Підпис судді є обов’язковим реквізитом судового рішення, який підтверджує факт його ухвалення. Законодавство України передбачає можливість скасування рішення у разі відсутності підпису, однак сучасна практика Верховного Суду свідчить, що в кожному випадку суди враховують конкретні обставини справи.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
На практиці інколи виникають ситуації, коли у тексті рішення відсутній підпис судді або повний текст рішення не оформлений належним чином. У таких випадках постає питання: чи можна вважати такий документ законним та чи має він юридичну силу?
Вимоги до оформлення судових рішень у процесуальному законодавстві
Відповідно до ч. 7 ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України (надалі — ЦПК України), рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.
Згідно з ч. 3 ст. 381 ЦПК України постанова або ухвала суду апеляційної інстанції оформлюється суддею-доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою/ухвалою) і підписується всім складом суду, який розглядав справу, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Крім того, п. 3 ч. 1 ст. 411 ЦПК України визначає, що судові рішення підлягають обов’язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні.
Відповідно до ч. 3 ст. 415 ЦПК України, постанова або ухвала суду касаційної інстанції оформлюється суддею-доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою/ухвалою) і підписується всім складом суду, який розглядав справу, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Подібні положення містяться також у ч. 7 ст. 250, ч. 3 ст. 321, п. 5 ч. 3 ст. 353, ч. 3 ст. 355 Кодексу адміністративного судочинства та ч. 7 ст. 240, ч. 3 ст. 281, п. 3 ч. 1 ст. 310, ч. 3 ст. 314 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, закон пов’язує належне оформлення рішення із наявністю підпису судді.
Підпис судді є одним із ключових елементів судового акта. Його наявність підтверджує, що рішення дійсно ухвалене судом, а текст відповідає волевиявленню судді.
У разі відсутності підпису виникають сумніви щодо того, чи був документ дійсно прийнятий судом у встановленому законом порядку.
Тривала позиція Верховного Суду
У судовій практиці переважав підхід, за яким відсутність підпису судді вважалася безумовною підставою для скасування рішення незалежно від причин такого порушення.
Такий підхід пояснювався необхідністю суворого дотримання процесуальної форми та забезпечення гарантій прав учасників справи. Зокрема, Верховний Суд у низці рішень зазначав, що відсутність підпису ставить під сумнів сам факт ухвалення рішення судом.
У багатьох випадках це призводило до скасування рішень навіть тоді, коли порушення мало виключно технічний характер та не впливало на зміст судового акта.
Наприклад, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.10.2025 у справі № 520/21767/23, частково задоволено касаційну скаргу, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2025 скасовано, а справу направлено на новий розгляд.
Позиція суду: як убачається з матеріалів справи, вступна та резолютивна частини постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2025, яка оголошена під час розгляду справи у відкритому судовому засіданні, підписана всім складом колегії суддів.
Однак повний текст постанови складений 25.02.2025 та не підписаний усім складом колегії суддів, у зв’язку зі смертю судді Мельнікової Л.В., та за вказаних обставин не направлено в Єдиний державний реєстр судових рішень.
Тому це рішення суду апеляційної інстанції підлягало скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Зміна підходу Верховного Суду
Остання правова позиція Верховного Суду свідчить про більш гнучкий підхід до цього питання.
Важливе значення має правова позиція Великої Палати Верховного Суду у справі 946/3565/24, в якій встановлено, що відсутність підпису судді на повному тексті рішення не завжди є безумовною підставою для його скасування.
Суд дійшов висновку, що наявність у процесуальному законодавстві такої підстави скасування судового рішення, як відсутність на ньому підпису судді, пов`язана з необхідністю усунення будь-яких сумнівів щодо складу суду, який розглядав справу, та справжнього змісту ухваленого цим складом суду рішення. А її імперативний характер покликаний забезпечити неухильне дотримання суддями свого обов’язку підписати судове рішення, навіть якщо вони мали щодо нього окрему думку. Типовою ситуацією, коли має застосовуватися це правило, є наявність в матеріалах справи лише повного судового рішення, яке не містить усіх підписів суддів (що звичайно підриває легітимність такого рішення).
Однак обставини цієї справи є істотно відмінними: у цій справі не виникає жодних сумнівів у легітимності складу суду, який розглянув справу, як і в змісті ухваленого судового рішення апеляційну скаргу залишено без задоволення. Адже скорочене рішення суду було підписане і проголошене всім складом суду, тоді як повний текст рішення підписаний двома з трьох суддів у зв’язку з об’єктивною, непереборною й, безперечно, трагічною обставиною — смертю одного з членів колегії суддів (а не невиконанням ним обов’язку підписати судове рішення).
Отже, скорочене судове рішення так само є судовим актом, який фіксує результат розгляду судом справи. Хоча подальше складання повного тексту рішення, яке включає його мотивувальну частину, має істотне значення для забезпечення зрозумілості правових підстав рішення суду та для реалізації права учасників на оскарження, його виготовлення є стадією письмового оформлення вже прийнятого та проголошеного рішення, а не повторним актом волевиявлення суду.
Наведене дає Великій Палаті підстави для висновку про те, що п. 3 ч. 1 ст. 411 ЦПК не є застосовним у ситуаціях, подібних до обставин цієї справи, коли попри відсутність у повному судовому рішенні підпису судді, який помер (за наявності підписів інших суддів колегії), у матеріалах справи наявне скорочене судове рішення, підписане всім складом суду та проголошене в судовому засіданні.
Отже, Велика Палата відхиляє вимогу касаційної скарги про скасування постанови Одеського апеляційного суду від 19 березня 2025 року з підстави, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 411 ЦПК.
Водночас сучасна судова практика виходить із необхідності оцінювати не лише сам факт відсутності підпису, а й те, чи вплинуло це порушення на законність рішення та права учасників процесу.
Відсутність повного тесту судового рішення як джерело процесуальної невизначеності
Однак у випадках, коли повний текст судового рішення відсутній через те, що його не підписав суддя, судова практика іноді демонструє досить несподівані підходи, які суперечать викладеним вище правовим висновкам.
У провадженні Господарського суду Полтавської області перебувала справа № 917/264/15 за позовом ПАТ «БАНК ФОРУМ» до ТОВ «Будінвест-Плюс» про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом про визнання договору іпотеки недійсним.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 08.05.2015 первісний позов банку було задоволено, а в задоволенні зустрічного позову ТОВ «Будінвест-Плюс» про визнання договору іпотеки недійсним — відмовлено.
На перший погляд, це був звичайний спір між кредитором і боржником. Проте подальші дії судді призвели до виникнення правової невизначеності для учасників справи.
08.05.2015 суддя проголосив і підписав вступну та резолютивну частини рішення, яким задовольнив первісний позов банку та відмовив у задоволенні зустрічного позову. Водночас повний текст рішення суддя так і не виготовив.
У березні 2019 року Вища рада правосуддя звільнила цього суддю, зокрема через несвоєчасне виготовлення вмотивованого судового рішення та ненадання його копії для внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень.
Через відсутність повного тексту рішення позивач не мав можливості реалізувати своє право на пред’явлення до виконання наказу, виданого у справі. З огляду на це правонаступник банку подав апеляційну скаргу, в якій просив змінити рішення суду першої інстанції шляхом викладення його описової та мотивувальної частин відповідно до матеріалів справи та вимог законодавства.
Однак апеляційний суд обрав інший підхід. Він своєю постановою від 20.03.2024 не залишив рішення без змін і не доповнив його мотивувальну частину, як просив апелянт. Натомість апеляційний суд скасував рішення першої інстанції в частині задоволення позову банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, а в іншій частині залишив без змін. У результаті правове становище правонаступника банку стало гіршим, ніж до подання ним апеляційної скарги.
Фактично таке рішення поставило під сумнів дотримання судом принципу заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius), відомого ще з часів римського права та який існував у зв`язку з іншим правилом — tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки та рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягла в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги. Про це зазначав Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 у справі №183/7850/22.
Водночас постановою від 13.06.2024 в справі № 917/264/15 Верховний Суд залишив без змін рішення апеляційного суду. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд діяв у межах доводів апеляційної скарги, заявлених самим скаржником, а також у межах наданих йому процесуальних повноважень.
Отже, справа № 917/264/15 свідчить про те, що за відсутності повного тексту судового рішення, підписаного суддею, суди апеляційної та касаційної інстанцій можуть застосувати підхід, за якого справа переглядається по суті без направлення її на новий розгляд. У цьому випадку подання кредитором апеляційної скарги призвело до відмови у задоволенні його позовних вимог, які були задоволені судом першої інстанції.
Висновок
Отже, підпис судді є процесуальною гарантією законності судового рішення, однак сучасна практика Верховного Суду демонструє відхід від суто формального підходу до оцінки його відсутності.
Вирішального значення набуває не сам факт процесуального порушення, а його вплив на можливість встановити законність складу суду, зміст ухваленого рішення та дотримання прав учасників справи.
Водночас аналіз окремих судових справ свідчить про існування різних підходів до вирішення спорів за відсутності підписаного повного тексту судового рішення, що може призводити до неоднакових процесуальних наслідків. Відмінності у підходах до вирішення справ за відсутності підписаного повного тексту судового рішення свідчать про необхідність подальшого формування Верховним Судом єдиної та передбачуваної правозастосовної практики.