Моніторинг під час війни — свідоме рішення Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини.
Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! У 2025 році, в умовах повномасштабної війни, моніторинг дотримання права на справедливий суд в Україні був не лише збережений, а й інституційно посилений. IAC ISHR свідомо зберіг присутність у судових процесах, розглядаючи це як елемент підтримки відкритості та інституційної стійкості правосуддя в період підвищеного навантаження на державні інституції. Протягом року спостерігачами було охоплено 197 судових засідань, у межах яких зафіксовано 336 випадків порушень прав людини. До моніторингової діяльності долучалися не лише дипломовані юристи, а й студенти юридичних факультетів — як складова освітнього та професійного компонентів програми. Моніторинг здійснювався за уніфікованою методологією, заснованою на стандартах Європейського суду з прав людини та практиках міжнародного судового спостереження, що забезпечує порівнюваність і відтворюваність отриманих результатів. Важливо наголосити: йдеться не про встановлення винуватих чи оцінку судових рішень по суті. Довгостроковий моніторинг дозволяє виявляти не окремі епізоди, а відтворювані процесуальні патерни, що надає йому значення інструменту системної діагностики. Не окремі випадки, а повторювані тенденції 336 зафіксованих порушень у 197 засіданнях означають, що приблизно у 80% охоплених процесів спостерігачі виявляли ті чи інші відхилення від стандартів статей 3, 5 або 6 Європейської конвенції з прав людини. Водночас у 20% засідань порушень зафіксовано не було — і цей показник є не менш показовим для оцінки загальної картини. Саме структурне співвідношення окремих груп порушень дозволяє говорити про наявність тенденцій, а не випадкових процесуальних недоліків. 1. Порушення принципу рівності сторін — 31% (61 випадок) Найбільш поширеною категорією залишаються порушення принципу рівності сторін. Вони проявлялися у різних формах: обмеження комунікації між обвинуваченими та захисниками, вибірковий або формальний розгляд клопотань сторони захисту, ускладнення доступу до матеріалів справи, а також створення зовнішнього враження процесуальної переваги сторони обвинувачення. У значній кількості випадків йшлося не про одноразові процесуальні помилки, а про відтворювану модель процесуальної поведінки, за якої гарантії статті 6 Конвенції набувають переважно формального, а не практичного змісту. Така нерівність має накопичувальний ефект і поступово знижує спроможність сторони захисту ефективно впливати на перебіг провадження. 2. Долучення «сумнівних» доказів — 24% (48 випадків) У майже чверті засідань фіксувалися питання щодо допустимості, належності або автентичності доказів. Серед типових проблем — відкладення оцінки допустимості доказів до стадії ухвалення рішення, використання матеріалів із сумнівним процесуальним походженням, технічно непридатні або потенційно змонтовані цифрові записи, а також матеріали, пов’язані з можливим втручанням у сферу адвокатської таємниці. Сукупність таких випадків свідчить про наявність системного ризику ерозії стандарту доказування у кримінальному провадженні, коли вимога доведення «поза розумним сумнівом» може підмінюватися формальним підтвердженням позиції сторони обвинувачення. 3. Автоматичне продовження тримання під вартою — 21% (42 випадки) Ще однією стійкою тенденцією стала практика автоматичного або квазі-автоматичного продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У значній кількості випадків судові рішення ґрунтувалися на повторенні попередньої аргументації без належної індивідуалізованої оцінки ризиків. У своїй сукупності такі практики наближаються до моделі, за якої презумпція звільнення з-під варти фактично підмінюється презумпцією її продовження. За відсутності актуалізованого аналізу ризиків судовий контроль ризикує перетворитися на формальну процедуру, що ставить під сумнів відповідність такої практики вимогам статті 5 Конвенції. 4. Ризики поводження, несумісного зі статтею 3 Конвенції — 13% (26 випадків) У 13% засідань фіксувалися обставини, пов’язані з неналежними умовами тримання під вартою, проблемами із забезпеченням належної медичної допомоги або формальним підходом до оцінки стану здоров’я осіб, зокрема похилого віку та тяжкохворих. Йдеться про відтворювані ситуації, що потенційно підпадають під сферу заборони нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження. За відсутності належного та своєчасного реагування такі практики можуть набувати ознак нормалізації. 5. Питання безсторонності — 11% (22 випадки) У 11% випадків моніторинг зафіксував обставини, що створювали обґрунтовані сумніви щодо дотримання принципу безсторонності. Йшлося як про процесуальну поведінку суду, так і про формальний підхід до розгляду заяв про відвід чи ігнорування релевантної практики вищих судів. Безсторонність охоплює не лише фактичну відсутність упередженості, а й її видимість для сторін. Накопичення навіть зовнішніх ознак необ’єктивності безпосередньо впливає на рівень довіри до суду. Інші порушення та позитивні зрушення Окрім ключових категорій, близько 34% зафіксованих порушень стосувалися питань розумних строків розгляду, доступу до суду, правової визначеності та розподілу тягаря доказування. У цих категоріях спостерігається менша концентрація однотипних відхилень, однак їх повторюваність у різних провадженнях свідчить про наявність сталих процесуальних недоліків, а не поодиноких помилок. Водночас моніторингова місія IAC ISHR за 2025 рік зафіксувала зниження системності окремих проблем, характерних для попередніх періодів, зокрема щодо організації судового розгляду та забезпечення участі сторін. Це дозволяє говорити про часткову адаптацію судової практики до умов підвищеного навантаження. Окремої уваги заслуговує зростання кількості засідань, у яких порушень не зафіксовано (близько 20%). У таких випадках, як правило, простежується більш послідовне дотримання процесуальних гарантій, належна реакція суду на клопотання сторін та відсутність ознак формального підходу до здійснення судового контролю. Також у низці проваджень зафіксовано забезпечення відеотрансляцій судових засідань, що в умовах воєнного стану є практичним інструментом підтримання публічності судового розгляду. Водночас така практика залишається нерівномірною і не набула ознак сталої. Узагальнюючі спостереження моніторингової місії Результати моніторингу свідчать не лише про відтворюваність окремих процесуальних відхилень, а й про поступове формування практик, спрямованих на підвищення відкритості та якості судового розгляду. Таке співіснування різноспрямованих тенденцій вказує на стан трансформації процесуальної культури правосуддя, в якому сталі проблеми співіснують із спробами їх подолання. Водночас результати моніторингу підтверджують, що сама по собі фіксація порушень не є достатньою. Ефективність цього інструменту безпосередньо залежить від подальшої процесуальної та інституційної реакції на виявлені відхилення. Обговорення результатів моніторингу в межах професійної взаємодії із представниками судової системи, адвокатури, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та експертного середовища засвідчило спільне розуміння необхідності переходу від фіксації проблем до їх системного опрацювання. Зокрема, йдеться про необхідність доведення результатів моніторингу до відома судів, формування практичних рекомендацій та їх подальшого обговорення у професійному середовищі як інструменту впливу на правозастосовну практику. На рівні системи правосуддя виявлені моніторинговою місією IAC ISHR за 2025 рік тенденції вказують на вплив структурних чинників, зокрема кадрового дефіциту та надмірного навантаження, які об’єктивно ускладнюють здійснення правосуддя. Водночас такі обставини не можуть розглядатися як підстава для зниження стандартів дотримання прав людини або виправдання процесуальних спрощень. Наявність системних проблем зумовлює необхідність їх вирішення на інституційному рівні, а не перекладення їх наслідків на учасників провадження. Моніторинг у цьому контексті виконує функцію не лише фіксації, а й інструменту впливу через формування доказової бази для професійного діалогу та подальших змін у практиці. Отже, моніторинг стає елементом більш широкого механізму — від фіксації до обговорення і, зрештою, до поступової трансформації правозастосовної практики. У цьому процесі справедливий суд постає не лише як формально задекларований стандарт, а як результат послідовної взаємодії суду, сторін процесу та професійної спільноти.
18 березня 2026, 15:48