Організацію робочого часу регулює книга друга «Індивідуальні трудові відносини», розділ II «Умови праці», глава 1 «Робочий час» проєкту Трудового кодексу України від 15.01.2026 № 14386 (далі — ТК). Ця глава ТК прописана в контексті міжнародних трудових стандартів, зокрема Директиви 2003/88/ЄС від 04.11.2003 «Про деякі аспекти організації робочого часу».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У цій главі ТК уже не прописані такі форми організації праці, як надомна робота (ст. 60-1 КЗпП України) та дистанційна робота (ст. 60-2 КЗпП України). За ст. 54 ТК це види трудового договору.
Поняття та види робочого часу
Поняття робочого часу (ст. 114)
На відміну від глави IV «Робочий час» КЗпП України, ця глава ТК визначає поняття робочого часу як «будь-який період, протягом якого працівник повинен виконувати трудові обов’язки та/або перебувати у розпорядженні роботодавця відповідно до положень колективних угод, договорів, актів роботодавця, умов трудового договору».
Водночас визначені й періоди, що включаються в робочий час. Наприклад, «періоди чергувань (очікування) у встановленому законодавством порядку» (п. 4 ч. 2 ст. 114 ТК). Також ця глава ТК регламентує види робочого часу:
Нормальна тривалість робочого часу (ст. 115)
Як і за ст. 50 КЗпП України, норма тривалості робочого часу «не може перевищувати 40 годин протягом кожного семиденного періоду». Водночас визначено, що максимальна тривалість робочого часу працівників «не повинна перевищувати 48 годин протягом кожного семиденного періоду з урахуванням понаднормових годин» (ч. 4 ст. 115 ТК).
Максимальна тривалість робочого дня (зміни) не може перевищувати 12 годин протягом будь-яких 24 годин. Отже, регламентується норма тривалості робочого часу протягом кожного семиденного періоду, а не тижня, та максимальна тривалість робочого дня (зміни). Не прописано, що норма тривалості щоденної роботи становить 8 годин, як у ст. 50 КЗпП України.
Скорочена тривалість робочого часу (ст. 116). Ця правова норма, як і ст. 51 КЗпП України, визначає правовий механізм скорочення тривалості робочого часу з метою охорони здоров’я працівників та безпеки праці.
Новацією цієї правової норми є скорочена тривалість робочого часу «для вагітних працівниць, працівниць, які нещодавно народили, та працівниць, які вигодовують дитину» (п. 4 ч. 1 ст. 116 ТК).
Отже, для окремих категорій працівників залежно від віку, стану здоров’я, умов праці та інших чинників відповідно до законодавства встановлюється скорочена тривалість робочого часу.
Робочий час неповної тривалості (ст. 117). На відміну від ст. 56 «Неповний робочий час» КЗпП України, ця правова норма визначає дефініцію «робочий час неповної тривалості» та категорії працівників, яким роботодавець зобов’язаний встановити робочий час неповної тривалості за їхньою заявою. Отже, фактично регламентується правовий механізм часткової зайнятості.
Гарантії для працівників, яким встановлено робочий час неповної тривалості (ст. 118)
Новацією цієї глави є правовий механізм надання гарантій для працівників, яким встановлено робочий час неповної тривалості. До прикладу, «забезпечення права таких працівників на професійний розвиток».
Ця правова норма прописана у контексті: 1) Рамкової директиви 2000/78/ЄС (зайнятість та професійна діяльність), що встановлює загальні рамки щодо дискримінації за ознакою віку, обмежених можливостей особи та іншими ознаками; 2) Директиви 2019/1152/ЄС (прозорі та передбачувані умови праці), що спрямована на покращення умов праці, забезпечення прозорості та права працівників на передбачувану зайнятість; 3) Директиви 2006/54/ЄС (рівні можливості), що забезпечує реалізацію принципів рівноправного поводження щодо чоловіків та жінок у питаннях працевлаштування; 4) Директиви 91/533/ЄЕС (інформація щодо зайнятості), що зобов’язує роботодавців письмово повідомляти працівників щодо умов трудового договору.
Робота на умовах неповної тривалості робочого часу не тягне для працівника обмеження його трудових прав щодо обчислення трудового стажу, страхового стажу, тривалості щорічної оплачуваної відпустки чи інших трудових прав.
Отже, регламентуються загальні стандарти праці, рівності та умов зайнятості, включно з вимогами щодо прозорості умов праці, протидії дискримінації та захисту трудових прав.
Робота в нічний час (ст. 119)
Ця правова норма визначає дефініцію «нічний час» як час із двадцять другої до шостої години. Водночас визначена дефініція «нічний працівник» та тривалість робочого часу нічного працівника.
Визначені категорії працівників, яких забороняється залучати до роботи в нічний час. До прикладу, «вагітних працівниць, працівниць, які нещодавно народили, та працівниць, які вигодовують дитину», а не «вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років» (ст. 55 КЗпП України).
Регламентуються й інші аспекти організації робочого часу щодо осіб з обмеженими можливостями. Отже, ця правова норма регламентує правовий механізм організації роботи в нічний час.
Понаднормований робочий час (ст. 120). У цій правовій нормі, на відміну від ст. 62 КЗпП України, визначено поняття понаднормованого робочого часу — «час, протягом якого працівник виконує трудові обов’язки понад встановлену норму тривалості робочого часу за вказівкою або погодженням роботодавця».
Водночас прописані виняткові випадки залучення працівників до понаднормованої роботи без згоди працівника та з обов’язковим попереднім повідомленням представників працівників. Також прописано залучення працівника до понаднормованої роботи лише за його згодою у випадках, визначених колективними угодами, договорами, а також як виняток (ч. 4 ст. 120 ТК).
Визначені категорії працівників, яких забороняється залучати до понаднормованої роботи. До прикладу, працівників віком до 18 років.
Отже, ця правова норма визначає правовий механізм надурочної роботи та обмеження надурочних робіт для окремих категорій працівників. Граничні норми застосування надурочних робіт, передбачені ст. 65 КЗпП України, значно збільшені.
Поняття та види режимів робочого часу
Режим робочого часу (ст. 121). Новацією цієї правової норми є визначення поняття, порядку встановлення та видів режимів робочого часу. Режим робочого часу — це «порядок розподілу і використання робочого часу в межах робочого дня (зміни), тижня, місяця або іншого облікового періоду». Режим робочого часу встановлюється:
Скорочення: правила внутрішнього трудового розпорядку – ПВТР.
Види режиму робочого часу:
- спеціальний: підсумований облік робочого часу, гнучкий режим робочого часу, змінний режим робочого часу. Інші режими робочого часу;
- загальний.
Режим робочого часу та обліку робочого часу на транспортних, сільськогосподарських, енергетичних підприємствах, у медичних установах, закладах соціального забезпечення, а також у морському та річковому судноплавстві й інших сферах господарської діяльності відрізняється від норм, встановлених у цій главі ТК.
Особливості часу роботи та обліку робочого часу у цих сферах діяльності встановлюються законодавством, колективним договором. Зазначу, що для водіїв діє Директива 2002/15/ЄС.
Іншим режимом робочого часу є поділ робочого дня на частини. Отже, ця правова норма визначає поняття та види режиму робочого часу, але не регламентує «інші режими робочого часу, передбачені законодавством».
Загальний режим робочого часу (ст. 122). Новацією цієї глави ТК є визначення загального режиму робочого часу з незмінною кількістю робочих днів на тиждень. Працівникам установлюється, як правило, п’ятиденний робочий тиждень із двома вихідними днями. У визначених випадках встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем.
Отже, як і за ст. 52 КЗпП України, прописано два види робочого тижня — п’ятиденний і шестиденний — та регламентується розподіл робочого часу в межах тижня.
Режим із підсумованим обліком робочого часу (ст. 123)
На відміну від ст. 61 «Підсумований облік робочого часу» КЗпП України, режим обліку робочого часу встановлюється «у випадках неможливості додержання встановленої для працівників денної або тижневої норми тривалості робочого часу».
Обліковий період встановлюється в колективному договорі й зазвичай не може перевищувати чотирьох календарних місяців. Тривалість роботи з підсумованим обліком робочого часу протягом дня (зміни) не має перевищувати 12 годин. Оплата за всі години понаднормованої роботи проводиться в кінці облікового періоду.
Отже, в цій правовій нормі, що має десять частин, прописані різні аспекти режиму підсумованого обліку робочого часу та правовий механізм обліку робочого часу.
Гнучкий режим робочого часу (ст. 124)
На відміну від ст. 60 «Гнучкий режим робочого часу» КЗпП України, ця правова норма визначає поняття гнучкого режиму робочого часу як «спеціального режиму робочого часу, що передбачає саморегулювання працівником часу початку, закінчення роботи та тривалості робочого часу впродовж робочого дня за умови додержання денної, тижневої чи іншої, встановленої на певний обліковий період (тиждень, місяць, квартал, рік тощо), норми тривалості робочого часу».
Отже, в цій правовій нормі, що має дев’ять частин, всебічно прописаний правовий механізм запровадження гнучкого режиму робочого часу, але не як форми організації праці (ч. 3 ст. 60 КЗпП України).
Змінний режим робочого часу (ст. 125)
На відміну від ст. 58 «Робота змінами» КЗпП України, ця правова норма визначає роботу змінами як спеціальний режим робочого часу, за яким працівники послідовно змінюють один одного на одних і тих самих робочих місцях відповідно до графіка змінності.
На відміну від ст. 58 КЗпП України, затвердження графіків змінності та їх зміст здійснюються у порядку, встановленому колективним договором або актом роботодавця, що затверджується за результатами консультацій із представниками працівників, а не правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Водночас тривалість міжзмінного відпочинку прописана як у ст. 59 «Перерви між змінами» КЗпП України.
Отже, ця правова норма визначає організацію робочого часу у разі змінного режиму робочого часу та деякі вимоги до графіків змінності.
Облік робочого часу
Облік робочого часу (ст. 126)
Новацією цієї глави ТК є регламентація ведення обліку робочого часу працівників. Форма і порядок його ведення визначаються роботодавцем. Працівник має право на безоплатне отримання інформації про свій відпрацьований робочий час, який обліковується роботодавцем.
На мій погляд, роботодавець зобов’язаний вести в установленому порядку облік робочого часу, фактично відпрацьованого кожним працівником, у тому числі часу виконання надурочних робіт, часу роботи у вихідні дні та неробочі святкові дні.
Отже, ця правова норма викладена в загальних рисах. У цій правовій нормі доцільно прописати установлений порядок ведення обліку робочого часу.
На мій погляд:
1. Глава 1 «Робочий час» ТК регламентує:
- мінімальні вимоги до безпеки й охорони здоров’я у сфері організації робочого часу та прописана з урахуванням міжнародних трудових стандартів;
- правовий механізм визначення видів робочого часу, режимів та обліку робочого часу.
2. У контексті ст. 22 Конституції України необхідно доповнити відповідні статті цієї глави ТК положеннями, які фактично «втрачені»:
- тривалість робочого дня (зміни), що безпосередньо передує неробочому святковому дню, зменшується не менше ніж на одну годину для всіх працівників, крім тих, яким установлено скорочену тривалість робочого часу (ст. 53 КЗпП України);
- тривалість роботи (зміни) у нічний час скорочується на одну годину, окрім визначених випадків (ст. 54 КЗпП України).
3. Наявні й інші суперечності щодо реалізації трудових прав.
4. Захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів у сфері організації робочого часу мають здійснювати професійні спілки через соціальний діалог, колективні договори та угоди.
5. Оскільки ст. 115 «Нормальна тривалість робочого часу» ТК фактично регламентує норму тривалості робочого часу, доцільно змінити її назву.
6. Доцільно передбачити такі положення:
- розподіл робочого часу може здійснюватися в межах стиснутого (скороченого) робочого тижня, що складається з чотирьох або чотирьох з половиною днів, за умови, що тижнева тривалість робочого часу не перевищує встановлену законом норму;
- норма тривалості щоденної роботи становить 8 годин. Максимальна тривалість щоденної роботи не повинна перевищувати 10 годин у межах нормальної тривалості робочого тижня (40 годин). Для окремих видів діяльності, підприємств чи професій колективною угодою може бути встановлена 12-годинна тривалість щоденної роботи з подальшим відпочинком тривалістю не менше 24 годин;
- на роботах, де це необхідно внаслідок особливого характеру праці, робочий день може бути поділений на частини у встановленому законом порядку за умови, що загальна тривалість робочого часу не перевищує нормальну тривалість щоденної роботи;
- змінна робота застосовується у випадках, коли тривалість виробничого процесу перевищує допустиму тривалість робочого дня, а також з метою ефективного використання обладнання, збільшення обсягу продукції чи надання послуг;
- кожен працівник, який протягом шести місяців відпрацював у нічний час не менше 120 годин, має проходити медичний огляд за рахунок роботодавця;
- термін «інвалід» доцільно замінити на дефініцію «особа з інвалідністю» або «особа з обмеженими можливостями».
7. Доцільно передбачити норму «Інші режими робочого часу» як бланкетну.