуалізації комерційне найменування виконує іншу важливу функцію: є нематеріальним активом суб’єкта обороту, що істотно впливає на його балансову вартість. Відповідно до ч. 3 ст. 489 ЦК України, відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Однак питання створення таких реєстрів досі залишається відкритим, як і ухвалення відповідного спеціального Закону про комерційні (фірмові) найменування. Попри те що за національним законодавством реєстрація комерційних (фірмових) найменувань не обов’язкова і право ІВ на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання та охороняється без обов’язкового подання заявки на нього чи його реєстрації (це, практично, імплементована норма ст. 8 Паризької конвенції) існування загального реєстру комерційних найменувань, передбаченого ЦК України, було б корисним і запобігло б порушенням прав власників комерційних найменувань. Адже через відсутність реєстру комерційних найменувань сторонам складно довести використання саме комерційного (фірмового) найменування юридичної особи в судовому порядку. Реєстр комерційних (фірмових) найменувань може бути створений на базі Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, створеного відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань». Оскільки комерційне (фірмове) найменування є обʼєктом промислової власності, то право на ведення реєстру, експертизу назв і видачу охоронних документів слід надати національному органу інтелектуальної власності.
Міністерство цифрової трансформації України 5 жовтня 2020 р. презентувало оновлений застосунок «Дія 2.0». Щоб відкрити ТОВ і стати підприємцем, достатньо 15 хвилин. Однак застосунок не розв'язує питання перевірки наявності використання у найменуванні юридичної особи тотожного найменування іншої юридичної особи. Тому реєстр буде й надалі засмічуватися.[9]
Варто зазначити, що автором ще у 2013 р. було розроблено модельний закон «Про фірмові найменування» для країн-учасниць СНД, у якому врегульовано питання набуття та реалізації права ІВ на фірмові найменування. Подібні закони прийняті у Вірменії, Киргизстані, відповідні нормативні акти діють у багатьох економічно розвинених країнах.
Підсумовуючи зазначу, що висновок І. Якубівського, що в процесі оновлення ЦК України доцільно вилучити з нього норми про наукові відкриття та раціоналізаторські пропозиції, є необґрунтованим і не відповідає світовим тенденціям розвитку права ІВ. Потрібно дотримуватися принципу "не нашкодь" ("primum non nocere"). В праві, як і в медицині, він означає мінімізацію шкоди або уникнення її заподіяння при реалізації певних дій чи рішень, які можуть мати негативні наслідки. Хоча цей принцип найчастіше асоціюється з медичною етикою, його застосування поширюється і на правову сферу, особливо в питаннях захисту прав людини.
Література
1. Андрощук Г. О., Давимука С. А. Інтелектуальна власність у науково-технічній сфері: методи та принципи вартісної оцінки: монографія. К: Парламентське видавництво, 2014. 304 с.
2. Kamil Idris, Intellectual Property: A Power Tool for Economic Growth., WIPO Publication No 888. Geneva 2003, .377 р.
3. Якубівський, Ігор. Об’єкти права інтелектуальної власності з позиції рекодифікації цивільного законодавства України. Актуальні проблеми правознавства, 2021. №2. С.162-170.
4. Право інтелектуальної власності: Акад. курс: Підруч. для студ. вищих навч. закладів / О. П. Орлюк та ін. К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. 696 с.
5. Теорія і практика оцінювання результатів наукових дослі джень у сучасних реаліях: кол. моногр. / Богданов В.Л. та ін. Київ: Академперіодика, 2025. 258 с.
6. Булат Євгенія Наукове відкриття у контексті рекодифікації цивільного законодавства. Інтелектуальна власність в Україні. 2021. № 3. С. 23-25.
7. Методичні рекомендації про порядок складання, подачі і розгляду заяви на раціоналізаторську пропозицію, затверджені наказом Держпатенту №131 від 27.08.1995 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0131223-95#Text (дата звернення 26.09.2025)
8. Про раціоналізаторську діяльність в Україні: Проєкт Закону України від 05.02.2013 р. № 2193. URL: https://ips.ligazakon.net/document/view/jg1ox00a?an=3 (дата звернення 26.09.2025)
9. Геннадій Андрощук Протидія недобросовісним реєстраціям і використанню засобів індивідуалізації в умовах цифрової трансформації // Теорія і практика інтелектуальної власності. 2021. №1. С.48-67.