Кожна категорія судових спорів має свою процесуальну специфіку. Але спори щодо торговельних марок – це специфіка у квадраті. Особливо коли йдеться про визнання торговельної марки недійсною через її схожість з іншим позначенням, чи не одну з найпоширеніших категорій ТМ-спорів.
![]() |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
На перший погляд, питання у таких справах виглядає доволі просто: чи є два позначення настільки схожими, що споживач може їх сплутати? Проте щойно це питання потрапляє до суду, проста візуальна оцінка швидко обростає фонетичними, семантичними та графічними критеріями, аналізом домінантних елементів, однорідності товарів і послуг та, зрештою, необхідністю визначити те саме «загальне враження» від позначень.
Чи справді для цього завжди потрібні спеціальні знання – питання дискусійне. Втім, українська судова практика наразі переважно рухається шляхом залучення експертів, а висновок експерта фактично став стандартним елементом доказової бази у спорах про схожість торговельних марок.
Звідси виникає й окрема процесуальна тактика. Позивач, який заздалегідь готується до спору, нерідко приходить до суду вже з висновком експерта, або й кількома; відповідач шукає власного експерта чи слабкі місця у дослідженні опонента; у матеріалах справи з’являються два, а іноді й більше висновків із протилежними результатами. І тоді питання «чи схожі торговельні марки?» поступається іншому: як суду встановити істину між кількома професійно оформленими, але взаємовиключними відповідями?
Саме тому варто розібратися, наскільки експертиза справді є процесуальною «панацеєю» у спорах про недійсність торговельних марок, де проходять межі її доказової цінності та які інші інструменти можуть підтвердити або поставити під сумнів висновки експерта.
Як експертиза стала центральним доказом у спорах про схожість ТМ?
Схожість до ступеня змішування за своєю природою є оціночною категорією. А суди, як правило, не люблять, та і не можуть будувати рішення виключно на суб’єктивному враженні. Тому історично цілком природним стало прагнення «заземлити» таку оцінку на чомусь, що принаймні виглядає об’єктивним і професійно верифікованим, – висновку особи зі спеціальними знаннями.
Так експертиза поступово стала базовим інструментом доказування у спорах про схожість ТМ. Вона дає суду формалізовану методику, набір критеріїв і професійно оформлену відповідь на питання, яке інакше довелося б вирішувати значною мірою через власне сприйняття.
Однак процесуальна вага експертизи не означає її процесуальної безумовності. Висновок експерта залишається лише одним із доказів, який має відповідати встановленим законом вимогам і підлягає оцінці судом нарівні з іншими матеріалами справи. Саме з цього й варто почати розмову про реальне місце експертизи у ТМ-спорах, а також про простір для її альтернатив.
Експертиза у процесуальному законодавстві: основні вимоги
Як засіб доказування, висновок експерта застосовується у всіх видах судового процесу. Спільними та визначальними рисами для експертизи є:
- Спеціальні знання як передумова експертизи. Експертиза потрібна там, де встановлення певних обставин потребує знань, якими суд не зобов'язаний володіти. Водночас питання, поставлені експерту, мають залишатися у межах його спеціальних знань і не можуть підміняти собою правову оцінку, яку здійснює суд.
- Професійність та відповідальність експерта. За визначенням судовий експерт – це особа зі спеціальною кваліфікацією, яка несе персональну відповідальність за наданий висновок, а за завідомо неправдивий висновок – кримінальну відповідальність. Такий високий законодавчий стандарт професії експерта породжує високий рівень довіри суду до їх висновків.
- Два шляхи появи висновку у справі. Ініціатором експертизи може бути сторона провадження, яка замовляє висновок експерта самостійно, зокрема до звернення до суду, або суд, який призначає експертизу у процесі розгляду справи. Втім, незалежно від суб'єкта ініціювання, суд оцінює такі висновки за загальними правилами оцінки доказів – незалежно від того, чи був він підготовлений на замовлення сторони, чи за ухвалою суду.
- Відсутність наперед встановленої доказової сили. Попри особливий статус експерта, його висновок не є обов'язковим для суду і не має заздалегідь встановленої сили. Суд зобов'язаний оцінити його разом з іншими доказами та може відхилити такий доказ, належно мотивувавши таке рішення. Це правило є основним орієнтиром у випадках, коли у матеріалах однієї справи є декілька висновків з взаємовиключними результатами.
Що не так з експертизами ТМ і звідки беруться протилежні висновки?
У спорах щодо ТМ ситуація, коли два експерти дають протилежні відповіді на одне й те саме питання, давно не є винятком. І проблема тут не завжди в конкретному висновку. Значна частина суперечностей закладена вже у самій логіці дослідження схожості.
Проблема 1. Методика структурує оцінку, але не усуває суб'єктивність. Методичні рекомендації задають експерту певний алгоритм: оцінювати загальне враження від позначень, їх фонетичну, графічну та семантичну схожість, визначати домінантні елементи тощо. Але алгоритм – це ще не формула.
Поняття на кшталт «перше зорове сприйняття», «загальне враження» чи «домінуючий елемент» за своєю природою залишають простір для оцінки. Проблема особливо помітна тоді, коли різні критерії ведуть у різні боки: фонетика свідчить на користь схожості, графіка – проти, семантика взагалі дає третій результат. Методика допомагає структурувати таку оцінку, але не завжди дає відповідь, який із критеріїв має переважити.
Тому два експерти можуть однаково коректно пройти тим самим методичним шляхом і прийти до різних висновків.
Проблема 2. Щоб оцінити ТМ «у цілому», експерт змушений розкласти її на частини. Логіка порівняння ТМ виходить із загального враження від позначень. Це відповідає поведінці споживача: він не розкладає знак на фонетичні, семантичні та графічні компоненти, а сприймає його цілісно.
Експерт, навпаки, щоб обґрунтувати власний висновок, майже неминуче змушений зробити саме те, чого не робить споживач: виділити окремі елементи, встановити їх значення, порівняти між собою, визначити домінуючі та другорядні частини й часто методами елементарної математики визначити результат на основі співставлення кількості збігів із кількістю розбіжностей.
У цьому є певний парадокс: чим детальніше і професійніше виглядає експертний аналіз, тим далі він іноді відходить від того поверхневого сприйняття, яке намагається відтворити.
Проблема 3. Експерт бачить лише ті матеріали, які йому надали. Особливо гостро ця проблема проявляється у висновках, підготовлених на замовлення сторони до початку судового спору.
Експерт працює не у вакуумі. Він отримує конкретний набір матеріалів, сформульовані питання і певний фактичний контекст. І цей контекст здебільшого формує саме замовник дослідження.
Позивач, наприклад, може надати матеріали, які підтверджують певне семантичне прочитання оспорюваної ТМ, але не надати документи щодо історії її створення, походження позначення або іншого значення відповідного слова, які могли б підтримати позицію відповідача.
Це не означає упередженості експерта. Але формально незалежний експерт цілком може працювати з інформаційно одностороннім масивом даних. І тоді якість висновку залежить не лише від професійності експерта, а й від повноти тієї картини, яку перед ним сформували.
Проблема 4. Формулювання питання частково визначає майбутню відповідь. У ТМ-спорах має значення не лише те, які матеріали передані експерту, а й те, що саме його попросили встановити.
Межі експертного дослідження задаються питаннями. І різниця між формулюваннями «чи є позначення схожими?», «чи є вони схожими настільки, що їх можна сплутати?» або «чи здатне використання позначення викликати асоціацію з іншою ТМ?» - далеко не редакційна.
Фактично сторона ще на етапі постановки питання визначає оптику майбутнього дослідження. Тому якість експертизи починається не з першої сторінки висновку, а значно раніше – з того, наскільки нейтрально, точно і повно сформульовано завдання експерту.
Проблема 5. Експерт досліджує юридично зафіксований об'єкт, а споживач – ринкову реальність. ТМ у свідоцтві та ТМ на полиці магазину – не завжди одне й те саме візуальне явище.
Словесне позначення може використовуватися у конкретному шрифті, кольорі, разом з іншими графічними елементами, фірмовим найменуванням чи оформленням упаковки. Споживач бачить саме цей комплекс. Експерт же часто досліджує позначення у тому вигляді, у якому воно отримало правову охорону.
Тому експерт може моделювати сприйняття споживача, але він не відтворює автоматично ту саму інформаційну картину, яку цей споживач реально бачить на ринку.
Проблема 6. «Пересічний споживач» теж не є універсальною категорією.
Навіть якщо погодитися, що кінцевим орієнтиром є сприйняття споживача, залишається ще одне питання: якого саме?
Рівень уваги покупця недорогого товару першої потреби, професійного обладнання, фармацевтичної продукції або B2B-послуг очевидно відрізняється. Відрізняється й обсяг інформації, який такий споживач аналізує перед придбанням товару чи послуги.
Тому сама фігура «пересічного споживача», до якої апелює експерт, потребує конкретизації через відповідний ринок, категорію товарів і модель поведінки покупця. Інакше посилання на споживче сприйняття ризикує залишитися ще однією абстракцією.
У підсумку проблема суперечливих експертних висновків у ТМ-спорах значно глибша, ніж просто помилка одного з експертів. Вона може виникати одночасно на рівні методики, матеріалів, постановки питань, моделі споживчого сприйняття і самого предмета дослідження.
Чим глибше експерт заходить у питання ймовірності змішування, тим складніше провести межу між застосуванням спеціальних знань і фактичним розв'язанням того питання, відповідь на яке зрештою має дати суд.
Не експертизою єдиною: чим перевірити, доповнити або замінити висновок експерта?
Якщо висновок експерта не має наперед встановленої сили, логічно виникає наступне питання: чим його перевіряти? І відповідь далеко не завжди полягає у замовленні ще однієї експертизи. У розпорядженні сторін є цілий набір інструментів.
1. Соціологічне опитування: запитати тих, чиє сприйняття ми намагаємося встановити
Якщо визначальним критерієм схожості є сприйняття пересічного споживача, цілком природним виглядає бажання звернутися безпосередньо до цього споживача.
Перевага соціологічного опитування очевидна: замість судження однієї особи про те, як повинен сприймати позначення споживач, суд отримує дані про фактичне сприйняття певної вибірки. Водночас така математична привабливість легко вводить в оману. Результат залежить від складу вибірки, коректності питань, способу демонстрації позначень і того, чи справді респонденти представляють релевантну групу споживачів.
До соціології Верховний Суд ставиться саме як до одного з доказових інструментів, але не як до обов’язкового тесту на змішування. У постанові КГС ВС від 2 лютого 2023 року у справі № 910/14228/21 Суд відкинув підхід апеляційного суду, за яким можливість асоціації та плутанини мала обов’язково підтверджуватися документованими випадками фактичного змішування, зокрема соціологічним опитуванням. Закон такої вимоги не встановлює.
Ця логіка отримала розвиток у постанові КГС ВС від 14 квітня 2026 року у справі № 910/8173/24. Суд підтвердив правильність оцінки звіту про соціологічне опитування у сукупності з іншими доказами, але наголосив: юридично значущою є сама можливість сплутування ТМ, а не лише зафіксована частка споживачів, які фактично їх плутають.
Водночас дослідження споживчого сприйняття не набуває статусу експертного висновку. Показовою є справа № 910/16718/20 щодо ТМ «Фурацилін»: маркетингове дослідження ГО «Українська асоціація маркетингу» Суд оцінив саме як письмовий доказ за правилами статей 86 і 91 ГПК України у сукупності з іншими доказами. Такий підхід відображений у постанові КГС ВС від 26 лютого 2026 року.
2. Докази реального ринкового контексту
У деяких справах кориснішим за абстрактне порівняння двох позначень може виявитися сам ринок. Йдеться про матеріали щодо фактичного використання позначень, оформлення товарів, каналів їх продажу, характеристик цільової аудиторії, історії походження ТМ, семантичного значення окремих елементів, а за наявності – й про реальні випадки помилкових звернень чи змішування.
Такі матеріали особливо важливі там, де експерт працював з обмеженим або односторонньо сформованим масивом вихідних даних. Вони не обов’язково дають суду готову відповідь на питання про схожість, але можуть суттєво змінити контекст, у якому оцінюється експертний висновок.
При цьому важливо не перебільшувати їх значення: у спорах про недійсність ТМ суд насамперед перевіряє відповідність позначення умовам правової охорони у юридично релевантний момент, а фактичне змішування на ринку не є обов’язковою передумовою для встановлення можливості змішування. Саме тому такі докази радше доповнюють доказову конструкцію, ніж підміняють собою основний правовий тест.
3. Рецензія на висновок експерта: перевірити не відповідь, а шлях до неї
Рецензія має завданням показати, наскільки надійно експерт прийшов до вже сформульованої відповіді.
Саме через рецензію зручно атакувати слабкі місця дослідження: неправильне або вибіркове застосування методики, неповноту вихідних матеріалів, суперечність між дослідницькою та резолютивною частинами, необґрунтоване визначення домінантних елементів чи вибір лише тих критеріїв, які підтримують кінцевий висновок.
Практика у справі № 910/14228/21 тут особливо показова. Під час нового розгляду апеляційний суд оцінив рецензію на комісійний експертний висновок разом з поясненнями сторін та іншими доказами, окремо зауваживши, що сама рецензія не є повторною чи додатковою експертизою. Верховний Суд відобразив цей підхід у постанові від 8 квітня 2025 року.
Тому цінність рецензії не в тому, щоб створити «ще одну думку експерта», а в тому, щоб дати суду професійний інструментарій для перевірки того, наскільки сам висновок витримує методичну та логічну критику.
4. Виклик експерта до суду: змусити висновок витримати пояснення
Не кожний сумнів щодо експертизи потребує ще одного дослідження. Часто достатньо поставити питання самому експерту.
Частина п’ята статті 98 ГПК України прямо передбачає право суду за заявою учасника справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку. Жодних спеціальних додаткових підстав Кодекс для такого виклику не встановлює.
У ТМ-спорах цей механізм особливо корисний там, де письмовий текст залишає відкритими питання: чому один критерій отримав більшу вагу за інший, на чому базується певне семантичне тлумачення, чому окремий елемент визнано домінуючим або як саме експерт врахував суперечливі вихідні дані.
5. Додаткова, повторна і комісійна експертиза
Якщо суперечності неможливо усунути оцінкою наявного висновку, рецензією чи поясненнями експерта, процесуальний закон передбачає механізми нового експертного дослідження.
Показова знову ж таки справа № 910/14228/21. Через наявність взаємовиключних висновків сторін апеляційний суд призначив комісійну судову експертизу у сфері ІВ. Верховний Суд у постанові від 24 жовтня 2024 року детально аналізував цей процесуальний шлях і сам факт призначення експертизи саме для усунення суперечностей між уже наявними висновками.
6. Самостійна оцінка ТМ судом: іноді спеціальні знання взагалі не потрібні
Найрадикальніша альтернатива експертизі – довести, що питання може бути вирішене без неї. Іноді важливо не принести суду більше висновків, а пояснити, чому конкретний із них є методично надійнішим і краще узгоджується з іншими матеріалами справи.
У постанові КГС ВС від 20 лютого 2018 року у справі № 922/3136/16 Суд прямо зазначив, що єдиною підставою для призначення експертизи є потреба у спеціальних знаннях. У конкретному спорі щодо позначень «EconomClass» та «DiskontPlace» такої потреби Суд не побачив, оскільки питання схожості належало до компетенції звичайного пересічного споживача.
Показово, що цей підхід не залишився ізольованим. У постанові КГС ВС від 9 лютого 2023 року у справі № 910/5028/21, яка вже безпосередньо стосувалася невідповідності заявленого позначення «MIRONOFF» умовам правової охорони, Верховний Суд наголосив: сприйняття ТМ пересічним споживачем відіграє вирішальну роль, а експертні висновки суд також має оцінювати саме з цієї позиції.
Отже, навіть у справах, де експертиза фактично стала стандартом, експерт не має монополії на оцінку схожості.
Висновок
У спорах про недійсність ТМ експертиза давно стала майже рефлекторною процесуальною відповіддю на складне питання схожості. Але саме в цьому і криється ризик: професійно оформлений висновок дуже легко почати сприймати як заміну судовій оцінці.
Насправді ж експерт лише пропонує одну з моделей відповіді – побудовану на конкретній методиці, конкретному наборі матеріалів і конкретному розумінні того, як поводиться пересічний споживач. Тому сильна позиція у ТМ-спорі – це не пошук одного «вирішального» висновку, а побудова доказової системи, в якій експертиза перевіряється соціологією, ринковим контекстом, рецензією, поясненнями експерта та, зрештою, критичною оцінкою самого суду.
Експертиза може бути центральним доказом. Але вона не повинна ставати процесуальною панацеєю. Бо там, де суд перестає перевіряти експерта, експерт непомітно починає вирішувати спір замість суду.





