 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
З цікавістю ознайомилися з експертною думкою к.ю.н. п. Олени Львової, розміщеною на сайті консервативного руху «Всі разом!» під назвою «Що насправді означає рішення Верховного Суду у справі про встановлення «фактичних шлюбних відносин» між двома чоловіками».
У першому абзаці публікації цілком коректно викладено суть справи: Верховний Суд у своїй постанові про встановлення факту «фактичних шлюбних відносин» між двома чоловіками підтвердив рішення попередніх інстанцій. Суд касаційної інстанції відхилив скаргу громадської організації «Всі разом!».
Нагадаємо: ГО «Всі разом!» подала касаційну скаргу до Верховного Суду після того, як програла апеляцію. «Всі разом!» оскаржували рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10.06.2025 у справі № 754/12856/24, яким було встановлено факт проживання однією сім’єю Зоряна Кіся та Тимура Левчука. Суди апеляційної та касаційної інстанцій відхилили відповідні скарги, оскільки рішення Деснянського райсуду жодним чином не зачіпало права та інтереси ГО «Всі разом!».
Попри те, що наша позиція є діаметрально протилежною до позиції пані О. Львової, ми майже повністю погоджуємося з її експертною оцінкою, викладеною в згаданій публікації.
Сам факт появи такої публікації треба вважати добрим знаком. По-перше, наші опоненти визнали і прийняли рішення суду, проявивши повагу до української судової системи. По-друге, дискусія нарешті переходить у фахове, юридичне русло і стає раціональною, а не емоційною. По-третє, авторка справедливо зазначає, що рішення суду не змінює законодавчих норм і не торкається визначення шлюбу. Це твердження фахової юристки фактично нівелює аргументацію апеляційної і касаційної скарг руху «Всі разом!», які будувалися саме на тезах про «зазіхання на Конституцію» і «руйнування інституту шлюбу».
Ми також цілком погоджуємося з авторкою в іще одному принциповому моменті: визнання факту проживання однією сім’єю (фактичних шлюбних відносин) не створює правових наслідків, тотожних тим, що їх створив би зареєстрований шлюб.
Однак з однією тезою пані Львової ми погодитися не можемо. Це твердження про те, що рішення судів у справі № 754/12856/24 начебто породжують потенційну правову колізію.
На наше переконання, у цьому випадку йдеться не про правову колізію, а про прогалину в законодавстві. Адже колізія — це суперечність між нормами права, які регулюють одні й ті самі суспільні відносини. Натомість прогалина — це відсутність норми, необхідної для регулювання таких відносин. Образно кажучи, колізія — це ситуація, коли два дорожні знаки суперечать один одному, а прогалина — це коли нової дороги взагалі немає на мапі, хоча автомобілі туди вже їдуть.
Якщо — за словами О. Львової — суд своїм рішенням не створив нової норми права, яка конфліктувала б з існуючою нормою, то він не міг породити і нову правову колізію.
Отже, рішення українських судів у справі № 754/12856/24 лише роблять існуючу прогалину в законодавстві очевидною.
Однією з основних причин виникнення прогалин є поява нових суспільних відносин, які не могли бути повною мірою враховані законодавцем на момент прийняття відповідних норм. У науковій літературі підкреслюється, що прогалини є об’єктивним наслідком динаміки суспільного розвитку: право неминуче «відстає» від соціальних змін, а тому правозастосування змушене шукати інструменти для їх подолання.
Саме таку ситуацію ми маємо сьогодні в Україні: існують суспільні відносини, які не могли бути повною мірою враховані законодавцем на момент прийняття Сімейного кодексу України майже чверть століття тому — у 2002 році.
З одного боку, чинне законодавство не передбачає можливості державної реєстрації шлюбу між громадянами України однієї статі чи будь-якої іншої форми визнання одностатевих сімей. З іншого боку, законодавство не містить заборони існування таких сімейних відносин. Розвиток суспільних відносин та правових систем інших держав призвів до того, що громадяни України можуть укладати шлюби або реєструвати партнерства за кордоном відповідно до права іноземних держав.
Очевидно, що прогалина в законодавстві може бути остаточно усунена лише законодавчим шляхом. Внесення відповідних змін до чинного законодавства і запровадження тієї чи іншої форми реєстрації одностатевих союзів в Україні сприятиме подоланню законодавчої прогалини щодо визнання гомосексуальних партнерів офіційно членами сім’ї, наданню одностатевим парам низки прав і переваг, які на сьогодні надаються виключно гетеросексуальному подружжю. (Реалізація конституційно-правових норм про права людини щодо сексуальних меншин (порівняльно-правове дослідження).
Водночас юридична наука виокремлює два способи подолання прогалин: аналогію закону та аналогію права. Ці способи слід застосовувати, поки прогалина не буде усунута законодавцем.
Сімейний кодекс України прямо передбачає застосування аналогії закону. Відповідно до пункту 1 статті 10 СКУ, якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону)». Отже, сам законодавець визнає можливість існування (виникнення) прогалин і передбачає інструмент для їх подолання.
Таким чином, проблема полягає не в тому, що суд — на думку О. Львової — міг вийти за межі своїх повноважень, а в тому, що українське законодавство не встигає за розвитком суспільних відносин.
Підсумовуючи, потрібно сказати, що згадані рішення судів дійсно не змінюють інститут шлюбу. Вони не створюють нових правових норм і не породжують правових колізій. Ці рішення лише виявляють межі чинного правового регулювання і демонструють наявність прогалини у законодавстві.
Необхідно подолати законодавчу прогалину шляхом запровадження тієї чи іншої форми реєстрації одностатевих союзів, адже це дозволить забезпечити їм ті базові права, які вже надані гетеросексуальним подружжям. Йдеться не про ідеологію, а про правову визначеність. Коли люди живуть разом, ведуть спільний побут і мають спільне майно, держава не може ігнорувати цей факт лише тому, що в кодексі 2002 року немає прямої згадки про них.
Варто зауважити, що у справі «Маймулахін та Марків проти України» ЄСПЛ вперше прямо визнав, що відсутність в Україні будь-якої форми юридичного визнання та захисту одностатевих пар становить дискримінацію. Серед іншого, Суд наголосив, що заявники не мають доступу до шлюбу в Україні та їм недоступна будь-яка альтернативна форма правового визнання (п. 68). ЄСПЛ також наголосив, що надання правового визнання та захисту одностатевим парам не шкодить традиційним сім’ям і не обмежує права різностатевих пар на шлюб чи сімейне життя і не означає послаблення прав інших осіб або інших пар (п. 75).
Саме тому український парламент повинен ухвалити закон, який передбачав би правове визнання та захист одностатевих пар. Лише прийнявши відповідний закон, Україна виконає вже згадане рішення ЄСПЛ, а також вимоги для вступу до ЄС, викладені в документі «EU accession benchmarks for Ukraine on Clusters 1,2,6».