Новина про прийняття Парламентом за основу проєкту нового Цивільного кодексу України (законопроєкт № 15150 від 09.04.2026) у кінці квітня цього року сколихнула інфопростір. І поки медіа та публічні діячі переважно концентрувалися на суспільних дискусіях щодо змін у сфері сімейного права, бізнес та правова спільнота почали «копати глибше», занурюючись у вужчі тематики та оцінюючи перспективи нової юридичної реальності у випадку прийняття закону в найближчому майбутньому.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Однією з тем, що не лежать на поверхні, є право інтелектуальної власності (далі також – ІВ), яке й без того має гарний рівень регулювання й активно реформується в останні роки, проте все ж зможе отримати кілька суттєвих оновлень. Ця стаття про те, які зміни у сфері ІВ пропонують автори проєкту нового Цивільного кодексу України (далі також – ЦК).
Структура та підходи
Як у чинному, так і в новому ЦК регулюванню прав ІВ присвячена ціла окрема книга (книга 4). Хоча обсяг правового регулювання несуттєво змінився в сторону збільшення. Якщо чинна Книга 4 містить 12 глав (глави 35–46) та 91 статтю (статті 418–508), то проєкт ЦК у Книзі 4 налічує вже 115 статей (статті 592–706) у межах тих же 12 глав (глава 41–52). Серед структурних змін – поява окремої глави, присвяченої правам sui generis, а також виокремлення в самостійну главу регулювання прав на промислові зразки (яке раніше було поєднане з винаходами та корисними моделями). Показово, що проєкт нового ЦК більше не передбачає окремого регулювання прав на наукові відкриття та раціоналізаторські пропозиції. Ймовірно, це пов’язано як із поступовою втратою практичного значення цих конструкцій, так і з загальною тенденцією до перегляду «традиційних» для пострадянського права інститутів у сфері ІВ. Незмінним залишається підхід часткової кодифікації, за якого поряд із нормами кодексу продовжують діяти спеціальні закони, які деталізуватимуть та доповнюватимуть його положення.
Серед ключових цілей прийняття акту в пояснювальній записці автори вказують, зокрема, підвищення гарантій захисту цивільних прав, оновлення строкових механізмів та інструментів, гармонізацію з європейськими правопорядками та уніфікаційними актами, відрадянщення та модернізацію понятійного апарату. І це відчутно: аналіз норм свідчить про спробу авторів проєкту не лише технічно оновити, «очистити» кодекс та гармонізувати його зі спеціальним законодавством, а й наблизити регулювання до сучасних європейських підходів. Проєкт містить багато раніше невідомої цивільному законодавству термінології. Одним із найбільш дискусійних прикладів стала «доброзвичайність», яка вже викликає чимало критики через можливість надто широкого тлумачення.
Помітною є і зміна терміну «особисті немайнові права» на користь поняття «особисті права», що загалом характерно для всього проєкту ЦК. Підхід пов’язують із прагненням авторів розширити автономію людини та адаптувати правове регулювання до цифрової епохи. У сфері інтелектуальної власності це проявилося насамперед у значно детальнішому регулюванні особистих прав авторів, винахідників та інших творців об’єктів ІВ.
Також як єдиний термін для осіб, які мають майнові права, введено поняття «правоволоділець», що робить чіткішим та зручнішим застосування норм щодо ліцензування та використання об’єктів інтелектуальної власності.
Штучний інтелект та sui generis
Змістовно проєкт нового ЦК привертає увагу підходами до ШІ. З одного боку, проєкт не створює принципово новий інститут. Право особливого роду (sui generis) на неоригінальні об’єкти, згенеровані штучним інтелектом, уже існує в українському праві з 2022 року – після ухвалення нового Закону «Про авторське право і суміжні права». З іншого боку, проєкт ЦК робить справді фундаментальний крок. Якщо раніше права sui generis виглядали радше як виняток з авторського права, регулювання окремого випадку, то тепер Законодавець пропонує визнати: право інтелектуальної власності може існувати навіть без творчості. Причому це закріплено не десь у спеціальній нормі, а в статті 592 – базовій статті, яка визначає поняття та зміст права інтелектуальної власності. Фактично йдеться про нову дефініцію ІВ та нову теорію охороноздатності, де ключовим стає не лише творчий характер результату, а й сам факт існування економічно цінного цифрового об’єкта.
Помітно змінюється і сама логіка регулювання. У чинному законі йдеться про «комп’ютерну програму», тоді як проєкт ЦКУ вже оперує ширшим поняттям – «система штучного інтелекту». Так само уточнено критерій участі людини. Якщо зараз закон говорить про об’єкт, створений «без безпосередньої участі фізичної особи», то проєкт ЦК – вже «без безпосередньої творчої участі». Законодавець фактично визнає очевидне: людина майже завжди бере участь у генерації контенту за допомогою ШІ, але така участь не завжди є творчістю. Водночас саме тут відкривається величезна сіра зона. Де закінчується технічне використання системи й починається творчий внесок людини – проєкт поки чітко не пояснює.
Більш логічною виглядає і нова модель визначення суб’єкта права. Чинний закон прив’язує його до автора програми, спадкоємців, ліцензіатів чи правомірних користувачів програмного забезпечення. Проєкт ЦК спрощує конструкцію: суб’єктом права стає особа, яка здійснює правомірне використання системи штучного інтелекту. Тобто акцент переноситься не на розробника системи, а на користувача. Але й тут залишається відкрите питання: що саме вважатиметься «правомірним використанням» у світі підписок, корпоративних акаунтів, відкритих моделей та постійно змінюваних умов користування сервісами.
З’являються також положення про аналіз тексту та даних для тренування систем штучного інтелекту. Фактично проєкт ЦКУ легалізує data mining, automated analysis та використання контенту для навчання ШІ. І це одна з найважливіших новел, адже саме навколо цього сьогодні точаться головні глобальні спори: чи можна тренувати системи штучного інтелекту на чужому контенті без окремого дозволу правовласника. Український проєкт фактично відповідає: так, якщо правовласник прямо цього не заборонив. Це модель європейського підходу, де за замовчуванням використання дозволене, а власник прав має сам заявити про заборону. І це вже не лише питання авторського права, а серйозний економічний та політичний вибір – між максимальним контролем над контентом і розвитком ринку штучного інтелекту.
Авторські та суміжні права
Попри збереження значного масиву регулятивних норм, автори нового ЦК все ж роблять спроби переосмислити та модернізувати логіку регулювання авторських та суміжних прав: деякі норми деталізовано, інші – приведено у відповідність до норм спеціального закону. Окремі положення взагалі з'являються в українському законодавстві вперше.
Щодо авторських прав, ключові зміни полягають в наступному:
- розширено перелік об'єктів, на які авторське право не поширюється: прямо вказано, що такими також є технології створення твору, теорії, принципи, процедури, системи, способи, концепції та відкриття – навіть якщо вони описані чи проілюстровані у самому творі;
- уточнено момент виникнення авторських прав: тепер і ЦК, і Закон «Про авторське право та суміжні права» прямо визначатимуть, що твір вважається створеним з моменту надання йому будь-якої об’єктивної форми — письмової, електронної, речової тощо. Це допоможе уникнути можливих суперечностей між законами та спростить доказування авторства у спорах;
- розширено перелік особистих немайнових прав автора: якщо зараз ЦК та Закон «Про авторське право та суміжні права» містять переліки таких прав, більшою мірою співзвучні із загальними для всіх прав на об'єкти ІВ, то проєкт пропонує майже "каталог" особистих авторських прав. Серед них – право на назву твору, право присвоїти твору своє ім’я, право присвятити твір певній особі або події, а також право на репутацію автора. Такий підхід відповідає прагненням авторів проєкту посилити антропоцентричний фундамент права ІВ в умовах розвитку технологій.
Водночас частина нових термінів — зокрема «титулізація», «номіналізація» та «сакралізація» — виглядає незвично навіть для юристів. Тому виникає питання, наскільки така термінологія буде зручною та зрозумілою для судів, бізнесу й самих правовласників.
У сфері суміжних прав проєкт ЦК також пропонує низку нових конструкцій. Суттєво деталізовано особисті немайнові права суб’єктів суміжних прав. Якщо чинний ЦК майже не регулює ці питання, то проєкт окремо визначає права виконавців, виробників фонограм і відеограм, організацій мовлення тощо. По суті, кодекс у цій частині стає ближчим до спеціального законодавства.
Найбільш помітна з новел – поява нового, раніше не врегульованого об’єкта суміжних прав: преспублікації. Це пояснюється в першу чергу необхідністю приведення українського законодавства у відповідність до європейських стандартів. Визначення поняття «преспублікації» проєкт ЦК не містить. Виходячи з наявних наразі теоретичних матеріалів та публікацій IP-офісу, розуміємо, що це самостійний об’єкт суміжних прав, який покликаний захищати інтереси та права видавців і редакцій новинних матеріалів (статей, репортажів тощо), які інвестують значні ресурси в збір інформації, її обробку та публікацію. Потреба в такому захисті посилилася з розвитком онлайн-медіа та соцмереж (Instagram, Telegram тощо), де новинний контент став легко доступним і активно використовується агрегаторами новин та сервісами медіамоніторингу. У результаті медіа дедалі складніше контролювати використання своїх матеріалів і отримувати справедливу винагороду за їхнє поширення. Проєктом встановлено строк охорони – 2 роки з моменту першого опублікування, – порівняно короткий, однак на думку авторів, економічно виправданий.
Поява такого інституту демонструє спробу законодавця врахувати нові моделі поширення контенту та цифрового обігу інформації. Сумніви викликають лише два питання:
- Наскільки існування такого об'єкта відповідатиме положенням закону про те, що повідомлення про новини або інші факти, що мають характер звичайної пресінформації не охороняються авторським правом. Де межа між правовим регулюванням?
- Чи не обмежує запровадження регулювання та охорони такого об'єкта право на свободу слова та доступу до інформації?
Промислова власність
У сфері патентного права законодавець також пішов не лише шляхом технічного оновлення норм, а й фактично заклав нові концептуальні підходи до оцінки об’єктів права інтелектуальної власності.
Однією з найбільш дискусійних новел стало запровадження критерію «доброзвичайності». Цей термін у проєкті трапляється здебільшого в договірних конструкціях та нормах, що регулюють сімейні відносини, однак не оминув він і об'єктів ІВ. Саме ця ознака тепер пропонується як одна з умов придатності винаходів, корисних моделей та промислових зразків до набуття правової охорони. Проблема полягає в тому, що проєкт не встановлює чітких критеріїв «доброзвичайності». Отже, виникає цілком практичне питання: хто і за якими критеріями визначатиме, що є «доброзвичайним», а що – ні?
І якщо автори проєкту вказують, що ця ознака покликана надавати системі гнучкості без втрати ціннісних меж і дає змогу коректно реагувати на «креативні» конструкції зловживання правом, не вдаючись до надмірної імперативності, то критики та власне громадськість б'ють на сполох та звертають увагу на ризик надмірної дискреції для судів та державних органів при визначенні відповідності вимогам «доброзвичайності». Адже за відсутності чітких критеріїв така категорія потенційно може перетворитися на дуже гнучкий інструмент оцінки, а отже, і на джерело правової невизначеності для бізнесу. У сфері патентування це не менш важливо, ніж у сімейних відносинах, оскільки передбачуваність правового режиму має ключове значення для інвесторів та технологічних компаній.
Проєкт, на відміну від чинного ЦК, врегульовує особисті права на об’єкти промислової власності. Зокрема, прямо закріплюється право авторства. Це виглядає як спроба уніфікувати підхід до різних об’єктів права ІВ та посилити роль особистого зв’язку творця з результатом його діяльності, навіть у суто технічній сфері.
Змінюється і сама структура регулювання патентного права у кодексі. Якщо раніше винаходи, корисні моделі та промислові зразки фактично сприймалися як єдиний блок, тепер законодавець більш чітко розмежовує ці об’єкти: перед положеннями про промислові зразки окремо з’являється регулювання компонувань напівпровідникових виробів. На перший погляд, це виглядає лише як технічна зміна структури кодексу. Проте насправді вона демонструє загальну тенденцію проєкту: відмову від надто «узагальненого» підходу до прав ІВ та спробу врахувати специфіку кожного окремого об’єкта.
Об'єкти індивідуалізації
У частині торгових марок ключова новела полягає в тому, що проєктом ЦК прямо передбачено можливість зареєструвати як торгові марки власні імена, звуки, форми товарів або їх пакування. Нагадаємо, що раніше така можливість була передбачена тільки спеціальним законом, а в кодексі згадувалося лише про слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів. Це ще один крок у процесі гармонізації українського та європейського законодавства.
З’являється натяк на регулювання недобросовісного набуття прав на торговельні марки. Те, що зараз вирішується на рівні правозастосування (боротьба з trademark squatting, реєстрацією позначень «під чужий бізнес» або недобросовісним блокуванням брендів), проєкт підіймає до рівня самого Кодексу. Втілюється це у статтю 690, за якою наслідки недобросовісного набуття майнових прав на торговельну марку визначатиме закон. На перший погляд, це виглядає як технічна норма, однак її значення значно ширше. Фактично Кодекс визнає саму можливість існування ситуації, коли право на ТМ формально виникло й зареєстроване належним чином, але саме його набуття було недобросовісним. Для класичної моделі права інтелектуальної власності це доволі серйозна зміна акцентів: дедалі більшого значення набуває не лише факт реєстрації, а й поведінка заявника, його наміри та добросовісність при отриманні прав. Хоча напрями підходів визначатиме той самий згаданий у проєкті закон.
Також проєкт фактично посилює захист бізнесу, який реально використовував позначення ще до подання заявки іншою особою. Якщо компанія добросовісно використовувала торговельну марку або навіть здійснила значну підготовку до такого використання, вона зберігає право продовжувати це використання й після реєстрації ТМ іншою особою. Це важливий механізм проти ситуацій, коли формальна реєстрація використовується для «перехоплення» вже реального бренду чи комерційного позначення. Водночас саме категорії «добросовісності», «значної підготовки» чи меж допустимого продовження використання залишаються доволі оцінювальними. А отже, значна частина реального змісту цих норм, як і раніше, формуватиметься вже не стільки текстом Кодексу, скільки майбутньою судовою практикою.
Проєкт ЦКУ помітно переосмислює і регулювання комерційних найменувань. Загальний підхід формально зберігається: право, як і раніше, виникає з моменту першого використання без обов’язкової реєстрації. Однак сам інститут стає значно ближчим до моделі торговельних марок. Наприклад, проєкт уперше прямо вводить критерій схожості «до ступеня змішування», добре знайомий саме для спорів щодо ТМ. Водночас саме тут виникає і потенційний ризик – спори щодо комерційних найменувань дедалі більше залежатимуть від оцінювальних категорій (на кшталт «ступеня змішування») та сприйняття споживача, а отже і від ширшої експертної та судової дискреції. Та все ж тенденція зрозуміла: фактично комерційне найменування дедалі більше сприймається не просто як елемент найменування юридичної особи, а як повноцінний засіб індивідуалізації бізнесу на ринку.
Захист прав інтелектуальної власності
Зміни до механізмів захисту прав інтелектуальної власності є не менш показовими. Чинна стаття 432 ЦКУ сьогодні виглядає доволі вузькою та «антиконтрафактною» за своєю логікою: вилучення товарів, знищення контрафакту, митне блокування, компенсація. При цьому значна частина реального регулювання давно винесена у спеціальні закони, а сама система захисту ІВ виглядає фрагментарною та розпорошеною.
Проєкт ЦКУ пропонує значно ширший і більш сучасний підхід. Уже в статті 607 підставою для захисту визнається не лише саме порушення права ІВ, а і його невизнання, оспорювання або навіть створення загрози порушення. Тобто Кодекс поступово переходить від суто реактивної моделі до превентивного захисту.
Помітно змінюється і сама логіка відповідальності. Проєкт прямо дозволяє не лише стягнення збитків чи компенсації, а й стягнення доходу або прибутку порушника, отриманого внаслідок порушення права ІВ. Для української практики це важливий момент, адже в багатьох IP-спорах ключовою проблемою залишається саме складність доведення реальних збитків правовласника.
Водночас проєкт робить систему значно більш гнучкою. Якщо чинна стаття 432 фактично містить закритий перелік способів захисту, то нова стаття 608 прямо дозволяє застосовувати й «інші ефективні способи захисту». Це дає судам більше інструментів для реагування на нові цифрові моделі порушень, у тому числі договірні.
Замість висновку
Чи дійдуть усі ці новели до фінальної редакції Кодексу – питання відкрите. Однак уже сьогодні проєкт показує, яким законодавець бачить майбутнє права інтелектуальної власності: більше гнучкості, більше оцінювальних категорій і значно більше запитань, відповіді на які доведеться шукати судам.