Забезпечення належного фінансового утримання військовослужбовців у період воєнного стану є одним із ключових обов’язків держави та складовою національної безпеки. Грошове забезпечення не лише виконує соціальну функцію, але й є правовою гарантією, закріпленою у законодавстві України.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Відповідно до ст. 9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує достатнє матеріальне та грошове забезпечення кожному військовослужбовцю, з урахуванням умов і ризиків служби.
Під час дії воєнного стану ця гарантія набуває особливої актуальності, адже від рівня виплат залежить:
- мотивація військовослужбовців – регулярні та справедливі виплати стимулюють до належного виконання службових обов’язків у надзвичайно складних умовах;
- соціальний захист родин – для сімей військових грошове забезпечення часто є єдиним джерелом доходу. Його стабільність дозволяє утримувати дітей, доглядати за літніми батьками та забезпечувати базові потреби;
- виконання конституційного обов’язку держави – ст. 17 Конституції України прямо передбачає, що захист Вітчизни є справою всього народу, а забезпечення обороноздатності – пріоритет держави;
- підтримка довіри до державних інституцій – чітке виконання зобов’язань перед військовими формує впевненість у правовій системі та зміцнює моральний дух армії.
Судова практика свідчить, що у випадках несвоєчасних або неповних виплат військовослужбовці мають право звертатися до суду для захисту своїх прав. І адміністративні суди визнають обов’язковість виплати грошового забезпечення, додаткових винагород та компенсацій, встановлених урядовими постановами.
Так, відповідно до ч. 2-3 ст. 9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять:
- посадовий оклад, оклад за військовим званням;
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
- одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Окрім того, приписами вказаної статі, зокрема, визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. З метою реалізації вказаної норми Закону 30.08.2017 р. КМУ прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», набрала чинності 01.03.2018 р. (далі – Постанова №704).
Означене рішення Уряду затвердило тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Спершу Постанова №704 передбачала, що посадові оклади та оклади за військовим званням обчислюються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Це означало, що з підвищенням прожиткового мінімуму у щорічних Держбюджетах мали автоматично зростати й розміри грошового забезпечення військових.
У 2018 році Уряд змінив цю норму Постановою №103, фактично «заморозивши» розрахункову величину на рівні прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 р. (1762 грн), а також виключивши з грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, премії). Що призвело до значного заниження виплат, адже у наступні роки прожитковий мінімум зростав, а посадові оклади військових залишались прив’язаними до фіксованої величини - 1762 грн.
У 2020 році суд визнав зміни, внесені Постановою №103, протиправними, і відновив дію попередньої редакції п. 4 Постанови №704. Відтак, з 29.01.2020 р. військовослужбовці отримали право на перерахунок виплат виходячи з прожиткового мінімуму, актуального на 1 січня кожного року.
Наприклад, 2102 грн - у 2020 р., 2270 грн - у 2021 р., 2481 грн - у 2022 р. та 2684 грн - у 2023 р. відповідно.
І це рішення спровокувало масову судову практику на користь військових, які вимагали від частин та Міноборони здійснити належний перерахунок.
Однак у травні 2023 року, була прийнята Постанова КМУ №481, якою знову було внесено зміни до Постанови №704. Вона передбачала, що розміри посадових окладів і надалі визначаються виходячи з фіксованої величини 1762 грн, а не з актуального прожиткового мінімуму. Таким чином, держава фактично повторно повернулася до «замороженого» підходу, чим знову обмежила право військовослужбовців на справедливе грошове забезпечення.
Й зрозуміло, що це спричинило нову хвилю спорів.
Суди, з одного боку, констатували, що Постанова №481 є чинною і у військових частин немає підстав самостійно її ігнорувати. З іншого боку, вказували на явну суперечність цієї норми законам вищої юридичної сили, зокрема Закону про Державний бюджет, де визначається новий прожитковий мінімум на кожний рік.
У березні 2025 року Київський окружний адміністративний суд визнав протиправними та нечинними положення Постанови №481 в частині змін до п. 4 Постанови №704, а апеляція залишила це рішення без змін. Це означає, що фіксована величина 1762 грн більше не може застосовуватися, і повинна діяти попередня редакція Постанови №704 – із застосуванням прожиткового мінімуму на 1 січня кожного року.
Проте й тут виникає важлива юридична колізія.
Згідно з п. 32 Постанови КМУ №870 («Правила підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України»), скасування постанови або її окремого положення не автоматично відновлює дію попередньої редакції. Інакше кажучи, щоб відновити попередні норми, Кабмін повинен ухвалити новий акт, який прямо про це зазначає. Якщо ж такого рішення немає, виникає правова невизначеність: формально нова редакція втратила чинність, але чи «повернулась до життя» попередня – питання дискусійне.
Отже, мова йде про складний юридичний ланцюг:
- первісна редакція Постанови №704 гарантувала залежність грошового забезпечення від щорічного прожиткового мінімуму;
- але зміни Постановою №103 незаконно «заморозили» виплати на рівні 2018 року;
- суд у 2020 р. відновив дію попередньої редакції;
- натомість Постанова №481 у 2023 р. знову повернула фіксовану суму 1762 грн;
- суд у 2025 р. визнав зміни незаконними, але з огляду на припис п. 32 Постанови №870 виникло питання: чи автоматично відновлюється попередня редакція Постанови №704, чи потрібно окреме рішення Уряду?
Отже, ключова проблема у тому, що суди захищають право військовослужбовців на справедливе грошове забезпечення, проте нормативна база є суперечливою і створює простір для неоднакової практики.
З одного боку, військові мають право на виплати, виходячи з прожиткового мінімуму на 1 січня кожного року, з іншого – урядові постанови, які встановлюють сталу величину 1762 грн, формально залишалися чинними до їх скасування.
Ця ситуація наочно демонструє конфлікт між законами вищої юридичної сили (Законом про держбюджет, Законом про соцзахист військових) та підзаконними актами Уряду, а також важливість судового захисту як єдиного ефективного інструменту відновлення порушених прав військовослужбовців.
Salus populi suprema lex esto чи «біг по колу» в пошуках чи то істини чи то грошей
Так чи повинні військовим рахувати оклади по «живому» прожитковому мінімуму кожного року, чи продовжувати рахувати по зафіксованих 1762 грн?
Аналіз актуальної судової практики свідчить про те, що військові частини масово посилаються на наведену норму з метою намагання уникни зобов’язання судовим рішень перерахувати грошове забезпечення виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого відповідним Законом про Державний бюджет.
Проте, розглядаючи такі аргументи військових частин суди вказують, що «автоматичне» відновлення судом положень нормативного акту КМУ також не узгоджується з положеннями Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10.06.1997 р. №503/97, який встановлює, що нормативно-правові акти Кабміну набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах.
Крім того, законодавство не передбачає жодних випадків поняття «відновлення» в силі нормативних актів КМУ, які внаслідок набрання судовим рішенням законної сили втратили чинність:
- Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19.08.2025 р. у справі №580/7044/25 (ЄДРСР 129646574)
- Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.08.2025 р. у справі №420/18381/25
- Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.07.2025 р. у справі №580/10038/24 (ЄДРСР 128770877).
Водночас здебільшого суди першої та апеляційної інстанції доходять висновку, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню п. 32 Правил підготовки проектів актів КМУ, затверджених Постановою КМУ №870, згідно якого визнання таким, що втратив чинність, акта КМУ чи його скасування не поновлює дію актів, які визнані ним такими, що втратили чинність, чи які скасовані таким актом, а дія акту КМУ поновлюється шляхом прийняття відповідного акту або із зазначенням в тексті акту про визнання таким, що втратив чинність, акту КМУ чи про його скасування, адже Постанова №103 не визнає такою, що втратила чинність та не скасовує Постанову №704, а вносить зміни до окремих положень вказаного нормативного акта (викладено в новій редакції п. 4), і внесення таких змін визнано судом незаконним.
- Рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.08.2025 р. у справі №320/51685/24 (ЄДРСР 129644393)
- Постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2024 р. у справі №380/30507/23 (ЄДРСР 121605675).
Необхідно також звернути увагу на той факт, що у Постанові від 08.02.2022 у справі №1540/3828/18 Верховний Суд також вказав, що відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.
Можна стверджувати, що, починаючи з 18.06.2025 (дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №320/29450/25), розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб мають розраховуються виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не виходячи з розміру 1762 грн.
Згідно із ст. 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 р. №4059-IX розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня становить 3028 грн. А отже з 18.06.2025 р. фактично відбулось підвищення посадових окладів військовослужбовців оскільки для розрахунку посадових окладів військовослужбовців саме 3028 грн стала розрахунковою величиною.
Отже, військовослужбовці, які проходять службу у Збройних Силах України з 18 червня 2025 року набули право на розрахунок посадового окладу та окладу за військове звання, а також інших основних та додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму 3028 грн, а не 1762 грн як це й досі відбувається.
Крім того, «військові» пенсіонери набули права на отримання оновлених довідок про розмір грошового забезпечення станом на 18.06.2025 р. та перерахунок розміру їх пенсій з 01.07.2025 р. Відповідно до Постанови КМУ від 30.08.2017 р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, визначених «шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12-14 Постанови КМУ від 30.08.2017 р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Перспективи: тяжба — не гроші, а потрава — не хліб
Наш досвід та практика ведення подібних справ дозволяє спрогнозувати, що у недалекому майбутньому можна очікувати на численні судові спори стосовно перерахунку грошового забезпечення з 18.06.2025 р. та видачі довідок про розмір грошового забезпечення станом на 18.06.2025 р. задля перерахунку військових пенсій, як це відбувалось і продовжує відбуватися з грошовим забезпеченням за період з 29.01.2020 по 20.03.2023 року. І знову ж таки очікуємо на можливий правовий висновок Верховного Суду щодо застосування до спірних правовідносин п.32 Постанови КМУ від 06.09.2005 р. №870.
Водночас потрібно звернути увагу на проєкт Закону про внесення змін до деяких ЗУ щодо проходження військової служби в умовах воєнного стану та осучаснення рівня грошового забезпечення військовослужбовця №13449 від 04.07.2025 р. яким пропонується внести зміни до законодавства про грошове забезпечення та пенсійне забезпечення військовослужбовців у період воєнного стану.
Йдеться про такі ключові моменти:
- Зміни до ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Пропонується ввести додаткові коефіцієнти (3 та 5), які збільшуватимуть розмір щомісячного грошового забезпечення. Тобто фактично вводиться система підвищених виплат залежно від інтенсивності та небезпеки виконання завдань:
- коефіцієнт «3» – для військових, що несуть службу у районах виконання бойових завдань або забезпечують боєздатність підрозділів у зоні воєнних дій;
- коефіцієнт «5» – для військових, які безпосередньо беруть участь у бойових діях на лінії зіткнення, у районах активних бойових дій, на тимчасово окупованих територіях, між позиціями сил оборони та армії агресора, а також навіть на території держави-агресора.
- Зміни до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Пропонується враховувати при обчисленні пенсій не лише оклади та надбавки за вислугу, а й усі щомісячні додаткові виплати й винагороди, які військові отримували під час воєнного стану за участь у бойових діях. Це дозволить розраховувати пенсії з більш реальних доходів військовослужбовців, а не з урізаних базових ставок, як зараз.
Пояснювальна записка законопроєкту вказує, що його розроблено з метою законодавчого врегулювання питань удосконалення системи і механізму визначення виплати грошового забезпечення військовослужбовцям в умовах воєнного стану. А його прийняття та реалізація гарантує підвищення обороноздатності, мотивації для підняття морального духу, матеріальної підтримки військовослужбовців, членів їхніх сімей, зменшення фактору суспільного невдоволення. Посилення ролі державних інститутів в забезпеченні відновлення належного рівня морального-психологічного та фізичного стану особового складу.
Проте наразі означений законопроєкт лише перебуває на розгляді у Комітеті та його подальша доля, на жаль невідома.
Ні відпустки, ні грошей, ні майна?
Ще однією з проблемних виплат військовим, які звільняються з військової служби, можна виокремити нарахування грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, обчислену із розміру місячного грошового забезпечення, без урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ від 28.02.2022 р. №168.
Зважте, що і тут не обійшлося без колізій Постанови КМУ №704, якою з-поміж іншого передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, крім посадового окладу; окладу за військовим званням включає і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та Порядок №260. При цьому, за своєю правовою природою, щомісячна додаткова винагорода, запроваджена постановою КМУ №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану.
У постановах Верховного Суду від 06.12.2024 р. у справі №240/12225/23 (ЄДРСР 123584093), від 23.09.2024 р. у справі №240/32125/23 (ЄДРСР 121803974), від 08.08.2024 р. у справі №240/26703/23 (ЄДРСР 120900105) вказано, що делегуючи Кабміну право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України встановлювати порядок його виплати, законодавець встановив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що враховуються при обчисленні окремих видів одноразових виплат для військових. Тому саме положення Порядку №260 унормували приписи Закону №2011-ХІІ, встановивши пряму норму щодо виключення винагороди із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється розмір допомоги на оздоровлення.
Водночас, що стосується умов обчислення розміру компенсації за всі невикористані військовослужбовцем дні щорічної основної відпустки, то суд констатував, що «підпункт 6 розділу ХХХІ Порядку №260 не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої компенсації».
Навпаки, за приписами указаної норми до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. Тому при обчисленні розміру таких виплат, військова частина зобов`язана урахувати суму винагороди, яку такий військовослужбовець отримував перед звільненням.
Отже, враховуючи те, що додаткова винагорода, запроваджена постановою КМУ №168 є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, яке виплачувалася позивачу у період проходження військової служби, вказана винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні щорічної основної відпустки.
Ми також мусимо констатувати, що наразі існують численні проблеми з виплатою компенсації за неотримане речове майно мобілізованим, військові частини відмовляють у виплаті такої компенсації з посиланням на положення п. 29 розділу V Інструкції №232, згідно з якими у разі звільнення військового з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.
Однак, як зазначив Верховний Суд у постанові від 20.01.2021 р. у справі №200/1873/19-а чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини. А отже, військовослужбовці, обтяжені під час проходження військової служби власними витратами на придбання речового майна, мають правомірні очікування на отримання його грошової компенсації.
Численні рішення судів першої та апеляційної інстанцій захищають право на отримання військовослужбовців, звільнених з військової служби, на отримання компенсації за неотримане речове майно, незважаючи на те, чи проходили вони службу за контрактом або за призовом по мобілізації:
- Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12.08.2025 р. у справі №200/3791/25 (ЄДРСР 129475044)
- Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.07.2025 р. у справі №480/11973/23 (ЄДРСР 129223241)
- Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2025 р. у справі №160/31497/24 (ЄДРСР 129220653)
- Постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2025 р. у справі №440/2366/25 (ЄДРСР 128949276)
- Постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2025 р. у справі №240/21532/24 (ЄДРСР 128401490).
Крім того, Верховний Суд, зокрема, у постанові від 24.06.2025 р. у справі №560/4729/24 (ЄДРСР 128369879) зазначив, що за приписами пункту 4 розділу ІІІ Інструкції №232, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, мають право за бажанням отримати або речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього.
Натомість пунктом 29 розділу V Інструкції №232 визначено, що у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.
Аналіз змісту вказаних положень свідчить про те, що норма пункту 29 розділу V Інструкції №232 спрямована саме на збереження в наявності у військової частини предметів речового майна для передачі їх за потреби новопризначеним військовослужбовцям і жодним чином не обмежує право військовослужбовця на отримання компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі, яке встановлено ст. 9-1 Закону №2011-XII.
До того ж визначення порядку виплати компенсації за неотримане речове майно, яке покладено Законом на Кабмін, ніяким чином не дає право КМУ обмежувати право військовослужбовця на компенсацію за неотримане речове майно, яке прямо визначено Законом.
З викладеного висновується, що пункт 29 розділу V Інструкції №232, не може бути підставою для відмови у виплаті позивачу грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно.